Економіка і соціальна структура поліса

Основою полісної економіки є землеробство. У силу природних умов сільське господарство включало кілька галузей: хліборобство, виноградарство, олівководство, городництво-садівництво і скотарство. Виноградарство, олівководство та городництво вимагали значних витрат праці і матеріальних коштів і тому потребували у використанні праці рабів.
Багато грецькі поліси через малих розмірів не мали на своїй території достатньої кількості необхідних металів (заліза, міді, бронзи), стройового лісу та інших видів сировини. Тому виникала необхідність їх придбання в інших місцях. Товарні відносини, торговельний обмін стали однією з основ всього господарського життя поліса. Сільські жителі везли на ринок вино, олію, зерно, шерсть, щоб купити там знаряддя праці, тканини, одяг, шкіру та інші необхідні для життя вироби. Полисная економіка відкривала великі, ніж на Сході, можливості для розвитку товарних відносин, а отже, накопичення багатств, появи великих маєтків у сільській місцевості і великих ремісничих майстерень у місті, що використовують рабів.
Соціальна структура полісів передбачала існування трьох основних класів: панівний клас, вільні дрібні виробники, раби та залежні працівники самих різних категорій. До панівного класу належали великі землевласники, власники великих майстерень, торгових кораблів, солідних грошових сум, пускаються в зростання. Основна частина полісного населення складалася з вільних дрібних виробників, насамперед землеробів (в Афінах вони називалися зевгитов і фетами), а також ремісничого і торгового люду, видобувного прожиток власною працею [5].
Рабів у VI ст. до н. е.. було небагато, праця рабів застосовувався лише у великих маєтках і ремісничих майстерень, їх роль в грецьких полісах VI ст. до н. е.. була невеликою. Однак в міру ускладнення полісної економіки, розвитку товарно-грошових відносин, розквіту ремісничих виробництв і розширення торговельних операцій чисельність рабів у полісах зростає.
Ядром соціальної структури грецького поліса було існування такої соціальної категорії, як цивільний колектив, включав повноправних громадян: корінних жителів (тобто тих, хто жив у цій місцевості кілька поколінь), що володіють спадковим земельною ділянкою, які беруть участь в діяльності народних зборів і що мають місце у фаланзі тяжкоозброєних гоплітів. Прибулі на проживання з інших грецьких міст, навіть з сусіднього поліса, розташованого в декількох кілометрах, не могли входити до складу громадян, і становили особливий стан метеков, негромадян. Втрата земельної ділянки могла призвести до позбавлення громадянських прав і вибування з цивільного колективу. Правда, в розвинених торгово-ремісничих центрах, таких, як Коринф або Афіни, проживали втратили земельні ділянки громадяни, які були змушені займатися ремеслами і торгівлею. Таких людей цивільних прав не позбавляли, але вони піддавалися свого роду громадському осуду, ставали громадянами другого сорту. При першій же нагоді вони прагнули придбати земельну ділянку і реабілітувати себе в громадській думці. Полісні влади намагалися допомогти таким безземельних громадян. У кожному полісі існував резервний фонд, так званий ager publicus (суспільне поле), з якого могли нарізати нові ділянки для наділення ними втратили землю громадян. До складу агер публікус входили також неудобья, болота, кар'єри, річкові заплави, ліси, угіддя, які перебували в користуванні всього колективу поліса.
Володіння земельною ділянкою розглядалося як головна гарантія виконання громадянином своїх обов'язків перед полісом, перед всім цивільним колективом. Своїми земельними ділянками громадяни полісів володіли як власники з правом повної господарської самостійності аж до продажу ділянки, однак можливості продажу землі були обмежені.
Цивільний колектив поліса був неоднорідним. Зміцнення товарних відносин посилювало майнову та соціальну диференціацію громадянського колективу, призводило до його розшарування і ослаблення. Для підтримки деякої єдності громадян полісні влади брали ряд заходів. Цими заходами були наділення ділянками втратили землю громадян, введення земельного максимуму, який перешкоджав концентрації землі в руках окремих осіб за рахунок інших. На багатих громадян накладалися так звані літургії, тобто обов'язок витрачати частину своїх коштів на суспільні потреби (поставка кораблів, пристрій суспільних свят та ін.) Громадська думка засуджувала громадян, які займаються накопиченням багатств, провідних дозвільний спосіб життя. Навпаки, гідним громадянином вважався середньозаможного землероб, який дбайливо веде своє господарство, ревно виконує всі цивільні обов'язки, є вмілим і доблесним захисником свого поліса, несучи службу в гоплита [6].
З точки зору державного управління, грецький поліс мав республіканський устрій. Верховна влада належала Народному зібранню, яке полягало в принципі з усіх повноправних громадян. Народні збори управляло полісом спільно з Радою і посадовими особами, які обираються на певний термін (як правило, на один рік). Постійного державного апарату, за винятком нечисленного штату технічних службовців, не існувало. Повторне переобрання на одну і ту ж посаду, як правило, не допускалося. Посадові особи після закінчення терміну їх перебування на посаді звітували перед Народним зборами або його органами. Домінуюче значення Народних зборів і Ради втілювало головний принцип політичного мислення стародавніх греків: право участі в управлінні всього громадянського колективу. Право на вирішення справ свого поліса, державне управління розглядалося як одне з найважливіших прав громадянина.