Становление Афинского полиса 3 страница

Хто прийшов, щоб грабувати, повен був надій багатих,

Всі чекали, що багатства величезні знайдуть там,

Тож були даремні мрії, і тепер вони сердиті,

Поглядають хижим оком, наче ворог став я їм.

… Та не схочу я ніколи

Ввести силу тиранії, бо в землі своїй багатій

Злидарям і благородним рівна доля має буть.

(Переклад Н.Пащенко) [ 32, С. 137]

І у своїй політиці, і у житті золотої середини дотримувався і сам Солон. У його віршах немає бурхливих емоцій, вони м'які, спокійні і проникнуті миролюбністю. Поет переконаний у праведності своєї діяльності, спрямованої на благо людей. У пам'яті багатьох поколінь він залишався мудрим і справедливим діячем і політиком, проникливим і талановитим поетом, який випробував себе в багатьох ліричних жанрах.

Закони Солона, однак, не припинили політичної боротьби в Афінах. Незадоволені реформами Солона, крім старої родової знаті, яка втрачала привілейоване становище, повноту влади і багатства, залишалися також дрібні землевласники і ремісники. Хоча вони і звільнялися від заборгованості, але не отримали тих політичних прав, якими володіли громадяни вищих розрядів. За законами Солона вищі посади могли займати лише пентакосіомедимни і вершники [5, С. 115].

Античні історики, не будучи в змозі пояснити, чому реформи Солона не привели афінське суспільство до умиротворення, пояснювали загострення політичної боротьби від'їздом Солона з Афін і порушенням громадянами встановлених ним законів. Але істинні причини цієї боротьби містилися у компромісному характері солонівського законодавства і тих глибинних соціальних протиріччях, які мали місце в афінському суспільстві.

Значення реформаційної діяльності Солона полягала в тому, що з допомогою введення активного виборчого права на всіх громадян сприяв підняттю престижу багатих, послабивши розшарування. Реформи Солона мали поворотний характер, оскільки рішуче переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальною рисою якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, а громадянина; свобода, яку гарантувала громадянська община, поліс.

Розділ 2. Загострення політичної боротьби після реформаційної діяльності Солона

2.1 Тиранія Пісістрата та Пісістратидів

Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією. Але компромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела до встановлення тиранії Пісістрата, а потім його синів - Пісістратидів (560 - 510 рр. до н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й зміцнили політичний устрій, створений Солоном.

Після 594 року до н.е. в Афінах борються за владу три групи: педіеї - жителі найбільш родючої рівнини Афін, паралії - жителі півострова, розташованого на південь від Афін, переважно моряки і крамарі і діакрії - жителі гористої місцевості в північно-східній частині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних землевласників, паралії - торгової аристократії і заможних городян, а діакрії - дрібного селянства, звільненого Солоном від кабали і міської бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі параліїв - Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі діакріїв через деякий час після реформ Солона став Пісістрат [ 17, С.121].

У результаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший лише чотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом одинадцятьох років. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків прийшлося вдатися до компромісу: створена колегія з десятьох архонтів - п'ять із них евпатриди, троє селяни і два ремісники. Але такий порядок виявився нестабільним, і влада знову перейшла до рук аристократії.

Пісістрат (605 - 527 рр. до н.е.) як ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими подвигами. Пісістрат був блискучим полководцем (полемархом), він завоював острів Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської гавані. Острів афіняни втратили ще у VII ст. до н.е. Солон кілька разів намагався повернути його, проте щоразу зазнавав невдачі. В Афінах навіть було прийнято спеціальний закон, що забороняв під страхом смерті згадувати про Саламін. Однак Солон хитрістю обійшов цей закон і підняв афінян на нову війну. Завдяки Пісістрату над Мегарою було здобуто перемогу. Він заманив хитрістю екіпаж мегарського корабля в засідку, а сам на цьому кораблі увірвався в мегарську укріплену гавань Нісею, захопив її і тим самим визначив перебіг війни на користь Афін. Захоплення гавані Мегари Нісеї, поставило Мегару в економічну залежність від Афін. Цим подвигом Пісістрат завоював популярність та любов афінського демосу [ 34, С. 10].

Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання своїх противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.

Звичайно, будучи вождем діакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення становища селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селянам ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках аристократів. Важливим заходом політики Пісістрата було введення державного сільськогосподарського кредиту. Воно полегшувало становище селян і було невигідним для родової знаті. Як відзначав Аристотель: «Людям незаможним давав гроші в позику для землеробських робіт, щоб могли прогодуватися, займаючись землеробством» [ 39, С. 160 ].

Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали соромитися.

Щоб селянин якомога менше відволікався від робіт на землі, були введені Пісістратом роз'їзні суди, що розглядали дрібні справи на місці. У розділі 53 "Афінської політії" Аристотель повідомляє, що спочатку суддів було 30, а потім - 40. До повноважень суддів по демах належали справи сума тяжби не перевищувала 10 драхм. Пісістрат сам часто їздив усією Аттикою, особисто сприяючи дотриманню правопорядку і своєчасному залагодженню майнових суперечок. Аристотель повідомляє: „Ось під час одного такого виїзду трапилася пригода з селянином, що обробляв в горах Гіметти (гори в Аттиці на південь від Афін) невеличку ділянку, названу пізніше безоброчною. А саме, побачивши, що якийсь чоловік копає і працює над самим тільки камінням, він подивувався з молодця й звелів спитати, скільки доходу здобуває він від цієї ділянки. Той відповів: „Горе одно та муки, але й з цього горя й мук має отримати десятину Пісістрат”. Чоловік цей відповів так, не знаючи його, а Пісістрат, порадувавшись вільній мові його і працьовитості, звільнив його від усіх повинностей ” [ 38, С. 117].

Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю [ 39, С. 160-162].

В Афінах Пісістрат розгорнув широкомасштабну будівельну діяльність. Акрополь прикрасився прекрасними храмами, був реконструйований міській ринок, влаштована система централізованого водопостачання, продовжувалося облаштування морської гавані в Піреї, урочисто справлялися загальнодержавні релігійні святкування, що супроводжувалися пишними ходами і театралізованими сценами. За розпорядженням Пісістрата були записані та відредаговані гомерівські поеми.

Важливе значення надавав Пісістрат розширенню зовнішніх економічних зв'язків. Розробка Пангейських рудників (на північному узбережжі Егейського моря) забезпечила надходження до Афін дорогоцінних металів, а встановлення контролю над Геллеспонтом (нині протока Дарданелли) дозволило налагодити вкрай вигідну торгівлю з Причорномор'ям. Тим самим були закладені міцні основи майбутньої могутності Афінської держави.

Загалом, Афінська держава за правління Пісістрата переживала економічний та культурний розквіт. Формально, як і раніше продовжувало діяти в повному обсязі законодавство Солона, і сам тиран старанно демонстрував прихильність до нього. Його власні нововведення спрямовувалися насамперед на підтримку найбіднішого селянства.

Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління Пісістрата, однак відразу починаються виступи з метою скинення тиранії. Цей рух очолив Клісфен з роду Алкмеонідів, який висунув програму широких реформ державного устрою Афін у демократичному дусі. Клісфен уклав політичний союз зі Спартою, військо якої на чолі з царем Клеоменом допомогло вигнати останнього Пісістратида з Афін у 510 році до н.е. [ 5, С. 118 - 119].

Вважаємо за необхідне зауважити, що період правління Пісістрата доволі неоднозначно оцінюється античними істориками. Адже, афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до 510 року до н.е. обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що “Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше в дусі громадянської рівноправності, ніж тиранії... Недарма його тиранію називали “золотим віком”, “життям при Кроносі” (Крон або Кронос - молодший з титанів, який скинув свого батька Урана й захопив владу над світом. Згодом він був скинутий Зевсом) … Пісістрат по своїй вдачі був прихильним до народу і гуманною людиною. Він всюди взагалі хотів робити все по закону, не допускаючи для себе ніякої переваги, і одного разу, викликаний на суд ареопагу по обвинуваченню в убивстві, сам вийшов на суд, щоб боронитися, тільки той, що викликав його, побоявшись, припинив справу. Тому і залишався довгий час при владі і, якщо бував вигнаний, легко повертав собі її. Його хотіла більшість як знатних, так і демократів. Одних він прихиляв до себе привітністю, інших -допомогою у справах, і тим і іншим припадав до душі ” [ 38, С. 117-118]. Фукідід підкреслює шляхетність Пісістрата, його розсудність, проведення політики в інтересах демосу. Геродот пише, що Пісістрат був красномовним, честолюбним, привабливим. Як зазначає Плутарх, в Афінах, де демос не погоджувався на жодні поступки аристократам, „чекати припинення заворушень та спокою можна було лише через тиранію”. Пісістрат саме „забезпечував мир та підтримував спокій” [ 34, С. 11].

За часів Пісістратидів тиранія в Афінах уже виконала свою роль і тому втратила резон для існування. Антитиранічна змова Гармодія та Арістогітона була актом особистої помсти і не мала на меті встановлення демократії в Афінах. Проте, вона прокладала дорогу демократії, поставивши під сумнів саме право тиранів на особливе становище в суспільстві і фізично ліквідувавши одного з представників одіозного режиму.

Після повалення тиранії в Афінах почали складати застільні пісні (сколії) на честь Гармодія та Арістогітона, убивць одного з Пісістратидів (Гіппарха). На честь тирановбивць був затверджений культ, та їм було поставлено у 508 р. до н.е. пам'ятник, копії якого дійшли до наших днів. Автор нижчезазначеного сколію невідомий (іноді називають Каллістрата).

Під листям мірти мечі понесемо,

Подібно Гармодію з Арістогітоном,

Коли вразили тирана мечем

І рівними зробили усіх перед законом.

О милий Гармонію, не вмер ти ні.

На острові нині живеш ти блаженних -

В країні, де Ахілл швидконогий живе,

Де вічно витає Тідід благородний (За уявленнями греків (Гесіод), герої на відміну від простих людей потрапляють після смерті не в Тартар, а на острови блаженних. Там у вічній радості перебувають учасники Троянської війни Ахілл та Діомед Тідід (син Тідея).

Під листям мірти мечі понесемо,

Подібно Гармодію з Арістогітоном,

Як в свято в Афіни великої двоє

Тирана Гіппарха вони вразили

Так, вічна слава вас чекає і потім,

О милий Гармодій з Арістогітоном,

За те, що тирана вразили мечем

І рівними зробили усіх перед законом. [ 45]

2.2 Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки

Погоджуємося з тезою, що розповсюджена в історіографії думка щодо свідомого прагнення Клісфена до демократизації Афінського поліса після вигнання тиранів не підтверджена іншими джерелами, окрім праць Аристотеля. З них однозначно випливає лише пожвавлення суспільно-політичних процесів у звільнених Афінах.

У 508 р. до н.е. Клісфен, виходячи з потреб аристократів, перетворюється на представника демосу, що стало симптоматичним для всього подальшого перебігу суспільно-політичних процесів в афінському полісі - відтепер аристократичні лідери, якщо тільки вони претендуватимуть на успіх, будуть завжди виступати від імені народу, демосу і, свідомо чи ні, служитимуть його інтересам. Так народилася “ аристократична якість демократичних вождів ”, яка стане характерною ознакою всієї подальшої історії Афін.

Реформи, котрі Клісфен починає проводити з 509 р. до н.е. знищили залишки родового ладу в Афінах і остаточно затвердили державу у формі демократичної республіки. Власними перетвореннями він довів до завершення процеси соціальної стабілізації Афінської держави та зміцнив становище родової аристократії. Пропонуємо характеристику реформ Клісфена.

Першою була адміністративно-територіальна реформа, не руйнуючи одвічного родового поділу афінських громадян, Клісфен створив іншу організацію для політичних потреб громади з рішучим переважанням територіального початку над родовим. Основу політичного устрою утворили нові одиниці: деми, тритії та філи. Згідно пропозиції Клісфена, Аттику було поділено на три округи: місто Афіни з передмістям, внутрішню область та берегову смугу. Кожна з трьох територіальних округів складався з десяти частин - тритій. Три тритії, по одній з кожного округу, складали окрему філу. Таких філ, згідно пропозиції Клісфена було також десять. Шляхом жеребкування їх було поділено на тридцять тритій, кожна тритія складалась з декількох демів. Початкове число демів Геродот визначає сотнею, Страбон - 174, а пізніші історики вказують що демів було 200.

Варто зазначити, що територія кожної з філ лежала в трьох різних областях Аттики - це сприяло подоланню залишків родового ладу. Також просторова відокремленість земель філ на майбутнє унебезпечувала очільника Афін від утворення опозиційних до нього партій та груп, на зразок паралій, падіей, діакріїв. На чолі кожної з філ стояв філарх. У свою чергу філи поділялись на сільські округи - деми, на чолі з демархами. Дем був господарською, адміністративною, військовою і політичною одиницею одночасно. Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від походження [ 17, С. 124].

Пісістратиди всі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен ввів остракізм - черепкування. У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6 000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг повернутися додому. Щоб бути об'єктивним, варто зазначити, що вигнання жодним чином не принижувало гідності вигнанця, майно залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від держави і не заважали проведенню перетворень.

Ось як описує перебіг процедури остракізму Філохор (афінський історик IV- III ст. до н.е., який склав історію Аттики (Аттику) в 17 книгах. Брав участь у боротьбі проти македонян та був страчений македонськими царем Антигоном Гонатом після взяття ним Афін. Із творів Філохора до нашого часу дійшли чисельні уривки, видані німецьким дослідником XIX ст. до н.е. Ф.Якобі): „… Народ проводив попереднє голосування перед восьмою прітанією з приводу питання чи вважає він необхідним "подавати черепок ". Якщо це визнавалося потрібним, ринкова площа (агора) загороджувалася дошками, причому залишали десять входів; через них входила кожна філа окремо, а черепки подавали, перевертаючи їх написом донизу. Спостерігали за цим дев'ять архонтів та Рада (Філохор має на увазі Раду п'ятисот, уведену Клісфеном). Потім черепки підраховували, і той, проти кого було подано більше всього голосів, і притому не менше шести тисяч, провинен був залишити місто на десять років (у подальшому на п'ять). Перед цим він повинен був впродовж десяти днів дати іншим та сам завершити особисті справи у місті; він зберігав право використовувати доходи, але не мав права наближатися до району Гереста, мису на Евбеї (район Гереста знаходився очевидно недалеко від кордонів Афін на схід від Аттики. Незрозуміло, означає це обмеження заборону на наближення до Афін чи вигнанцям заборонялося переходити цю межу й наближатися до кордонів Персії)…

… З людей маловідомих лише тільки один Гіпербол був вигнаний через остракізм за свою нечесність, а не тому, що підозрювали в прагненні до тиранії. Після нього припинився цей звичай, який вів свій початок від законодавства Клісфена, коли той вигнав тиранів і хотів також вигнати їх друзів ” [ 51, С. 174].

Клісфен проводить реформи Афінської Ради - Раду чотирьохсот, яка була створена Солоном, Клісфен замінює на раду п'ятисот. Згідно ініціатив Клісфена, кожен громадянин міг бути вибраним за жеребом в члени новоствореної Клісфеном ради п'ятисот - буле, Кожна з філ обирала до ради по 50 чоловік. У самій філі голоси розподілялися по демах залежно від їхніх розмірів.

Було реорганізовано військове командування. На чолі афінського ополчення була поставлена колегія десяти стратегів, які обиралися по одному від кожної філи. Посада стратегів допускала переобрання необмежену кількість разів. У результаті цієї реформи командування від архонта-полемарха переходило в руки більш демократичного органу, що відповідало новим завданням афінської зовнішньої політики [ 5, С. 119 - 120].

Серед інших заходів Клісфена відзначимо надання громадянських прав іноземцям. Ось як це описує Аристотель: „ … Ось наприклад, що зробив в Афінах Клісфен після вигнання тиранів: він включив до складу філ багато іноземців (тих, що проживали в Аттиці) і рабів-метеків (вільновідпущеників). По відношенню до таких громадян суперечливе питання не в тому, хто з них громадянин, але в в тому, чи за правом чи ні (він став ним)” [ 41, С. 175].

Реформами Клісфена було завершення об'єднання Аттики, розпочате Тезеєм і утворення органічного цілого з розрізнених і ворогуючих між собою груп афінян. Самі ж греки вважали Клісфена родоначальником грецької демократії. Геродот говорив, що Клісфен установив демократію в Афінах (Історія, І). Аристотель відзначав, що після Клісфена афінський державний лад став набагато демократичнішим, ніж за Солона, адже виявися так, що тиранія скасувала закони Солона, залишаючи їх без застосування (Афінська політія, VII). Основна ж заслуга Клісфена полягала в тому, що він знищив останні залишки родового ладу і завершив утворення Афінської держави.

Реформи 508 -500 рр. до н.е. підвели риску під усім попереднім розвитком Аттики. Якими б не були справжні мотиви дій Клісфена, наслідком їх стало остаточне утвердження полісного устрою. Територіальна реформа поступово утверджувала землю, місцевість, територію Аттики, як первинну ланку і першооснову всього полісного життя -- його суспільно-політичної, військової та ментальної сфери. Афінська община остаточно перетворилася в общину громадян, в громадянську общину, в общину-державу, у поліс, суверенітет народу в якому гарантувався усім комплексом владних інститутів. Визначальною в цьому полісі стала риса, притаманна античній цивілізації взагалі, а саме -- невтрачувана свобода політа, гарантована вже самим фактом його належності до полісного колективу.

В ході перетворень доби Клісфена, афінський поліс оформився й ідеологічно -- принципи общинної солідарності поступово утверджувалися в свідомості громадянського колективу і отримали вираженя як у спробах регламентації індивідуальних прагнень окремих особистостей світськими реформаторами і тиранами, так і зусиллями реформаторів релігійних; афінським суспільством була осмислена і сакралізована єдність полісного колективу, що базувалася на принципах компромісу, на ідеї “серединності”, опорою якої виступали зміцнювані завдяки економічним перетворенням середні верстви громадянського загалу.

Утворення поліса передбачало баланс інтересів і різних соціо-професійних груп усередині громадянського колективу, і окремих особистостей. Збереження такого балансу, а значить - і суспільної злагоди, вимагало від усіх сторін толерантності та лояльності щодо виконання зафіксованих положень.

Розділ 3. Розвиток афінської демократії за правління Перікла

3.1 Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла

Незважаючи, на те що греко-перські війни (500 - 449 рр. до н.е.) є важливою подією в історії Аттики, ця проблема не є предметом дослідження, тому ми не акцентуємо на ній особливої уваги. Хочемо лише зауважити, що ця подіє підсумовує усю попередню добу розвитку Афінської держави. Від цього часу починається якісно інший етап історичного розвитку як відгомін загальних формаційних зрушень в умовах історичного прогресу.

Невеликі грецькі поліси зуміли об'єднатись перед лицем небезпеки, яка їм загрожувала. Вперше в цій боротьбі прозвучали ідеї загальноеллінської солідарності та єдності незалежно від державних кордонів. Греко-перські війни закінчились перемогою греків, які відстоювали свободу і незалежність батьківщини від агресії. Полісна організація суспільства показала себе життєздатнішою від стародавньосхідної політичної системи. Однак, щоб бути об'єктивним, варто акцентувати увагу на тому, що визвольний характер з боку греків війна мала лише під час вторгненя персів на Балкани, а в другому періоді війни, переконавшись, що військові потуги Персії вичерпані, греки у міру власних можливостей грабували та спустошували перські узбережжя і обертали полонених на рабів. Та, все-таки, закінченя війни мало значення перш за все для Афін та їх союзників, оскільки Спарта не брала участі у військових діях [5, С. 211].

Перемога над персами значно посилила афінську державу, але не привела до припинення боротьби за політичне керівництво між двома партіями - аристократичною і демократичною. Лідером аристократичної партії був Фукідід, син Мелетія, демократичну партію очолював Перікл. Боротьба між партіями носила жорсткий і тривалий характер і закінчилася остракізмом Фукідіда та повною перемогою Перікла (бл. 490 - 429 рр. до н.е.).

Лідер афінської демократії народився близько 490 р. до н. е. чи, можливо, в середині 90-х рр. Мати Перікла Агаріста була внучкою відомого афінського законодавця Клісфена. Перед народженням сина їй наснився сон, що вона вагітна левом. Сон виявився пророчим. Серед афінських державних діячів та воєначальників Перікл безумовно вважається одним з найталановитіших.

Батько майбутнього стратега Ксантіпп, один з представників відомого роду Алкмеонідів, був багатою та впливовою людиною. Він активно брав участь в політичному житті Афін, але в 485 р. до н.е. в результаті інтриг ворожої партії зазнав остракізму та зазнав вигнання за рішенням Народних зборів. Його сімї однак, дозволили залишитися. До цього часу маленький Перікл вже відвідував мусичну школу, де оволодів граматикою, лічбою, вивчив усі види мистецтв: літературу, музику, співи та танці.

Час народження майбутнього полководця і правителя Афін співпав з початком греко-перських війн, що тривали впродовж півстоліття. Зрозуміло, що в дитинстві Перікл чув перекази про знамениту перемогу греків при Марафоні (490 р. до н.е.). Коли війська перського царя Ксерокса вторглися в Елладу, він разом з сім'єю залишив Афіни, а потім, після перемоги, побачив ущент зруйноване місто. Це не могло не відобразитися на поглядах майбутнього правителя Афін. Вже у ранньому дитинстві він мріяв воювати з персами. До цього готувала хлопця вся система афінського виховання.

З 12 років Перікл почав відвідувати приватну гімнастичну школу - палестру, де вдосконалювався у бігу, стрибках, боротьбі, метанні списа та диска. У той час ці предмети були обов'язковими для кожного молодого грека. Юнаки з аристократичних родів вдосконалювали свою освіту ще в гімназіях. Тут учні зустрічалися з відомими вченими, філософами, були присутні на вчених диспутах.

У 18 років Перікл, що досягнув віку ефеба, який тривав до 20 років, почав готуватися до виконання воєнних та громадянських обов'язків: продовжував вдосконалюватися в фізичних вправах і, як його однолітки, отримав щит та спис, тобто почав вважатися повноправним громадянином Афін.

Після смерті Ксантіппа юнак унаслідував значний спадок, яким розпоряжався бережливо та розумно. Пізніше як глава держави, він вимагав щоденної перевірки рахунків і вимагав від своїх домочадців обмежувати свої видатки.

Вперше Перікл звернув на себе увагу у 472 р. до н.е., коли виступив у ролі хорега - організатора постановки п'єси Есхіла "Перси". Хорегія була однією з обов'язкових повинностей самостійних афінських громадян. Однак, оплативши всі витрати за спектакль, хорег отримував значну популярність, особливо, якщо його виставу визнавали найкращою. Ім'я переможця та автора п'єси витесували на камінні, який виставлявся поблизу храму Діоніса. На цей раз перемога дісталася Періклу та автору п'єси великому трагіку Есхілу.

У 461 р. до н.е. афіняни піддали остракізму не знаючому поразок полководцю та лідеру партії аристократів Кімона. Перікл же, попри своє походження та нахили, вже був прихильником демократії. З тих пір він навіть зовні змінився. За словами Плутарха, він „засвоїв високий злет думок і піднесеність мови, звільнену від усілякого фіглярства… серйозний вираз обличчя, недоступний для сміху, спокійну ходу, скромність у одежі, рівний голос. Подібне давало результат.”

Поступово молодий демократ став набувати все більшої ваги серед афінян. Цьому сприяло загострення міжнародної обстановки. До цього часу помер смертельний ворог Афін, перський цар Ксеркс. На трон піднявся його син Артаксеркс. Зміною влади скористалися підневільні народи. Спалахнуло повстання в Єгипті під керівництвом лівійця Інара. Він зумів прогнати персів із Нижнього Єгипту і звернувся до Афін за допомогою, щоб зміцнити своє положення. У 460 р. до н.е. 200 трієр направилося до дельти Нілу і обложили фортецю Мемфіс. Однак через чотири роки об'єднані війська афінян та єгиптян програли війну персам. Грецьке суспільство, що звикло до перемог, було перелякане, побоюючись нових вторгнень персів.

У цей момент Перікл запропонував план, що передбачав повне підпорядкування союзників, що уклали ще за Арістида Делосський морський союз. Його казна знаходилася на острові Делос, і Перікл вважав за необхідне перевезти її в Афіни. Після довгих перемовин його точка зору перемогла, й Афіни зміцнили свій стан.

Однак крім персів у афінян був ще один ворог - Спарта. Навколо неї об'єдналася низка полісів у Пелопоннеський союз. У боротьбі з персами спартанці підтримували загальногрецькі інтереси, однак між найвпливовішими грецькими державами часто спалахували конфлікти. Один з них виник із-за Корінфу, що вийшов зі складу Пелопоннеського союзу і попросив підтримки у Афін. Битва між спартанцями та афінянами, а також їх союзниками відбулася в Бестії, поблизу Танагри. У ній також брав участь Перікл, який за словами Плутарха „боровся особливо хоробро, не жаліючи життя, й відзначився перед усіма”. Битва була програна, проте скоро афіняни розгромили при Енофітах беотійців, сателітів спартанців, підпорядкували собі острів Егіна.

У 454 р. до н.е., щоб продемонструвати міць Афін, що зросла, Перікл відправився у подорож навколо півострову Пелопоннес. Ось як описує експедицію Плутарх: „ З ескадрою у 100 трієр він відплив з Пег у Мегариді. Він спустошив не лише більшу частину узбережжя… але й проникав з гоплітами (воїни давньогрецької важкоозброєнної піхоти. Були вдягнуті у панцири і шлеми. Мали щити, довгі списи і короткі мечі), що були на флоті, у глиб країни далеко від моря: всіх він лякав своїми рухами і примушував ховатися за стінами укріплень стін, тільки при Немеї сікіонці виступили проти нього і почали бій, але він їх змусив втікти при відкритій сутичці… В Ахайї, яка була в дружбі з Афінами, він взяв на борт загін солдатів і переправив на човнах до материку; проплив біля Ахелоя, він спустошив Акарнанію, замкнув енідців в їх місті, спустошив їх область і відплив на батьківщину, показавши ворогам, свою силу; дійсно з його загоном не відбулося жодної неприємності, навіть випадкової ” [ 33, С. 316-318].