Основні форми економічного співробітництва країн світу

Необхідність докорінної технічної і технологічної модерніза­ції промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентосп­роможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефектив­ного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостя­ми, однак на їх сучасний стан значною мірою впливають наслід­ки соціально-економічної кризи.

У сучасних умовах міжнародне співробітництво України від­бувається в таких основних формах:

• міжнародна торгівля послугами;

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля товарами (зовнішня тор­гівля);

• надання кредитів і позик, у тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• обмін робочою силою;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комп­лектувального обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ре­сурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• бартерний обмін товарами;

• міжнародний туризм;

• культурні зв'язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжна­родних економічних зв'язках, оскільки вона, по суті, відтворює всі види міжнародного поділу праці і об'єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: перевага пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Це є результатом

значного зростання в умовах науково-технічної революції про­дуктивності суспільної праці в промислово розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього продукції при збільшенні її об­сягів. Водночас широке представництво товаровиробників різ­них країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну боротьбу між ними за споживача, веде до поділу світових то­варних ринків, ускладнює проблему проникнення на них нових агентів.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свід­чить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональни­ми, характеризуються вузькою географією. її структура і ефектив­ність не відповідають потребам формування національної рин­кової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в націо­нальному доході України майже в 4 рази менша за середньосві-товий показник.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумов­люється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умо­ви формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систе­му міжнародного поділу праці.

Процес лібералізації у світовій торгівлі в післявоєнний час привів до різкого збільшення її обсягів. За період з 1950 р. об­сяг світового експорту (в основному зовнішньої торгівлі), за даними СОТ, зріс у 18 разів, у той час як виробництво збіль­шилося лише в 6,5 раза. При цьому світовий експорт промис­лових товарів підвищився в 34 рази, а промислове виробницт­во зросло лише в 9 разів.

Лібералізація зовнішньої торгівлі в Україні створила перед­умови для нарощування експорту вітчизняних товарів та по­слуг. Але структурні диспропорції економіки України сформо­ваної в рамках колишнього СРСР, впливають на товарну структуру експорту країни. Нині домінуючими експортними позиціями є металопродукція (44,4 % загального експорту в 2000 р. проти 36,2% в 1995 р.), мінеральні продукти (9,6% проти відповідно 10,5 %) та продукція хімічної промисловості (10,6 % проти відповідно 9,7 %), а продукція машинобудуван­ня становить лише 9,3 % загального експорту України проти 11,8 % в 1995 р. Як бачимо, впродовж 1995—2000 pp. структу­ра експорту товарів помітно погіршилася: частка металопродук-ції зросла на 8 %, а частка продукції машинобудування змен­шилася на 2,5 % (табл. 6.1).

Таблиця 6.1