Основні показники нафтопереробних заводів України у 2000 р

нпз	Рік введення в експлуатацію	Потужність, млн т/р.	Глибина переробки, %	Чисельність ПВП, тис. чол.
Кременчуцький		18,6	81,3	4,0
Лисичанський		16,0	71,1	4,1
Херсонський		7,1	50,6	1,5
Одеський		3,9	52,7	1,0
Дрогобицький		4,2	70,8	2,9
Надвірнянський		2,6	48,8	1,3
Усього		52,4	65,7	14,8

Маючи достатню потужність з первинної переробки нафти (понад 50,0 млн т на рік), галузь, внаслідок поганого забезпечен­ня заводів нафтовою сировиною, використовує цю потужність лише частково (на 16,2% у 2000 р.) при обсязі нафторереробки 8,5 млн т. Для задоволення потреб України в нафтопродуктах по­трібно було б переробляти щорічно орієнтовно 15 млн т нафти.

Технічний рівень вітчизняної нафтопереробної промисловості в цілому низький: використовуються застарілі технології, техніч­ні засоби, основні промислово-виробничі фонди істотно зношені.

У результаті цього та у зв'язку з вимушеною роботою на дава­льницькій сировині переробка нафти недосить ефективна, а наф­топродукти за якістю в більшості випадків поступаються вимо­гам світового ринку.

Глибина переробки нафти на українських нафтопереробних заводах у 2000 р. досягла 65,7 %, що є не достатнім. В умовах дефіциту нафти в Україні бажана більш глибока її переробка з метою значної економії сировини і виробництва найбільш масо­вих та цінних нафтопродуктів.

Таблиця 3.15

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ПЕРЕРОБКИ НАФТИ НА НИЗ УКРАЇНИ у 1990—2000 pp., млн т/%

НПЗ	Роки	2000 р. до 1990 р. %
Кременчуцький	18,3	16,7	13,1	10,0	9,1	7,7	5,9	4,7	6,1	5,3	2,3	12,6
31,5	31,5	34,9	49,5	47,7	47,1	45,5	38,3	48,4	51,4	27,1
Лисичанський	21,8	19,6	10,6	4,3	4,8	2,1	2,2	3,2	1,7	0,5	2,4	11,0
37,6	36,5	28,2	21,3	25,1	12,9	16,9	26,0	13,5	4,9	28,2
Херсонський	8,2	7,6	5,6	2,3	1,6	2,2	1,5	1,7	1,2	0,8	1,3	15,9
14,1	14,2	14,9	11,4	8,4	13,5	11,5	13,8	9,5	7,8	15,3
Одеський	3,8 6,5	3,5	3,4	0,9	1,3	2,0	1,5	1,0 8,1	2,0	1,7	1,4	36,8
6,5	9,0	4,5	6,8	12,3	11,5	15,9	16,4	16,5
Дрогобицький	зд 5,3	з,з 6,2	2,9 7,7	1,3 6,4	1,3 6,8	1,2 7,4	1,0 7,7	1,0 8,1	0,7 5,6	0,8 7,8	0,3 3,5	9,7
Надвірнянський	2,9	3,0	2,0	1,4	1,0	1,1 6,8	0,9	0,7	0,9	1,2	0,8	27,6
5,0	5,6	5,3	6,9	5,2	6,9	5,7	7,1	11,7	9,4
Усього	58,1	53,7	37,6	20,2	19,1	16,3	13,0	12,3	12,6	10,3	8,5	14,6

У галузі низька (відносно первинної переробки нафти) потуж­ність і слабка диверсифікація технологічних процесів, спрямова­них на облагороджування та разом з тим на покращання якості нафтопродуктів. Такий важливий технологічний процес, як гідро-очистка мазуту на українських заводах, взагалі відсутній, що спри­чиняє забруднення навколишнього середовища.

У 2000 р. нафтопереробні заводи України працювали на україн­ській, російській та казахській нафті. Питома вага російської наф­ти — близько 47 %. Майже половина всього обсягу використаної нафтової сировини припадала на одне нафтоджерело. У світовій практиці подібна ситуація оцінюється як негативна.

Найбільш важливою проблемою у видобутку нафти є забезпе­чення стабілізації обсягів видобутку нафти, а також їх помірне на­рощування.

Вирішення цієї проблеми можливе за умов: проведення геофі­зичних досліджень та пошуково-розвідувального буріння в обся­гах, що забезпечать приріст нафтових запасів у 2—3 рази біль­ших за обсяги видобутку нафти; істотного підвищення науково-технічного рівня та ефективності циклу робіт від розвідки нафто­вих родовищ до видобутку нафти; значного покращання фінансо­во-економічного стану структур, які займаються видобутком наф­ти з метою підтримки і нарощування нафторесурсної бази; удоско­налення амортизаційної політики (створення прискореного меха­нізму амортизації нафтових свердловин); прийняття диференці­йованого єдиного платежу за користування надрами; прийняття пільгового режиму оподаткування підприємств, які ведуть розвід­ку та розробку нафтових родовищ на шельфах Чорного та Азовсь­кого морів; прийняття закону про державну підтримку інвестицій­них проектів розвитку нафтовидобутку, інших законів, норматив­но-правових актів.

Сутність проблеми щодо транспортування нафти полягає: в за­безпеченні високоефективного функціонування нафтопровідних систем, надійній подачі нафти як на внутрішній ринок, так і на ринки Європи; нарощуванні транзитних потоків; інтеграції у за­гальноєвропейські та міжконтинентальні мережі нафтопроводів. Напрями її вирішення: розробка перспективних нафтопотоків, а також технологічних схем транспортування нафти; надійне нау­ково-технічне забезпечення функціонування нафтопровідної сис­теми; створення умов для зарубіжного та внутрішнього інвесту­вання розвитку нафтотранспортної системи; залучення наукового і виробничого потенціалу України до розроблення невирішених питань нафтотранспортування; створення сприятливих умов для

нарощування транзиту нафти по території України; завершення ро­біт, що відносяться до української частини Євро-Азіатського наф-тотранспортного коридору; будівництво нових нафтопроводів.

Перед нафтопереробною промисловістю постає три найваж­ливіші проблеми:

1) необхідність нарощування обсягів переробки нафти для внут­рішнього споживання та експорту нафтопродуктів (деяких продук­тів нафтохімії^-), за допомогою проведення державної політики від­носно диверсифікації нафтоджерел; оновлення виробництва; по­дальша реалізація урядової програми з приватизації нафтопере­робних заводів відносно гарантованих поставок нафти; покра­щання фінансово-економічного стану нафтопереробних підпри­ємств; розвиток співробітництва із зарубіжними фірмами;

2) подальше поглиблення переробки нафти (до 80- 85 %) для

ефективного використання нафтової сировини, покращання якості нафтопродуктів шляхом реконструкції нафтопереробних заводів, виведення з експлуатації фізично зношеного та морально застарі­лого устаткування та обладнання;

3) екологізація нафтопереробки, що передбачає екологічний
аудит нафтопереробних заводів, скорочення викидів і скидів шкід­
ливих речовин, твердих відходів; екологічний моніторинг; ство­
рення програм екологічної безпеки об'єктів нафтопереробки і вико­
ристання відходів виробництва тощо.

З розвитком економіки України буде збільшуватись споживання нафти (у вигляді нафтопродуктів). Одним із важливих напрямів за­доволення потреб у нафті є нарощування власного її видобутку.

Незважаючи на істотну ступінь відпрацювання в Україні розві­даних нафтових запасів, потенціал нафтовидобутку далеко не виче­рпаний. Про це свідчать близько 5 млрд т умовного палива ще не-розвіданих запасів вуглеводнів на великих глибинах (більше 5 тис. м) у Дніпровсько-Донецькій западині, Передкарпатській улоговині та на відносно невеликих глибинах Азово-Чорноморського шельфу, а також у Волинсько-Подільській нафтогазоносній області.

За умов ефективного використання наявної ресурсної бази наф­товидобувної промисловості є можливість забезпечити стабіль­ний видобуток нафти, а з часом збільшити її з 3,7 млн т (включаючи газовий конденсат) у 2000 р. до 5,0 млн т (максимальний рівень).

У галузі транспортування нафти Україна повинна максимально використовувати своє вигідне географічне місцезнаходження — проміжне між Західною Європою (простором інтенсивного спожи­вання вуглеводнів) та Сходом (територією потужних вуглеводних ресурсів).

Повинен одержати подальший розвиток Євро-Азіатський наф-тотранспортний коридор. Доцільна інтеграція нафтопроводів «Дружба» — «Адрія».

У перспективі будуть зростати потреби в нафтопродуктах — у 4—5 разів (максимальний рівень). Для покриття цих зростаючих потреб необхідні відповідні обсяги первинної переробки нафти — максимально 40—45 млн т. Поряд з нарощуванням виробництва очікується систематичне поглиблення переробки нафти, покра­щання якості нафтопродуктів. Усе це вимагає реконструкцій наф­топереробних заводів і диверсифікації нафтоджерел.

Загальним питанням у розвитку нафтового комплексу є прий­няття раціональної моделі управління ним. Дуже важливо звести до мінімуму виникнення конфлікту між різними інтересами на основі поєднання відмінних функцій: комерційних, регулювання ринку, державного управління.