Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Елементами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність



Цивільна правоздатність - це здатність суб'єкта мати цивільні права і обов'язки.

Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками.

Об’єкти цивільних правовідносин - це матеріальні та не матеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини та процес створення цих благ. Основним критерієм «об’єкта цивільних правовідносин» є його оборотоздатність (можливість вільно переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином), якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

До об’єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної та творчої діяльності, інформацію та інші матеріальні і не матеріальні блага.

Важливу роль під час вивчення такого об'єкта, як речі, відіграє його класифікація, що є орієнтиром при виявленні правового режиму тієї чи іншої речі. Речі можна класифікувати залежно від різних ознак.

Залежно від оборотоздатності:

• речі, які вилучено з цивільного обороту, тобто речі, які не можуть переходити у приватну власність фізичних та юридичних осіб, наприклад, зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини і засоби вибуху та інші речі

• речі, які обмежено в цивільному обороті, тобто речі, які можуть перебувати у власності фізичних осіб лише за умови дотримання спеціального порядку їх набуття, наприклад, вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя, вогнепальна мисливська нарізна зброя, газові пістолети, револьвери та інші речі

• речі, які перебувають у вільному цивільному обороті, тобто речі, які не вилучено з цивільного обороту та речі, які не обмежено в цивільному обороті.

Залежно від можливості переміщення у просторі:

• нерухомі речі, до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, наприклад, будинок, садиба тощо. При цьому режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

• рухомі речі, до яких слід відносити речі, що можна вільно переміщувати у просторі.

Залежно від можливості поділу речі:

• подільні речі, тобто ті, які можна поділити без втрати їх цільового призначення;

• неподільні речі, тобто ті, які не можна поділити без втрати її цільового призначення, наприклад, автомобіль, будинок. Режим неподільної речі може також поширюватись і на складні речі, тобто сукупність різнорідних речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати їх за призначенням, яке визначається сутністю з'єднання, наприклад, бібліотека, колекція тощо.

Виділяють такі групи цінних паперів:

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

• товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.


Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їхніх суб'єктів, і, таким чином, дає можливість більш чіткого тлумачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами.

Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосередковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідносини власності), і правовідносини, що опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язальні правовідносини).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього економічного змісту. Вони можуть бути поділені на такі, що пов'язані з майновими правами (право авторства) і такі, що з майновими правами не пов'язані (особисті немайнові права - право на життя, здоров'я, честь тощо).

За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних суб'єктів. Прикладом можуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок усіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або кілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженим суб'єктом є позикодавець, який може вимагати повернення боргу від того, хто отримав позику.

Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (регулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Частіше за все вони встановлюються за допомогою договору. Саме в них виявляється уповноважу-вальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у випадку необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не лише на диспозитивних засадах, але й з використанням імперативного методу. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК)

 
 


5. Теоретичні основи цивільного процесуального права: предмет, метод, джерела, принципи.

Цивільний процес (судочинство ) — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок, який опосередковує захист цивільних прав і законних інтересів суб'єктів, за допомогою якого реалізуються норми матеріального права.

Цивільне процесуальне право — це сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя у судах. Ці процесуальні норми повністю регулюють всі процесуальні дії та діяльність учасників цивільного процесу.

Предмет цивільного процесу в дуже спрощеному вигляді можна визначити як сукупність суспільних відносин, що виникають у зв'язку із розглядом цивільних спорів і регулюються нормами цивільного процесуального права.

Судочинство у цивільних справах здійснюється у певній процесуальній формі, яка визначена законом.

Цивільна процесуальна форма — це система встановлених цивільним процесуальним законом правил, що регламентують порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також порядок діяльності кожного з учасників цивільного процесу, що здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів.

Цивільна процесуальна форма характеризується наявністю З ознак: провадження, стадій та процесуального режиму.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою.

Позовне провадження є основним провадженням цивільного судочинства, правова природа якого визначається особливостями відповідних матеріальних правовідносин, що характеризуються рівністю суб'єктів.

Засобом порушення цивільної справи є позов. Позовна форма захисту права характеризується рівністю сторін спору, а також дією принципів змагальності та диспозитивності. Предметом позовного провадження традиційно є спір про суб'єктивне право цивільне, тобто такі спірні матеріальні правовідносини, взаємне становище сторін у яких характеризується рівністю та диспозитивністю.

Наказне провадження на відміну від позовного, є спрощеним і скороченим провадженням у суді першої інстанції, ґрунтується на достовірних письмових доказах, має на меті захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов'язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, за якими може бути виданий судовий наказ.

Стадії цивільного процесу — це складові частини єдиного цивільного процесу (судочинства), що характеризуються спільністю найближчої процесуальної мети, що мають специфічний зміст і відповідне процесуальне оформлення.

Кожна стадія характеризується певною сукупністю процесуальних дій, початок і закінчення стадії оформляється відповідним процесуальним документом.

Процесуальний режим — це ступінь урегульованості процедури. Саме залежно від процесуального режиму розрізняють цивільну процесуальну, господарську процесуальну та інші процесуальні форми.

 
 


Метод цивільного процесуального права разом із предметом правового регулювання характеризує цивільне процесуальне право як окрему, самостійну галузь права.

Метод є системою правових способів і прийомів регулювання, за допомогою яких галузь права здійснює вплив на предмет правового регулювання, тобто на суспільні відносини у відповідній сфері.

Під методом цивільного процесуального права розуміється сукупність юридичних способів і засобів впливу цивільних процесуальних норм на відносини, що виникають у зв'язку з розглядом і розв'язанням цивільних справ судами.

Джерела цивільного процесуального права — це нормативно-правові акти різного рівня, в яких містяться норми цивільного процесуального права.

 
 


Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів Конституція є найвищим правовим актом, яким визначене місце судової влади у системі органів державної влади, вимоги до порядку і умов її здійснення, засади організації судової системи і діяльності судів.

Кожній галузі права властивий певний комплекс принципів. Принципи цивільного судочинства мають важливе значення, оскільки вони є необхідною умовою вдосконалення діяльності судових органів, їх суворе дотримання і реалізація є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. У принципах цивільного процесу концентруються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства щодо розгляду й вирішення судами цивільних справ.

Принципи цивільного процесу є об'єктивними за своїм змістом. Вони визначаються тими соціальними обставинами, які існують в суспільстві.

 
 


Принципи цивільного судочинства — це визначальні ідеї, засади, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері судочинства, і які виражають завдання правосуддя у цивільних справах, характеризують методи їх здійснення.

 
 


Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, що становлять певну систему.

 
 


Особи, які беруть участь у справі — це суб'єкти, які мають заінтересованість у предметі процесу. Всі особи, що беруть участь у справі, об'єднані в одну групу, насамперед, за наявністю у них юридичної заінтересованості в справі. Ступінь такої заінтересованості у названих осіб різна. Сторони й треті особи в позовному провадженні мають як матеріально-правову, так і процесуально-правову заінтересованість у результаті розгляду цивільної справи в зв'язку з тим, що беруть участь у цивільному процесі для захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Особа, яка бере участь у справі, наділена правом висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду цивільної справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам. Наприклад, правом висловити свою думку може скористатись особа, яка бере участь у розгляді цивільної справи при заявленій якого-небудь клопотання у процесі.

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач — це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Відповіда ч — у цивільному судочинстві сторона, якій пред'явлено позов.

Відповідачем може бути як фізична, так і юридична особа. Він, як і позивач, має рівні процесуальні права при розгляді справи в суді. Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів, кожний з яких стосовно іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Не тільки сторони в цивільному процесі, але й треті особи заінтересовані у результатах розгляду судом цивільної справи. Можна пояснити це тим, що на третіх осіб, а саме на їх правове становище, може вплинути результат судового розгляду спірної цивільної справи між сторонами.

Під третіми особами розуміються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у вже триваючий цивільний процес між сторонами для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

 
 


Відповідно до ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

 
 

 
 





Дата публикования: 2014-10-23; Прочитано: 2629 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.01 с)...