Поняття, предмет і сторони колективних трудових спорів

Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів на теренах СРСР почалося з прийняття 9 жовтня 1989 р. Зако­ну СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Прийняттю цього Закону передував широкий страйковий рух, під час якого економічні вимоги страйкуючих працівників поєднувалися з політичними. Закон виявився недосконалим, і 20 травня 1991 р. його було прийнято в новій ре­дакції. Водночас і ця редакція закону була практично спрямо­вана на встановлення формальних перешкод для здійснення права працівників на колективні дії у порядку протесту для захисту своїх трудових та соціально-економічних інтересів.

В Україні першим юридичним актом, яким було закладено принципові засади демократичного юридичного механізму для вирішення колективних трудових спорів, стало прийняття Кон­ституції України, де у статті 44 вперше було проголошено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціаль­них інтересів. В Конституції встановлено, що порядок здійснен­ня права на страйк встановлюється законом з урахуванням не­обхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або неучастіу страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі пакону.

З березня 1998 р. було прийнято)Закон України "Про поря­док вирі імення колективних трудових спорів" (Відомості Верхов-ної Ради України. — 1998. — № 34. — Ст. 227). Цей Закон ви з начивправові та організаційні засади функціонування систе­ми заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфлік­тів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудо­вих спорів (конфліктів), що виникли між ними. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та орга­нізації, утворені ними відповідно до законодавства для представ­ництва і захисту їхніх інтересів, та на власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також на організації власників.

Поняття колективного трудового спору встановлено у статті 2 зазначеного закону. При цьому це поняття безпосередньо пов'я­зується з предметом такого спору, тобто колом питань, за яких спір визнається саме колективним трудовим спором. Згідно із Законом колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіж­ності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-еконо­мічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодав­ства про працю. Таким чином, колективні трудові спори можуть бути як економічними (містити вимоги економічного змісту), так і юридичними (вимоги стосуються не встановлення, а визнання права на підставі чинних юридичних норм).

Колективні трудові спори виникають на різних рівнях — ви­робничому, галузевому, територіальному, національному. Відпо­відно до кожного рівня визначено сторони колективного трудо­вого спору.

Сторонами колективного трудового спору є:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі кате­горії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша упов­новажена найманими працівниками організація та власник під­приємства або уповноважений ним орган чи представник;

—на галузевому, територіальних рівнях — наймані працівни­ки підприємств, установ, організацій однієї або декількох галу­зей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найма­ними працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

—на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та влас­ники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (пред­ставники) на території більшості адміністративно-територіаль­них одиниць України.

Зауважимо, що представниками працівників згідно Із законом можуть бути як профспілки, так й інші уповноважені наймани­ми працівниками органи чи організації. Уповноважений найма­ними працівниками на представництво орган визнається єдиним повноважним представником найманих працівників від момен­ту виникнення спору до моменту його припинення.

В Україні колективні трудові спори досить поширені. Так, у 1999 р. НСПП розглянула і сприяла вирішенню 421 колективного спору, всі вони стосувалися виплати заборгованості з заробітної пла­ти. У 2000 р. було 588 таких спорів і близько 60 % заборгованості вдалося покрити шляхом проведення процедур примирення (Юри­дична практика. — 2001. — 21 листопада). В результаті застосу­вання встановлених у законодавстві примирних процедур кількість страйків скоротилася з майже 900 у 1998 р. до 50 у 2001 р. (Будь-який мир краще за хороший страйк // Іменем закону. — 2002. — 8 лютого). Головною причиною трудових конфліктів є проблема заборгованості з заробітної плати. Ця проблема, як свідчить про­гноз, буде залишатися й у наступному періоді, хоча вона поступово вирішується позитивно. Окрім того, проблемними питаннями є стан виконання колективних договорів і угод, укладання нових колек­тивних договорів. Найбільш конфліктними галузями є вугільна промисловість та освіта. Очікується, що до цих галузей додадуться й нові, зокрема житлово-комунального господарства, в якій за остан­ні 2 роки через неврегульованість фінансово-економічних відносин напруженість різко зросла. Є напруженість і в аграрному секторі в процесі розпаювання земельних ділянок та набуття права влас­ності на них працівниками сільськогосподарських підприємств.

Прогнозування колективних трудових спорів з метою перед­бачення можливих конфліктів інтересів і сприяння їх вирішен­ню нині здійснюється на основі спеціальної методики. Національ­на служба посередництва і примирення своїм наказом від 27 червня 2000 р. № 50 затвердила Методику аналізу соціально-економічних і соціально-трудових відносин та прогнозування ко­лективних трудових спорів (конфліктів), а 3 липня 2001 р. на­казом НСПП № 55 було затверджено Інструкцію про порядок здійснення прогнозування колективних трудових спорів (кон­фліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню.

Законодавство у сфері регулювання відносин з вирішення колективних трудових спорів складається із Законів України: "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік­тів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців", "Про колективні договори та угоди", КЗпП України. Слід взяти уваги, що Національною служ­бою посередництва та примирення (далі — НСПП) відповідно до наданих їй повноважень (п. 15 Положення про НСПП), прийня­то значне число нормативних наказів, якими затверджено поло­ження, інструкції, роз'яснення щодо діяльності НСПП та прове­дення примирних процедур і застосування законодавства у цій сфері. Нині започатковано спеціальне друковане видання НСПП — Бюлетень Національної служби посередництва та при­мирення, де публікуються акти цього органу.