Угоди: поняття і сторони

Угода — це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників держа­ви, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.

Сторони угод визначено в ст. З Закону України "Про колективні договори і угоди". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних пе­реговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповно­важені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних пе­реговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Зокрема, Ге­неральну угоду на 1997—1998 роки було укладено між Кабіне­том Міністрів України, що здійснює управління об'єктами держав­ної власності, і Українським союзом промисловців і підприємців, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, з другого боку. 16 жовтня 1998 p., як уже зазначалося, було підписано Деклара­цію про створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше число представників роботодавців. Генеральну угоду на 1999— 2000 роки було підписано вже Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єд­наннями України, а в Генеральній угоді на 2002—2003 роки до профспілкової сторони ще приєдналися всеукраїнські профспілки.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки або об'єд­нання профспілок чи інших представницьких організацій тру­дящих, які мають відповідні повноваження, достатні для веден­ня переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їхньої дії. На практиці сторо­нами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відом­ства, державні комітети, а у разі їх відсутності — інші об'єднан­ня власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни) і галузеві профспілки або об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі мають відповідні повноваження.

Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості централь­но- й східноєвропейських країн. Причина полягає у тому, що є труднощі в організації асоціацій роботодавців за галузевою озна­кою. Тому зусилля профспілок спрямовано туди, де є партнер у переговорах — уряд, чи, навпаки, профспілки шукають партнера на місцевому рівні. Представники МОП наполегливо пропонують усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирі­шенні проблем окремих галузей, а тому актуальнимє створення галузевої ланки об'єднань роботодавців.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими орга­нами державної влади або регіональними об'єднаннями підпри­ємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднання­ми профспілок або іншими уповноваженими трудовими колек­тивами органами.

Змістом колективних угод є взаємні зобов'язання сторін. Згід­но зі ст. 8 Закону України "Про колективні договори і угоди" угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці й забезпечення продук­тивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів всіх груп І верств населення, які забезпечували б до­статній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімаль­них нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці й навколиш­нього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлен­ня міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Упроваджено практику підведення підсумків щодо виконан­ня зобов'язань за Генеральною угодою. Зокрема, Кабінет Мініс­трів України 5 квітня 1999 р. видав постанову № 532 "Про під­сумки виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997—1998 роки". У 2001 р. було ухвалено Комюніке про підсумки виконання Гене­ральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями Украї­ни на 1999—2000 рік. У цьому документі зазначалося, що співпраця соціальних партнерів у сфері соціально-трудових від­носин на всіх рівнях соціального партнерства стала більш кон­структивною. Разом з тим сторони визнали, що за період дії Генеральної угоди не вдалося кардинально змінити на краще ситуацію з багатьох позицій в економічній та соціальній сферах (Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 травня).

Федерація профспілок України проаналізувала хід виконан­ня Генеральної угоди на 2002—2003 роки станом на 1 липня 2002 р. і напранилл свою оцінку та аргументацію стороні влас­ника. У першому півріччі 2002 р. мало бути реалізовано 22 нор­ми та положення. За оцінкою профспілок, за цей період викона­но 8, часткововиконано 4, залишилося нереалізованими 10 до­мовленостей. Зокрема Уряд не виконав домовленості стосовно приведення своїх рішень про індексацію заробітної плати та інших соціальних виплат у відповідність до чинного закону (на сьогодні обмежено розмір доходів, що підлягає індексації, 118 грн). Заходи, що вживаються сторонами, не привели до сут­тєвого зниження заборгованості з заробітної плати. За січень— травень 2002 р. нагромадився 1 млрд нових боргів; загальний борг становить 2,5 млрд грн. На виконання зобов'язань проф­спілками проведено 2580 перевірок дотримання законодавства про працю, виявлено понад 18 тис. порушень; притягнуто до від­повідальності 126 посадових осіб, у тому числі 10 — за ст. 45 КЗпП України, у восьми випадках матеріали передано до про­куратури (Профспілкові вісті, — 2002. — 23 серпня).