Відпустки, їх види та порядок надання

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в кален­дарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебу­вають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпу­стки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визна­чений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.

Із тексту Закону "Про відпустки" беззаперечно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію на заміну невико­ристаних днів відпустки мають працівники-сумісники (Стычинский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический коммен­тарий к законодательству Украины о труде. — К.; Севастополь: Ин-т юрид. исследований, 2001. — С. 396).

Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону.

На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону "Про відпу­стки" вона надається без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнен­ня (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на не­використану відпустку з наступним звільненням. Датою звіль­нення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випад­ку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встанов­леному порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

У тлумаченні деяких статей Закону України "Про відпустки" М. Пузир обґрунтовано ставить питання про можливість відкли­кання працівником заяви про звільнення у час використання від­пустки в разі звільнення (Практика застосування Закону України "Про відпустки" // Праця і зарплата. — 1999. — № 7 (167). — Квітень. — С. 19). Думається, що якщо днем звільнення за такої ситуації є останній день відпустки, працівник має право відкли­кати заяву про звільнення до цього дня включно.

Види відпусток. Законом України "Про відпустки" передба­чено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

—основна відпустка (ст. 6);

—додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими
умовами праці (ст. 7);

—додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);

—інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15);

3)творча відпустка (ст. 16);

4)соціальні відпустки:

—відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17);

—відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18);

—додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим

договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для від­новлення працездатності тривалістю не менш як 24 календар­них дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додат­кової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19), не врахо­вуються. Це, так би мовити, мінімальна основна щорічна відпу­стка — державний соціальний стандарт, нижче якого відпуст­ка не може бути надана.

Водночас для досить значного числа категорій працівників пе­редбачено подовжену основну щорічну відпустку. При цьому як критерії виступають суб'єктний критерій, а також умови праці. Так, промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, ме­талургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнято­му на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корис­них копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрі­зах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надаєть­ся щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках гли­биною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 ро­ки і більше; працівникам лісової промисловості та лісового гос­подарства, державних заповідників, національних парків, що ма­ють лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка триваліс­тю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад пра­цівників лісової промисловості та лісового господарства, держав­них заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісо­господарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 кален­дарних днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 9 червня 1997 р. № 570 (Кодекс законів про працю Украї­ни з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 402). Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин на­дається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьова­них роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпуст­ка тривалістю 31 календарний день. При наданні працівнику від­пустки у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її ви­значається залежно від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім, — із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після досягнення повноліття — залежно від трива­лості відпустки, встановленої для працівників відповідної про­фесії.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна від­пустка тривалістю до 56 календарних днів. Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р. № 289) (Офіційний вісник України. — 1997. — Число 16. — С. 73; Урядовий кур'єр. — 2001. — 11 квітня). У ньому, зокрема, передбачено, що зазначені працівники викорис­товують щорічну основну відпустку повної тривалості, визначе­ної в Додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на робо­ту. У вищих закладах освіти, професійно-технічних закладах осві­ти ректор, директор, директор філії, проректор, декан факультету та деякі інші керівні працівники, що не виконують педагогічної роботи в цьому закладі, користуються правом на відпуску трива­лістю 28 календарних днів. За умови ж виконання педагогічного навантаження в цьому навчальному закладі не менше за V₃ річної норми навчального навантаження, керівні працівники, зазначені в Додатку, користуються правом на відпустку тривалістю 56 ка­лендарних днів. Науково-педагогічні працівники мають право на щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка три­валістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календар­них днів незалежно від того, чи є інвалідність наслідком виробни­чої травми, професійного захворювання або загального захворю­вання.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається про­порційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278 (зі змінами і доповнення­ми) (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами // Бюлетень законодавства і юридичної практики Украї­ни. — 1997. — № 11—12. — С. 401). Слід зазначити, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону України "Про від­пустки" не користувалися правом на відпустку.

Тривалість відпусток окремих категорій працівників встанов­лено відповідними законами України. Так, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у працівників, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактив­ного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 ка­лендарних днів. Державні службовці згідно із Законом "Про дер­жавну службу" користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного де­путата України" наділяє депутатів правом на відпустку в між сесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, про­курорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно із Законом України "Про статус суддів") і ЗО календарних днів (Закон України "Про прокуратуру").

Для певних категорій працівників щорічна відпустка склада­ється з основної і додаткової відпустки.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умо­вами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються пра­цівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впли­вом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком ви­робництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мі­ністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 затверджено Список виробництв, ро­біт, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на що­річну додаткову відпустку. Міністерство праці та соціальної полі­тики України наказом від 30 січня 1998 р. затвердило Порядок застосування зазначеного списку (Праця і зарплата. — 1998. — №3).

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлю­ється колективним чи трудовим договором залежно від результа­тів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах (див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці¹' // ЗП України. — 1992. — № 9. — С. 211) і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показникам шкідливості.

Слід взяти до уваги, що наказом Міністерства охорони здоро­в'я України від 27 грудня 2001 р. № 528 затверджено нову Гігіє­нічну класифікацію праці за показниками шкідливості та неза­безпеченості факторів виробничого середовища, важкості та на­пруженості трудового процесу. Цю Гігієнічну класифікацію вве­дено в дію з 1 березня 2002 р. за винятком використання її для атестації робочих місць. На підставі цього акта Міністерство пра­ці та соціальної політики України розробляє показники, за яки­ми надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на ро­ботах із шкідливими та важкими умовами праці. Одночасно втра­тив чинність наказ МОЗ України від 31 грудня 1997 р. № 38, яким було затверджено попередню гігієнічну класифікацію.

За особливий характер праці додаткова відпустка до 35 ка­лендарних днів надається у двох випадках. По-перше, окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або ви­конується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Перелік таких робіт вказано у Списку виробництв, робіт, професій і по­сад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконуєть­ся в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженому Кабі­нетом Міністрів України 17 листопада 1997 р. за № 1290. При цьому конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим дого­вором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Особливі природні географічні й геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам. Згідно із Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" від 15 лютого 1995 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 9. — Ст. 58) це міста, селища міського типу, сільські населені пункти, розташовані на висоті 500 м над рівнем моря, що мають недо­статньо розвинену сферу застосування праці, систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Для таких місць характерні складні кліматичні умови, робота в яких дає право на додаткову відпустку. Перелік населених пунктів, яким надано статус гірських, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. №647 (зі змінами і доповненнями) (ЗП України. — 1996. — № 1. — С. 1). По-друге, особливим характером праці вважається робота з ненормованим режимом праці. Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад, робіт та професій, визна­чених колективним договором, угодою. Така відпустка надаєть­ся як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже­ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич­ного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу (див. Рекомендації щодо порядку надання праців­никам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпу­стки за особливий характер праці: Затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 (зі змінами, внесеними наказом Мінпраці та соціаль­ної політики України від 5 лютого 1998 р. № 18) // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1997. — № 12. — С. 27—28; 1998. — №3. — С. 38).

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основ­ну відпустку на одній підставі» обраній працівником. Порядок на­дання додаткової відпустки з кількох підстав встановлено поста­новою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додат­кові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці". Щорічні додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких встановлено у цих списках позначкою "1".

За бажанням працівника щорічні додаткові відпустки можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або ок­ремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додат­кових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах, 69 ка­лендарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки нада­ються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були вико­ристані, як правило, до закінчення робочого року.

Законодавством також передбачаються й інші підстави для надання додаткових відпусток. Зокрема, за тривалий стаж робо­ти. Державним службовцям, які мають стаж роботи в держав­них органах більше 10 років, надається додаткова відпустка три­валістю до 15 календарних днів. Суддям надається додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів за стаж роботи по­над 10 років тощо.

Стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку,

включає: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах не­повного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час опла­ченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) (наприклад, згідно зі ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди" особи, які бе­руть участь в переговорах як представники сторін, а також спеціа­лісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збере­женням середнього заробітку та включенням цього часу до трудо­вого стажу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога за державним соціальним страхуванням, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досяг­нення нею 3-річного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ст. 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досяг> нення нею 6-річного віку; 5) час навчання з відривом від вироб­ництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях про­фесійно-технічних закладів освіти; 6) період навчання новим про­фесіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реор­ганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чи­сельності або штату працівників; 7) інші періоди роботи, передба­чені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпуст­ки, зараховуються: 1) час фактичної роботи зі шкідливими, важ­кими умовами або з особливим характером праці, якщо праців­ник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості ро­бочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додатко­вих відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переве­дених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додат­кові відпустки, і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпу­стки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Порядок надання відпусток. Право працівника на щорічні основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячно-го терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: 1) жінкам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 2) інвалідам; 3) особам до 18 років; 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; 5) особам, звільненим після проходжен­ня строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом 3 місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; 6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу скла­дання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабора­торних та інших робіт, передбачених навчальною програмою; 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем робо­ти повністю або частково щорічну основну відпустку і не одер­жали за неї грошової компенсації; 9) працівникам, які мають пу­тівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курорт­ного) лікування; 10) батькам-вихователям дитячих будинків сі­мейного типу; 11) в інших випадках, передбачених законодав­ством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступний роки роботи мо­жуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату почат­ку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графі­ком терміну.

За бажанням працівника (ст. 10 Закону "Про відпустки") у зручний для нього час щорічні відпустки надаються: 1) особам віком до 18 років; 2) інвалідам; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інвалі­да; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без бать­ка (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім осо­бам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військо­вослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також осо­бам, на яких поширюється чинність Закону України "Про ста­тус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту"; 9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) і в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або тру­довим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним пра­цівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у пері­од літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їхнім бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять» виконання лаборатор­них робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захис­ту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчаль­ною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною фор­мами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпуст­ки за їхнім бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим пра­цівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надають­ся в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути пере­несена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки; 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодавцем на інший період або продовжена в разі:

1)тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у вста­новленому порядку;

2)виконання працівником державних або громадських обо­в'язків, якщо, згідно з законодавством, він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

3)збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

За письмовою згодою працівника та за погодженням з проф­спілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період у випадку, коли надання щорічної відпустки в рані­ше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормаль­ному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (ст. 11 Закону "Про відпустки").

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які ма­ють право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідли­вими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

На прохання працівника щорічну відпустку може бути поді­лено на частини за умови, що основна безперервна її частина ста­новитиме не менше 14 календарних днів. При цьому невикори­стана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою пра­цівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства за умови, що основна безперервна частина відпустки становити­ме не менше 14 календарних днів, та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпу­стки його працю оплачують з урахуванням суми, нарахованої на оплату невикористаної частини відпустки.

Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються не для відпочинку, а для складання випускних іспитів працівниками, які здобувають загальну середню освіту в середніх загально­освітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, за­очною формами навчання при загальноосвітніх школах в основ­ній школі — (10 календарних днів), у старшій школі — (23 ка­лендарних дні); для перевідних іспитів в основній та старшій школах (від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних).

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від вироб­ництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною форма­ми навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки: 1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, скла­дання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му та 2-му курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 ка­лендарних днів; незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно; 2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів; III та IV рів­нів акредитації з вечірньою формою навчання — ЗО календар­них днів щорічно, незалежно від рівня акредитації, з заочною формою навчання — 40 календарних днів; 3) на період складан­ня державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів; 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчають­ся у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акредитації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечір­ньою) формою навчання у закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, котрі навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчально­го закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підго­товки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на ко­жен іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготов­ки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО ка­лендарних днів та за бажанням протягом 4 років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, уста­нов та організацій, незалежно від форм власності, за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття науко­вого ступеня кандидата або доктора наук, для написання підруч­ника, а також монографії, довідника тощо (п. 1 Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених по­становою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — № 2. — С. 31).

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття нау­кового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців, на здо­буття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців та для написання підручника чи наукової праці — до 3 місяців надаєть­ся працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із твор­чою роботою. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами автор­ського колективу. Творчі відпустки надаються працівникам по­ряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляються наказом власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації. На час творчих відпус­ток за працівниками зберігаються місце роботи (посада) та заро­бітна плата.

Законом передбачено такі види соціальних відпусток: відпу­стка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19).

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачува­на відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів — 70 календарних днів; 2) після пологів — 56 ка­лендарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та полога­ми обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів, а у разі народження двох чи більше дітей та у разі ускладнення по­логів — 140 календарних днів. Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи, відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами надається трива­лістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. Вона обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від стажу та місця роботи (ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи" від 28 лютого 1991 р. (з наступними змінами і допов­неннями).

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки при­єднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

За бажанням жінок після закінчення відпустки у зв'язку з ва­гітністю та пологами їм надаються відпустки для догляду за ди­тиною до досягнення нею 3-річЕого віку з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням. У випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається від­пустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш, як до досягнення дитиною 6-річного віку. За рахунок власних коштів підприємства й органі­зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за ди­тиною більшої тривалості. Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також бать­ком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично до­глядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опі­ку дитину. У період перебування у відпустці для догляду за ди­тиною жінка або особа, що здійснює такий догляд, можуть пра­цювати на умовах неповного робочого часу або вдома зі збере­женням права на одержання допомоги в період такої відпустки.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого пе­ребування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням щорічно надається до­даткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному стат­тею 11 цього Закону.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до її початку (ст. 21 Закону "Про відпу­стки"). У разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприєм­ство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на ра­хунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замі­нюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до 18 років замі­на всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускаєть­ся. У разі смерті працівника грошова компенсація за не вико ристані ним дні щорічних відпусток, а також за додаткові відпу­стки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям (ст. 24 Закону "Про відпустки").

Відпустка без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надається в певних випадках в обов'язковому поряд­ку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого пере­бування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого пере­буває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календар­них днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", — трива­лістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 кален­дарного дня щорічно; інвалідам І та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, — три­валістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу — тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (залежно від міри родинності, вказаної в ст. 25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, — тривалістю 15 календарних днів (без ураху­вання часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст. 25 Закону "Про відпустки".

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно із Законом України від 2 листопада 2000 р. було вилу­чено частину 2 статті 26 Закону "Про відпустки", яка передбачала надання відпусток працівникам без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, у порядку, визначеному колективним договором, у разі простою підприємства. Водночас ч. З ст. 84 КЗпП, яка передбачає аналогічне право роботодавця, скасовано не було. Це дало можливість підприємствам продов­жувати примушувати працівників погоджуватися на такі відпу­стки, при цьому посилаючись на ст. 84 КЗпП. Державний депар­тамент нагляду за додержанням законодавства про працю з цього приводу видав 15 лютого 2001 року Роз'яснення № 10-171 (Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 17. — 23 лютого). Сто­совно правомірності надання відпусток без збереження заробіт­ної плати або з частковим її збереженням на підставі частини третьої статті 84 КЗпП Департамент роз'яснив таке. Пунктом З Постанови Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. № 505 "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпу­стки" передбачено, що до приведення законодавства у відповід­ність до Закону України "Про відпустки" застосовуються зако­ни та інші нормативно-правові акти в частині, що не суперечить цьому Закону. Тому після 18 листопада 2000 р., тобто з часу набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки", враховуючи пріоритетність останніх змін, внесених до законодавства, надан­ня відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин на підставі частини третьої статті 84 КЗпП України чи колективного договору неможливе, оскільки це су­перечить Закону України "Про відпустки". Працівники, яким до набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки" (до 18 листо­пада 2000 р.) надано відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у зв'язку з простоєм у порядку, визначеному колективним договором, можуть перебувати в такій відпустці до терміну її закінчення.

Принагідно слід зауважити, що нині на розгляді Верховної Ради знаходиться проект Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо відпусток", яким запропоновано частину третю статті 84 вилучити.

У країнах Заходу тривалість щорічної оплачуваної відпустки становить від 1 до 8 тижнів. Збільшення тривалості відпустки в багатьох країнах пов'язується з різноманітним порядком її за­стосування. Так, у Фінляндії 5-й тиждень відпустки може бути реалізований тільки в осінньо-зимовий період (між ЗО вересня та 2 травня); у Швеції 5-й тиждень відпустки за бажанням пра­цівника може накопичуватися протягом 5 років, тобто кожні 6 ро­ків працівник має відпустку тривалістю 10 тижнів. В Японії за законом відпустка надається тривалістю від 10 до 20 днів. У Кореї тривалість робочого тижня становить 54 години, багато підпри­ємств працюють шестиденний робочий тиждень у дві зміни по 12 годин і з 3 днями відпустки на рік. Працювати в неділю — для корейців цілком звичне явище (Беляцький С Праця та рин­кові перетворення в Південній Кореї // Праця і зарплата. — 1998. — № 1. — С 46—49).

У країнах Заходу відпустка використовується як засіб до мо­тивації. Так, американська компанія "Cisco Systems" відмовилася при прийнятті нових висококваліфікованих співробітників від випробувального строку і почала надавати їм відразу після за­рахування чотиритижневу оплачувану відпустку. Багато ком­паній перейшло до збільшення оплачуваної відпустки (Иност­ранец. — 2000. — № 40). На автомобільних компаніях французь­ких фірм "Пежо" та "Сітроен" кожен тиждень безперервної ро­боти (без прогулів та запізнень) дає робочому 15 балів, а служ­бовцю — 9 балів. П'ятсот балів дають право на один додатко­вий оплачуваний день відпустки.

Окрім того, характерного рисою в законодавстві західних країн є тендерна лінія, — надання відпустки для догляду за дитиною будь-якому з батьків або по черзі кожному з них. З цього при­воду цікаво довідатися, що у Швеції 25 % осіб, які скористалися такою відпусткою, — батьки. Характерним є також і те, що така відпустка надається до досягнення дитиною шкільного віку — 6—8 років (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 205—206). Європейська соціальна хартія (переглянута) встановлює сучасний соціальний стандарт для щорічної оплачуваної відпустки в 4 тижні.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть поняття та види часу відпочинку. Які перерви протягом робочого дня встановлено законодавством?

2. Яким чином компенсується робота у вихідні дні?

3. Назвіть святкові та неробочі дні, передбачені у КЗпП України.

4. Які види відпусток передбачено законодавством України?

5. Коли у працівника виникає право на щорічну відпустку повної тривалості?

6. Який порядок надання щорічної основної та додаткової відпусток?

7. Який порядок оплати відпусток?