Ретно визначених завдань та заходів, котрі потрібно здійснити у вказаній послідовності і встановлені строки конкретно визначеним виконавцям

Принципи планування та вимоги, що ставляться до планів, які розробляються в органах внутрішніх справ.

У главі 11 ми розглянули вимоги до управлінських рішень. Оскільки план – це різновид управлінського рішення, то всі вказані вимоги стосуються й планів. Нагадаємо, що мова йде про такі вимоги, як: наукова обґрунтованість; законність; актуальність; реальність; конкретність; несуперечливість; своєчасність; інформативність.

Щодо планів і планування ці вимоги набувають значення принципів, і їх реалізація має деяку специфіку.

Принцип наукової обґрунтованості означає, що при розробці плану слід виходити із глибокого та всебічного аналізу, врахування оперативної обстановки і реальних можливостей, найближчих та перспективних задач органу внутрішніх справ.

Науковість планів ОВС досягається:

шляхом збирання достовірної і повної інформації про оперативну обстановку;

об’єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації;

науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації про стан системи управління в минулому і тепер, а також майбутнього її стану, що дозволяє передбачити своєчасне реагування на очікувані зміни в оперативній обстановці;

використанням досягнень науки і техніки як в самому плануванні, так і в здійсненні намічених заходів.

Принцип законності не має якихось особливих виявів щодо планів органів внутрішніх справ. Це один із основоположних принципів діяльності ОВС і його застосування в плануванні роботи означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип актуальності означає важливість, істотність заходів, які передбачає план. Заходи плану роботи мають бути спрямовані насамперед на вирішення важливих, потребуючих невідкладного розв’язання питань підвищення ефективності боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку.

Принцип реальності планів означає, що заходи плану повинні враховувати реальні можливості їх виконання особовим складом. Це забезпечується шляхом визначення оптимального обсягу роботи даного органу, всебічного врахування резервів часу, сил і засобів, можливих змін оперативної обстановки. Складання плану без резерву, як свідчить практика, призводить до того, що навіть незначне ускладнення оперативної обстановки може паралізувати всю роботу і перешкодити успішному виконанню загальних задач, які стоять перед органом внутрішніх справ.

Принцип конкретності потребує того, щоб у плані чітко і ясно були сформульовані завдання, що стоять перед органом, за-

ходи, які виконуватимуться особовим складом, строки виконання кожного такого заходу і його виконавець або особа, яка відповідає за виконання.

У планах не повинні міститися загальні, невизначені вирази, нікого не зобов’язуючі заклики до поліпшення роботи, до недопущення порушень законності та ін.

Подібні формулювання позбавляють планування його організуючої основи, роблять план розпливчастим і неконкретним, породжують безвідповідальність виконавців, ускладнюють контроль за діяльністю структурного підрозділу.

Принцип несуперечливості передбачає відсутність у плані заходів, які б суперечили планам вищестоящих систем управління та іншим планам самого органу, а також іншим заходам одного і того ж плану. На жаль, ще можна зустріти плани, в котрих пропонуються різні підходи і заходи до вирішення однієї і тієї ж проблеми.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов’язково передбачає відповідну підготовку, виділення необхідних сил та засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лише своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців. План, прийнятий із запізненням, втрачає свою актуальність. Щодо поточних планів загальним правилом має бути їх складання та затвердження до початку планованого періоду.

Стосовно спеціальних планів разового використання цей принцип означає, що план повинен прийматися з самого початку виникнення проблеми або відразу ж після видання нормативного акта, реалізація котрого потребує прийняття спеціального комплексу відповідних заходів.

Принцип інформативності по відношенню до планів ОВС означає, що повинен бути вибраний такий стиль викладення, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, котра сприятиме успішному виконанню плану співробітниками.

Крім наведених принципів планування, існують також спеціальні вимоги до планування: наступність планів; використання типових планів; поєднання поточного та перспективного планування; комплексний характер планування; напруженість планів; стабільність планів; гнучкість планів.

Перша вимога – забезпечення наступності планів за цілями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи органу на рік, наприклад, має містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань органу силами всіх підрозділів і служб. На основі цього установчого рішення в планах роботи підрозділів і служб на квартал загальні завдання органу мають трансформуватися щодо специфіки кожної служби органу, забезпечуючи тим самим конкретизацію форм та методів їх реалізації. Іншими словами, плани роботи підрозділів і служб по повинні бути випискою із плану

роботи органу, а повинні являти собою подальше поглиблення, деталізацію і розвиток цього плану шляхом визначення конкретних завдань для кожної служби з відповідним уточненням необхідних сил, засобів та способів реалізації намічених заходів.

Діяльність органів внутрішніх справ мусить все більше базуватися на спеціальних типових планах. Можливість розробки стандартних (типових) рішень підвищує надійність системи ОВС, котра безперервно стикається з необхідністю приймати рішення в умовах обстановки, яка швидко змінюється. Плани розстановки сил та засобів при забезпеченні різних масових заходів, при надзвичайних обставинах, розшуку та затриманню озброєних злочинців, викраденого автомототранспорту тощо передбачені чинними відомчими нормативними актами. Цінність таких спеціальних планів обумовлена тим, що вони дозволяють не тільки заздалегідь, у спокійній обстановці зробити розрахунок і розстановку сил та засобів, але й підготувати особовий склад до виконання цих планів шляхом проведення навчальних занять і тренувань.

Планування повинно охоплювати і поточні, і перспективні питання діяльності ОВС. Складання довгострокових перспективних планів роботи чинними нормативними актами не передбачається. Однак це не означає, що перспективне планування і кримінологічне прогнозування не повинні впливати на складання поточних, а також спеціальних та індивідуальних планів роботи. Річ у тім, що ОВС мають враховувати майбутні зміни економічного та соціального характеру, оскільки саме вони зумовлюють виникнення причин, що справляють позитивний або негативний вплив на стан злочинності. Органи внутрішніх справ різних рівнів повинні враховувати у своїх планах вимоги державних довгострокових програм боротьби зі злочинністю, а міськрайліноргани і УМВС, УМВСТ – програм боротьби з окремими видами злочинів, розроблених УМВС, УМВСТ і МВС України.

Специфіка системи ОВС потребує постійного поєднання галузевих і територіальних завдань боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку, що обумовлює необхідність комплексного планування цієї роботи в рамках регіону (області, міста, району).

Планування має на меті забезпечувати найбільш ефективне використання сил та засобів органів внутрішніх справ. Ефективність же передбачає достатню напруженість планів, насиченість їх заходами. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи органу (підрозділу), всебічним врахуванням наявних сил, засобів та часу. В забезпеченості напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищестоящим керівником. Це скорочує можливість прийняття явно "занижених" планів.

Часті необґрунтовані зміни планів, включення в них нових заходів, розробка безлічі додаткових планів ускладнюють цілеспрямовану роботу по виконанню основного плану, розпорошують сили виконавців, не дають змоги зосередити їхні зусилля на ви-

рішенні найбільш важливих, актуальних завдань, вносять елементи дезорганізації в діяльність ОВС. Тому плани роботи мають бути стабільними, тобто постійними.

Наявність попередньої вимоги зовсім не виключає гнучкості планів. У ряді випадків оперативна обстановка, що складається, потребує підчас істотно змінювати план. Саме гнучкість планів зменшує небезпеку втрат, які викликані несподіваними обставинами. Під гнучкістю планів розуміється їхня здатність змінювати свою спрямованість. У той же час треба пам’ятати, що гнучкість можлива тільки в певних межах. По-перше, не завжди можна відкладати рішення доти, доки не настане кінцева впевненість в його правильності. По-друге, гнучкість, що закладена в плани, іноді буває настільки дорогою, що її переваги не можуть компенсувати витрат. І по-третє, слід враховувати ще один важливий фактор, коли мова йде про надання гнучкості планам. Нерідко обставини складаються так, що або плану взагалі не можна надати гнучкості, або при цьому доводиться долати такі труднощі, що дана ідея втрачає сенс.

Аналіз управлінської практики органів внутрішніх справ дає змогу теорії управління сформулювати наступні умови (способи) забезпечення перерахованих вимог:

ретельний аналіз оперативної обстановки;

використання прогнозів;

правильна постановка завдань;

урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);

виділення необхідного резерву (сил, засобів, часу);

нормативне закріплення процедури планування.

19.2. Система і структура планів органів внутрішніх справ

Система планування в органах внутрішніх справ складається з трьох основних видів планів: загальних, спеціальних та індивідуальних. Загальні плани, у свою чергу, підрозділяються на перспективні та поточні.

Виявляється, що саме така система дає змогу охопити широке коло завдань, які покладені на органи внутрішніх справ, і забезпечити функціонування органів внутрішніх справ в оптимальному режимі.

У системі планів органів-внутрішніх справ важлива роль відводиться перспективним планам, котрі призначені для визначення стратегії діяльності органів внутрішніх справ на значний час і є основою для поточних планів. У колишньому СРСР розроблялися п’ятирічні плани на рівні МВС СРСР, МВС союзних і автономних республік та УВС крайоблвиконкомів. У МВС СРСР навіть був розроблений план на 15 років (1976–1990 рр.). В останнє десятиріччя із планів цієї категорії практично залишилися лише п’ятирічні плани виробничо-господарської та фінансової діяльності, а також плани науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які складалися на рівні УВС (УМВС) області та МВС країни.

До планів цієї групи відносяться також:

комплексні регіональні плани (програми);

комплексні цільові плани (програми);

плани заходів щодо виконання комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю (наприклад, на 1996–2000 роки).

Найбільш відомою групою планів в органах внутрішніх справ є поточні плани, які розробляються на всіх рівнях системи, в усіх органах, їх структурних підрозділах, службах і т. ін. Цю групу складають:

плани основних організаційних заходів МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ; основних заходів міськрайлінорганів (розробляються на рік);

плани роботи головних управлінь, управлінь, самостійних відділів МВС України, управлінь і самостійних відділів ГУМВС, УМВС, УМВСТ (розробляються на півріччя);

плани роботи колегій МВС України, ГУМВС, УМВС та оперативних нарад УМВСТ (розробляються на півріччя);

плани відряджень МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ (розробляються на квартал);

плани роботи структурних підрозділів головних управлінь, управлінь і самостійних відділів МВС, управлінь і самостійних відділів ГУМВС, УМВС, УМВСТ, мгськрайлінорганів (розробляються на квартал).

Наступний вид планів – спеціальні плани також розробляються на усіх рівнях системи і мають досить різноманітний характер. До них відносяться плани виконання специфічних завдань, що потребують скоординованих дій різних служб та підрозділів, міжвідомчі плани діяльності всіх державних органів та громадських організацій, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю, комплексні плани, спрямовані на розвязання окремих складних проблем зміцнення законності та правопорядку.

Спеціальні плани, у свою чергу, підрозділяються на плани разового використання (цільові) та плани багаторазового використання (типові, ситуаційні).

До планів разового використання (цільових) відносяться плани:

заходів по виконанню нових нормативних актів;

заходів по виконанню окремих службових завдань;

комплексні плани профілактики правопорушень та ін.

До планів багаторазового використання (типових, ситуаційних) відносяться плани:

заходів по виконанню постійних або періодично повторюваних завдань;

при надзвичайних подіях;

при надзвичайних обставинах;

в особливих умовах.

До цього виду планів відносяться, зокрема, плани:

по забезпеченню громадського порядку та громадської безпеки при проведенні громадсько-політичних, культурних, спортивних та інших масових заході»;

комплексних операцій по профілактиці правопорушень, по боротьбі з поширеними видами злочинів;

по попередженню та припиненню групових правопорушень;

по розшуку злочинців, які переховуються, та затриманню озброєних злочинців;

по координації спільних заходів органів внутрішніх справ реї іонів по боротьбі з тяжкими злочинами міждержавної, міжобласної та міжрайонної поширеності;

на випадок стихійного лиха;

оперативно-розшукових заходів та слідчих дій по конкретних справах та ін.

Більшість типових планів має такі умовні назви: "Сирена", Грім", "Перехоплення", "Хвиля", "Заложник", "Темп", "Набат", ‘Вихор" та ін.

Типові плани появились в практиці роботи органів внутрішніх справ колишнього СРСР у 70-ті роки. Вони прийшли із Німеччини, де робота поліції була досить чітко регламентована. Багато ситуацій, які вимагали втручання поліції, були алгоритмізовані. У поліції навіть було розроблено план дій на випадок падіння на територію регіону метеориту. Штаб МВС СРСР доклав багато зусиль у цьому напрямі, внаслідок чого в органах внутрішніх справ були складені типові плани дій щодо різних ситуацій. Органи внутрішніх справ деяких регіонів просунулися в цьому напрямі досить далеко, так, наприклад, в Санкт-Петербурзі (тоді ще Ленінграді), Ростові наприкінці 70-х років діяло до 75 типових планів. Штаб МВС України в 1980 р. почав розробляти збірник типових планів для ОВС України з тим, щоб уніфікувати цей вид планування. У збірнику було близько 50 типових планів. Однак через серйозні зміни на рівні державного керівництва СРСР вже нове керівництво МВС СРСР дотримувалось зовсім інших поглядів на цю проблему, яка потроху згасла. У незалежній Україні цю проблему знов намагаються розв’язати, але вона поки що явно не входить до числа пріоритетів. Тим часом, з урахуванням теперішнього стану системи МВС України, змін, які відбуваються в системі й в країні, оптимальне типове планування значно полегшило б вирішення ряду важливих питань боротьби зі злочинністю.

Типові плани включають мету і завдання, котрі необхідно розв’язати, послідовність і способи їх вирішення, напрями зосередження основних зусиль, групування сил та засобів, які беруть участь в операції, і можливі її зміни у ході операції, а також систему управління всіма силами та засобами.

Визначення головного напряму операції полягає у виділенні із ланцюга подій центрального завдання, вирішення якого забезпечить виконання ряду інших завдань, хоча й важливих, але таких, що в даний час носять підпорядкований, не визначальний

характер. Це, власне, є виявленням принципу "головної ланки" в

управлінні.

Визначення головного напряму операції дає змогу обґрунтовано вибирати ділянки максимального зосередження сил та організаційно-управлінських зусиль, визначати найбільш доцільний момент початку та тривалості періоду проведення операції і тим самим забезпечити ефективне виконання комплексного завдання.

В основних розділах типового плану передбачаються такі

питання:

а) система сповіщання та збору особового складу за сигналом тривоги;

6) розрахунок сил та засобів для виконання окремих завдань у рамках операції;

в) порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами, армійськими підрозділами, іншими державними структурами, силами громадськості;

г) організація управління підрозділами, забезпечення їх взаємодії, безперервної інформації та постійного зв’язку;

д) дії особового складу;

е) склад та функції оперативного штабу по керівництву операцією.

Слід підкреслити, що структура діючих типових планів потребує вдосконалення. Деякі розділи різних типових планів значною мірою, а іноді й повністю, дублюють один одного, це насамперед стосується системи сповіщання та збору особового складу, складу та функцій штабу і т. ін.

Наступним видом планів в органах внутрішніх справ є ж- дивідуальні плани. Цей вид планування є також дуже важливим для системи, однак відсутність належного регламентування знижує його ефективність. В деяких відомчих нормативних актах, які регламентують питання організації роботи по галузевих службах або їх окремих напрямів, містяться вимоги щодо індивідуального планування роботи. До них відноситься, наприклад, Інструкція по організації роботи дільничного інспектора міліції. Узагальнення діючих нормативних актів щодо цього та існуюча практика свідчать про те, що індивідуальні плани розробляються на один день, тиждень (декаду), місяць⁷.

У літературі можна зустріти і дещо інші, більш детальні підходи до характеристики системи планування в органах внутрішніх справ. Так, В.Д. Малков, одним з критеріїв класифікації планів і системи планування в органах внутрішніх справ використовує рівень планування⁸.

У зв’язку з цим він вважає, що розробка перспективних планів являє стратегічний рівень планування, оскільки в цих

⁷ Більш докладно про індивідуальне планування див. у главі 29.

⁸ Див.: Малков В.Д. Планирование в управлений органами внуг-ренних дел. - М., 1976. - С. 38.

планах визначається стратегія, основні принципи та цілі діяльності органів внутрішніх справ на тривалий час.

Розробка поточних та більшості спеціальних планів представляє організаційно-тактичний рівень планування, на якому вирішуються завдання реалізації загальної стратегії органів внутрішніх справ, визначеної перспективними планами.

Нарешті, розробка деяких спеціальних планів розв’язання службових завдань, проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а також індивідуальних (особистих) планів роботи співробітників представляє організаційно-оперативний рівень планування, який служить цілям конкретизації загальних завдань і функцій органів внутрішніх справ у практичній діяльності їхніх співробітників.

Зміст, структура і форма планів органів внутрішніх справ дуже різноманітні через різні обставини, а саме: цілі, які переслідує план, специфіка завдань, що підлягають вирішенню, різні умови функціонування, неоднаковий рівень підготовки суб’єктів планування і т. ін. Однак у числі цих обставин навряд чи не найважливішою є відсутність нормативного врегулювання цієї функції.

Найбільш відомими планами в органах внутрішніх справ і їх структурних підрозділах є поточні плани (річні, піврічні та квартальні).

На рівні МВС України, УМВС областей Штаб МВС України рекомендує користуватися такою структурою плану основних організаційних заходів на рік (розділи плану):

1. Основні організаційні заходи.

2. Нормотворча діяльність.

3. Боротьба з організованою злочинністю та злочинами у сфері економіки.

4. Організація розкриття та розслідування злочинів, розшуку злочинців.

5. Посилення боротьби з незаконним обігом наркотиків.

6. Зміцнення громадського порядку і безпеки, профілактика злочинів. Заходи щодо припинення неконтрольованого розповсюдження вогнепальної зброї.

7. Забезпечення безаварійності дорожнього руху -і пожежної безпеки.

8. Вдосконалення системи виконання покарань.

9. Робота з кадрами. Зміцнення дисципліни та законності.

10. Фінансове, матеріально-технічне та ресурсне забезпечення.

11. Розвиток наукових досліджень у сфері боротьби зі злочинністю та впровадження в роботу по боротьбі з нею сучасних науково-технічних заходів.

12. Правовиховна робота серед населення. Пропаганда діяльності органів внутрішніх справ. Розвиток міжнародних зв’язків.

Специфіка діяльності міськрайлінорганів внутрішніх справ потребує і декілька іншої структури поточного плану на рік. Різні органи функціонують в умовах неоднакової оперативної обстановки,

через що можуть бути і деякі відмінності в структурі плану. Однак, на наш погляд, основа плану міськрайоргану має бути єдиною. На жаль, МВС України поки що не висловилось на цей рахунок, навіть у плані рекомендацій, а це дуже важливе для системи питання. Міськрайліноргани складають найбільш численну групу органів внутрішніх справ (понад 800), вони виконують основні функції системи по боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку, і від того, як вони будуть планувати свою роботу, залежатиме дуже багато. Тому з урахуванням теорії та практики функціонування міськрайлінорганів пропонуємо приблизну (типову) структуру поточного плану основних заходів міськрайоргану на рік:

Преамбула: висновки і оціночні показники аналізу оперативної обстановки за попередній рік. Основні завдання на поточний рік.

1. Організаційні заходи.

2. Профілактика злочинів. Зміцнення громадського порядку та безпеки.

3. Розкриття та розслідування злочинів, розшук злочинців.

4. Боротьба зі злочинами у сфері економіки.

5. Боротьба з незаконним обігом наркотиків.

6. Боротьба з неконтрольованим розповсюдженням вогнепальної зброї.

7. Забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної

безпеки.

8. Робота з кадрами. Зміцнення дисципліни та законності.

9. Правовиховна робота серед населення. Пропаганда діяльності органів внутрішніх справ.

10. Фінансове, матеріально-технічне та ресурсне забезпечення. Основний зміст вказаних розділів плану можна викласти

таким чином.

У преамбулі плану містяться стислі висновки із оцінки оперативної обстановки; заходи, що були прийняті з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; аналіз причин основних недоробок і прорахунків у роботі; формулюються основні завдання та напрями діяльності органу на рік.

У першому розділі – "Організаційні заходи" викладаються заходи, спрямовані на:

виконання рішень вищестоящих органів;

підвищення кваліфікації співробітників;

організацію взаємодії з іншими правоохоронними органами;

підбиття підсумків роботи органу, його служб і підрозділів;

вдосконалення інформаційно-аналітичної роботи;

вдосконалення форм і методів оперативно-службової діяльності;

підготовка інформації в місцеві органи влади, суд і прокуратуру, керівникам підприємств, установ і організацій з проблемних питань діяльності у сфері правопорядку;

впровадження в практику науково-технічних досягнень і позитивного досвіду;

оптимізацію розстановки сил та засобів;

поліпшення організації контролю та перевірки фактичного виконання завдань;

зміцнення виконавської дисципліни;

підвищення готовності особового складу до дій в екстремальних ситуаціях і т. ін.

У другому розділі – "Профілактика злочинів. Зміцнення громадського порядку та безпеки" передбачаються:

організація профілактичних заходів, у тому числі в населених пунктах, мікрорайонах, підприємствах зі складним оперативним складом;

усунення причин та умов, що сприяють вчиненню тяжких і найбільш поширених видів злочинів, рецидивної та групової злочинності;

організація роботи по попередженню правопорушень неповнолітніх;

заходи щодо посилення боротьби з крадіжками та ін.;

поліпшення охорони майна різних форм власності, впровадження технічних засобів охорони;

забезпечення надійності охорони громадського порядку;

практична реалізація забезпечення громадського порядку при проведенні різних масових заходів;

підвищення ролі дільничних інспекторів міліції;

залучення до справи боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку громадських формувань.

Третій розділ - "Розкриття та розслідування злочинів. розшук злочинців" присвячується:

удосконаленню організації роботи оперативно-слідчих груп;

удосконаленню тактики і методики розкриття і розслідування окремих видів злочинів;

поліпшенню роботи по розшуку злочинців;

розкриттю і розслідуванню конкретних злочинів;

активізації роботи по розкриттю злочинів минулих років.

Четвертий розділ - ‘Боротьба зі злочинами у сфері економіки" складають заходи, що спрямовані на:

удосконалення профілактичної та оперативно-розшукової діяльності:

в нових економічних структурах;

при кредитуванні;

при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

в процесах приватизації;

в аграрному секторі;

на підприємствах енергозабезпечення;

зміцнення взаємодії з апаратами інших відомств, трудовими колективами, громадськими організаціями у справі охорони власності, виявленні фактів хабарництва і т. ін.

П’ятий розділ плану - "Боротьба з незаконним обігом наркотиків" передбачає заходи, спрямовані на:

поліпшення оперативної поінформованості органу про осіб, які мають відношення до незаконного обігу наркотиків, виробників макової наркосировини, наркоділків-збувачів наркотиків, утримувачів наркопритонів;

прийняття передбачених законом відповідних дій щодо цих осіб;

поліпшення взаємодії всіх служб і підрозділів органу в боротьбі з цим злочином.

Шостий розділ - "Боротьба з неконтрольованим розповсюдженням вогнепальної зброї"‘ містить заходи, спрямовані насамперед на:

виявлення ринків нелегального збуту зброї та боєприпасів;

встановлення фактів незаконного носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збуту зброї у взаємодії з усіма службами органу.

Сьомий розділ, що названий "Забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки", містить такі заходи, як:

підвищення ефективності роботи ДАІ і ДПС;

запобігання аварійності та зміцненняя дисципліни ведійського складу;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

підвищення активності роботи спеціалізованих ДНД;

пропаганда правил дорожнього руху;

використання технічних засобів;

протипожежний захист промислових підприємств, об’єктів сільськогосподарського виробництва, торгівлі і т. ін.;

впровадження охоронно-пожежної сигналізації;

удосконалення організації пожежегасіння;

профілактика пожеж.

Восьмий розділ – "Робота з кадрами. Зміцнення дисципліни та законності" складають заходи щодо:

відбору і комплектування кадрів.

скорочення некомплекту кадрів (якщо такий є);

розвитку наставництва;

атестування кадрів;

патріотичного та ідейного виховання особового складу;

усунення причин, що породжують плинність кадрів;

підвищення фахової майстерності співробітників;

контролю за додержанням законності при проведенні слідства і дізнання, в оперативно-розшуковій та адміністративній діяльності;

зміцнення обліково-реєстраційної дисципліни.

Розділ дев’ятий - ‘ Правовиховна робота серед населення. Пропаганда діяльності органів внутрішніх справ", існування якого потребує зміст ст. 2 Закону України "Про міліцію", де одним з основних завдань міліції є "участь у поданні соціальної та

правової допомоги громадянам". Умови сьогодення вимагають, щоб це завдання було одним із пріоритетних. Воно може реалізуватися за допомогою:

поширення гласності в роботі міліції;

поліпшення роботи з населенням, особистого прийому громадян та розгляду їхніх листів;

періодичного вивчення іромадської думки про роботу міліції;

систематичних виступів перед населенням керівництва і працівників провідних служб органу з лекціями і бесідами про нове законодавство, про роботу міліції тощо.

Розділ десятий – "Фінансове, матеріально-технічне та ресурсне забезпечення" включає заходи по:

створенню умов для своєчасного фінансового забезпечення особового складу;

здійсненню контролю за фінансовою діяльністю органу;

поліпшенню умов розміщення і роботи співробітників;

ремонту і будівництву службових приміщень;

забезпеченню техобслуговування автомототранспорту, оперативної та криміналістичної техніки, засобів зв’язку, озброєння.

Наведені типова структура та стисла характеристика розділів плану основних заходів міськрайліноргану можуть видозмінюватися залежно від особливостей оперативної обстановки на території обслуговування, від реальних умов і результатів роботи конкретного органу.

Очевидно, що в міських, районних (міських і сільських), транспортних органах внутрішніх справ розрізнятимуться і структура планів і зміст конкретних заходів. Оперативна обстановка, безумовно, буде встановлювати різні пріоритети, можливе виникнення і нових розділів і нового їх змісту, але принципово важливим тут є те, що в усіх випадках типова структура плану зумовлює необхідність комплексного розв’язання завдань боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку.

Проблемний підхід до планування забезпечує можливість цілеспрямованого використання сил та засобів міськрайліноргану внутрішніх справ на вузлових, головних для кожного відрізку часу напрямів роботи. Він дозволяє реалізовувати один з важливіших принципів наукового управління – принцип "головної ланки".

У зв’язку з цим необхідно підкреслити, що в план. роботи органу включаються тільки ті заходи, котрі здійснюються силами двох і більше служб, тобто заходи комплексного характеру, спрямовані на реалізацію основних завдань планованого періоду. В кожному розділі заходи слід розташовувати таким чином, щоб першими стояли найбільш важливі, основні, проблеми. Таке ран-жування за ступенем значущості полегшує концентрацію сил та засобів, дає змогу ретельно визначити головних виконавців та допоміжний склад. Відповідальні особи і термін виконання мають визначатися по кожному пункту плану, що також необхідно для

правильного розрахунку ресурсних можливостей планових приписів та забезпечення ритмічності в роботі органу.

Зміст і структура спеціальних планів суворо індивідуальні і обумовлені специфікою завдання, що підлягає розв’язанню. Деякі з них, наприклад, плани заходів по забезпеченню громадського порядку в дні підготовки та проведення свят за структурою подібні до річного плану основних заходів. Структура інших планів простіша. Скажімо, план проведення комплексної профілактичної операції може мати декілька самостійних розділів.

Ще більш індивідуальні та різноманітні за своїм змістом, структурою та формою особисті плани співробітників органів

внутрішніх справ.

Обов’язкові реквізити планів визначаються насамперед потребами практики. Діючими відомчими нормативними актами вони, на жаль, не передбачаються. Проте і теорія і практика планування в системі ОВС свідчать про те, що план роботи повинен

мати такі реквізити:

1. Найменування плану і відомості про місце, час, особу, яка його розробила, та особу, яка його затвердила, про гриф таємності (у разі потреби).

2. Нумерація найменувань розділів та заходів (наскрізна

або по кожному розділу).

3. Назви заходів, що плануються.

4. Термін виконання.

5. Виконавці (відповідальні особи).

6. Відмітка про виконання заходу.

7. Примітки.

У разі відсутності нормативного регулювання функції планування важливого значення набуває його організаційне забезпечення, яке передбачає визначення підстав для складання плану, мети планування, хто буде виконувати цю функцію, якими методами та засобами, обсягу необхідної інформації, форм її збирання, опрацювання і узагальнення, визначення часу, відведеного для планування, визначення структури та форми плану, кількості й форми додатків до нього, тощо.

Суб’єкти планування визначаються згідно з потребами та можливостями органу. Тепер, коли у структурі всіх міськрайлі-норганів створено штаби, план основних заходів органу мають складати саме вони. Інші плани можуть складатися як керівниками відповідних структур (їх заступниками), так й уповноваженими керівником іншими особами.

Організація планування керівником та штабом органу внутрішніх справ є їхньою головною функцією в процесі організації та здійснення управління, реалізації складних управлінських рішень, що потребують концентрації значних сил, ресурсів, часу та ін.

Проблеми вдосконалення планування в органах’ внутрішніх справ мають досить широкий спектр. Це – уніфікація форм і реквізитів планів, забезпечення комплексності та алгоритмізації за-

ходів, розрахунки співвідношення сил, засобів та часу на виконання запланованих заходів, боротьба з бюрократичним ставленням до складання планів і т. ін.

19.3. Методика розробки планів в органах внутрішніх справ

Під методикою розробки планів в органах внутрішніх справ слід розуміти процедуру планування, під час якої застосовується сукупність різних методів.

19.3.1. Характеристика основних методів планування

Різноманітність сучасних методів планування потребує диференційованого підходу до їх розгляду. При цьому можна виділити декілька взаємозалежних груп методів.

До першої групи можна піднести методи збирання та обробки інформації, необхідної для здійснення планування: загальносоціологічні (анкетунання, інтерв’ювання, опитування, спостереження)., математичні (математичної статистики та ін.), логічні тощо. їх застосування є основним змістом усієї перед-планової роботи, обов’язкоіюіо умовою для ефектнішого подальшого використання всіх інших методів планування.

Чітке формулювання намічених заходів здійснюється за допомогою застосування другої гр^упи методів, які об’єднуються під назвою методи опптмізацп планових рішень. До них відносяться кількісні методи оптимізації планових, розрахунків (математичне програмування, теорія масового обслуганування, сітьове планування та управління, лінійне та динамічне програмування), а також метод послідовних наближень, балансовий метод, метод варіантів. Розглянемо деякі з них.

Перехід у плануванні від більш загальних завдань до часткових досягається шляхом використання методу послідовних наближень. Він базується на положенні, згідно з яким визначення загального завдання складає основу встановлених завдань другого порядку, деталізація останніх приводить до находження завдань третього порядку і т. іп. Результати, здобуті и усіх наближеннях, сприяють остаточному розв’язанню первісного завдання". Використання вказаного методу найбільш доцільно н перспективному та поточному плануванні, коли суб’єкти управління з урахуванням пропозицій галузевих служб і підрозділів поетапно конкретизують загальні проблеми.

Скоординувати цілі з наявними ресурсами в плануванні можна за допомогою балансового методу, його сутність Полягає у задоволенні потреб системи виходячи із наявних можливостей. Цс забезпечує пропорційність, збалансованість розвитку як органу внутрішніх справ в цілому, так і його структурних підрозділів і служб. Використання названого методу передбачає: чітке форму-

⁹ Див.: Завадский С. Основьі рационального планирования. М., 1973. - С.143.

лювання цілей і завдань системи на певний період, а також точпин кількісний розрахунок наявних сил та засобів з урахуванням їхньої якості; зіставлення одержаних даних; розподіл ресурсів для виконання окремих завдань залежно від ступеня важливості та терміновості їхнього розв’язання; планування заходів. Здійснення іщх видів робіт забезпечує збалансованість і реальність планів, при їх підготовці перешкоджає виявам суб’єктивізму.

Метод варіантів полягає в розробці декількох видів управлінських рішень та виборі найкращого з них.

Третю групу методів складають методи формування планів. До їх числа "належать проблемний та програмно-цільовий методи планування.

Тривалий час у практиці органів внутрішніх справ колишнього СРСР використовувався метод звідного планування, що полягав у механічному поєднанні пропозицій галузевих служб і підрозділів, які оформлювалися у вигляді відповідних розділів загального плану. Таке планування недостатньо враховувало якісні особливості органу як цілісної системи, що викликало перевантаження плану дрібними, другорядними питаннями і ускладнювало комплексне розв’язання загальних проблем. Таке положення існувало до 1969 р., коли був виданий наказ МВС СРСР № 348. До речі, це був перший наказ МВС, який регламентував систему планування, в основу якої був покладений новий метод – метод проблемного планування. Воно реалізується на основі виділення найбільш актуальних загальних для всього органу проблем, що потребують комплексною використання всіх його сил та засобів. Розв’язання складних проблем, як правило, здійснюється протягом відносно тривалого часу, поетапно. Тому проблемне планування потребує більш глибокої аналітичної роботи, всебічної оцінки умов та різних факторів, що впливають на діяльність органів внутрішніх справ. Рбзглядуваиий метод дає змогу максимально повно використовувати можливості всіх служб при виконанні загальних завдань, виключаючи паралелізм та дублювання намічених заходів, ліпше координувати зусилля окремих ланок системи, ефективніше контролювати виконання плану.

Подальшим розвитком проблемного методу є програмно-цільове планування. Це, мабуть, найбільш ефективний вид планування. Процедура його досить складна і потребує ретельного і уважного розгляду.

Програмно-цільове планування є засобом практичного застосування системного підходу в управлінні. Програма – це "намічений до планомірного здійснення, об’єднаний єдиною метою і віднесений до певних строків комплекс взаємопов’язаних завдань та заходів соціального, економічного, наукового, технічного, організаційного характеру, спрямованих на розв’язання цих завдань, з визначенням ресурсів та їх джерел, що використовуються"¹⁰. Най-

¹⁰ Див.: Райзберг Б.А. й др. Системньгй подход в перспективним планировании. - М., 1975. – С. 131.

більш загальними особливостями програмі? є: єдність мети; фіксування комплексу обумовлених метою завдань та заходів; забезпечення останніх ресурсами; планомірність реалізації; конкретність строків виконання; комплексність завдань та їх розв’язання.

Будь-яка програма повинна складатися із цільового, структурного та ресурсного розділів. У першому розділі формулюються основна та проміжна цілі конкретної системи, показується їх взаємозв’язок на усіх ієрархічних рівнях керівництва. Цей розділ містить також вихідні дані програми: статистичні, нормативні матеріали, відомості про обмеження соціально-економічного, технічною, організаційного, ресурсного характеру і т.ін.

У другому розділі наводиться перелік заходів, необхідних для реалізації програми, а також результати науково-дослідних розробок розв’язуваної проблеми. Тут же передбачаються заходи організаційно-правового забезпечення програми.

У третьому розділі вказуються якісна та кількісна характеристики матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів, що потрібні для виконання програми, з визначенням джерел їх здобування. Таким чином програма об’єднує три головних компоненти (мета, система заходів, ресурси), суворо ранжироваиих по рівнях управління, напрямах діяльності, її окремих етапах.

Розробка цільових комплексних програм служить передумовою програмно-цільового планування щодо розв’язання найбільш актуальних і складних проблем, яке базується на послідовному складанні прогнозів, програм, планів. Незважаючи на певну складність такого планування, його основні принципи можуть успішно застосовуватись у діяльності орга.іів внутрішніх справ.

Процес програмно-цільового планування складається з трьох послідовних етапів. На першому з них здійснюється прогнозування основних факторів, що впливають на діяльність органів внутрішніх справ при розв’язанні конкретної проблеми; визначаються цілі і оцінюються ресурси. Практичним результатом на цьому етапі є розробка так званого вихідного завдання, в котрому формулюються кінцеві та проміжні цілі програми, визначаються часові періоди їх досягнення.

Зміст другого етапу складає визначення заходів, включених в програму, а також видів та обсягів потрібних ресурсів, джерел їх здобування. На даному етані розробляється програма по розв’язанню конкретної проблеми.

Програма оформлюється у вигляді документа і затверджується відповідним суб’єктом управління.

Завершується програмно-цільове планування етапом, на котрому прийнята програма погоджується з діючим (розроблюваним) перспективним планом органу внутрішніх справ. При цьому заходи, намічені програмою, конкретизуються за обсягами робіт, часом, місцем та суб’єктами виконання.

Четверту групу складають організаційні методи планування, які упорядковують і оптимізують процес його здійснення.

До них відносяться: директивний метод планування; метод урахування потреб структурних ланок системи; метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийнятті планів.

Мета директивного методу планування надає всьому процесу планування дедуктивного характеру. При цьому перша "хвиля" інформації завжди йде "зверху донизу". Планування "від мети" є найбільш вагомим при виконанні складних, не типових завдань, якими, як правило, є проблеми органів внутрішніх справ. Директивний метод передбачає розробку планів ніжчестоящих органів на основі керівних указівок і розпоряджень вищестоящих апаратів, а отже, і в більш пізні строки.

Перевагою директивного методу є можливість максимально повного відображення в планах основних вимог вищестоящої системи управління. Подібне планування розширює кругозір керівників, примушуючи їх спрямовувати роботу підлеглих з урахуванням потреб не тільки місцевого та відомчого характеру, але й інтересів, цілей системи управління більш високого рівня, а також усієї системи органів внутрішніх справ країни.

Разом з тим планування "від мети" не виключає планування "від можливостей", що визначається як індуктивне. Однак останнє не повинно домінувати в загальному процесі планування. Індуктивний метод забезпечується застосуванням методу врахування потреб структурних ланок системи, розробкою планів за принципом "знизу догори". Це передбачає складання плану основних заходів будь-якого органу внутрішніх справ на основі узагальнення існуючої інформації і пропозицій структурних підрозділів і служб. Звичайно, і в даному разі вирішальне значення для внесення пропозицій має цільова установка вищестоящого суб’єкта управління.

Вказані методи організації планування використовуються в тісному взаємозв’язку. Так, в однотинових апаратах різного рівня (МВС України; УМВС України в області, УМВСТ; міськрайлі-норган внутрішніх справ) застосовує ться планування за принципом "зверху донизу" (па основі планів вищестоящих систем) і "знизу догори" (з урахуванням пропозицій структурних ланок). Правильне поєднання даних методів створює перешкоди відомчим та місницьким тенденціям і одночасно забезпечує розвиток демократії, ініціативи працівників, сприяє оперативності й гнучкості в прийнятті рішень.

Метод поєднання колегіальності та єдиноначальності в підготовці та прийнятті планів обумовлений складністю і різноманітністю проблем, що розв’язуються органами внутрішніх справ. При цьому ступінь використання колективного досвіду і знань прямо пропорційний зростанню рівня планування: від організаційно-оперативного до стратегічного. Колегіальність, а точніше колективність, тут може виявлятися в різних формах; збирання і обробка співробітниками за дорученням керівника необхідної вихідної інформації; колективне обговорення проблем та

шляхів їх розв’язання; колегіальний розгляд проектів планів; обов’язкова участь у їх розробці та обговоренні в трудових колективах. Будучи єдиноначальником, суб’єкт управління організовує і особисто бере участь у цій роботі. Прийняття ж (акт затвердження) варіанта плану в будь-якому випадку - прерогатива керівника. Отже, надійною гарантією підготовки й прийняття ефективних планів органів внутрішніх справ служить розумне поєднання колегіальності га єдиноначальності.

19.3.2. Процедура розробки поточного плану роботи (основних заходів) міськрайліноргану

Розробка плану є вельми відповідальним періодом в управлінській діяльності органу внутрішніх справ. По суті, мова йде про вибір найбільш ефективних шляхів, засобів та методів боротьби зі злочинністю й охороні громадського порядку, раціональній розстановці особового складу, створенні необхідних умов для підвищення професійної майстерності кадрів, зміцнення законності й дисципліни.

Для успішної розробки плану керівник ОВС має розв’язати мінімум два основних питання: 1) створити необхідну інформаційну базу для підготовки плану та 2) забезпечити високий організаційним рівень процесу планування. Розглянемо зміст цих аспектів.

Інформаційне забезпечення підготовки плану. Прийняттю будь-якого управлінського рішення передує збирання та обробка інформації. Інформація для розробки плану має набиратися та систематизуватись безперервно. Ця робота повинна здійснюватись начальником штабу, на якого покладається функція по розробці плану основних заходів органу. Як правило, ця робота починається із заведення спеціальної папки "В план роботи" або картотеки з аналогічною назвою, яка містить виписки, важливі для складання плану. Відповідна систематизація самих різних відомостей під рубриками "Вказівки вищестоящих органів", "Проблеми, що потребують розв’язання". "Рекомендації по удосконаленню оперативно-службової діяльності", "Позитивний досвід" та ін. суттєво допомагають суб’єкту управління при розробці плану. Безумовно, наявність комп’ютера може значно полегшити цю роботу.

Слід.звернути увагу на особливий характер інформації, яка переробляється при підготовці плану, – тут використовується не первинна, а так звана вторинна, похідна від первинної, інформація. В міськрайліноргані, наприклад, це аналітична довідка (а не первісні статистичні дані). Необхідність такого підходу до розробки плану обумовлена тим, що до моменту його розробки мають бути окреслені та сформульовані основні завдання, які потрібно виконати в планованому періоді.

Певна річ, при складанні плану не можна обмежуватися якимось одним аналітичним документом. План роботи, який, по суті, є програмою діяльності ОВС, повинен базуватися на різноманітній інформації.

Можна виділити три головних джерела інформації для розробки плану:

1) управлінські рішення вищестоящих органів;

2) оцінка умов та результатів діяльності органу, а також можливі зміни його функціонування;

3) рекомендації науки, узагальнений практичний досвід. До першого головного джерела інформації – управлінських рішень вищестоящих органів – відносяться рішення вищих та місцевих органів влади, рішення вищестоящих ОВС: закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та рішення органів державної влади та самоуправління, рішення Конституційного Суду України, накази, рішення колегій МВС України та УМВС в областях і УМВСТ, комплексні цільові та регіональні програми тощо.

Друге джерело інформації – оцінка умов та результатів діяльності самого органу внутрішніх справ – утворюють декілька взаємозв’язаних блоків, до котрих відносяться:

а) статистичні дані органів внутрішніх справ та інших міністерств та відомств, що стосуються сфери діяльності органів внутрішніх справ;

б) оцінка оперативної обстановки з формулюванням завдань на майбутній період;

в) прогностична оцінка очікуваних умов та результатів функціонування органу внутрішніх справ;

г) документи планових і позапланових перевірок діяльності органу внутрішніх справ та його структурних підрозділів;

д) аналіз окремих питань стану правопорядку та діяльності ОВС.

Третє джерело інформації –’рекомендації науки та узагальнений практичний досвід – необхідне для правильної оцінки змін у стані злочинності та охорони громадського порядку, вибору ефективних форм та методів організації роботи міськрайлінор-ганів тощо. Така інформація міститься:

а) у матеріалах соціологічних та кримінологічних досліджень, відомчих виданнях;

б) у наукових публікаціях, доповідях, лекціях;

в) у оглядах позитивного досвіду;

г) у виступах керівництва МВС–УМВС–УМВСТ, вчених;

д) у матеріалах засобів масової інформації та ін. Організаційне забезпечення планування. В міськрайліноргані розробкою річного плану основних заходів керує його начальник, але практичне здійснення цієї процедури покладається на начальника штабу, хоча це, безумовно, не виключає особистої участі начальника органу в усіх етапах підготовки плану.

Процедуру підготовки плану умовно можна розбити на п’ять етапів:

1) розробка завдання щодо підготовки плану;

2) підготовка пропозицій в проект плану;

3) складання та узагальнення проекту плану;

4) координація проекту плану;

5) остаточне доопрацювання плану та його затвердження.

На першому етапі начальник штабу на основі аналізу вказаної інформації готує невелику за обсягом вказівку для розробки плану. В пій вказуються: основні напрями діяльності та основні завдання, котрі потрібно виконати органу наступного року. Зміст вказівки погоджується з начальником органу, підписується ним та доводиться до відома всіх заступників начальника та керівників структурних підрозділів.

На другому етапі згідно з вищезгаданою вказівкою начальника органу керівники служб та підрозділі й готують пропозиції в проект Плану і, погодивши останні зі своїми кураторами – відповідними заступниками начальника органу, передають їх начальнику штабу не пізніше як 15 листопада.

На третьому етапі начальник штабу оцінює ці пропозиції з позицій загальних завдань органу та його ресурсів, а також реальності заходів, після чого складає проект плану, узагальнюючи пропозиції, що надійшли. Власне кажучи, це найбільш трудомісткий етан планування.

Протягом четвертого етапу розроблений проект плану погоджується з керівниками усіх служб га підрозділів, а також заступниками начальника органу, які ретельно вивчають його і всі зауваження передають розробнику проекту. Водночас проект погоджується з іншими зацікавленими органами та громадськими організаціями як по суті запланованих заходів, так і по строках. Ця робота має закінчитись у першій половині грудня.

На п’ятому етапі остаточне доопрацювання проекту плану здійснюється начальником штабу разом з начальником органу. Перед затвердженням плану начальник органу повинен:

оцінити, чи відповідає зміст та кількість запланованих заходів поставленим завданням;

перевірити, чи дотримана законність, чи враховані наукові рекомендації та позитивний досвід;

оцінити заплановані заходи з точки зору вимог, що до них пред’являються;

оцінити рівномірність розподілу навантаження по виконанню заходів плану між службами та підрозділами, а також по місяцях;

уточнити порядок та строки перевірки виконання кожної позиції плану;

передбачити резерв часу.

Таким чином, начальник органу повинен ретельно опрацювати проект плану і по суті, і по формі. Тільки після цього він затверджує план, і рішення вважається прийнятим (за 10 днів до початку планованого періоду).

Доведення заходів плану до безпосередніх виконавців взагалі не входить у процедуру планування, яка завершується за-

твердженням плану. Якщо звернутись до категорій управлінського циклу (глава ЇЇ), то затвердженням плану завершується перший етап управлінського циклу, але автор вважає, що важливість цієї стадії для всього процесу управління, для подальшої ефективної реалізації плану примушує суб’єкта управління, який прийняв рішення (в даному випадку – начальника органу), вжити заходів по доведенню плану до безпосередніх виконавців.

Щодо цього існує певна технологія.

Найбільш поширений спосіб – проведення спеціальних інструктивних нарад особового складу. Такі наради проводяться перед початком реалізації плану. Начальник органу повідомляє про завдання та спрямованість плану, особливо.(упиняючись на вузлових питаннях, котрі охоплюють діяльність усіх служб. Тут же виступають і його заступники, котрі акцентують увагу на завданнях служб, які вони курирують. На такі наради нерідко запрошуються представники суду та прокуратури.

Другий спосіб доведення планів до виконавців – проведення спеціальних занять з найбільш важливих питань плану. На них відпрацьовуються, наприклад, і.. кі питання, як забезпечення охорони громадського порядку при проведенні масових заходів, організація розкриття злочинів по гарячих слідах, організація переслідування та затримання злочинців, які втекли з-під варти та ін.

Третій спосіб – надіслання виконавцям виписок із плану із зазначенням заходів та строків їх виконання. Як правило, такі виписки надсилаються керівникам служб та підрозділів міськрай-ліноргаиу.

Четвертий спосіб – доведення деяких заходів до виконавців в індивідуальному порядку. Цей спосіб застосовується, коли мова йде про найбільш складні заходи або про виконавців, які раніш не мали досвіду виконання подібних заходів.

Після того як начальник органу буде впевнений, що всі заходи плану доведені до виконавців і вони готові їх виконати, роботу по підготовці та прийняттю поточного плану можна вважати закінченою.

У цій главі ми не розглянули процедури розробки плану основних організаційних заходів УМВС, УМВСТ, яка має певні особливості у порівнянні з наведеною процедурою розробки плану міськрайліноргану. Вона більш складна і більш відповідальна, оскільки створює базу для планування на рівні міськрайлінорга-нів. Загальне уявлення про цю процедуру можна здобути, розглянувши рисунок 19.1.

19.4. Організація контролю за виконанням планів

Важливішою умовою реалізації планових рішень в органах внутрішніх справ є добре організована система контролю. Розрізняють три основних види контролю за виконанням планів: попередній, поточний та заключний.

Рис. 19.1. Процедура розробки плану основних організаційних УМВС, УМВСТ заходів

Попередній контроль (або інакше, запобіжний, превентивний) здійснюється безпосередньо в процесі підготовки плану. Його мета – усунути недоліки, які можуть виникнути при розробці плану: обмеженість, суперечливість, неконкретність, незабезпеченість ресурсами та ін. Суб’єктами цього контролю виступають керівники органу внутрішніх справ, його штабу, інших служб та підрозділів.

Поточний контроль (активний, оперативний) здійснюється в процесі виконання планів. Він може бути спрямований на весь план або його частину, може носити проміжний характер або орієнтуватися на кінцевий результат. Його мета – виявити труднощі в реалізації плану, визначити та усунути недоробки і прора-хунки в роботі окремих співробітників, оцінити фактичний стан виконавської дисципліни і тим самим безпосередньо вплинути на успішний хід реалізації плану. Суб’єктами цього контролю виступають як керівники, так і особи, які спеціально призначені для виконання контрольних функцій.

Заключний контроль (інакше кажучи, наступний, подальший) здійснюється після остаточного виконання плану. Його мета – оцінити ступінь реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого плану, його вплив на конкретні результати діяльності органу внутрішніх справ в боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. Саме на цій стадії контрольної діяльності рекомендується обговорювати підсумки виконання плану.

Слід зазначити, що успішність здійснення контролю передбачає послідовне застосування усіх його видів.

В процесі здійснення контролю мають використовуватись різні його форми. Найчастіше проводяться гласна та негласна перевірки; вивчення конкретних справ; заслуховування окремих керівників і виконавців на оперативній нараді; комісійна перевірка; метод ведення або метод спостереження.

Важливим елементом підвищення ефективності контролю є застосування організаційних (контрольні картки, стенди, табло, графіки, схеми) і технічних засобів контрольної діяльності (ЕОМ, апарати селекторного зв’язку, магнітофони, телеустановки)".

" Більш детально питання контролю в управлінській діяльності буде розглянуто в главі 23.