Механізми кар’єри, управління кар’єрою

У вітчизняній і закордонній літературі, присвяченій кар’єрним процесам, трапляються вказівки на такі механізми кар’єрного процесу: свідомість, енергетика, помірність, домірність, ефективність, безперервність, гнучкість тощо кар’єри. Названі механізми покликані перетворити людину на суб’єкта її кар’єри.

Перш за все кар’єра має будуватися усвідомлено. Будь-які кар’єрні дії повинні бути продуктивними й доцільними, здійснюваними на ґрунті адекватної оцінки досягнутого становища, можливих варіантів руху вперед.

Важливою якістю для кар’єрного просування є енергійність, яка підкреслює той факт, що кар’єру необхідно будувати власноруч. Не зважаючи на різницю успадкованих можливостей, будь-яка людина потенційно здатна мобілізувати свою енергію для досягнення бажаної мети. Крім того, енергійність передбачає створений ресурсний резерв на випадок труднощів у кар’єрному просуванні, у тому числі кризового характеру. Ними можуть стати додаткові знання, іноземні мови, спеціалізація, розширення джерел інформації, посилення соціальних зв’язків як у професійному середовищі, так і за його межами, а також дії зі зміцнення здоров’я, психічної стійкості.

Успішна кар’єра – це, як правило, рух у групі лідерів. Стійке просування не станеться, якщо лідерство виражається тільки у високій швидкості індивідуального руху, тому що така кар’єра може зустріти опір з боку професійного середовища. Тому досить важливим механізмом кар’єри, вважає О. Москаленко, є домірність особистого просування й загального просування команди [16].

При кар’єрному зростанні виграє той спосіб діяльності, який дає найкращий результат при найменших витратах ресурсів, тобто найбільш ефективний. Важливими якостями суб’єкта кар’єри є здатність співвіднести устремління із реальними можливостями, застосовані засоби й отримані результати, а також уміння раціональної організації праці.

Кар’єра є безперервним процесом. Жодна з досягнутих цілей не може бути остаточною й слугувати приводом для зупинки. Відповідність займаному статусу повинна підтримуватися процесом його освоєння й реалізацією службових очікувань відповідно до нього. У протилежному випадку з часом коло повноважень працівника (компетенція) може стати ширшим, ніж його професійний рівень (компетентність).

Гнучкість кар’єри визначається визнанням необхідності кар’єрних маневрів. Стратегічні кар’єрні маневри припускають: уміння знаходити компромісний варіант кар’єрних дій; уміння пропустити вперед на небезпечній ділянці схильного до ризику суперника; уміння обходити перешкоди без істотної зміни маршруту; знання «об’їзних шляхів» і їхнє використання з поверненням на вихідну лінію руху; уміння вчасно вийти на інший службовий маршрут.

М. Вишнякова вказує на певні ризики в кар’єрному зростанні, поєднуючи їх у три основні групи:

1) соціальні ризики (вплив родини, умови соціалізації, можливість одержання необхідної освіти тощо). Розвиток успішної кар’єри буде можливим, якщо на подолання цих ризиків буде закладено окремий ресурс.

2) матеріальні (ресурсні) ризики – це ступінь контролю над необхідними для проекту матеріальними ресурсами. Стартові проекти зазвичай на початку вимагають серйозних інвестицій, а дохід починають приносити через досить довгий час – при виході на планову потужність.

3) стихійні ризики – вплив непідвладних волі людини, що будує свою кар’єру, факторів: зміна ринкової кон’юнктури, руйнування компанії, критичні зміни правил гри в індустрії з боку держави й фіскальних органів, катастрофа суспільно-економічної формації, війни, землетрусу тощо. Стихійні ризики не піддаються адекватному прогнозуванню при плануванні кар’єрного проекту, тому їхнє подолання пов’язане зі створенням альтернативного плану розвитку кар’єри [2].

Таким чином, сутність кар’єрного зростання полягає в такій організації кар’єрного просування, що забезпечувала б оптимальне використання механізмів кар’єри й послабляла б дію будь-яких факторів стримування й опору, сприяючи стійкості та успішності кар’єрного процесу [16].

«Для того, щоб люди знаходили щастя у своїй роботі, необхідне дотримання трьох умов: робота повинна бути їм під силу, вона не повинна бути виснажливою і її обов’язково повинен супроводжувати успіх», – відзначав англійський письменник Джон Рескін [22].

Кар’єру – траєкторію свого руху – людина будує власноруч відповідно до соціально-економічної реальності й головне – до своїх власних цілей, бажань і установок. Починається ділова кар’єра з формування суб’єктивно усвідомлених власних суджень працівника про своє трудове майбутнє, очікуваний шлях самовираження й задоволення працею.

Прагнучи до визнання й успіху в професії, необхідно об’єктивно оцінювати власні сили й можливості на цьому шляху, співвідносити їх з поставленими цілями, обраними орієнтирами, власними бажаннями й потребами. Тільки змістовий аналіз власних бажань і наявного внутрішнього потенціалу дозволить досягти поставлених завдань, а не залишитися у підсумку біля «розбитого корита». При цьому позиція «синиці в руках» при обранні професійного шляху як наслідок недооцінювання власних ресурсів також обертається гірким розчаруванням щодо невикористаних можливостей [16].

Мета кар’єри проявляється у причині, з якої людина хотіла б мати конкретну роботу, займати певну сходинку на ієрархічній градації посад. Розрізняють три типи цілей:

Особисті – вони відповідають на запитання «Чому я це збираюся робити?».

Предметні – відповідають на запитання «Що саме людина хоче зробити, щоб здійснити свої особисті цілі?».

Інструментальні – відповідають на запитання «Як будуть досягнені результати?» [23].

Виокремлюють такі основні цілі кар’єри:

- займатися діяльністю, яка приносить задоволення;

- отримати роботу або посаду в місцевості, природні умови якої сприятливо діють на стан здоров’я й дозволяють організувати гарний відпочинок;

- займатися роботою, що підсилює особистісні можливості або носить творчий характер;

- досягти певної незалежності;

- отримати гарну платню та одночасно побічні доходи;

- можливість продовжувати навчання;

- мати час на виховання дітей або ведення домашнього господарства [22].

Постановка кар’єрних цілей дозволяє: краще усвідомити наявний відповідно кар’єри вибір; переконатися в правильності обраного шляху; краще оцінити доречність дій і досвіду; переконати навколишніх у правильності обраного шляху; одержати додаткові сили, розслабитися; зміцнити почуття порядку й спокою; підвищити ймовірність досягнення бажаних результатів; сконцентрувати зусилля на ключових напрямах [18].

A. Гусєва виокремлює шість принципів постановки кар’єрних цілей.

1. Привабливість. Ціль повинна бути привабливою як з точки зору суспільної думки (тобто престижною), так і в індивідуальному плані, відповідати особистим інтересам, цінностям, установкам. Такий вибір мети дозволяє захопитися нею, легше переборювати труднощі в роботі.

2. Послідовна близькість. Розбивка мети на етапи, конкретні кроки просування наближають кінцеву мету, роблять більш чітким шляхи її досягнення.

3. Реальність. Реальніше поставити метою кар’єри професійне просування й розвиток здібностей до отримання найближчої в організації посади, ніж марно мріяти про верхню сходинку в службовій ієрархії.

4. Прогресивність і послідовність. Кожна з наступних підцілей повинна припускати нарощування здібностей і можливостей. Якщо ціль досягнута ривком, без забезпечення готовності до освоєння нового положення, то кар’єрний процес втрачає свою стійкість.

5. Можливість коригування мети у процесі службового просування відповідно до нових мотивів, організаційних умов, кар’єрних пріоритетів.

6. Можливість оцінки результатів. Ціль повинна бути формалізована й припускати критерії оцінки досягнутого [3].

Загальні вимоги до кар’єрної стратегії – способу організації кар’єри з найбільш оптимальним використанням рушійних механізмів і послабленням дії будь-яких факторів стримування й опору, розроблені Є. Могильовкіним, з-поміж них:

- Конкретність – базова характеристика мети, що дозволяє створити її чітке бачення. Неконкретні цілі можуть траплятися з таких причин, як небажання концентруватися на аналізі подій ділового життя, ігнорування своїх потреб або неясність власних бажань. Кар’єрний успіх може вимірятися як у точних кількісних показниках – рівні доходу, співвідношенні витраченого часу, сил, інших ресурсів і віддачі у вигляді матеріальних благ, так і у вигляді додаткових умов – наприклад, можливості заробляти гроші, займаючись улюбленою справою, постійно підвищувати свій професійний рівень, мати вільний графік роботи, бути незалежним тощо.

- Досяжність. Важливо скласти точне уявлення про бажаний результат: що саме буде, коли ви досягнете мети; що й хто вас буде оточувати; як ви взагалі зрозумієте (як, за якими ознаками про це можуть дізнатися інші), що досягли того, до чого прагнули.

- Реалістичність. Необхідно чітко усвідомлювати не тільки свої кар’єрні можливості, але й розуміти потенціал ринку праці в цілому й умови в конкретній організації, зокрема.

- Заданість у часі. Ціль не може бути безстроковою, але треба мати на увазі, що розробляти цілі необхідно на різні періоди. Відповідно будуються довго-, середньо- й короткострокові цілі, а при необхідності ще й підцілі.

- Мотивація. Важливо формулювати кар’єрні устремління в позитивних термінах і не вказувати, чого б ви не хотіли, а лише те, до чого ви прагнете (наприклад, ціль «аби тільки не чіпали» сформульована в негативному ключі, ту ж ціль можна перевести в позитивне русло – «хочу отримати стабільну й спокійну роботу з високим рівнем самостійності»).

- Наявність виклику (або амбіційність). Кар’єрна мета повинна бути відповіддю на виклики навколишнього середовища, спрямовуватися на досягнення відчутного результату. Наприклад, одержувати платню в 2-3 рази більше, ніж раніше; отримати підвищення тощо. Однак, амбіційність цілі не означає покращення певного показника, іноді викликом обставинам може бути спрямування на втримання ситуації на тому ж рівні. Наприклад, у зв’язку з оптимізацією підприємства працівникові вдається залишитися на своєму робочому місці та зберегти заробітну платню.

- Відповідальність. Досягнення визначеної кар’єрної мети цілком має залежати від суб’єкта і не орієнтуватися на сторонню допомогу.

- Принцип помітності – необхідна презентація досягнутих успіхів. Вони повинні бути помічені і достойно оцінені.

- «Екологічність». Проектування в майбутнє кар’єрних цілей не повинне передбачати нанесення збитку іншим людям. Результати повинні вбачатися як корисні та «екологічно чисті» [14].

Цілі кар’єри можуть мінятися з віком, у міру нагромадження професійних, кваліфікаційних, особистісних змін. Подібно до того, як неможливо стати суб’єктом раз і назавжди й людині доводиться породжувати себе в цій якості в кожній своїй дії, формування цілей кар’єри – також постійний процес. Крім того, у кожної людини повинна бути сформована більш-менш стійка система цілей; де одні – провідні, інші – супідрядні головним, але без яких не можна досягти кінцевої мети. До одних людина проявляє надзвичайний інтерес і готова пожертвувати найдорожчим для їхнього досягнення, інші ж – зовсім не зачіпають її емоційної сфери. Мовою теорії управління така система супідрядних цілей називається древом цілей.

Процес постановки цілей містить три фази:

І. Пошук цілей, виходячи зі встановлених зразкових етапів кар’єри, структури особистісних потреб.

ІІ. Виявлення індивідуальних якостей і здібностей – ресурсів для досягнення мети.

ІІІ. Формулювання цілей [23].

Визначаючи древо кар’єрних цілей, варто дотримуватися наступних етапів:

1. Досягнення чіткості мети.

2. Визначення особистісних і професійних орієнтирів (інвентаризація цілей).

3. Зіставлення необхідних для досягнення цілей засобів з реальною ситуацією.

4. Визначення строків досягнення цілей з урахуванням проміжних та супідрядних цілей і результатів.

5. Виявлення пріоритетів та їх ціннісний аналіз.

6. Остання фаза постановки цілей – конкретне формування практичних цілей для наступної стадії планування. Необхідно пам’ятати, що ціль має сенс тоді, коли визначені результати, до яких треба прагнути, установлені строки їхнього втілення. Перевіряючи ще раз плани з погляду їхньої реалістичності, установлюються строки реалізації, виділяються проміжні цілі й термін їхнього виконання, а також намічається контроль за здійсненням запланованого у встановлений час [23].

Формування цілей кар’єри процес постійний, оскільки вони мають тенденцію до змін з віком, з підвищенням кваліфікації, зі змінами в особистісному житті тощо.

Планування й розвиток кар’єри

Планування кар’єри полягає у визначенні цілей розвитку кар’єри і шляхів, що ведуть до їхнього досягнення. Шляхи реалізації цілей розвитку кар’єри – це послідовність посад, на яких необхідно попрацювати, перш ніж зайняти цільову посаду, а також набір засобів, необхідних для здобуття необхідної кваліфікації – курсів професійного навчання, стажування, вивчення іноземної мови й т. д. Розвитком кар’єри називають дії, до яких вдається співробітник задля реалізації свого плану [23].

Для досягнення поставлених професійних цілей необхідно проаналізувати їх реальність за допомогою алгоритму, що складається з наступних п’яти кроків [23].

Крок 1: пошук інформації. Варто провести глибокий пошук всієї наявної інформації про різні професії й спеціальності. Бажано знайти професіонала, який би зорієнтував у цьому потоці інформації.

Крок 2: складання реального списку вибору. Роздобувши необхідну інформацію про різні кар’єри, що представляють інтерес, необхідно критично її оцінити. Наприклад, важко знайти роботу за деякими спеціальностями, якщо ви переступили певну вікову межу; можливо за деякими спеціальностями спостерігається надлишок робочої сили. У результаті необхідно обрати кар’єру за професією, що має перспективу, в якій ви маєте реальний шанс домогтися успіху.

Крок 3: здобуття необхідної кваліфікації й проходження відповідної підготовки.

Крок 4: набуття відповідного досвіду. Кваліфікація повинна бути підкріплена практичним досвідом, якщо ви хочете домогтися прогресу в кар’єрі. У цьому можуть допомогти спеціалізовані курси навчання. Деякі з них мають значну практичну спрямованість, іноді навіть із елементами «дійсної роботи».

Крок 5: початок кар’єри (або нової кар’єри). Тут знадобиться вміння представити себе роботодавцям і клієнтам, переконати їх, що ви підходите для виконання конкретної роботи і власне розумієте те, що від вас вимагається. Необхідно створити собі репутацію надійного, компетентного фахівця, якому можна довіряти.

Вихідним етапом у створенні кар’єрної стратегії є критична оцінка власних переваг і недоліків.

Вивчаючи успішні стратегії побудови кар’єри відомих людей, М. Корда дійшов висновку, що кар’єру необхідно будувати до 40 років, і визначив певні орієнтири цього процесу [9]:

1. Необхідно вивчити все, що стосується твого бізнесу або професії.

2. Намагайся зрозуміти, що саме надає тобі впевненість у своїх силах і розкутість у роботі (чи то стиль одягу або якісь нюанси поведінки, що роблять тебе несхожим на інших). Необхідно чітко виробити свій власний стиль, тому що ніхто не виглядає настільки невпевненим у собі, як людина, що намагається змінити свій імідж у середині кар’єри.

3. По-можливості розберися у своїх щиросердечних переживаннях. Щаслива в особистому житті людина набагато легше піднімається службовими сходами, ніж та, яка виявляється утягненою в емоційну кризу.

4. Вивчи свої недоліки. Усвідом для себе, що в тебе погано виходить, чого ти не можеш виносити, чого не хочеш робити. Якщо, приміром, ти не любиш працювати з цифрами, якщо тобі подобається творча праця, не змушуй себе виконувати рахункову роботу тільки тому, що за неї краще платять, або тому, що від тебе цього чекають інші. Знайди роботу, що радує тебе.

5. Знай свої сильні сторони. Ти сам краще можеш вирішити, що в тебе краще виходить, а також усвідом, яка робота приносить тобі задоволення і що ти робиш краще, ніж будь-хто інший.

6. Почни відкладати гроші, щоб мати можливість сказати: «Я звільняюся». Ніщо так не гнітить, як повна залежність, свідомість того, що ти не можеш собі дозволити піти з роботи або ризикнути перемінити кар’єру. (У теорії фінансового консалтингу вважається достатнім вихідна сума, що потрібна на не менш, ніж півроку у випадку, коли припинилися всі фінансові постачання).

7. Створи власне товариство друзів або хоча б людей, які покладаються на тебе, і до яких ти можеш звернутися за потреби в скрутний час.

8. Учися перекладати частину відповідальності й справ на інших виконавців. Багато людей не роблять цього, а в результаті вони приречені завжди займати підлегле положення. Уміння перекладати частину відповідальності на інших – половина успіху.

9. Умій промовчати, коли це необхідно. Легковажна балаканина погубила більше кар’єр, ніж будь-що інше. Надійна людина, якій можна довірити таємницю, значить набагато більше, ніж популярність, досягнута легко тими, хто розносить плітки. На більш високих керівних постах уміння зберігати таємницю цінується на вагу золота.

10. Стань надійною й вірною людиною. Якщо до 40 років за тобою не закріпиться репутація абсолютно стовідсотково надійної людини, цей недолік буде переслідувати тебе до кінця твоєї кар’єри [9].

Більшість фахівців в успішності стратегій побудови кар’єри першочерговим уважають розробку плану кар’єрного зростання. Планування вважається стрижнем успішної кар’єри. Де б людина не будувала свою кар’єру, без планування вона не зможе домогтися поставленої мети. А помилки під час планування кар’єри можуть мати негативні наслідки як для суб’єкта, так і для інших людей.

Для кожного типу кар’єри існує початковий етап, що закладає фундамент всієї наступної кар’єри. У більшості випадків кар’єра починається з низів. Тому лише згодом людина стає незамінним професіоналом і виявляється поза конкуренцією.

Роблячи кар’єру в умовах ринку праці, кожний з нас виступає як творець і продавець власної робочої сили. Домогтися успіху можна, знаючи кон’юнктуру ринку і його закони.

Відомий фахівець у галузі успішної міжособистісної взаємодії Д. Карнегі надає низку рекомендацій, які, на його думку, необхідно виконувати в процесі побудови успішної кар’єри [7]:

- Коли перед тобою виникає проблема, вирішуй її негайно, якщо маєш у своєму розпорядженні факти, необхідні для її вирішення.

- Навчися організовувати роботу, делегувати відповідальність і здійснювати контроль.

- Якщо виникає ситуація, пов’язана із занепокоєнням, по-перше, запитай себе: «Що є найгіршим з того, що може відбутися?», по-друге, приготуйся примиритися з цим, якщо буде потреба, потім спокійно обміркуй, як змінити ситуацію.

- Ніколи не намагайся звести рахунки зі своїми ворогами, тому що цим ти принесеш собі набагато більше шкоди, ніж їм.

- Візьми до відома, що найважливіше в житті складається не в тому, щоб максимально використати свої успіхи, а вміння витягати користь із втрат.

- Якщо ти схильний турбуватися через несправедливу критику, пам’ятай: вона часто є замаскованим компліментом.

Таким чином, при індивідуальному управлінні кар’єрою до конкретних організаційних дій можуть належати: вибір конкретного навчального закладу, вирішення питання з фінансуванням навчання й життя в період навчання, вибір конкретного місця роботи, створення сприятливих кар’єрних ситуацій тощо. До регулювальних дій можна віднести коригування вибраної сфери діяльності, отриманої освіти і навіть відносин, що складаються на робочому місці.

Під час планування й управління кар’єрним розвитком необхідно забезпечити взаємодію всіх видів і типів кар’єри.

В концепціях професійного становлення особистості підкреслюється той факт, що суб’єкт може виступати й автором своєї кар’єри, і її об’єктом. Так само і людина може опанувати різні шляхи й способи здійснення власної кар’єри, розглядаючи просування не як самоціль, а тільки як засіб реалізації свого професійного й особистісного потенціалу. Може й навпаки кар’єра «опанувати» людиною – у такому випадку життя перетворюється на переслідування особистого успіху, що мотивується винятково прагненням власного добробуту. Поряд із тенденцією перетворитися на «об’єкт кар’єри» для кожної людини в принципі існує можливість реалізувати себе як суб’єкт кар’єри [6]. Але для цього необхідно розуміти можливості управління кар’єрою, її основні етапи і види, якості, які необхідно розвинути в собі, щоб із впевненістю вважати прожите життя цікавим, суспільно-корисним і немарнотратним.

Кар’єра – це суб’єктивно усвідомлені власні судження працівника щодо свого трудового майбутнього, очікувані шляхи самовираження й задоволення працею. У широкому значенні кар’єра є загальною схемою життя, що складається з низки епізодів і подій, які охоплюють не тільки просування життєвим шляхом, а й усі значні зміни на ньому. У вузькому розумінні кар’єрою називають передбачуваний шлях сходами бюрократії.

Під діловою кар’єрою розуміють просування працівника сходами службової ієрархії або послідовну зміну занять як у рамках окремої організації, так і протягом життя, а також сприйняття людиною цих етапів.

Поняття кар’єри містить у собі особистісний, організаційний і соціальний аспекти.

Кар’єра складається з декількох етапів: попередній, етап становлення, етап просування, етап збереження, етап завершення і пенсійний етап. Зв’язок між потребами, етапами кар’єри і стадіями життя зумовлений етапами соціалізації індивіда.

Управління кар’єрою складається з її планування й реалізації. Процес планування індивідуальної кар’єри починається з виявлення потреб, інтересів, потенційних можливостей людини, передбачає визначення цілей на кар’єрному шляху й вироблення індивідуальної кар’єрної стратегії.

Розвитком кар’єри називають ті дії, які використовує співробітник для реалізації свого плану, їх об’єднують в організаційні та регулювальні дії. На кар’єру впливають особистісні, соціальні, ринкові чинники, а також фактори соціально-трудової ситуації.

«Зробити кар’єру» означає досягти престижного становища в суспільстві й більших повноважень, більш високого статусу, престижу, влади, великої кількості грошей. Проте успішна кар’єра сама по собі не робить людину щасливою. Але ще менше шансів у невдахи почувати себе щасливим. Тому успіх в кар’єрі завжди бажаний [16]. Отже, вишукуючи кар’єрну стратегію, необхідно зважити на механізми кар’єрного процесу: свідомість, енергетику, помірність, домірність, ефективність, безперервність, гнучкість; ураховувати можливість реалізації існуючих видів і типів кар’єри.

Контрольні питання

1. Як би ви визначили термін «кар’єра»?

2. Який зміст вкладають у«вузьке»й «широке» розуміння поняття «кар’єра»?

3. Проаналізуйте визначення кар’єри в психології, акмеології, соціології, менеджменті, управлінні персоналом?

4. Що таке ділова кар’єра? Які різновиди ділової кар’єри вам відомі?

5. Яке ваше ставлення до різних видів і моделей кар’єри? Які з них, на ваш погляд, є більш вдалими?

6. Які етапи життєвого шляху й кар’єри працівника ви знаєте? Наскільки вони відповідають один одному?

7. Чи можна говорити про національні або територіальні особливості кар’єри?

8. Які основні чинники впливають на кар’єру?

9. За якими ознаками класифікують ділову кар’єру?

10. У чому полягає головна складність типології кар’єри особистості?

11. Запропонуйте власну типологію кар’єри особистості.

12. Проаналізуйте спільність інтересів держави, організації й індивіда в частині досягнення працівником певних кар’єрних цілей. Наскільки вони сумісні?

13. Підготуйте й запропонуйте на обговорення рекомендації з питань:

- як правильно формулювати особисті кар’єрні цілі;

- як правильно формулювати професійні цілі;

- як уникнути «конфлікту цілей»;

- як сформувати дерево кар’єрних цілей.

14. Сформулюйте свої особисті й професійні цілі.

15. Назвіть основні кар’єрні мотиви особистості.

16. Перелічіть та обґрунтуйте об’єктивні та суб’єктивні фактори кар’єри.

17. Назвіть основні шляхи й засоби особистісного професійного вдосконалення.

18. Які механізми кар’єрного процесу і способи їхньої реалізації вам відомі?

19. Як здійснюється кар’єрне планування?

Тестові завдання для контролю знань

1. Кар’єра обумовлює:

а) внутрішню позицію і поведінку самого працівника;

б) вона є поступальною зміною навичок, здібностей і професійних можливостей зростання;

в) життя людини поза роботою і роль, що вона відіграє у житті;

г) усі відповіді вірні;

д) вірної відповіді немає.

2. У спеціальній літературі ділова кар’єра розглядається як:

а) наймана трудова діяльність в певній організації;

б) кар’єра може бути в родині, домашньому господарстві, в організаціях соціального регулювання (суспільних, благодійних тощо);

в) інтелектуальна й фізична діяльність людини найманої праці, що враховує соціально-економічні процеси й орієнтована на просування службовими сходами;

г) усі відповіді вірні;

д) вірної відповіді немає.

3. За місцем в системі управлінських відносин виокремлюють ділову кар’єру:

а) професійну кар’єру як спеціалізацію в професійній неуправлінській діяльності;

б) адміністративну або менеджерську – спеціалізацію в професійній неуправлінській діяльності;

в) підприємницьку – розвиток свого бізнесу;

г) процес руху працівника шляхом оволодіння визначеними цінностями, благами, визнаними в суспільстві;

д) усі відповіді вірні;

є) вірної відповіді немає.

4. Професійна кар’єра – це:

а) професійний зріст вбачається у зростанні й розширенні обсягу професійних знань;

б) посадове зростання – зміна посадового статусу людини, її соціальної ролі;

в) зміна соціальної ролі, ступеня й простору посадового авторитету людини;

г) процес руху працівника шляхом оволодіння визначеними цінностями, благами, визнаними в суспільстві або в організації;

д) усі відповіді вірні;

є) вірної відповіді немає.

5. За характером протікання розрізняють типи кар’єри:

а) лінійний, кар’єра розвивається рівномірно, але із зупинками;

б) нелінійний, здійснюється стрибками або проривами;

в) застійна, стагнуюча, тупикова;

г) усі відповіді вірні;

д) вірної відповіді немає.

6. Типи професійної кар’єри (І. Лотова):

а) «Типова» професійна кар’єра – поступове просування до вершин посадової ієрархії в міру зростання рівня професіоналізму;

б) «Швидкісна» кар’єра характеризується стрімким, але все ж послідовним посадовим просуванням працівника вертикаллю організаційної структури;

в) «Десантна» професійна кар’єра відрізняється тим, що працівники такого типу готові зайняти будь-яку посаду, причому заміщення посади найчастіше відбувається спонтанно;

г) усі відповіді вірні;

д) вірної відповіді немає.

7. Типи кар’єри, які визначають організаційну поведінку працівника:

а) ситуаційна кар’єра – поворотами в кар’єрі людини розпоряджається випадок;

б) кар’єра «від начальника» – модифікація попереднього типу, коли увага акцентується на «начальнику» – особі, яка приймає рішення; відповідно таку кар’єру називають «залежною», «підлабузницькою», «угодницькою»;

г) кар’єра залежно «від розвитку об’єкта» – кар’єра людини перебуває нібито в його власних руках, де провідну роль відіграють його особистісні здібності, які індивід прикладає залежно від розвитку об’єкта й підтримки з боку керівництва;

д) вірної відповіді немає;

є) усі відповіді вірні.

8. Групи факторів ділової кар’єри:

а) соціально-професійні фактори (загальні та спеціальні знання, кваліфікація, виробничі успіхи, професійні здібності);

б) особисті якості (працездатність, трудова й соціальна активність, орієнтація та установки, соціально-психологічні властивості);

в) випадкові (вдалий збіг обставин, походження, добрі стосунки з керівництвом);

г) демографічні фактори (стать, вік, природні дані тощо);

д) усі відповіді вірні;

є) вірної відповіді немає.