Сучасні методи комерціалізації НТР

Здатність генерувати та впроваджувати досягнення НТП стає одним із найголовніших факторів забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки у глобальному конкурентному середовищі так і окремих регіонів на національному рівні, окремих товаровиробників на конкретних ринках.

Для закордонних та українських дослідників питання комерціалізації результатів науково-технічної діяльності досить актуальне.

Так, науковці в сфері комерціалізації НТР визначають три природні фази комерціалізації технології:

1. Оцінювання технічних аспектів ідеї з перевіркою новизни та дослідження потенціалу комерціалізації;

2. Акцентування на бізнесових і маркетингових аспектах проекту, в тому числі, на роботі над дослідними зразками, їх випробування (в разі необхідності), захисті інтелектуальної власності, розробленні детального бізнес-плану;

3. Завершення формування стратегії виходу нового продукту чи процесу на ринок.

Світовий досвід свідчить, що основними формами та методами комерціалізації результатів науково-технічних дослідів є дані представлені на рис.2.8).

Форми визначають потенційних покупців науково-технічних розробок. В першому випадку проводиться так званий внутрішньо фірмовий або внутрішньо корпоративний «продаж» між підрозділами підприємства або від розробника певному підприємству. У другому випадку потенційним покупцем може бути підприємство, яке використовуватиме технологію для виробництва кінцевої продукції, або будь-яке інноваційне агенство, яке потім продаватиме цю технологію для впровадження. У третьому випадку потенційним покупцем може бути стратегічний інвестор, який збирається впровадити технологію, але не має достатнього досвіду, і внаслідок цього залучає робітників до роботи в спільному підприємстві або створює нове.

Рис. 2.8. Форми та методи результатів НТД

Методи. Вважається, що комерціалізація через використання результатів НТД у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою результатів НТД, залишається у правовласника.

Передача або продаж прав на результати НТД здійснюється на основі договорів між власником та покупцем. Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальнох власності є ліцензійні договори.

За договором франшизи покупець за власний кошт створює необхідні виробничо-торгові потужності для випуску відповідної продукції, а продавець надіє йому технологію, технологічний та навчальний супровід та інші послуги, що дозволяють покупцю більш впевнено, швидко й з найменшими затратами вийти на ринки збуту та постачання.

Угоди «під ключ» широко поширені в багатьох країнах. Вони передбачають доручення фірми-виконавцю(підряднику) наукрвр-технічних розробок будівництво промислового або іншого об’єкту від стадії проектування до поставок і монтажу устаткування.

Створення спільних «підприємств об’єднаних ризиків», як форма технологічного обміну, що швидко розвивається, набула поширення з 60-х років минулого століття. При цьому внесок однієї із сторін здійснюється у формі передачі науково-технічних знань, а, іноді, своєї репутації шляхом надання права користування в спільній діяльності добре добре відоме фірмове найменування. Інша сторона – спеціалізована організація або фонд – вкладає кошти зазвичай у вигляді безвідсоткового займу.

Венчурне підприємство – одна з форм реалізації певного інвестиційного проекту, ефективність якого заздалегідь оцінена як висока. В той же час цей інвестиційний проект настільки складний і ризикований, що реалізувати його без організації особливого цільового підприємства дуже ризиково хоча б тому, що в разі невдачі існує реальна небезпека «підставити» успішно працюючу фірму під борги.

Венчурне підприємництво – невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інноваційних продуктів.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

1. Ідеї, інновації.

2. Готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму.

3. Ризиковий капітал для фінансування.

Швидкі темпи розвитку сфер венчурного фінансування та інноваційного бізнесу поруч із застосуванням нових технологій ведення бізнес-процесів призводять до виникнення нових відносин в інноваційній сфері та інститутів, що їх опосередковують.

Основними функціями інноваційного посередництва є:

· Оцінка НТ та комерційного потенціалу нових розробок.

· Аналіз патентноздатності або патентної чистоти розробок.

· Надання допомоги в юридичному оформленні прав на інтелектуальну власність.

· Складання бізнес-плану реалізації нових технологій.

· Пошук потенційних споживачів об’єктів інтелектуальної власності.

· Юридичний супровід угод купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності.

· Управлінський консалтинг для малих інноваційних фірм та приватних підприємців.

· Пошук та залучення венчурного капіталу під нові проекти.

· Організація та управління інноваційними проектами.

Комерційна реалізація НТР через інноваційного посередника збільшує ефективність інноваційних процесів у 3-5 разів, а значна кількість інноваційних проектів ніколи не досягла б стадії ринкової реалізації без участі інноваційного посередника.

Основними методами, що застосовуються для оцінки майнових прав інтелектуальної власності є:

1. Метод непрямої капіталізації -дисконтування грошового потоку та прямої капіталізації доходу для оцінки майнових прав інтелектуальної власності передбачає визначення розміру тієї частини доходу, що отримана у зв’язку з наявністю у юридичної або фізичної особи таких прав.

2. Метод додаткового прибутку - додатковий прибуток, який отриманий суб’єктами прав інтелектуальної власності в результаті використання ОПІВ.

3. Метод роялті – ліцензійний платіж за надання прав на використання ОПІВ.

4. Метод розподілу прибутків – полягає у виділенні тієї частини прибутку, що отримана в результаті використання ОПІВ. Із загальної суми прибутку суб’єкта права інтелектуальної власності з подальшим переведенням такої частини прибутку у вартість майнових прав інтелектуальної власності.

5. Витратний під’їзд до оцінки майнових прав інтелектуальної власності -ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об’єкта оцінки.

6. Метод прямого відтворення – ґрунтується на визначенні поточної вартості витрат, пов’язаних із створенням або придбанням на дату оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які оцінюються приведеними ОПІВ у стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання з врахуванням витрат на правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо, а також розмір прибутку суб’єкта господарювання, який створив такий об’єкт.

7. Метод заміщення – застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, заміщення яких можливе і економічно доцільне.