Принцип роботи пневматичного устаткування «Impactor»

Верстат ГСБ приєднують до джерела стиснутого повітря й встановлюють в колодязі. Розміщення його на дорозі перешкоджає рухові транспорту.

Робочий орган протягують до наступного колодязя, після чого здійснюють прохід до стартової площадки. Головку можна проводити через частково зруйновану трубу, що дозволяє відмовитись від шурфів й запобігти розкопкам.

Нові труби, зварені раніше, приєднують до пристрою IMPACTOR за допомогою поліетиленового адаптера.

IMPACTOR приєднують до робочого інструменту й систему вводять в трубу. При зворотньому протягуванні стара труба руйнується і одночасно втягується нова ПЕ труба.

Виймають IMPACTOR через існуючий колодязь, що значно зменшує об'єм земляних робіт.

На рис. 148 зображено принцип роботи IMPACTOR. Крім IMPACTOR існує й інше устаткування для руйнування старих труб. Це - Т40, Т65, Т85, ТІ25, Т350 й т.ін.

Принцип роботи руйнувача труб Т40, Т65, Т85, ТІ25, Т350. 1. Підготовка ПЕ труби для протягування.

Рис. 5 - Принцип роботи устаткування ІМРАСТСЖ

Встановлення гідравлічного руйнувача труб в траншею й проштовхування стальної штанги в середину старої труби.

Опускання ножа з прикріпленою ПЕ трубою в траншею і приєднання до стальної штанги.

Протягування штанги, ножа і нової ПЕ труби. При цьому кожна штанга знімається й кладеться в контейнер.

Виймання ножа і руйнувача труби з грунту.

Ножа для руйнування сталі, як правило, вистачає на 6-10 км, після чого його заміняють на новий.

Залежно від матеріалу труби, яку руйнують, вибирають тип ріжучого (руйнуючого) інструменту і спосіб його приєднання.

Варіанти приєднання бурової головки

Рис. 6 - Комбінація з передньою установкою бурової головки

1. Комбінація з передньою установкою бурової головки (рис. 6).

Така комбінація спрощує вихід бурової головки в існуючий колодязь, виключаючи розривання додаткових колодязів. Це найбільш розповсюджена комбінація для прокладання труб рівного або більшого діаметра.

2. Комбінація з передньою установкою бурової головки і направляючою насадкою (рис. 7).

Рис. 7 - Комбінація з передньою установкою бурової головки і направляючою насадкою

Встановлені спереду бурові головки комбінують з направ­ляючими насадками при роботі в піщаних грунтах, проходженні через тріснуті труби або при руйнуванні труб корневими систе­мами. Частіше їх використовують для санації чавунних труб.

3. Комбінація з передньою установкою бурової головки і проміжною протяжкою розширювача (рис. 8).

Рис. 8 - Комбінація з передньою установкою бурової головки і проміжною

протяжкою розширювача

Застосовується при необхідності збільшення діаметру труби. Встановлена спереду бурова головка разом з насадкою для протягу­вання труби дозволяє використовувати насадки більшого діаметра.

Комбінація з передньою установкою бурової головки і прямим приєднанням розширювача.

Комбінація створює «ефект трактора», використовуючи енергію бурового інструменту, для здійснення складної або на велику відстань санації трубопроводу.

Видавлювання із свердловини пошкодженої труби здійсню­ється за допомогою пневмопробійника або машини для забивання труб. На місце, де була скважина, лебідкою затягується нова труба того ж або більшого діаметра.

Питання для самоконтролю.

1. Приведіть технологію безтраншейної прокладки трубопроводів.

2. Дайте визначення горизонтальному бурінню з промиванням.

3. Дайте визначення руйнуванню старої труби або продавлюванню.

4. Поясніть у чому заклечається горизонтально спрямоване буріння.

5. Назвіть основні функції бурового розчину.

6. Поясніть як планується траєкторія буріння.

7. Приведіть технологію горизонтального спрямованого буріння.

8. Назвіть сутність методу протягування.

9. Поясніть сутність методу заглиблення.

Література.

1. СідакВ.С., Дудолад О.С. Новітні технології будівництва та реновації інженерних мереж.- Харків, 2006.

ЛЕКЦІЯ № 20

ЗМ Технологія будівництва зовнішніх газопроводів

План

1. Улаштування підводних переходів. Основні вимоги до монтажу підводних переходів.

2. Розробка траншеї канатно-скреперними установками

1. Улаштування підводних переходів. Основні вимоги до монтажу підводних переходів.

Дюкери та їх призначення. Ділянка газопроводу, що перетинає яри, струмки, річки, канали, озера, болота і подібні до них водні перешкоди, що прокладається нижче їх дна, називається дюкером. Глибину закладання дюкера під водними перешкодами, рахуючи від рівня можливого розмиву їх дна до верху забаластованого газопровода, приймають не менше 0,5 м, а при судноплавних річках і каналах-не менше 1 м з метою попередження можливого пошкодження їх якорями проходячих судів. Розрахунковий рівень дна визначають з урахуванням перспективної зміни русла, т. е. можливого розмиву берегів і т. п.

Підводні переходи газопроводів при ширині водних преград при межен-ному горизонті 50 м і більше передбачають, як правило, у дві нитки із про-пускною здатністю кожної по 0,75 розрахункової витрати.

Допускається прокладка підводних переходів в одну нитку:

1) закільцевоних газопроводів, якщо при відключенні підводного перехо-ду забезпечується постачання газом споживачів;

2) тупикових газопроводів до промислових підприємств, якщо дані спо-живачі можуть перейти на інший вид палива на період ремонту підводного переходу.

Відстань по горизонталі між нитками газопроводу: не менше 30 м - при діаметрі до 500 мм, 40 м - при діаметрі 500 мм і 30 м - на заплавних ділянках.

Газопроводи дюкерів роблять з труб довжиною не менше 10 м і завтовшки, стінки на 2 мм більше розрахункової, але не менше 5 мм. Крім цього, до спорудження дюкерів пред'являють цілий ряд вимог, з яких основними є наступні.

Роботи з будівництва дюкерів повинні проводитися тільки за проектами виробництва работ. Якщо траншея дюкера розробляється в скельних грунтах, то дно її вирівнюється підсипанням піщаного грунту шаром не менше 20 см.

До укладанні газопроводів в траншеї приступають негайно після прий-мання створу і ведуть їх без перерв у роботі. Перевірка положення газопро-воду на дні траншеї повинна проводитись протягом першої доби після укла-дання його.

Труби для дюкера повинні бути відповідно підготовлені. До підготовки труб належать такі роботи: протикорозійна ізоляція, футеровка (при не обхід-ності) і утяжеління для створення негативної плавучості труб діаметром біль-ше 300 мм. Оскільки дюкер експлуатується завжди в мокрому навколишньо-му середовище, труби покривають дуже посиленою ізоляцією. Роботи прово-дять у базових умовах.

При виконанні робіт з укладання дюкера, коли виникає необхідність волочіння труб або батогів або при будівництві дюкерів, які перетинають яри з крутими схилами, неминучі механічні пошкодження ізоляційних покрит-тів. З метою уникнення псування ізоляційних покриттів трубопроводів їх за-хищаюь футеровкою з дерев'яних брусків або бетонним покриття. Останнє застосовують також і для утяжеління газопроводу.

При виборі методу укладання трубопроводу по дну підводної траншеї, так і при експлуатації дюкера велике значення ня має діаметр труб. Так, при зануренні у воду сталевих труб діаметром до 300 мм вони тонуть (мають не-гативну плавучесть), а при великих діаметрах труби плавають (мають плаву-честь). У зв'язку з цим труби великих діаметрів для погруження вимагають спеціальних привантажувальних пристроїв.

Негативна плавучість трубопроводу великого діаметру може бути створена наступними основними способами: використання труб з підви-щеною товщиною стінки, заповненням труби водою, баластування трубоп-роводу. Використання труб зі збільшеною товщиною стінки рекомендується для труб діаметром близько 400 мм, тобто коли це не призводить до великої витрати металу.

У всіх інших випадках при прокладці газових дюкерів в підводні тран-шеї труби діаметром більше 300 мм обтяжують. Утяжеління труб вироб-ляють баластуванням. Баластування трупроводу виробляють шляхом наві-шування окремих вантажів (залізобетонних або чавунних), а також пристро-єм суцільної бетонної оболонки у вигляді збірних залізобетонних шкаралуп, нанесенням на труби монолітного бетонного шару та іншими способами.

Окремі вантажі являють собою залізобетонні або чавунні блоки сідловидної форми (цілі або роз'ємні) з верхньою окружкою, відповідної окружності труби з урахуванням товщини оброблення у вигляді ізоляції і футеровки. У теперешній час набули поширення залізобетонні вантажі, які бувають трьох основних типів (рис. 1): сідловидної форми, петльові роз'ємні і кільцеві.

Обваження газопроводу зазначеними навісними вантажами не змінює його поздовжньої жорсткості. Роблять залізобетонні вантажі вагою від 2 до 5 т. Відстань між ними визначають розрахунком. Роз'ємні залізобетонні вантажі (петльові та кільцеві) після навішування на газопровід стягуються болтами.

Збірні залізобетонні шкаралупи представляють собою округлі напів-циліндри з внутрішнім діаметром, дещо більшим зовнішнього діаметра труби, з урахуванням протикорозійного ізоляції. Товщину стінки шкаралуп і їх довжину визначають розрахунком в залежності від виштовхуючої сили і необхідної гнучкості трубопроводу. Шкаралупи попарно одягають на трубо-провід впритул один до одного і зміцнюють зварюванням закладних елемен-тів. Шви і місця зварювання закладають розчином. Монолітний бетонний шар наносять на трубу по сталевій сітці, накладається по протикорозійної ізоляції. Сітку роблять з осередками 100X100 мм з проволки діаметром 3-4 мм. Бетонний шар можна накладати оштукатурюванням, яке виробляють з механічною подачею суміші розчинонасосами і набризком за допомогою сопла або торкретуванням за допомогою цемент-пушки.

Рис.1 Схема залізобетонних утяжиляючих грузів.

а-седловідна форма; б-петлева, розємна; в-кольцева (із двох половин); 1-газопровід, 2-залізобетоний блок, 3-монтажні петлі, 4-отвір для болта, 5-строп, 6-петльове зєднання.

В якості в'яжучого застосовують цемент, а заповнювачами служать або звичайні гравійно-піщані суміші, або спеціальні суміші з мінералів з підви-щеною питомою вагою. До числу таких заповнювачів відноситься барит з об'ємною вагою 3400 кг/м³. Барит хімічно інертний і тому в суміші з цемен-том являє собою гарну додаткову протикорозійну ізоляцію.

Спосіб обважнення трубопроводу вибирають в залежності від прийнятого методу робіт.

Пристрій дюкерів через струмки і малі річки. Переходи через струмки і малі річки споруджують, якщо дозволяють умови, шляхом відведення водного потоку по новому тимчасовому руслу або пропуску його через водопропускні споруди - трубу або лоток. Перекривають водний потік пристроєм перемичок з використанням трансформаційних змін або без застосування шпунтових рядів.

Якщо фронт робіт не обмежений, то земляні перемички улаштовувають у вигляді насипу необхідної ширини. Риття траншеї і всі інші роботи ведуть під захистом такого земляного насипу або безпосередньо в штучному насипу, якщо вона досить широка. Роботи в останньому випадку виконують так само, як і в звичайних умовах, но крім цьогопередбачають водовідлив на весь пері-од будівництва. При обмеженому фронті робіт і коли напір води перед пере-мичкою може доходити до 4 м, роблять однорядні шпунтові-перемички з відсипанням насипу в сторону накопичення води. 2, а). Якщо ж натиск води перевищує 4 м, роблять двох-рядні перемички (мал. 2, б) з засипкою грунту між шпунтовими рядами і відсипанням насипу. При спорудженні перемичок нт в них ретельно пошарово ущільнюють.

Рис.2. Схема шпунтових перемичок

а-еднорядная; б - дворядна;1 - шпунтовий ряд, 2 - підкоси, 3-паля, 4 грунтова-відсипка.

Перепуск води в таких випадках може бути здійснено через трубу або лоток, які прокладають в перемичці в момент її пристрою. Поперечний перетин лотка або діаметр труби-визначають за необхідної пропускної здатності в залежністі від витрати води перекриваємого водного потоку.

Розробка траншеї канатно-скреперними установками

Канатно-скреперні установки представляють собою досить прості землерийно-транспортні механізми, використовувані в тих випадках, коли необхідно провести розробку грунту на невелику глибину з дальністю пере-міщення до 200-250 м. Такі установки знайшли застосування для розробки підводних траншей і траншей в заплавних ділянках при будівництві дюкеров на малих річках, а в окремих випадках і на великих несудноплавних річках. Канатно-скреперні установки (рис. 3, а) складається з естакади з бункером 3, лебідки 1, ковша, головного блоку 2, блоки хвостової опори 8 і тросів - робочого ходу 4 та холостого ходу 5.

Естакада має похилу площину з укріпленими на ній сталевими смугами, по яких рухається ківш. У підлозі площадки естакади встановлюють колосникові грати, а під нею бункер для грунту (рис. 3, в). Хвостову опору з блоком роблять на протилежному березі. Опору зміцнюють за допомогою якоря.

Канатно-скреперні установки обладнуються ковшами ємкістю від 0,5 до 2,5 м³. Діють вони в такий спосіб. При пуску холостого ходу лебідки натя-гується трос 5, і ківш відтаскується за його тильну частину до протилежного берега. Потім лебідка перемикається на робочий хід, і завдяки натяжению троса 4 ківш рухається по дну річки, набираючи грунт. Наповнений ківш втягується на естакаду по похилій плоскости до колосникових грат, де він розвантажується в бункер. Далі цикли повторюються до тих пір, поки тран-шея буде вирита на проектну глибину (пунктирна лінія на рис. 3, а). З бун-кера грунт відвозиться автосамосвалами або вагонетками, які під'їзджають під естакаду для завантаження. Крім риття траншей для дюкерів канатно-скреперні установки використовують для розробки піщаних і гравійних кар'єрів з невеликою товщиною пласта, на складах сипких матеріалів, при підземних розробках та ін.

Рис.3. Схема канатно-скреперної установки а-розріз з установки, б - вигляд естакади збоку, в - план естакади; 1- лебідка, 2 - головний блок, 3 - бункер, 4 - робочий трос, 5 - трос холостого ходу, 6 - скреперний ківш, 7-дно майбутньої траншеї, 8 - блок хвостовій опори, 9-якір, 10 - сталеві смуги

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення дюкеру.

2. Назвіть призначення дюкера.

3. Приведіть, коли допускаються прокладання підводних переходів в одну нитку.

4. Назвіть основні вимоги до спорудження дюкерів.

5. Поясніть як роблять переходи через струмки і малі річки.

6. Дайте визначення канатно-скреперній установці.

7. Назвіть обладнання канатно-скреперної установки.

8. Поясніть як виконують розробку траншеї канатно-скреперними установками.

Література.

1. Шальнов А.П. Строительство газових сетей и сооружений.- М.: Стройиздат, 1980.

ЛЕКЦІЯ № 21

ЗМ Технологія будівництва зовнішніх газопроводів

План

1. Розробка траншеї гідромоніторами, землесосними знаряддями.

2. Укладання підводних газопроводів.

3. Повітряні переходи газопроводів.

1. Розробка траншеї гідромоніторами, землесосними знаряддями.