Ключові фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країни. Американська державна політика щодо конкурентоспроможності проводиться найбільш системно і ефективно

Американська державна політика щодо конкурентоспроможності проводиться найбільш системно і ефективно, адже протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організаціях, таких як Всесвітній економічний форм, Світовий банк та інші. Її суть і механізм функціонування, безсумнівно, представляють неабиякий інтерес для вітчизняної практики.

США зуміли відповісти на виклик часу і вийти на нову траєкторію руху, вступивши в ХХІ століття з новою економікою. Економічну загрозу у 90-х роках для них представляла Японія, котра, не маючи власної фундаментальної науки, обігнала цю країну за темпами освоєння і виведення на міжнародні ринки нових товарів. Її продукція стала витісняти американські товари і в самих США. В подальшому до Японії приєднались «нові індустріальні країни» — Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Малайзія, кинув­ши тим самим серйозний виклик американській економіці. Конгрес, уряд, американська вчені, проаналізувавши цю ситуацію, утворили спеціальні групи з вивчення причин зниження конкурентоспроможності.

Крім того, адміністрацією Б. Клінтона була створена Рада з питань конкурентоспроможності — з метою розробки рекомендацій стосовно довгострокових стратегій забезпечення міжнарод­ної конкурентоспроможності промисловості США. Офіційними колами цієї країни, вперше після кризи 1929—1933 рр., зниження економічної конкурентоспроможності американської економіки було проголошено як загрозу національній безпеці. Державна політика щодо забезпечення конкурентоспроможності виявилась неадекватною змінам світової кон’юнктури та непослідовною щодо використання міжнародних фінансових ресурсів і зовнішньої торгівлі; наукових досліджень і розробок; освіти й перепідготовки кадрів; антимонопольного законодавства й державних закупівель. Тому передбачалося сконцентрування зусиль уряду, бізнесу, академічного сектора, суспільних організацій для забезпечення стійкого зростання міжнародної конкурентоспроможності країни. Для цього було проаналізовано сильні та слабкі сторони промисловості США, а також — стратегії конкурентоспро­можності промислово розвинених країн світу.

Основний висновок, який було зроблено експертами США, полягав у необхідності сформувати концепцію «національної інноваційної спроможності». Здатність нації генерувати передові технології є передумовою забезпечення економічної безпеки американської економіки. Але національна сприйнятливість до нововведень не може бути зведена лише до спонтанних дослід­жень і розробок інновації, а має включати в себе все, пов’язане з сучасним виробництвом, маркетингом, збутом і споживанням, а найголовніше — фінансуванням.

У документах Конгресу Ради з питань конкурентоспроможності США були накреслені такі напрями державної науково-технологічної політики для підвищення конкурентоспроможності американської економіки, науки, а також технологій на світовому ринку у ХХІ ст. [3—15]:

ü здійснення довгострокової політики стимулювання цивільних НДДКР у передових сферах науки і технології;

ü створення сприятливого підприємницького клімату для здійснення НДДКР;

ü активізація формування й діяльності дослідних партнерств для розширення промислових інновацій;

ü орієнтація федеральних досліджень на задоволення потреб економіки у зв’язку з можливостями бюджету;

ü сприяння промисловості в розвитку технологій;

ü заохочення розвитку, комерціалізації і використання технологій;

ü інтеграція військових і промислових технологій, які здатні ефективно вирішувати різні завдання;

ü надання підтримки університетам США і вдосконалення вищої і шкільної освіти.

Широко впроваджується в цій країні практика пільгового оподаткування витрат на освіту з метою зробити вищу освіту доступ­ною для широких верств населення. Так, у бюджетному посланні Конгресу 2001 р. президент Дж. Буш визначив пріоритетом бюд­жету 2002 р. підтримку шкільної освіти. Приріст коштів, порівняно з попереднім роком, які виділило міністерство освіти, становив майже 12 %. Крім того, приділяється увага перепідготовці робітників у спеціальних навчальних закладах, де навчають професій, які виникають під час інформаційної революції.

Отже, нова інноваційна стратегія США базується на стимулюванні залучення приватних інвестицій для розроблення й ефектив­ного використання технологій в економіці країни. При цьому зростає фінансування фундаментальної науки та інвестицій у людський капітал, а також у галузі «нової економіки», продовжується високоефективне партнерство держави і приватного сектору у сфері комерціалізації нововведень з допомогою венчурного капіталу. Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50 % загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22 із 50 макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції.

Пришвидшений розвиток науки сприятливо вплинув як на продуктивність праці, так і на структуру зайнятості. Економічне піднесення США забезпечувалося, перш за все, наукомістким сектором економіки. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотех­нологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості склала, за підсумками 2001 року, 32 % (для прикладу, Японія — 26 %, Велика Британія — 31 %, Фінляндія — 23 %).

Одним із важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Виникнення венчурного капіталу, як специфічної форми фінансового капіталу, пов’язане з тим, що за переходу економіки на інноваційний тип розвитку підвищується ризик у створенні та освоєнні нових технологій, виробів (послуг), спричинений недостатністю засобів для фінансування.

У 1980 році прийнято закон, що передав права на державні патенти, отримані в результаті досліджень за рахунок федерального бюджету, у власність університетів і фірм, де ці дослідження були проведені. В підсумку, ефективність використання інтелектуальної власності, створеної за рахунок бюджету, підвищилась у декілька разів. Експерти Національної академії стверджують, що роль держави повинна бути обмежена створенням загальних умов, сприятливих для розробки ідей і їх комерціалізації, а саме: охорона авторських прав, загальна політика стандартизації, використання антимонопольного законодавства, створення системи венчурного фінансування і пільгового оподаткування інноваційної діяльності. Безпосередній контроль і регулювання держава має здійснювати в тих сферах, від яких залежить національна безпека та соціальних.

У 1988 р. Конгресом був прийнятий «Закон про торгівлю і конкурентоспроможність» із введенням якого почався сучасний етап технологічної політики США. Він характеризується зміцненням партнерства між федеральними, місцевими і приватними структурами щодо підвищення конкурентоспроможності країни, яку координує Рада з конкурентоспроможності, підпорядкована Президенту.

Для стимулювання технологічних нововведень прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», в якому передбачені заходи щодо вивчення і стимулювання промислових інновацій: створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями тощо. В ньому стверджується, що технологічні й промислові нововведення сприяють підвищенню життє­вого рівня і конкурентоспроможності товарів США. З 1989 р. законодавчо узгоджена передача конкурентоспроможної технології, згідно з якою федеральним лабораторіям дозволяється укладати договори з венчурними фірмами про проведення спільних наукових досліджень.

У лютому 1993 року президент Б. Клінтон проголосив нову науково-технологічну політику «Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності». Уряд спрямовував усі зусилля на використання досягнень науки і техніки для розв’язання проблем підвищення конкурентоспромож­ності американської промисловості та зростання добробуту населення, основну увагу приділяючи приватному сектору економіки, здатному утримати передові позиції американсь­кого бізнесу на світових ринках. Держава стає гарантом економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності економіки.

Адміністрацією президента США в 1994 році була прийнята програма «Стратегія національної безпеки США», в якій декілька розділів присвячені конкурентоспроможності і продуктивності праці. Найважливіше завдання на сучасному етапі в американській економіці — це збільшення інвестицій в науково-технічний сектор за рахунок всіх можливих джерел (особливо, венчурний бізнес). У США постійно розширюються пільги і стимули для інвестування у венчурний бізнес і тим компаніям, які інвестують в новітнє обладнання тощо.

Сучасна промисловість високих технологій чутливо реагує на інформаційне середовище і якість людського потенціалу. Тому нові кластери високотехнологічних фірм кооперуються один з одним, що призводить до зростання ефективності як окремих суб’єктів, так і об’єднання. Американський уряд розробив спеціальні програми, які заохочують утворення регіональних технологічних альянсів і розширення інформаційного обміну між фірмами. Розроблена спеціальна програма підтримки інтеграції про­мислових підприємств, які об’єднуються на контрактній основі у тимчасові партнерства для виготовлення конкурентоспроможних товарів. Створюються віртуальні об’єднання, існуючі як система договорів і потоків ресурсів та інформації. Це дає змогу гнучко використовувати потенціал кожної фірми та швидко реагувати на зміну умов ринку.

Особливо важлива ініціатива адміністрації щодо розширення сфери дії закону (1984 р.) «Про кооперативні дослідження», що виводила із-під дії антитрестівського законодавства науково-дос­лідницькі консорціуми, які стали створюватися в цій країні голов­ним чином в електроніці, інформатиці, щоб конкурувати з японськими фірмами. Так, у 1980-х роках утворений міжгалузевий консор­ціум СЕМАТЕК для розробки напівпровідникових технологій май­бутніх поколінь. Були створені аналогічні консорціуми в інших кри­тичних сферах, таких як автомобілебудування, будівництво контроль­но-вимірювальних систем на основі штучного інтелекту та інші.

Американськими експертами зроблений важливий висновок про те, що конкурентоспроможність національної промисловості на межі століть меншою мірою залежить від продуктивності праці, а більшою — від здатності компаній брати участь у багатосторонній міжнародній інтеграції. Роль уряду в цьому випадку полягає в створенні на території своєї країни умов для участі національних компаній в такій інтеграції [81].

Спеціалісти різних галузей стверджують, що сприятливе середовище для нової економіки було створене перш за все в США, звідки почалось поширення по всьому світі як сучасних електрон­них інформаційних технологій, так і мережі Інтернет. За допомогою інформаційних технологій в промисловості США вироблялося понад три четвертих із новоствореної вартості, а компанії США контролювали 40 % всесвітнього комунікаційного ринку, біля 75 % обороту інформаційних послуг і чотири п’ятих ринку програмних продуктів. Основна тенденція в цій сфері — швидкий розвиток мережі Інтернет. Можна стверджувати про створення масового ринку, який обслуговується з допомогою електронної мережі.

Останнім часом у США 47,5 % всіх інвестицій у венчурні проек­ти були пов’язані з новими технологіями (програмне забезпечення та інформаційні послуги і комунікації). Нова економіка, на думку багатьох експертів, прискорила нагромадження критичної маси інновацій і сприяє виникненню інформаційно-інноваційного буму, оскільки кожне нововведення створює передумови для наступних інновацій, генеруючи ланцюгову реакцію. Це й зумовлює постійний і швидкий ріст «нової економіки» США.

Особливо необхідно виділити роль політики уряду США, спрямованої на створення глобальної інформаційної системи, яка передбачала: розширення ринкового доступу до інформації; забезпечення безпеки та захист авторських прав і інтелектуальної власності. Співробітництво із міжнародними організаціями (ГАТС, ВОІВ, ОЕРР) дало змогу збільшити доступність інформаційних служб для користувачів у всьому світі.

Одним із методів захисту інноваційних переваг національних товаровиробників є експортний контроль за високотехнологічними товарами. Так, у 1999 р. була розроблена нова програма ліцензування і контролю за експортом, що передбачала видачу експортних ліцензій на обладнання і технології подвійного призначення, а за їх реалізації на міжнародних ринках, — проведення контролю. Експорт потужних суперкомп’ютерів заборонений в країни 4-ї групи, до якої входять Іран, Лівія, Ірак, КНДР та інші, а в країни 3-ї групи обмежений та вимагає урядових гарантій щодо їх кінцевого використання.

Уряд здійснює вплив на інноваційну діяльність як з допомогою прямих витрат на НДДКР, так і через створення сприятливих інституційних умов серед яких найважливішу роль відіграє Національна інноваційна система, що складається із розвинутої системи університетів, дослідницьких лабораторій, котрі забезпечують національні пріоритети у фундаментальній науці. Мережа фондів, які діють з метою залучення талановитих учених із різних країн для роботи в США, є ще однією важливою інституціональною умовою конкурентоспроможності держави. Це підкріплено і відповідним імміграційним законодавством.

Економічна політика американського уряду за останні десять років показала, що використовувались різні важелі підтримки конкурентних переваг. Так, підтримка інноваційних конкурентних переваг у США здійснювалась внаслідок:

1. Ефективної Національної інноваційної системи:

1.1. застосування системи фінансово-кредитних механізмів стимулювання НДДКР, а саме: пільгові кредити на НДДКР, інвестиційний податковий кредит, пільгове оподаткування венчурних фірм та інші;

1.2. захисту інтелектуальної власності та авторських прав;

1.3. інтеграції всіх інституцій щодо розробки та комерціалізації технологій;

1.4. сприяння розвитку венчурного капіталу.

2. Просування системи стандартів якості в міжнародній торгів­лі (санітарні стандарти; стандартизація продукції).

3. Експортного контролю.

4. Просування нових товарів на світові ринки.

5. Угоди про взаємний доступ на ринки високотехнологічних товарів.

6. Захист інформації.

7. Активний вплив на зниження інформаційних бар’єрів.

8. Угоди про інформаційні технології (відміна імпортних мит на товари виготовлені з допомогою інформаційних технологій).

9. Сприяння залученню кваліфікованої робочої сили з-за кордону.

Американська економіка відрізняється і потужними високотех­нологічними компаніями та корпораціями, які

— безперервно ведуть масштабні НДДКР;

— підвищують гнучкість та ефективність виробництва;

— враховують внутрішній і зовнішній попит;

— використовують ефект масштабу;

— розміщують виробництва за кордоном.

Так, виробництво комп’ютерної техніки розвивалося під впливом розмаїття факторів, а саме: короткі життєві цикли виробів; висока цінова конкуренція з азіатськими країнами; ріст числа користувачів Інтернета; високий попит на міжнародних ринках і супутніх галузях та інші. У зв’язку з цим і стратегії комп’ютер­них компаній щодо підвищення конкурентоспроможності, перед­бачали наступні пріоритетні напрямки:

— високі витрати на НДДКР;

— створення спільних підприємств;

— ріст злиття та поглинань;

— диверсифікація виробництва;

— трансферт технологій та інше.

Здійснюється і значна урядова підтримка галузей первинного сектора промисловості (добувної промисловості, сільського господарства). Хоча питома вага цих сфер в американському ВВП постійно знижується (так, питома вага сільського господарства у ВВП складає 2 %), проте характерною особливістю урядової політики стало підтримання ресурсних конкурентних переваг національних товаровиробників. Так, введені мита, квоти на імпорт сільськогосподарської продукції, однак на тропічну продукцію мита скасовані. Підтримка національних виробників здійснюється і з допомогою кредитно-фінансових важелів. Для цієї мети створена високоефективна Система фермерського кредиту, Федеральна сільськогосподарська іпотечна корпорація, Лізингова компанія та інші. Завдяки цим структурам у фермерів є можливість отримати кредити, відстрочити борги, списати відсотки по кредитах, отримати нову техніку тощо.

Поступово США почали виступати за вільну міжнародну торгівлю навіть для сфери, яка традиційно захищалась урядом. Вступ країни до СОТ означає, що можливості держави у підтриманні ресурсних переваг її товаровиробників різко обмежуються. Відповідно зростають переваги країн — торгівельних партнерів, які теж мають аналогічні переваги, але не могли їх реалізувати через дію торгових бар’єрів. Для досягнення своєї мети американські політичні кола використовують багатосторонні угоди в межах СОТ чи створенні регіональних груп вільної торгівлі. Однак, на противагу обмеженню ресурсних конкурентних переваг, США вдається посилити реалізацію своїх інноваційних впливів.

Не зважаючи на те, що уряд робить спроби захищати виробників металів від імпорту через антидемпінгові заходи, металургійні компанії стикаються з новими екологічними обмеженнями. Економічна політика нині спрямована на витіснення цих підприємств за кордон, оскільки вони забруднюють довкілля. Так, у 1999 р. Конгресом прийнято закон, що обмежує розробку земель. Ця галузь стала підзвітною Агентству з охорони довкілля щодо відповідності стандартів токсичних викидів. Таким чином, політика держави, перш за все, націлена на підвищення якості життя американського народу.

Таким чином, місткий внутрішній ринок, сталий внутрішній попит США дають можливість успішно розвиватись і зміцнювати конкурентні переваги національним компаніям ще до виходу на зовнішні ринки. Нерідко висока вимогливість до якості продукції споживачів цієї країни сприяє виникненню розвинутих ринків нових товарів, що також ставить національних виробників у знач­но вигідніше становище в конкурентній боротьбі.