Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту

2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення.

3. Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян. Види соціальних послуг для молоді в ЦСССДМ (Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді).

4. Державна допомога сім’ям з дітьми та її види.

1. Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту.

Які ж категорії населення відносять до соціально вразливих?

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Серед них можна виділити такі категорії:

· бездомні;

· родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;

· подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;

· родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;

· ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

· особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

· особи, які порушили закон і були за це покарані;

· вагітні дівчата-підлітки;

· гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

· особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;

· залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

· іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації;

· особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

· особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

· мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;

· діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини;

· особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю – бездомні.

Соціальну роботу серед них здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади.

2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення

Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення у виборі форм та заходів соціального захисту означає, що, з одного боку, економічні, правові та соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого – необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності і способів одержання доходів.

Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально незахищених членів суспільства головний акцент сконцентрований на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисті особистих доходів.

Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення. Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист основних прав у галузі праці, в умовах різних форм власності, соціального страхування на випадок втрати роботи, досягнення пенсійного віку, тимчасової втрати працездатності.

Для непрацездатних гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування, виплат державних та місцевих бюджетів.

соціальних нормативів, найважливіші з них це:

― рівень прожиткового мінімуму;

― мінімальний розмір заробітної плати;

― мінімальний розмір пенсії;

― мінімальний розмір соціальної допомоги.

Ці мінімальні соціальні нормативи в міру зміни цін періодично затверджуються Верховною Радою та реалізуються Урядом України в практиці соціального захисту.

Диференційований підхід включає також:

Ø соціальну допомогу непрацездатним;

Ø підтримку рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

Ø компенсації, пільги громадянам, що потерпіли під час катастроф;

Ø надання допомоги малозабезпеченим громадянам (обіди, одяг), обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян у будинках-інтернатах або вдома;

Ø виплата соціальних пенсій для осіб, які не мають права на трудову пенсію;

Ø бронювання робочих місць для осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту;

Ø працевлаштування осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту на заброньовані робочі місця;

Ø для іншої трудоактивної частини населення – матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття або тимчасової непрацездатності.

3. Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян

До молоді згідно із законодавством, в Україні відносять громадян України віком від 14 до 35 років, причому з них неповнолітні – це громадяни віком до 18 років.

Молодіжна політика – це невід’ємна складова соціальної політики держави, інших суб’єктів суспільно-політичного життя і відносин, яка спрямована на створення реальних умов, стимулів і конкретних механізмів реалізації інтересів і самореалізації молодих громадян країни, здійснення їхніх життєвих цілей і планів.

До основних напрямів молодіжної політики в перехідний до ринку період відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» слід віднести:

1) соціальну адаптацію молоді до умов ринкової економіки (ст. 3–5);

2) надання гарантій в отриманні освіти (ст. 11);

3) надання гарантій в отриманні професіональної підготовки та працевлаштування (ст. 7);

4) уведення системи довгострокового кредитування підготовки кадрів (отримання освіти у приватних закладах) (ст. 11);

5) розвиток студентського та молодіжного бізнесу (ст. 8);

6) уведення системи довгострокового пільгового кредитування будівництва і придбання жилих будинків і квартир (ст. 10).

Постановою КМУ від 27 серпня 2004 рр. прийнято Загальне положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - центр) є спеціальним закладом, що забезпечує організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основними завданнями районного, міського, районного у містах, селищного та сільського центру є:

1) участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом проведення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю, зокрема забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, соціальної та психологічної адаптації;

2) створення спеціалізованих формувань та забезпечення їх функціонування;

3) залучення громадськості до проведення роботи із сім'ями, дітьми та молоддю, підтримка та розвиток волонтерського руху.

Районний, міський, районний у містах, селищний та сільський центр:

1) проводить соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, шляхом їх виявлення, обліку та вивчення потреб, планування та визначення методів допомоги, надання соціальних послуг, забезпечення за необхідності соціального супроводу;

2) сприяє розвитку та підтримці сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом:

пошуку та підбору кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі та направлення їх на навчання;

навчання та підготовки кандидатів в опікуни та піклувальники за направленням служб у справах дітей;

соціального супроводження прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу;

3) проводить у сім'ях, серед дітей та молоді за місцем проживання інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на формування стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя шляхом поширення соціальної реклами і проведення консультацій;

4) забезпечує проведення на належному рівні соціальної роботи, запобігає професійним ризикам шляхом організації навчання соціальних працівників, наставництва та професійної підтримки на робочому місці;

5) виконує інші функції відповідно до покладених на центр завдань.

4. Державна допомога сім’ям з дітьми та її види

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92 і його останньої редакції від 22.03.2001 ст. 3 установлено, що в нашій країні призначаються такі п’ять видів державної допомоги сім’ям з дітьми:

1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5) допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Більшість положень Закону «Про державну соціальну допомогу сім’ям з дітьми», а також нових документів Верховної Ради та Кабінету Міністрів України стосується осіб, не застрахованих у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Простіше – непрацюючих людей, тобто тих, з чиєї зарплати не перераховуються гроші на обов’язкове соціальне страхування:

Ø безробітні;

Ø студенти;

Ø жінки-військовослужбовці.

Зокрема, згідно з цим законом та відповідними постановами три види допомоги призначаються тільки незастрахованим особам, а саме:

1) у зв’язку з вагітністю і пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до трьох років.

Ці гроші виплачуються з бюджетних коштів органами соціального захисту населення.

Допомогу по вагітності та пологах тепер можуть одержувати всі незастраховані жінки, включаючи неповнолітніх.

Спинимось докладніше на кожному виді допомоги.

По-перше, стосовно допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами слід зазначити, що нова редакція Закону істотно розширила коло осіб, що мають право претендувати на цей вид допомоги. Приміром, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами тепер можуть одержувати всі незастраховані жінки, включаючи неповнолітніх. Причому незалежно від того, одержує жінка допомогу по догляду за старшою дитиною до досягнення нею трирічного віку чи ні. Цей вид допомоги будуть (як і колись) нараховувати на підставі довідки з лікувальної установи і заяви матері. Крім того, жінка повинна надати в органи соціального забезпечення документ, що підтверджує те, що вона не застрахована в системі державного соціального страхування.

Допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може одержувати будь-який працездатний непрацюючий родич, що доглядає за малям.

Крім того, родині виплачується одноразова допомога при народженні дитини. Вона призначається одному з батьків на кожну народжену чи всиновлену дитину на підставі свідоцтва про народження (рішення про всиновлення). У цьому випадку знов-таки діє обмеження терміну – за допомогою варто звернутися не пізніше, ніж через шість місяців після дня народження дитини. У випадку народження мертвої дитини цей вид допомоги не виплачується.

Стосовно четвертого виду допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, слід зазначити, що його розмір дорівнює різниці між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні 6 місяців. Його виплачують місцеві органи праці та соціального захисту населення. Джерелом коштів є Державний бюджет у вигляді субвенцій (дотацій) до місцевих бюджетів.

Допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми (п’ятий вид допомоги) визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму та середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні 6 місяців. Його виплачують також місцеві органи праці та соціального захисту населення. Джерелом коштів також є Державний бюджет у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

13. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ

ПЛАН

1. Поняття інвалідності, її причини та види.

2. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів.

3. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.

4. Пенсійне забезпечення інвалідів.