Рівні управління соціальною сферою

4. Джерела фінансування соціальної сфери.

1. Поняття соціальної сфери

Реалізація соціальної політики у будь-якому суспільстві здійснюється через певну систему соціальних інститутів, фінансових і правових механізмів та рівнів управлінського впливу. У сукупності перераховане являє собою особливу соціальну сферу суспіль­ства і сукупність галузей соціального комплексу.

Як підсистема суспільного організму соціальна сфера характеризується:

· специфічними процесами взаємодії та відтворення людини, особистості, соціальних груп і населення в цілому;

· особливого виду відносинами, що складаються з приводу відтворення людського потенціалу і дотримання соціальної справедливості в суспільстві;

· тільки їй властивими функціями диференціації та оформлення соціальних груп.

Рис. Групи інститутів соціальної сфери

1. Інститути малого рівня формалізації, що діють на основі внутрішньої саморегуляції (суспільні об’єднання, сім’я).

2. Інститути великого рівня формалізації, регулювання яких здійснюється через спеціальні органи управління (організації й установи соціальної сфери і відповідні органи їх управління).

Саме друга група інститутів утворює соціальну сферу як сукупність народногосподарських і управлінських галузей.

Тому в другому значенні соціальну сферу можна визначити як сукупність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, покликаних підвищити суспіль­ний добробут і поліпшити якість життя населення.

Реалізується соціальна сфера через надання соціальних послуг, забезпечення соціальних гарантій, пільг і виплат.

2. Галузі соціальної сфери

Рис. Галузі соціальної сфери

Рис. Галузі соціальної сфери
(охорона здоров’я, культура і мистецтво)

3. Рівні управління соціальною сферою

Рис. Рівні управління соціальною сферою

4. Джерела фінансування соціальної сфери

У сучасних умовах в Україні здійснюється перехід на використання нових механізмів змішаної фінансової участі в реалізації соціальних програм, тобто механізмів залучення позабюджетних коштів для фінансування соціальної сфери. Крім цього, реформується система соціального страхування, що з другорядних методів фінансування переходить у розряд основних і найбільш адекватних ринковим умовам. Нині у соціальну сферу направляється кілька фінансових потоків (рис. 4.8—4.9).

Бюджетні джерела:

― державний бюджет;

― бюджети регіонів;

― місцеві бюджети;

― ресурси міжбюджетного перерозподілу.

Позабюджетні джерела:

¨ державні соціально-страхові фонди, позабюджетні фонди регіонів;

¨ недержавні соціальні фонди;

¨ кредитні ресурси, залучення коштів фірм і домашніх господарств (територіальні позики);

¨ використання потенціалу некомерційних неурядових організацій.

Зовнішні джерела:

▲ кредити, позики міжнародних фінансових організацій;

▲ гуманітарна допомога з-за кордону.

До державної соціально-страхової системи відносяться

· Фонд зайнятості;

· Пенсійний фонд;

· Фонд соціального страхування;

· Фонди обов’язкового медичного страхування (проект). Вони формуються за рахунок страхових платежів підприємств усіх форм власності, обов’язкових страхових внесків працюючих громадян, асигнувань з державного бюджету.

Узагальнюючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що соціальну сферу необхідно розглядати з погляду двох взаємозалежних сторін:

1) як підсистему суспільства;

2) як сукупність галузей суспільного господарства, програм і заходів, спрямованих на поліпшення якості життя населення.

11. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНО АКТИВНОГО НАСЕЛЕННЯ

ПЛАН

1. Характеристика категорії «економічно активне населення» та необхідність його соціального захисту. Схема соціального захисту економічно активного населення.

2. Захист населення від безробіття та захист безробітних. Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

3. Мінімальна заробітна плата та її гарантії в системі соціального захисту.

4. Індексація заробітної плати працюючих як елемент захисту в умовах інфляції.

5. Компенсація працюючому населенню.

1. Характеристика категорії «економічно активне населення» та необхідність його соціального захисту. Схема соціального захисту економічно активного населення.

Економічно активне населення (ЕАН) – це населення певного віку (звичайно 16 або 18 років), яке бере активну участь у трудовій діяльності або прагне реалізувати свою працездатність за винагороду. В економічно розвинутих країнах ЕАН визначається як сума зайнятого і незайнятого зареєстрованого у відповідних службах населення, що активно займається пошуком роботи.

Як правило, ЕАН визначається достатньо тривалим періодом (наприклад, рік). Припускається, що протягом цього періоду особа визнається трудоактивною, якщо у визначений період (наприклад, протягом 12 тижнів з минулого календарного року або з минулих 12 місяців) вона мала статус працюючого або безробітного (тобто мала роботу, активно її шукала або була зареєстрована як безробітний).

У 1993 р. Верховна Рада України затвердила Концепцію соціального захисту населення, де зазначено, що джерелом підвищення добробуту населення має стати ефективна праця, трудова активність населення та підприємницька ініціатива.

Але навіщо і з якою метою потрібно захищати економічно активне населення? Причин для цього немало. І, по-перше, сама формула захисту «свобода сильним» у сучасних умовах звучить більше гаслом, ніж відповідає реальності. Це пов’язано з тим, що реалізувати конституційне право на працю працездатному громадянинові сьогодні досить важко, а інколи і неможливо. Ще зберігається високий рівень безробіття (близько 4 % офіційно і близько 12 % реально, не враховуючи прихованого безробіття, в стані якого перебуває майже третина робочої сили). Рівень захисту і безробітних, і зайнятих досить низький.

Розмір допомоги по безробіттю значно нижчий від прожиткового мінімуму, а з числа зайнятих (працюючих) від 20 до 40 % робочої сили перебуває в стані прихованого безробіття.

По-друге, рівень оплати праці понад 70 % зайнятих є нижчим від прожиткового мінімуму, що потребує захисту доходів працюючих і відповідно підвищення мотиваційної функції заробітної плати.

По-третє, залишається ще значною сума заборгованості за низку років по заробітній платі.

По-четверте, потребує вдосконалення нормативно-правова база щодо зайнятості населення, адже ефективність працевлаштування на сьогодні є ще невисокою, крім того, за межами соціального захисту залишається значна частина працюючих у режимі неповного робочого дня, тижня (вимушено незайнятих).

По-п’яте, неефективною залишається підтримка власного бізнесу або самозайнятості.

По-шосте, не є соціально справедливою підтримка тих, хто втратив своє здоров’я на виробництві (мова йде про розміри разової компенсації при стійкій втраті працездатності працівника і наступних так званих регресивних виплатах, прив’язка яких здійснюється до середньої зарплати працівника).

По-сьоме, дозвільно заборонно-обмежувальним залишається право працівників на страйк як крайню форму протесту при порушенні соціально-трудових прав працюючих.

По-восьме, потребує вдосконалення захист інтересів споживачів від ринку товаровиробників тощо.

Найважливіша ланка соціального захисту населення – система ефективної зайнятості (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації), працевлаштування та перекваліфікації працівників. Цей напрям реалізується через програми зайнятості, що включають працевлаштування, підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів.

Друга складова – макроекономічне регулювання процесу диференціації доходів (наукове планування, професійна мобільність, соціальна мобільність

Слід відмітити такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з прийнятим в Україні Законом «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та ін.

Одним із елементів захисту населення є встановлення рівня прожиткового мінімуму на основі споживчого кошику з подальшою індексацією, враховуючи інфляцію.

Важливим елементом захисту економічно активного населення є система соціального захисту від безробіття та соціальна підтримка безробітних.