Розділ 3

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВИЛ ПРАВОПИСУ
1929 РОКУ М. СКРИПНИКА НА ПРИКЛАДІ ПРОГРАМ «ВІКНА», «ВІКНА-СПОРТ»

Складна історія української мови, кількість спірних і сумнівних випадків вживання тих або інших слів уже давно настійно вимагають вироблення загальних стабільних правил слововживання. Але органу, який би займався впорядковуванням української мови, в нашій країні немає. Тому праця високопрофесійного авторського колективу телеканалу СТБ, а також випрацювані єдині правила слововжитку в книзі «ПРОМОВА, або Де ми помиляємося» надзвичайно важливі й актуальні нині й з практичної точки зору.

У творчій групі, яка готує телевізійний продукт є кілька редакторів кожен з яких виконує власні, виділені в посадовій інструкції, обов’язки. Зокрема, на телеканалі СТБ основна група редакторів для підготовки випуску складається з трьох осіб: випускового редактора, допоміжного випускового та редактора літературного. Телевізійне редагування взагалі – процес творчий, його значною мірою визначають індивідуальні особливості та смаки редактора. Робота випускового редактора починається задовго до того, як глядач побачить готовий продукт. Випусковий перебирає на себе певні обов’язки головного редактора: він організує, направляє і поєднує роботу всіх учасників колективу в інтересах досягнення загальної мети – високого професійного рівня передачі й тому несе повну відповідальність за неї. Відразу після здачі журналістами написаного сюжету, випусковий редактор працює над композицією – зіставлення тексту із завданням та темою матеріалу: чи в повній мірі все збігається, чи не з’явилися відхилення в інший бік, чи не виникла паралельна тема в тексті як результат накопичення зайвого матеріалу. Лише в обов’язки випускового та головного редакторів входить перевірка фактичного матеріалу, наскільки вдало журналіст відібрав основний фактаж, як ці факти поєднується між собою та допоміжними даними. Будь-яка помилка або неточність викладу фактичного матеріалу (навіть найменша хиба в титрах) підривають довіру як до самого сюжету, його автора (журналіста), редактора, так і до телевізійної компанії, яка пропустила неточність. Особливу увагу випусковий редактор звертає на внутрішнє текстове співвідношення цифр, на уточнення термінів, особливо перекладних, на перевірку джерел і цитат. Телевізійному випусковому редакторові доводиться працювати не лише з текстовим матеріалом, але й з відеорядом, досягаючи необхідного поєднання слова та зображення. Залежно від хронометражу випуску, на різних каналах по-різному трактують обов’язки допоміжного випускового редактора. На СТБ людина, яка займає цю посаду, виконує майже ті ж функції, що і редактор випусковий (вичитка сюжетів журналістів, обмірковування плану знімань на наступний день, формування плану випуску), оскільки з 30-ма хвилинами програмного часу один випусковий редактор впоратися не в змозі. Також допоміжний випусковий відповідає за наповнення випуску якісним та креативним графічним матеріалом, тобто керує відділом дизайнерів. Лише після проходження тексту журналіста всіх етапів фактичного редагування, починається його літературне опрацювання. Як зокрема на СТБ, так і на інших каналах, літературний редактор є контрольним пунктом перед виходом матеріалу в етер. Лише після вичитки тексту сюжету літературним редактором, журналіст може йти на відеомонтаж. Ураховуючи різницю між письмовою і усною мовою, літредактор повинен зі значною обережністю вносити правки в текст. Інформаційні програми, а саме новини не терплять багатослів’я. Інформація, яку подає журналіст повинна бути чіткою, виразною і зрозумілою для всіх. Адже, основне завдання інформаційних програм – оперативно і точно доносити новини до глядача. Літературний редактор на СТБ – людина, яка досить тісно пов’язана з мовою, змінами, що повсякчас відбуваються в ній. Літературне редагування на СТБ не дає значних прав втручатися і змінювати фактичний матеріал тексту журналіста. У випадку, коли очевидні і безсумнівні помилки мають місце в тексті (неправильні імена, назви, дати, числа тощо), літературний редактор повинен вказати на цю помилку редактору випусковому. Тож основне завдання літературного працівника – стежити і дбати за культуру мови, запобігати помилковому слововживанню, стежити за правильним наголошуванням слів, вимовою під час начитування сюжету журналістом, уникати невластивих українській мовній традиції зворотів і висловів. Матеріалом для праці літературного редактора є закадровий текст сюжету журналіста, титри, іноземні сихрони в сюжетах, які журналіст перекладає на українську мову, анонси програми, текст графічної інформації тощо. Одне з основних завдань літературного редактора на каналі – редагування з дотриманням правил правопису 1929 року, яким послуговується телевізійна компанія СТБ.

У цьому розділі ми намагатимемося на конкретних прикладах із текстів інформаційної програми «Вікна», та спортивної «Вікна-спорт» простежити безпроблемне побутування запропонованих у згаданому виданні правил «альтернативного» правопису 1929 року М. Скрипника:

1. Найуживаніші іменники іншомовного походження на -о, перед яким виступає приголосний, зокрема метро, евро, кіно, казино, депо, авто, лібрето треба відмінювати переважно в однині як українські іменники ІІ відміни середнього роду на -о, тобто відро, вікно, місто, лезо. Це зумовлено словозмінним характером української мови – потребою відмінювати слова:

Наприклад: а) «Молодший Дирк, студент люксембурзького університету, сьогодні допомагає батькові. Розповідає – найдешевша ялина у них двадцять п’ять еврів»

б) «Виписувати стягнення доведеться чи не двом третинам вітчизняних водіїв, твердять у моторно-страховому б’юрі»

в) «Одначе суть кіна не в сюжеті, а в тому, як його поставили. Фільм чорно-білий та німий. Атмосфера кінематографу початку ХХ століття».

2. В іменниках жіночого роду ІІІ відміни, що закінчуються на два приголосні, а також в іменниках Русь, осінь, сіль, кров, любов, у родовому відмінку однини треба вживати закінчення -и. Адже специфіка української мови, порівняно з сусідніми слов’янськими, у тім-то і полягає, що в мові наших предків приголосні ствердли перед давніми е та и. Ні в польській, ані в російській цієї риси немає. Порівняймо вимову слів у російській та українській мовах: кн и га, люб и ли, н и ва. Отже, така сама різниця буде й у вимові словоформ кров и, осен и, радост и й до них схожих. Напр. у Шевченка: «…Шматок хліба з’їсти, Іди ж, доню… А ти, сину, Послухаєш вісти» (поема «Невольник»).

Наприклад: а) «Він був членом спілки письменників і його вІрші можна легко відшукати в інтернеті. У Бельґії згадують третю річницю від смерти митця»

б) «Стивен Джерард позбавився значної кількости коштовних речей. Під час матчу з «Марселем» у помешкання футболіста проникло двої зловмисників»

в) «За відсутність цивільної відповідальности водіям доведеться віповідати вже першого січня»

г) «Стаття «націоналістична писанина» закидає науковцям. Занадто пильнують індивідуальности української і не хочуть зближАти з її мовою старшого брата - росіянина»

3. У словах української мови, що починаються на і, після якого стоять приголосні н або р, початкове і треба вимовляти наближено до и, так само як у словах ич, икати, икавка, ирій та ін.

Наприклад: а) «На практиці – все навпаки. Саме закордонні підручники, а надто з иноземних мов, допомагають у шкільній програмі. Звісно ж – неофіційно»

б) «Її син – студент четвертого курсу біофаку – ще инколи зазирає сюди і знаходить для себе корисну інформацію»

в) «Тридцять кнИжок і не член СПУ – инший письменник Андрій Кокотюха. У нього свої думки щодо спілки»

г) «Лазня, через дорогу роздягальня. Коли українські міста будуватимуть инакше?»

Чимало противників правопису вимовляють ці слова з притиском, на російський лад – зі звуком ы, який має порівняно з українським и знижену, задньоязикову артикуляцію, тому й звучить неприродно для носія української мови. Досить важливо зуміти пояснити чому слів з початковим и не стало в нашій мові. Передусім, тому, що російська мова немає жодного слова з початковим ы, тож у період сталінщини такого факту не можна було пропустити, усе, що вказувало на різницю між українською та російською мовами, потрібно було прибрати, зліквідувати. Також важливо зрозуміти, що наявність звука [ и ]на початку слів – це не фантазія діаспори, і не вузькодіалектна риса, а особливість української фонетики, характерна для різних мовних теренів. Шевченкова поетична рима «Сірі гуси в ирій, ирій по чотири, по чотири»виразно засвідчує вимову и, а не і в іменнику. Так само варто замислитися, чому в лексемах вирій та гикавка, котрі є фонетичними варіантами слів ирій та икавка, після початкових в та г маємо все ж таки и, а не і (не вірій і не гікавка). Тому, що саме и було на початку цих слів.

4. У власних назвах іншомовного походження, як і в загальних назвах такого ж походження. Треба вживати и (а не і!) після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (“правило дев’ятки”):

Наприклад: а) «Білий дім сьогодні рятували від вогню. Запалала резиденція Дика Чейні, віце-президента Сполучених Штатів»

б) «Як відомо, за версією «Франс футбол», футболістом року оголошено иншого гравця – Рикардо Кака»

в) «До травмованих Гарі Невіла, Мікаеля Сильвестра приєднався ще й Ріо Фердинанд, котрИй пропустить і повторний поєдинок на Сан-Сиро»

г) «Дива майстерности й взаєморозуміння продемонструвала казанська ланка російських форвардів. Зинов’єв записав у актив 10-ту гольову передачу»

5. У словах іншомовного походження після губних б, п, в, м, ф перед йотованими так само, як і в питомих українських словах, треба ставити апостроф і вимовляти ці губні перед йотованими роздільно: б’юджет, куп’юра, м’юзикл, б’юро. В абревіатурах після приголосного перед йотованим треба ставити апостроф і вимовляти цей приголосний перед йотованим роздільно.

Наприклад: а) «Юлія Тимошенко, лідерка Б’ЮТу другий день чекає на свій зоряний час»

б) «Виписувати стягнення доведеться чи не двом третинам вітчизняних водіїв, твердять у моторно-страховому б’юрі»

в) «Урядове дежав’ю або Юля – 2. Тимошенко вранці знову ввійшла до будівлі Кабміну прем’єркою»

г) «Головний різдв’яний сувенір тут – сир, який, насправді виявляється ковбасою»

д) «Натомість видавництва, які щороку продають рукОписи, звинувачують міністерство в б’юрократії»

Стосовно самобутніх слів варто знати, що доречно було б писати з апострофом не тільки ті, у котрих губному передує р (черв’як)та л (полб’яний), але й у словах духм’яний, мавп’ячий, моркв’яний, бо в, к, х не є м'якими. У питомих українських і словах іншомовного походження після губних перед я треба ставити апостроф. Це правило може видаватися непереконливим для осіб, котрі втратили природний Зв’язок із фонетичною структурою рідної мови або котрі ще не встигли набути навичок українського літературного мовлення. Таким мовцям складно сприймати потребу в апострофі, бо для них стала вже звичною навіть вимова слів де в'я тка, м'я со, як [девjатка / дев’атка], [мjасо / ма’со].

6. У словах іншомовного походження, які тепер входять до української мови, тобто в нових запозиченнях, g передаємо українським ґ: колґейт (Colgate), ґендер (gender); літерою х в українській мові слід передавати тільки глухий задньоязиковий ch у іншомовних власних назвах, напр. чеськ. Ha ch a – Га х а, нім. Ba ch – Ба х, Da ch au – Да х ав:

Наприклад: а) «Відтепер у Шенґенській зоні – 24 країни. Чотириста мільйонів громадян більше не переймаються паперовою тяганиною і не стоять у посольських чергах, а вільно мандрують континентом»

б) «У групі Е матч Барселона – Штудґарт був стуо формальним, каталонці перемогли 2:1, а от у зустрічі Ґлазґо і Ліона вирішувалося: хто прОйде до 1/8-ої Ліги Чемпійонів»

в) «Арґентинці участь у цьомУ матчі собі вже забезпечили»

г) «Ганна Герман, Народна депутатка України, Фракція партії реґіонів»

7. Щодо передавання h задньоязиковим х в українській мові за новими нормами вжито компромісний варіант, який залишає місце для так званого хекання: х обі, х окей, х ол, х от-дог. Але певні запозичені слова – власні вони чи загальні з h, все ж маємо писати з літерою г: Г емінґвей, Г ельсінкі.

Наприклад: а) «Капітан збірної України з хокею сьогодні поспілкувався з уболівальниками в режимі он-лайн»

б) «Ці найяскравіші спогади юності Гемінґвей ніколи не забував. Після війни Ернест Гемінґвей відновив літературні експерименти, працюючи журналістом у Чикаго»

8. У сучасному правописі існує низка проблем, пов’язаних з неусталеністю вживання Ф чи Т на місці грецької Θ (тети). Чому пишемо ор Т одокс, ор Т опедія, але ор Ф ографія, ор Ф оепічний, А Ф іни. Відомо, що мова наша не надто полюбляє звук Ф і здавна українці намагалися його уникати: П илип, Х ура, Хв іртка, Х ома, Кв асоля тощо. Чинний правопис іде за російським зразком, пропонуючи досить невпорядкований блок слів грецького походження з літерою Ф. Правопис 1929 р. слушно розв’язав це питання. Грецькі Θ, J віддаються літерами Т, Φ; φ (фі) – Ф; Η, η (ета) – Е (довге). А взагалі в самій грецькій мові Θ вимовляється як щось середнє між нашими Д і Т:

Правопис-90:	Грецька мова	Правопис-29:
ефір	αίJήρ	етер
кáфедра	κaJέδρα	катéдра
марафон	μαραJοη	маратон
Мефодій	ΜεJοδιαί	Методій
міф	μυJος	міт

Наприклад: а) «В країні 22 година. Вітаю Вас! В етері Вікна, в студії Сергій Попов»

б) «Всі футбольні боги, що зібралися на Олімп в Атенах, були прихильнішими до Мілану»

Не вважати помилкою використання власної географічної назви Европа та похідних від неї слів: евро, европейський, Европарламент та ін. Як писав О. Синявський: «На початку слів пишемо Е: Европа, Еспанія, Евпаторія, Ефрат, епізод, Евген» [38, с. 109 ]. Грецьку літеру «ету» в новіших запозиченнях варто передавати через Е. Погляньмо на слова грецького походження, що починаються на Ε(ε) та Ε(ε)υ: Еллада, еллінізм, елодея, емболія, емблема, ембріон, евбея, евгенол, евдемонізм, евдіаліт, евдіометр, евкаліпт, Евклід, евкомія, евпатриди, Евридіка, еврика, евритмія, евристика, еврифагія, евтектика, Евтерпа, евфемізм, евфонія. Якщо проглянути відповідні російські словники, то висновок такий: зазначені слова там пишуться так само, як і в українській мові. Винятки вже в українській: Євангеліє, євгеніка, євнух, Євпаторія, Європа, євхаристія, єпископ. Бо так за вимовою в російській. Правопис 1929 та сучасний мовознавець С. Караванський подають ці слова через Е: Евангеліє, евгеника, евнух, Евпаторія, Европа (Ευροπα), евхаристія, епископ [20, с. 78]. Цих же поглядів дотримується й один із авторів оновленого правопису 1999 Олександр Пономарів. Мовознавець уважає, що потрібно «за зразком Евбея, Евкліда, Еврипіда, Евтерпа, Единбурґ, Епікур тощо писати й вимовляти Европа, Євпаторія».Саме так вони пишуться і вимовляються в ориґіналі. [28, с. 65].

Наприклад: а) «Тепер Европа перевіряє новорічний асортимент, що його штампують у Піднебесній»

б) «Президент команди Вадим Рабинович шукає підсилення не в Франції, а в Донецьку, звідки хоче переманити в Арсенал Емануеля Окодуви з Металурга та викупити трансфЕр гірника Евгена Селезньова»

в) «Розповідає – найдешевша ялина у них двадцять п’ять еврів»

г) «Між тим на турнірі в Еспанії з призовим фондом у 200 000 доларів Катерина Бондаренко не зуміла пройти в друге коло»

Досить цікавим є останній приклад щодо назви España (Еспанія). Виникає питання, де там початкова І? Давня назва країни колись була Іспанія (Hispaña – H в еспанській мові знезвучилась і використовується лише в буквосполуках). Тому слушно вживати Еспанія. Зрештою, дивно звучить у репортажах: іспанська команда «Еспаньйол».

Також цікаво поспостерігати за походженням назви міста Євпаторія. Словник іншомовних слів подає: Е впатриди (гр. Ε υπατρίδαί – люди шляхетного походження) – родова аристократія в Аттиці (стародавня Греція). З цим терміном опосередковано пов’язана назва міста Є(Е)впаторія. Заснував її у 1-му столітті до Р.Х. полководець Діофант на честь свого царя Митридата VI Е(Є)впатора. Якщо евпатриди,то чому Євпаторія? І, до речі, те ж ім’я Митридат (Μί J ρίδατης) як російською, так і українською транскрибується через Т – J, а не Ф.

10. Відомо, що звукосполука – іа - не характерна для української фонетики. Українській мові властиве оминання збігу двох голосних. Тому вона робить це за рахунок заміни А, Е, У, І на йотовані Я, Є, Ю, Ї. Того пишемо: фаЯнс, епопеЯ, алеЯ, феЯ, матеріЯл, спеціЯльний, проЄкт, фоЄ, медіЮм, тріЮмф, ЕнеЇда, руЇна, троЇстий, УкраЇна, КиЇв, доброЮ. До написання слів матеріАл, артеріАльний, комедіАнт тощо ми ставимося як до чогось абсолютно зрозумілого. Та чи правильне це написання?

матеріЯ – матеріЯ/л – матеріЯ/льний

артеріЯ – артеріЯльний

комедіЯ – комедіЯ/нт

Наприклад: а) «Самого автора вже немає, тому ініціяторами видАння стала Спілка української молоді»

б) «Передріздв’яні Альпи приймають біятлоністів і стрибунів з трампліна»

в) «Щоправда, в МОК зауважили, що це не станеться раніше Олімпіяди 2020-го року»

г) «У кого немає грОшей на антикваріят, музейники радять долучити фантазію»

У той же спосіб мова послуговується приголосними В, Й, Г: паВук, осаВула, УкраЇна, моЄ, АзіЯ, наГострити. Ненаголошене У після голосного звука завжди переходить у В: наВчати, заВвага, переВтома, заВтра, наВмисне, аВдиторія, аВто. Адже в усіх наведених випадках, як і в питомих українських словах, [ в ]після голосного в закритих складах слід вимовляти не як губно-зубний [ в ]і навіть не як двогубний звук, а як так званий нескладовий голосний [ ў ]. Саме так він звучить у відповідних іншомовних дифтонгах аи, ои, еи – як [ ў ], що не творить складу, а не як [ у ], і, безперечно, не як губно-зубний [ в ]: [ аў ра ], а не [ ав ра ].

Отже, як бачимо, майже всі пункти, запропоновані в проекті і проаналізовані в дослідженні, містять цілком слушні й переконливі міркування. Варто збагнути, що науковці, які сумлінно й вдумливо опрацювали концепцію реформування правопису, опинилися між двома вогнями – між радикальними, рішучими поглядами колег, котрі спираються винятково на наукову істину, і консервативними поглядами противників будь-яких змін. Мабуть, тому реформатори обрали компромісне рішення – узаконити певну варіантність вищезгаданих слів. А ЗМІ мають забезпечити цьому поступовому «звиканню» свою медіапідтримку.

Усі подані зміни базуються лише на історичних фактах і взялися за ці зміни саме спеціалісти, філологи, котрі не збираються спотворювати нашу українську мову на догоду діаспорі. Існують причини, що спонукали мовознавців узятися за чинний український правопис.

Перша – давно визріла потреба виправити вагомі помилки, що призвели до зникнення низки самобутніх структур із нашої мови, які спотворили українську мову й до яких у радянські часи нас примушували звикати.

Другапричина реформування правопису зумовлена потребою усунути непослідовності, нічим не вмотивовані недоречності, зокрема в написанні спільнокореневих слів чужомовного походження.

Третя– пов’язана з прагненням фахівців спростити чинний правопис, полегшити засвоєння правил, звести до мінімуму винятки, які складно запам'ятовувати.

Щодо роботи самих редакторів на телеканалі СТБ, то першочергове завданням випускової групи редакторів перед етером – це усунення лексичної і стилістичної недбалості, насиченості штампами і шаблонними виразами, змішування стилів, неточності у підборі слів, граматичних і орфоепічних помилок. А також усунення з тексту «оздоблення» за рахунок цитат, епітетів, редагування фактичного матеріал, який не відповідає дійсності. Тобто праця випускової групи редакторів є важливою і визначальною.