Україна й утворення СРСР

Відповідно до Конституції 1919 р. Україна вважалася неза лежною державою. Проте суверенітет республі­ки був дуже обмеженим. Роль центру відігравала Російська Федерація, яка контролювала Україну за допомогою трьох централізовано-наскрізних сил: комуністичної партії, складовою частиною якої була КП(б)У; Червоної армії і каральними органами — НК (надзвичайними комісіями для боротьбі з контрреволюцією). Тому фактично радянські республіки (у тому числі Україна) Утворювали разом з Російською Федерацією єдину державу. Цьому сприяли також єдині економічні зв'язки, які складалися століттями, тотожна однопартійна політична структура на чолі з компартією.

Ще в 1919 р. московський центр радянської держави ор-ганізував утворення «воєнно-політичного союзу» радянських

227

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

республік, об'єднавши основні сфери їх діяльності (оборону, економіку, транспорт, фінанси, зв'язок). Оскільки ці галузі уп­равлялися з центру, республіки фактично являлись автоном­ними територіями унітарної держави з обмеженими правами самоуправління.

28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР підписали поговір про воєн­ний і господарський союз. У преамбулі документа вказувалося, що обидві республіки визнають «незалежність і суверенність кожної зі сторін», а також усвідомлюють необхідність згурту­вати свої сили з метою оборони та в інтересах господарського виробництва. З факту колишньої приналежності України до Російської імперії для УСРР не випливає жодних зобов'язань. Проте зміст договору перебував у невідповідності з преамбу­лою. Оголошувалося об'єднаними сім наркоматів (див. вище). Об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФСР і мали в уряді УСРР своїх уповноважених. Надання державним органам РСФРР загальнофедеративних функцій управління ставило Росію в привілейоване становище порівняно з Украї­ною, давало можливість центральним органам ігнорувати рі­шення й інтереси УСРР та суттєво послаблювало суверенітет останньої.

Протягом 1921-1922 pp. ВУЦВК і Раднарком України по­ширили на територію республіки чинність багатьох непередба­чених договором законодавчих органів державного управлін­ня: земельних і продовольчих, внутрішньої торгівлі, охорони здоров'я, освіти, комунального господарства, що означало поси­лення інтеграційних процесів і суттєве обмеження суверенітету України.

Договірні відносини радянських республік були доповнені укладенням на початку 1922 р. дипломатичного союзу. Відповід­но всі вони уповноважили делегацію РСФРР представляти їх інтереси на Генуезькій конференції. Цей крок був вимушеним у зв'язку з позицією західних держав, що об'єктивно посилюва­ло позиції Росії, водночас обмежувало можливості України.

Український уряд хоч і мав певну самостійність (укладав міжнародні договори, здійснював зовнішню торгівлю), проте не міг розпоряджатися власним бюджетом і здійснювати гро­шову емісію, тому втратив можливість самостійно вирішувати фінансові питання. Московські відомства намагалися керува­ти великими підприємствами України безпосередньо, завдяки фінансовим важелям. Це загострювало відносини між центром і республікою. За словами голови Раднаркому України X. Ра-ковського, у 1922 р. кожна десята постанова політбюро ЦК КП(б)У стосувалася суперечок і незгод між українськими та