Соціально-економічний розвиток Київської Русі

Суспільство

Суспільство Київської Русі поділялося на три основні групи: вільні люди, напіввільні, невільні. До верхівки віль­них людей належали бояри, купці (які поділялися

на власне купців — тих, хто торгує, і гостів, — тих, хто вів за­кордонну торгівлю). Міська еліта називалася «старці градські», «нарочиті мужі». З прийняттям християнства з'явилася така соціальна верства, як духівництво. Основну групу вільних складали так звані люди, або чернь. Юридично всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від остан­ніх. До цієї верстви належали ремісники, дрібні торговці.

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Нижчу групу вільного населення становили селяни — смер­ди. Разом із сім'єю смерд господарював на своїй земельній ділянці, яку надавав йому князь за виконання певних служб і сплату данини. Смерди відбували військову повинність з влас­ною зброєю та кіньми.

До напіввільних людей належали закупи — селяни, залежні від того, хто дав їм «купу» — позичку. Вони тимчасово втратили волю, але могли знову її здобути. Рядовичі — селяни, які уклали з феодалом «ряд» — договір на виконання певних робіт. Праг­нучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі. За злочин закупа відповідав його господар.

Ще одна особлива соціальна верства — ізгої — люди, які ви­були з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Ізгої були двох видів: вільні й залежні. Різниця у становищі за­лежала від того, з якого стану люди потрапили в ізгої. До них належали звільнені холопи, збанкрутілі купці, сини священи­ків, що не навчилися грамоти.

Невільні люди називалися челяддю, або холопами. Джере­лами холопства були: народження від холопів, полон на війні, шлюб з холопкою, продаж збанкрутілого купця, втеча закупа. Холоп міг стати вільним, якщо викупляв себе на волю або пан звільняв його. Холоп був позбавлений усіх прав, і закон тракту­вав його нарівні з худобою.

Жінки в Київській Русі користувалися значною свободою і незалежністю як у правовому, так і в соціальному плані. Але в цілому давньоруський рід належав до патріархального типу. Життя жінки оцінювалося вдвічі менше, ніж життя чоловіка з тієї ж соціальної групи.

Домінуючою тенденцією в соціально-економічних про­цесах був розвиток феодально-кріпосницьких відносин — зростання феодального землеволодіння і феодальної за­лежності селян. За часів феодалізму земля, яка знаходилась у власників, була основним засобом виробництва. Власність на неї створювала економічний базис для отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. За користування землею селянин повинен був певний час працювати в господарстві феодала або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, чи сплатити грошовий податок. Ве­лику роль у цьому відігравав позаекономічний примус, оскіль­ки феодал мав над населенням фактично необмежену владу.

У цей період було три основних джерела державних доходів: прямі податки, доходи від суду та штрафи зі злочинців за скоєні злочини, а також мито і податки на торгівлю.

Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

Смерди поступово втрачають господарську самостійність і особисту свободу. Пануючою формою феодального землево­лодіння була вотчина, або держава-помістя. Вона поділя­лася на доменіальні землі, якими користувався безпосередньо феодал, і селянські. Господарським, адміністративним і війсь­ковим центром вотчини був феодальний замок, який мав назву двір.

У добу раннього феодалізму основною формою експлуата­ції селян була данина (полюддя або повоз). Данина збиралася в несільськогосподарських районах з кожного «диму» (тобто печі), а в сільськогосподарських — з кожного землеробського знаряддя (рала чи плуга). Великі міста були звільнені від спла­ти прямих податків. У подальшому звільнення від податків мало соціальний характер: люди з вищих і середніх кланів не платили данини. Селяни, крім того, виконували також низку повинностей: давали підводи, будували дороги, фортеці. З роз­витком феодальних відносин данина почала перетворюватись у феодальну ренту — економічну реалізацію земельної влас­ності. Були три види ренти: відробіткова, натуральна, грошова. Переважала натуральна рента — оброк.

Економічною основою селянського господарства був

двір — дим. Розмір індивідуального селянського і—------------:—

землекористування дорівнював у середньому од- '------------------

ному «плугу», що був одиницею оподаткування і становив близько 15 га землі. 10-15димівоб'єднувалисяудворища.

Провідною галуззю економіки залишалося землеробство, яке поділялося на рільництво, городництво й садівництво. Середня врожайність зернових досягала восьми центнерів з гектара. З овочів найдавніше культивували капусту, а також часник, цибулю, ріпу. Доброго розвитку набуло садівництво — вирощували яблука, груші, сливи, вишні, черешні. Важливою галуззю було тваринництво. Основною робочою худобою були коні та бики. Велика увага приділялася мисливству, особ­ливо добуванню хутра й бортництву (вилученню меду). Хутро, мед і віск у великій кількості вивозилися за кордон і були дуже вигідним товаром.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Налічувалося близько 60 різних ремісничих фахів. Провідними галузями були чорна металургія та оброблення заліза. Найпоширеніши­ми — дерев'яні ремесла (виготовлення возів, бочок, меблів). Одним з найстаріших ремесел була вичинка шкір і виробниц­тво з них одягу та взуття. Значного розвитку досягло ювелірне мистецтво. Серед інших ремесел відомі ткацтво, кравецтво, об­робка льону, вовни, кістки, каменю. Великі успіхи були в буді-