Греченко В. А. Історія України

Володимир Мономах розробив «Устав» — своєрідне допов­нення до «Руської правди», де обмежив використання рабської праці та джерела рабства, а також установив єдиний процент за взяті в позику гроші (не більше 150 %).

З ім'ям князя пов'язують монаршу корону Русі — «шапку Мономаха», нібито отриману ним від візантійського імперато­ра, якою згодом коронували й московських царів.

Процес феодальної роздробленості й, власне, третій період історії Київської Русі можна поділити на кічька етапів:

1) 1054-1132 pp. — визрівання елементів роздробленості, послаблення в цілому великокнязівської влади;

2) 1132-1240 pp. — переважання відцентрової тенденції, пе­рехід до конфедеративного устрою держави і поліцентризму;

3) 1240-1360 pp. — послаблення Русі, провідна роль на ук­раїнських землях Галицько-Волинського князівства, поступове захоплення цих земель іноземними державами.

Причини роздробленості

Які ж були причини феодальної роздробленості Русі? Слід відзначити, що цей процес був характерним для всіх країн Європи того часу і Русь не уник­нула його. Великі розміри держави утрудню-

вали управління нею з боку великого князя, а місцеві князі не були зацікавлені в зміцненні його влади на місцях, тому що в цей час могли обходитися, як вони вважали, і без нього. Вони мали свою дружину, могли з її допомогою захиститися, прибор­кати незадоволених, зібрати з селян податки. Кожен князь хотів правити сам, уважав себе не гіршим від великого князя, бо теж був Рюриковичем і мав військову силу, щоб позмагатися з ним. Унаслідок розвитку натурального господарства місцеві князі й економічно стали незалежними від центру. Роздробленню Русі сприяло зростання міст, які ставали політичними й економіч­ними центрами і намагалися суперничати з Києвом. Крім того, змінилися маршрути торговельних шляхів: Європа почала тор­гувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київ опинився ос­торонь цих процесів. Період з початку 40-х по 70-ті роки. XII ст. в історії Русі характеризується надзвичайним загостренням і постійним зіткненням доцентрових і відцентрових сил. Одним з основних вузлів міжкняжих інтересів, як і раніше, залишався Київ, який хоч і втрачав поступово своє політичне значення, але до кінця 60-х років XII ст. залишався єдиним символом ціліс­ності Русі. Тривалий час боровся за Київ шостий син Володи­мира Мономаха — суздальський князь Юрій Долгорукий — за­сновник Москви. Він тричі завойовував Київ, але потім йому доводилося звідти йти. У 1155 р. він знову захопив Київ, але в 1157 р. київські бояри його отруїли. У 1169 р. Київ захопив

одуль 1. Стародавня і середньовічна історія України

син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський. Уперше за бага­товікову історію Київ було піддано такому сильному розгрому з боку руських князів. Захопивши Київ, Андрій Боголюбський став наймогутнішим руським князем, але не залишився в Києві, а віддав його своїм васалам. Це означало закінчення видатного становища Києва. Показовим є те, що з 1132 по 1246 р. на київсь­кому престолі побувало 26 князів.

У середині XII ст. державний лад Русі набув нової форми. Стольний град Київ і домен «Руської землі», який йому належав, перетворився в загальне володіння групи князів — Ярославичів, які вважали себе колективними власниками Руської землі й ви­магали собі там частки (власності), а свої права й обов'язки вони визначали на загальноруських з'їздах — снемах. Цю систему уп­равління називають колективним сюзеренітетом. Снеми були важливою формою загальноруського правління другої полови­ни XI — початку XIII ст. Вони збиралися в найвідповідальніші для країни періоди, обговорювали питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організацію оборони Русі. Ініціато­рами їх скликання були, як правило, великі київські князі, міс­цем проведення — Київ або місто Київської землі.

Практику цих з'їздів було розпочато у зв'язку з необхід­ністю розроблення давньоруського законодавства. У 1072 р. сини Ярослава Мудрого Ізяслав, Святослав, Всеволод, бояри та представники вищого духовенства ухвалили у Вишгороді «Правду Ярославичів». Інше питання, що обговорювалось на снемах, — боротьба з половцями, яка вимагала об'єднання зу­силь багатьох князівств. У період феодальної роздробленості Русі питання війни і миру перестали бути лише компетенцією князівської влади Києва. Тепер удільні князі могли оголошу­вати війну й підписувати мир з ворогами Русі, не узгоджуючи свої дії з великим київським князем не враховуючи загальних інтересів країни.

На українських землях утворилися Київське, Сіверське, Пе­реяславське, Волинське та Галицьке князівства. Перехід від мо­ноцентризму (Київ) до птіцентризму мав і певні позитивні ас­пекти. Відбувалася консолідація споріднених племен, виникали й зростали нові міста як політико-економічні центри князівств, розвивалися феодальні відносини, збільшувалося населення.

Незважаючи на роздроблення, на землях Швденно-Захід-ної Русі продовжувалося формування української народності й української мови. У 1187 р. у Київському літописі вперше з'являється назва Україна. Про походження цієї назви є кіль­ка версій. Одні виводять її від слова «край» («кінець») зі зна­ченням «окраїнна земля», земля, що лежить скраю. Інші вчені