Тракт телефонної передачі,її складові частини

Телефонний зв’язок є основним та інтенсивно зростаючим видом зв’язку, тому розвитку і вдосконаленню мереж телефонного зв’язку в нашій країні постійно приділяється велика увага. У зв’язку з необхідністю оптимальної побудови мереж зв’язку і підвищенням ефективності їх використання створена Єдина автоматична мережа зв’язку (ЄАМЗ), яка забезпечує максимальне об’єднання та багатофункціональне використання технічних засобів та каналів зв’язку. Найбільш розгалуженою частиною ЄАМЗ є загальнодержавна автоматично комутована телефонна мережа зв’язку (ЗАКТМ), по якій передається більша частина інформації.

Початком розвитку телефонного зв’язку вважається 1876р., коли Олександр Белл (США) отримав патент на винайдений їм електромагнітний телефонний пристрій, який дозволяв передавати мову на відстань. Вагомий внесок у розвиток техніки телефонного зв’язку, розробку та вдосконалення телефонних апаратів і комутаційного обладнання внесли російські винахідники. Насамперед, тут необхідно відзначити винахід інженером П.М. Голубицьким мікрофону з вугільним порошком та багатополюсного телефону, застосування яких дозволило значно покращити якість та збільшити дальність передавання розмови.

Скоро після винайдення телефону стали з’являтися телефонні станції. У 1878р. була відкрита перша в світі телефонна станція загального користування у м. Нью-Хевен (США), у 1882р. перша телефонна станція з’явилася в Росії-у Петербурзі, Москві, Одесі та Ризі. Майже одночасно з міським телефонним зв’язком починає розвиватися і міжміський телефонний зв’язок. Перша міжміська телефонна лінія в Росія була споруджена між Петербургом та Гатчиною у 1882р. Важливим кроком у розвитку техніки телефонного зв’язку були розробки, посвячені автоматизації процесів комутації. У 1887р. російський інженер К.А. Мосцицький розробив одну із перших АТС у світі; декілька пізніше інженер Фрейденберг розробив АТС з кроковими шукачами, макет якої був виготовлений у майстернях Одеського університету.

На різних етапах розвитку телефонного зв’язку були створені автоматичні системи будь-яких видів (поколінь). До АТС першого покоління відносяться станції з безпосереднім керуванням (наприклад, АТС крокової системи), які основані на застосуванні електромеханічних приладів, кожний з яких має власний керуючий пристрій. Подібні системи комутації мають вагомі недоліки, до яких перед усім відноситься необхідність постійної присутності експлуатаційно-технічного персоналу для спостереження за роботою станції і як наслідок-значні експлуатаційні витрати, непродуктивне використання індивідуальних керуючих пристроїв, які займаються не лише в процесі встановлення з’єднання, але й під час розмови.

Цих недоліків позбавлені АТС координатної системи (АТС другого покоління), в яких вперше була здійснена централізація керування та застосовані більш надійні комутаційні прилади – багатократні координатні з’єднувачі (БКЗ). Все це дозволило значно підвищити використання загальних керуючих пристроїв (маркерів, регістрів), спростити умови експлуатації АТС та скоротити експлуатаційні витрати.

Але нові, більш високі вимоги до систем комутації, що викликані необхідністю вирішення нових задач, які ставляться перед системами зв’язку в сучасних умовах, змусили суттєво перетворити комутаційну техніку та створити якісно нові системи управління автоматичної комутації. До таких систем відносяться квазіелектронні (третє покоління) та електронні (четверте покоління), міські, сільські та міжміські телефонні станції та вузли. Квазіелектронні системи комутації характеризуються тим, що в якості комутаційних елементів в них використовуються різні швидкодіючі електромагнітні прилади (геконові реле, фериди та ін.), а в якості центрального керуючого пристрою-спеціалізовані ЕОМ, які в автоматичному електрозв’язку називаються електронними керуючими машинами (ЕКМ). На квазіелектронних АТС, як і на АТС попередніх поколінь, застосовуються комутаційні системи з просторовим розподілом каналів. Відрізняльною особливістю електронних систем комутації, в яких в якості центрального керуючого пристрою також використовуються ЕКМ, є побудова комутаційної системи на основі часового розподілу каналів.

Одним із найбільш розповсюджених видів зв’язку є телефонний зв’язок, який за допомогою електричної енергії дозволяє здійснювати передавання мови на великі відстані. Мова людини являє собою сукупність звукових коливань. При телефонному передаванні (рис.1) звукові коливання, збуджені джерелом звука-абонентом, який розмовляє, через акустичне середовище діє на акустично-електричний перетворювач АЕП (мікрофон) телефонного апарату (ТА1), який перетворює їх у відповідні коливання електричного струму. Енергія цих коливань через телефонний апарат ТА1 та з’єднувальний тракт направляється в тракті прийому на електроакустичний перетворювач ЕАП (телефон, гучномовець) ТА2. В ЕАП електрична енергія перетворюється в звукову та через акустичне середовище сприймається приймачем звуку ПЗ-вухом слухача. Для двостороннього телефонного передавання АЕП та ЕАП повинні встановлюватися в ТА обох абонентів.

ЕАП     ТА2

АЕП     ТА1

з’єднувальний тракт

Рис.2

Телефонні апарати з’єднуються через комутаційний вузел, до якого вони підключаються за допомогою ліній, які називаються абонентськими лініями (АЛ). Комутаційні вузли, в які включаються абонентські лінії, називаються телефонними станціями (ТС) або просто станціями (рис.2).

АТС А АТС Б

ТА

ТА

АЛ ЗЛ АЛ

А з’єднувальний тракт Б