Суспільство як предмет філософського аналізу. Фактори розвитку суспільства. Роль особистості в історії

Суспільство як особлива форма співіснування людей – один з головних предметів філософської думки протягом всієї історії філософії. Вже античні філософи зверталися до проблем походження суспільства, його устрою, законів, можливості його вдосконалювання. Можна сказати, з філософських роздумів про суспільство виросло усе «древо» соціальних наук (історія, соціологія, політологія та ін.). Ускладнення соціального життя, розширення й спеціалізація знань про нього в деякому сенсі звузили галузь власне філософського аналізу суспільства. Однак соціальні науки свою основну увагу зосереджують на явищах громадського життя, тобто на конкретних фактах і їхньому узагальненні, тоді як філософія прагне осягти сутність суспільства й процесів, що відбуваються в ньому, осмислити не окремі прояви соціальних законів, а самі ці закони, охопити весь історичний шлях, пройдений людством, і зрозуміти, у якому напрямку рухається людство. Галузь філософії, що займається аналізом суспільства, називається соціальною філософією.

Одна з важливих проблем соціальної філософії – проблема факторів (рушійних сил) розвитку суспільства. Як такі в різний час називалися: якесь безособового світового початку – закон, розум, доля, дух, воля, «життя» (антична філософія, ідеалістична філософія Гегеля, окремі течії сучасної філософії); воля Божа (релігійна філософія у всіх історичних формах); задоволення матеріальних потреб і розвиток виробництва (історичний матеріалізм Маркса) тощо.

Чи може людина протидіяти кожному з цих факторів, самостійно визначаючи долю суспільства? Якою є роль особистості в історії? Визнаючи наявність тієї або іншої, незалежно від людини існуючої основи суспільного розвитку, філософська думка не може одночасно із цим приймати ідею нічим не обмеженої людської сваволі. Навіть в індивідуалістичних різновидах філософії (наприклад, у вченні Ніцше про «надлюдину») особистість виступає не як абсолютно вільний суб'єкт, а як найбільш повне (у порівнянні з масою) втілення сил, що керують нею (у Ніцше такою силою є «прагнення до влади»). Людська діяльність обумовлюється якимись об'єктивними факторами – але при цьому вона виражає й здатне відносно вільно змінюватися ставлення людини до зовнішніх соціальних умов.