Типах ринкових структур

Ринкові умови господарювання та загострення конкурентного середовища перетворюють господарську поведінку підприємств у ризикований та важкопрогнозований процес. Як зазначав Й. Шумпетер, “...романтизм колишніх комерційних авантюр відходить у минуле, оскільки багато з того, що раніше могло б дати лише геніальну ідею, сьогодні можна отримати шляхом чітких розрахунків...”. За умов невизначеності прийняття будь-якого бізнесового рішення має ризикований характер, тому розробка стратегії господарської поведінки підприємства у різних типах ринкових структур повинна розроблятися за індивідуальним сценарієм.

Термін “ризик” походить від грецьких слів ridsikon, ridsa – круча, скеля. В італійській мові risiko – загроза, небезпека; risicare – маневрувати між скелями.

Під господарським ризиком розуміють діяльність, пов’язану із подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якого виникає необхідність кількісно та якісно оцінити ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні із прогнозованим варіантом ведення бізнесу. Іншими словами, господарськими ризиками називають ризики, що виникають у процесі будь-якої діяльності, пов’язаної із виробництвом товарів та послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими та фінансовими операціями, комерціалізацією, розробкою та реалізацією науково-дослідницьких проектів тощо.

За часів планово-соціалістичної системи господарювання вважалося, що ризики мають тенденцію до відмирання. Але досвід економічного розвитку багатьох країн показує, що ігнорування або недооцінка ризику при розробці тактики та стратегії господарських рішень гальмує економічний розвиток суспільства, науково-технічний розвиток та прирікає економічну систему до застою.

Отже, невизначеність та ризик відіграють важливу роль при виборі господарської поведінки підприємства, тому що включають у себе протиріччя між запланованим та дійсним, а це, як відомо, є джерелом розвитку підприємницької діяльності.

Для розуміння природи господарського ризику фундаментальне значення мають дослідження його зв’язку із прибутком. А. Сміт у праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” зазначав, що досягнення навіть звичайної норми прибутку завжди пов’язане з ризиком. Тобто, підприємцю ніхто не гарантує отримання прибутку, а винагородою за витрачений час, зусилля й підприємницькі таланти можуть бути як прибутки, так і збитки.

П. Хейне у своїй праці “Економічний спосіб мислення” зазначав, що прибуток виникає “внаслідок невизначеності, за відсутності якої усе, що відноситься до отримання прибутку, було б широко відомим, усі можливості його отримання були б повністю використані і, через це, прибутки скрізь наближатимуться до нуля”. Тобто, за відсутності невизначеності будь-які розбіжності між доходами та витратами будуть усунені в процесі конкуренції й прибуток дорівнюватиме нулю. Але за умов невизначеного конкурентного середовища такого не відбувається. Це можна пояснити тим, що, підприємства готові ризикувати в умовах невизначеності, оскільки поряд із ризиком втрат існує можливість отримання додаткових доходів. Й. Шумпетер у праці “Теорія економічного розвитку” зазначає, що якщо ризики не враховуються у господарському плані, тоді вони стають джерелом або збитків, або прибутків. Тобто, будь-яке господарське рішення, яке містить у собі менше ризику принесе менший прибуток, і навпаки.

Засновники неокласичної теорії підприємницького ризику (А. Маршалл, А. Пігу та ін.) стверджували, що підприємство, яке функціонує в умовах невизначеності, при розробці стратегії господарювання повинно враховувати величину та коливання очікуваного прибутку і обрати той варіант рішення, за якого ці коливання є меншими. Отже, при прийнятті господарських рішень за умов ризику доцільно враховувати концепцію граничної корисності.

Необхідно зазначити, що підприємство може частково перекласти ризик на інших суб’єктів господарювання, але не може його повністю уникнути. Тобто, для отримання економічного прибутку підприємство повинно свідомо йти на прийняття ризикованого рішення.

При розробці стратегії господарської поведінки фірма може зіткнутися з наступними видами господарського ризику (табл. 11.2).

Таблиця 11. 2. Класифікація господарських ризиків за видами виникнення

Назва	Суть	Причини виникнення
Виробничий ризик	Пов’язаний із невиконанням підприємством своїх планів та зобов’язань щодо виробництва товарів, послуг та інших видів діяльності у результаті негативного впливу зовнішнього середовища, а також неадекватного використання нової техніки та технології, основних та оборотних фондів, сировини, робочого часу.	Зниження запланованих обсягів виробництва; зростання матеріальних та інших затрат; сплата підвищених відрахувань та податків; низька дисципліна поставок; пошкодження обладнання; ризик банкрутства як ділових партнерів, так і самого підприємства тощо.
Комерційний ризик	Ймовірність втрат, що виникають у процесі реалізації товарів та послуг, вироблених або закуплених підприємством.	Зниження обсягу реалізації внаслідок зниження кон’юктури або інших обставин; підвищення закупівельної ціни; втрата товару, збільшення реалізаційних витрат тощо.
Фінансовий ризик	Пов’язаний із можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов’язань.	Знецінення інвестиційно-фінансового портфеля внаслідок зміни валютних курсів; нездійснення платежів внаслідок катастрофи та стихійного лиха; форс-мажорні обставини; страйки тощо.
Інноваційний ризик	Ймовірність втрат, що виникають при вкладанні коштів у виробництво нових товарів, послуг, ноу-хау та ін., які можливо, не користуватимуться попитом на ринку.	Недостатня оцінка попиту на новий товар; невідповідність якості товару чи послуги у зв’язку із використанням недосконалого або застарілого обладнання (устаткування); невідповідність нового обладнання і технології необхідним вимогам щодо виробництва нового товару тощо.
Галузевий ризик	Ймовірність втрат, пов’язаних із рівнем цінової та нецінової конкуренції у галузі.	Легкість або складність входження підприємств у галузь; наявність чи недолік близьких замінників товарів; купівельна спроможність покупців та постачальників тощо.

Господарські ризики можна розглядати з інших точок зору, наприклад, природи виникнення, етапу вирішення проблеми, масштабу підприємницької діяльності, сфери виникнення, можливості страхування, видів підприємництва, можливості диверсифікації тощо.

Ще класиками економічної теорії було визначено, що ринковий процес за своєю природою є конкурентним і тому діяльність підприємства не може бути захищена від конкурентного тиску. При розробці господарської поведінки підприємствам потрібно вміти вчасно виявляти господарські ризики, здійснювати їх оцінку та визначати програму заходів щодо їх зниження, яка адекватна різним типам ринку. Підприємства як учасники ринку усвідомлюють, що монопольну позицію можна отримати лише в результаті активної підприємницької та інноваційної діяльності. Конкурентний процес триватиме доки підприємства будуть залучені у нескінченні перегони на випередження або утримання першості серед інших. Існуюча модель господарської поведінки підприємства відрізняється від попередньої тим, що підприємства з часом починають володіти додатковою інформацією та знаннями про нові прогресивні способи використання ресурсів. До тих пір, поки підприємствами застосовуватимуться нові підходи та технології використання ресурсів, конкуренція між ними буде призводити до зменшення можливостей подальшого отримання прибутку. У конкурентному середовищі чітко простежується залежність між рівнем монополізації ринку та рівнем господарського ризику, який супроводжує підприємство при прийнятті важливих бізнесових рішень. Іншими словами, чим вищим є рівень монополізації ринку, де оперує підприємство, тим вищим є рівень господарського ризику, і навпаки.

До підприємств із незначним рівнем ризику можна віднести підприємства, які функціонують на ринках із незначним рівнем монополізації. Це означає, що рівень їх монопольної влади є недостатнім, щоб вплинути на рівень ринкової ціни. Це невеликі або малі за розміром підприємства та фірми, які виготовляють однотипну стандартизовану продукцію чи послуги (підприємства та організації оптово-роздрібної торгівлі, виробники сільськогосподарської продукції, підприємства та організації, що надають побутові та інші послуги тощо). Ці підприємства зіштовхуються із великою кількістю ризикованих чинників, пов’язаних із загрозою банкрутства в силу того, що є невеликими за розміром і оперують незначним обіговими капіталом. Адже для підтримки власної життєздатності за таких ринкових умов вони змушені підтримувати високий рівень продуктивності. Чим вищим буде їх рівень продуктивності, тим вищим буде ймовірність того, що підприємства не збанкротують або не залишать дану галузь.

Для мінімізації ризику ці підприємства найчастіше притримуються тактики ухилення від ризику, суть якої полягає в тому, що підприємства відмовляються від здійснення високовитратних інноваційних та інвестиційних проектів, впевненість у ефективності яких є сумнівною, уникають від послуг ненадійних, сумнівних та невідомих партнерів, прагнуть працювати лише із надійними постачальниками та споживачами тощо.

До підприємств із вищим рівнем ризику можна віднести середні за розміром підприємства, які виготовляють диференційовану продукцію. Ці підприємства функціонують на ринках із середнім та вищим рівнем монополізації (виробництво меблів, продуктів харчування, одягу, посуду, миючих засобів, засобів гігієни тощо). Їх господарська поведінка спрямована на отримання тимчасового монопольного становища за рахунок впровадження у виробничий процес товаро-інноваційних змін та здійснення активної рекламної компанії. Як вже було з’ясовано, ринкове середовище у якому функціонують ці підприємства наділене рисами монополістичної конкуренції. Тому особливість ризиків у цій ринковій структурі обумовлена ймовірністю виникнення втрат внаслідок уникнення підприємствами здійснення інноваційної діяльності.

З метою мінімізації господарських ризиків ці підприємства застосовують різні методи диверсифікації, а саме: диверсифікація діяльності (збільшення кількості технологій виробництва, розширення та поглиблення асортименту та номенклатури продукції та послуг тощо); диверсифікація ринку збуту (функціонування одночасно на декількох товарних ринках, поділ ринків збуту за споживачами тощо); диверсифікація закупівлі сировини і матеріалів (передбачає взаємодію із широким колом постачальників з метою позбавлення залежності підприємства ненадійних їх представників).

До підприємств із високим рівнем підприємницького ризику відносять великі підприємства, корпорації, виробництва та галузі, які оперують на високомонополізованих ринках (автомобілебудування, електротехніка, авіабудування, фармацевтика, біо- та нанотехнологічні виробництва, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, пального, військової та сільськогосподарської техніки тощо). Як вже було зазначено, у цих галузях економіки можуть утворюватися ринкові структури із олігополістичними та монополістичними рисами. Високий рівень монопольної влади цих підприємств пояснюється тим, що їх господарська стратегія спрямована на виробництво товарів та послуг, які ґрунтуються на високозатратних НДДКР та активній інноваційно-інвестиційній діяльності.

Особливими видами ризиків, які стають на шляху олігополістів є ймовірність виникнення втрат, обумовлених руйнівним характером самої конкурентної боротьби, що супроводжується виникненням різноманітних негативних ситуацій на ринку, наприклад, “дилеми ув’язнених”, цінових війн, таємних змов тощо, негативний характер яких завдає великої шкоди споживачам та суспільству в цілому.

Що ж стосується великих компаній-монополістів, то до особливих видів ризиків можна віднести ймовірність виникнення загроз та втрат, що виникають внаслідок олігархізації ринкового середовища через поєднання влади політичних та монополістичних структур. У багатьох країнах олігархічні структури мають вплив на прийняття багатьох політичних та законодавчих рішень, що завдає великої шкоди економічному розвиткові країни та суспільства.

Для мінімізації господарських ризиків великі підприємства та корпорації використовують методи локалізації ризиків у тих випадках, коли чітко і конкретно можна ідентифікувати джерела їх виникнення. Виокремивши економічно найнебезпечнішу ділянку, відповідна служба підприємства здійснює його моніторинг і, таким чином, знижує рівень загального ризику. Подібні методи використовуються багатьма великими компаніями при впровадженні інноваційно-інвестиційних проектів, освоєнні тих видів продукції та послуг, комерційний успіх яких викликає великі сумніви. Зазвичай, це можуть бути ті види продукції та послуг, для освоєння яких вимагаються значні НДДКР або використання останніх наукових досліджень, які ще не були апробовані промисловістю. Для реалізації подібних високоризикових проектів можуть створюватися венчурні фірми, в межах яких локалізується найризикованіша частина проекту.

У менш складних випадках на підприємствах із значною монопольною владою для мінімізації господарських ризиків застосовується метод дисипації. Цей метод передбачає поділ загального ризику між партнерами шляхом створення вертикальних (об’єднання підприємств однієї галузі або підпорядкування) або горизонтальних (за послідовністю технологічних процесів, постачання і збуту) інтегрованих об’єднань підприємств: акціонерних товариств, фінансово-промислових груп, концернів, консорціумів тощо.

Необхідно додати, що до ефективних методів зниження ризиків також відносять застосування підприємствами та фірмами принципів стратегічного планування, які дозволять заздалегідь ідентифікувати специфічні чинники ризику та розробити комплекс заходів щодо їх мінімізації.

Питання для самоконтролю

1. Чому і за якими критеріями ринкова економіка у теоретичному аспекті її класифікації, репрезентується наступними типами ринкової структури: досконалою конкуренцією, чистою монополією, монополістичною конкуренцією та олігополією?

2. Якими об’єктивними рисами характеризується логіка бізнесової поведінки фірми в моделях досконалої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії?

3. Чим детермінується ринкова модель досконалої конкуренції і як це відбувається у графічному її відображенні?

4. Чим спричиняється виникнення монополії і які форми за критерієм причин вона отримує?

5. За допомогою яких індикаторів визначається рівень монопольної влади в ринковій економіці?

6. Якою є специфіка ціноутворення та формування доходів у монополістичній ринковій структурі?

7. За якими ознаками класифікується ринкова модель монополістичної конкуренції і як це відбувається у графічному її відображенні?

8. З яких причин у функціонуванні ринкової моделі монополістичної конкуренції виняткову роль відіграють чинники нецінової конкуренції?

9. Якими є особливості ціноутворення та формування доходів в ринковій моделі монополістичної конкуренції?

10. Якими є визначальні риси олігополії як особливої форми недосконалої конкуренції?

11. Чому в моделі олігополістичної конкуренції графік попиту на товар отримує вигляд ламаної лінії від’ємного нахилу?

12. Чому і як в системі олігополістичного ринку спрацьовує “принцип взаємореакції”?

13. Чим породжуються, як себе проявляють і як впливають на бізнесову поведінку фірм в різних моделях ринку ризики підприємницької діяльності?