Характеристика окремих злочинів у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг 5 страница

[311] Россия – Европа. Вместе против коррупции. Часть 1. – М.: ООО «Аванти: Издательство и типография», 2008. – С. 64.

[312] Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін, та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид., перероб. і доп.: Х, Право, 2010. – С. 496.

[313] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[314] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид., перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1080.

[315] Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 477.

[316] Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 22-23.

[317] Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 264-265.

[318] Дудоров О., Тертиченко Т. Незаконне збагачення: сумнівна новела антикорупційного законодавства України // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2011. – № 3. – С. 32-34.

[319] Викликає зауваження спосіб визначення тієї категорії осіб, пропонування або надання якій неправомірної вигоди тягне адміністративну відповідальність. У ч. 1 ст. 172-3 КпАП встановлено відповідальність за пропозицію або надання неправомірної вигоди службовій особі. У примітці до цієї статті зазначено, що під службовою особою тут слід розуміти особу, визначену в пунктах 1–3 ч. 1 ст. 4 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції». Але в п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Закону вказано і на осіб, які надають публічні послуги. На нашу думку, при конструюванні ст. 172-3 КпАП варто було використовувати не положення Закону «Про засади запобігання і протидії корупції», а термінологію, вжиту в Розділі XVII Особливої частини КК, або принаймні точніше визначати категорії службових осіб, яким пропонують або надають неправомірну вигоду.

[320] Брич Л. Кримінально-правова кваліфікація корупційних діянь (з урахуванням диференціації юридичної відповідальності за новим антикорупційним законодавством України) // Юридичний вісник України. – 8 – 14 травня 2010 р. – № 19.

[321] Владимир Даль. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 3. – М.: Русский язык, 1978. – С. 180.

[322] Новий тлумачний словник української мови: Т. 2. / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – 2-е вид. – К.: Аконіт, 2006. – С. 648.

[323] Ожегов С.И. Словарь русского языка. Изд. 8-е. – М.: Сов. энциклопедия, 1970. – С. 527.

[324] Владимир Даль. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 3. – М.: Русский язык, 1978. – С. 180.

[325] Ожегов С.И. Словарь русского языка. Изд. 8-е. – М.: Сов. энциклопедия, 1970. – С. 527.

[326] Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 27.

[327] Там само. – С. 17.

[328] Такої ж точки зору дотримується Р.Л. Максимович (Максимович Р.Л. Про одержання неправомірної вигоди в контексті нового антикорупційного законодавства // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 23 – 24 вересня 2011 р. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – С. 238-240).

[329] Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17 грудня 2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289

[330] Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 318.

[331] Стадія порушення кримінальної справи КПК 2012 р. невідома. У зв’язку незрозуміло, чому ч. 5 ст. 368-3 КК і ч. 5 ст. 368-4 КК (на відміну від ч. 6 ст. 369 КК) не зазнали відповідного уточнення на підставі Закону від 13 квітня 2012 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України».

[332] Кундеус В.Г. Деякі проблеми кримінальної відповідальності та покарання за хабарництво // Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права: матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. 19 – 20 квітня 2012 р. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. – С. 267; Титаренко О.О. Криміналізація пропозиції надання неправомірної вигоди в контексті нової антикорупційної політики // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 20 – 21 травня 2011 р. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – С. 483-489; Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 322-323.

[333] Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження): Дис. … канд.. юрид. наук. – О., 2005. – С. 205-208.

[334] Хавронюк М.І. Вказана праця. – С. 322-323.

[335] На думку В.І. Тютюгіна та Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, пропозицію хабара слід розцінювати не як виявлення наміру, а як готування до давання хабара (Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6; висновок Головного експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17 грудня 2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289).

[336] Мисливий В. Пропозиція хабара: злочин чи виявлення умислу? // Юридичний вісник України. – 2 – 15 січня 2010 р. – № 1-2.

[337] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[338] Кундеус В.Г. Вказана праця. – С. 267-268.

[339] Бурдін В.М. Пропозиція хабара: диференціація кримінальної відповідальності чи криміналізація наміру // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 4. – С. 247-248, 249-250.

[340]Кундеус В.Г. Вказана праця. – С. 268.

[341] Томчук І.О. Давання хабара: кримінально-правова та кримінологічна характеристика: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2012. – С. 5-6, 7-9.

[342] Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 168-169.

[343] Томчук І.О. Вказана праця. – С. 4.

[344] У літературі висловлено думку про визнання такого хабародавця псевдопотерпілим (Музика А.А., Лащук Є.В. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: монографія. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – С. 74-75).

[345] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[346] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид., перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1089.

[347] Там само. – С. 1089.

[348] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[349] Там само.

[350] Клименко В.А. Кримінальна відповідальність за зловживання впливом (теоретичні питання) // Криміналістична наука: витоки, сучасність та перспективи: збірник матеріалів I Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 90-річчю з дня народження В.К. Лисиченка та 92-річчю з дня народження І.Я. Фрідмана. – Ірпінь: Міжрегіональна фінансова юридична академія, 2012. – С. 101.

[351] Титаренко О.О. Щодо кримінальної відповідальності за зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 23 – 24 вересня 2011 р. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – С. 401-402.

[352] Іншої точки зору дотримується Л.П. Брич, яка називає суб’єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, спеціальним. «Особливостями цього спеціального суб’єкта є дві кумулятивні ознаки: 1) особа не наділена статусом службової особи; 2) вона має реальну можливість вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави» (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид., перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1090).

[353] Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 39-40.

[354] Клименко В.А. Вказана праця. – С. 101-102.

[355] З цього приводу варто нагадати, що в юридичній літературі 20-х років минулого століття зазначалось: чим слабкішим є кримінально-розшуковий апарат, тим частіше його агенти використовують провокаційні методи (Зильберштейн Н. Ответственность за дачу взятки при провокации // Вестник советской юстиции. – 1925. – № 1. – С. 18-19).

[356] Мельник М. Провокація хабара як «підводний камінь» підприємництва // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 3 – С. 47.

[357] Кваша О.О. Окремі проблеми кримінальної відповідальності за співучасть у хабарництві // // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 23 – 24 вересня 2011 р. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – С. 183-184.

[358] Навроцький В. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4. – С. 157-162.

Змістовно полемізує з В.О. Навроцьким М.І. Мельник (див.: Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламент. вид-во, 2000. – С. 214-216).

[359] Бахин В.П. Возможность использования провокации и обмана в качестве средств выявления и изобличения преступников // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 53.

[360] Яни П. «Проверка на честность», или уголовно-правовые основания выявления взяточничества // Законность. – 2007. – № 1. – С. 36-37; Александрова И.А., Шевелев А.В. О радикализации мер по борьбе с коррупцией // Преступность, экономика и организованная преступность. Под ред. д-ра юрид. наук., проф. А.И. Долговой. – М., 2007. – С. 128-134.

[361] З урахуванням зарубіжного досвіду та з метою більш чіткої регламентації в законі питання провокації злочину М.І. Хавронюк пропонує ст. 370 із КК України виключити, а розділ VIII Загальної частини КК України доповнити статтею 43-1 «Провокація злочину службовою особою» (Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монографія.– К.: Юрисконсульт, 2006. –С. 292-295, 361, 516-517, 575, 577, 617).

Про зарубіжний досвід використання провокаційних прийомів для боротьби із злочинністю, у т.ч. про американську доктрину «втягнення у пастку», див.: Додонов В.Н. Сравнительное уголовное право. Общая часть. Монография. Под общей и науч. ред. д.ю.н., профессора, заслуженного деятеля науки РФ С.П. Щербы. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2009. – С. 252-256.

[362] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 1014.

[363] Мельник М.І. Вказана праця. – С. 195.

[364] І в назві, і в диспозиції ч. 1 ст. 370 КК говориться саме про комерційний підкуп, а не про інший злочин, предметом якого виступає неправомірна вигода.

[365] На перший погляд, такий саме висновок слід робити і стосовно відповідних дій службової особи, покликаних зумовити не пропонування хабара (вочевидь, це поняття є тотожним вжитому у ч. 1 ст. 369 КК поняттю «пропозиція хабара»), а безпосередньо давання хабара (ч. 2 ст. 369 КК). Разом з тим законодавче закріплення мети («викрити того, хто дав або отримав хабар…») наводить на думку про те, що і зазначена провокаційна поведінка має визнаватись злочином, передбаченим ч. 1 ст. 370 КК. На користь зробленого висновку вказує і момент закінчення аналізованого злочину (див. нижче). Наявність подібних неузгодженостей у межах диспозиції однієї кримінально-правової норми законодавця явно не прикрашає.

[366] Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 34.

[367] Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17 грудня 2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289

Не слід забувати, що подібне «відхилення» від вказаної концепції на сьогодні спостерігається не лише у ст. 370 а й у ст. 366 та 367 КК. В.П. Коваленко справедливо називає відсутність у цьому разі диференціації кримінальної відповідальності небезспірною, особливо стосовно службового підроблення (Коваленко В.П. Про новели у диференціації кримінальної відповідальності службових осіб // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань: тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму, 23 – 24 вересня 2011 р. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – С. 192).

[368] Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 229-300.

Щоправда, у написаному цими дослідниками науково-практичному коментарі до ст. 370 КК позиція, зайнята Пленумом ВСУ, відтворюється без будь-яких критичних зауважень (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2. – Т. 2 / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – 3-тє, переробл. та доп. – К.: Алерта, КНТ; Центр учбової літератури, 2009. – С. 443).

[369] Аналіз об’єктивних ознак провокації хабара дав змогу Грудзуру О.М. зробити висновок про те, що норми, які передбачають відповідальність за цей злочин у кримінальних кодексах Киргизької Республіки, Вірменії, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану, є досить схожими між собою і фактично подібні до ст. 304 КК Російської Федерації та спрямовані на штучне створення доказів вчинення злочину або шантаж (Грудзур О.М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара: Дис… канд. юрид. наук. – К., 2011. – С. 40, 201-202).

[370] Зіставлення ст. 304 КК РФ із загальним теоретичним поняттям провокації злочину показує, що у цій нормі про жодну провокацію не йдеться, оскільки ст. 304 КК фактично передбачає окремий випадок фальсифікації доказів. Для провокації ж хабара вимагається, щоб провокатор отримав згоду на отримання певними особами предмета хабара або комерційного підкупу, про що він надалі і повідомляє в органи влади, викриваючи у такий спосіб злочин спровокованих ним осіб (Иванов В.Д. Правовые последствия оперативного эксперимента // Сборник научных трудов РГЭА. – Ростов-на-Дону, 1996. – С. 32; Додонов В.Н. Сравнительное уголовное право. Общая часть. Монография. Под общей и науч. ред. д.ю.н., профессора, заслуженого деятеля науки РФ С.П. Щербы. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2009. – С. 252-256; Волженкин Б. В. Допустима ли провокация как метод борьбы с коррупцией // Российская юстиция – 2001. – № 5. – С. 43-45).

[371] Рыжова О. А. Совершенствование уголовного законодательства, предусматривающего ответственность за провокацию взятки либо коммерческого подкупа // Российский следователь. – 2004. – № 8. – С. 21.

[372] Подібним чином вирішувалось питання про момент закінчення злочину, передбаченого попередньою редакцією ст. 370 КК, тобто провокації хабара, в абз. 1 п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

[373] Грудзур О.М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара: Дис… канд. юрид. наук. – К., 2011. – С. 97.

[374] Альошина О. І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження): Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2007. – С. 83.

[375] Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламент. вид-во, 2000. – С. 196.

[376] Грудзур О.М. Вказана праця. – С. 126-128.

[377] Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 285.

[378] Грудзур О.М. Вказана праця. – С. 142-143.

[379] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 1015; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2. – Т. 2 / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – 3-тє, переробл. та доп. – К.: Алерта, КНТ; Центр учбової літератури, 2009. – С. 443.

[380] Грудзур О.М. Вказана праця. – С. 133-134.

[381] Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 10 лютого 2000 р. № 6 «Про судову практику у справах про хабарництво і комерційний підкуп» не є провокацією хабара і комерційного підкупу проведення оперативно-розшукового заходу у зв’язку з перевіркою заяви про вимагання хабара або майнової винагороди при комерційному підкупі.

Очевидно, що зацікавлений співробітник правоохоронного органу може організувати проведення відповідного оперативно-розшукового заходу на підставі сфальсифікованих даних. Варто однак враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» постанова про заведення оперативно-розшукової справи підлягає затвердженню начальником ОВС, підрозділу внутрішньої безпеки МВС, органу СБУ, Державної прикордонної служби України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора тощо.

[382] Котин В.П. Провокация взятки (к проблеме совершенствования законодательства) // Государство и право. – 1996. – № 2. – С. 85.

[383] Селезнев М. Эксперимент или провокация? (К вопросу о борьбе с коррупцией) // Российская юстиция. – 1996. – № 5. – С. 51; Курченко В. Отграничение провокации от действий при пресечении преступлений // Законность. – 2004. – № 1. – С. 10-12; Истомин А., Лопаткин Д. Провокация или изобличение преступника? // Законность. – 2005. – № 3. – С. 47-49; Капканов В. Разграничение преступлений и провокации их совершения // Уголовное право. – 2007. – № 6. – С. 116.

[384] Щоправда, Пленум ВСУ зайняв з цього питання іншу позицію і вбачає в аналізованій ситуації закінчений склад злочину, передбаченого відповідною частиною ст. 368 КК (абз. 3 п. 10 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про хабарництво»).

[385] Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 3. – С. 35-40.

[386] Грудзур О.М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2011. – С. 4-5, 12, 16.

[387] Про те, що провокація хабара є спеціальним видом зловживання службовим становищем, свого часу писав М.П. Кучерявий (Кучерявый Н.П. Ответственность за взяточничество. – М.: Госюриздат, 1957. – С.185).

[388] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 9-те вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1091.

[389] Чечетин А.Е. О проблеме обеспечения прав граждан на неприкосновенность частной жизни в оперативно-розыскной деятельности // Российский следователь. – 1999. – № 3. – С. 3.

У тому, що запровадження цього оперативно-розшукового заходу дозволить ефективно протидіяти хабарництву, впевнені керівники окремих правоохоронних органів України (див., наприклад: Чи не бажаєте відсьорбнути з державної годівниці? // Юридичний вісник України. – 27 червня – 3 липня 2009 р. – № 26; Провокационное искушение. СБУ решила развязать себе руки в борьбе за чистоту мантий // Закон и бизнес. – 4 – 10 июня 2011 г. – № 23. – С. 3).

Генеральною прокуратурою України на виконання п. 2 рішення РНБО від 31 жовтня 2008 р. «Про стан протидії корупції в Україні», введеного в дію Указом Президента України від 27 листопада 2008 р., було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії хабарництву». Цим законопроектом, зокрема, пропонувалось ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» доповнити положенням про можливість проведення такого оперативно-розшукового заходу, як «контрольна передача та прийняття хабара».

[390] Наприклад, нотаріус відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про нотаріат» є завідувачем і очолює нотаріальну контору, здійснюючи керівництво підпорядкованими йому працівниками.

[391] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид., перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1068-1069, 1085-1086.

[392] Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 139, 140, 141, 277.

[393] Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 19-20.

[394] На думку В.І. Тютюгіна як члена Науково-консультативної ради ВССУ, діяльність експерта з наданням висновку – це завжди професійна діяльність спеціаліста в тій чи іншій галузі знань, незалежно від того в якій експертній установі він працює і чи є він державним службовцем. Оскільки висновок експерта є офіційним документом, бо містить інформацію, яка може бути використана як доказ у правозастосовній діяльності, є підстави вважати, що професійна діяльність експерта пов’язана із наданням публічних послуг. Таким чином, будь-який експерт, котрий за неправомірну вигоду надає завідомо неправдивий висновок, повинен нести відповідальність за відповідною частиною ст. 368-4 і ст. 384 КК.

[395]Методичні рекомендації з питань кваліфікації корупційних злочинів, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України / О.Г. Кальман, В.М. Куц, Я.О. Триньова, Н.М. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України. – 2012. – С. 20-21.

[396] Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17 грудня 2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289

[397] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[398] Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 321.

[399] Там само. – С. 320.