Характеристика окремих злочинів у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг 2 страница

41. Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження): Дис.... канд. юрид. наук. – О., 2005. – 271 с.

42. Кучерявый Н.П. Ответственность за взяточничество. – М.: Госюриздат, 1957. – 188 с.

43. Кушниренко С.П. Особенности расследования взяточничества: Учеб. пособие. – СПб., 2002. – 108 с.

44. Лукомский В.С. Уголовная ответственность за дачу взятки и за посредничество во взяточничестве: Дис... канд. юрид. наук. – К., 1996. – 182 с.

45. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. – Казань: Из-во Казанского университета, 1972. – 198 с.

46. Ляпунов Ю.И. Должностные преступления: Учебное пособие. – К.: НИиРИО Киевской ВШ МВД СССР им.Ф.Э. Дзержинского, 1988. – 116 с.

47. Максимович Р.Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України: Монографія. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 304 с.

48. Максимович Р.Л. Коментар Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. – 280 с.

49. Мельник М., Хавронюк М. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // Право України. – 1997. – № 2. – С. 31-33.

50. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.

51. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 256 с.

52. Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За заг. ред. М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.

53. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Монографія. – К.: Юридична думка, 2004. – 400 с.

54. Мельникова В.Е. Ответственность за взяточничество. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 56 с.

55. Мельникова В.Е. Должностные преступления (вопросы уголовно-правовой квалификации). – М.: ВЮЗИ, 1985. – 97 с.

56. Михайленко Д.Г. Підстави кримінальної відповідальності за хабарництво (давання та одержання хабара): Дис. … канд. юрид. наук. – О., 2009. – 264 с.

57. Навроцький В.О. Посадові злочини: лекції для студентів. – Л.: ЛДУ ім. І. Франка, 1997. – 28 с.

58. Навроцький В. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4. – С. 157-162.

59. Ответственность за должностные преступления в зарубежных странах / Отв. ред. проф. Ф.М. Решетников. – М.: Юрид. лит., 1994. – 128 с.

60. Папиашвили Ш.Г. Должностные преступления в теории уголовного права, законодательстве и судебной практике. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1988. – 303 с.

61. Преодоление коррупции – главное условие утверждения правового государства. Межведомственный научный сборник / Глав. ред. А.И. Комарова. – М.: Издат. Дом «Ра», 2009. – Т. 1. – 576 с.

62. Рейсмен В.М. Скрытая ложь. Взятки: «крестовые походы» и реформы. – М.: Прогресс, 1988. – 326 с.

63. Савченко А.В., Кришевич О.В. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Науково-практичний коментар до розділу XVII Особливої частини Кримінального кодексу України / За заг. ред. д.ю.н., проф. В.І. Шакуна. – К.: Алерта, 2012. – 160 с.

64. Сахаров А. Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1956. – 211 с.

65. Светлов А.Я. Борьба с должностными злоупотреблениями. – К.: Наукова думка, 1970. – 187 с.

66. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 303 с.

67. Светлов А.Я. Борьба со взяточничеством и поборами. – М.: Знание, 1984. – 64 с.

68. Силла А.А. Закон и взятка. – Кишинёв, 1984. – 131 с.

69. Слуцька Т. І. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері службової діяльності: навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 168 с.

70. Соловьев В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1963. – 144 с.

71. Сравнительное уголовное право. Особенная часть: Монография. Под общ. и науч. ред. докт. юрид. наук, проф. заслуженного деятеля науки РФ П.С. Щербы. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2010. – С. 438-471.

72. Томчук І.О. Порівняльно-правова характеристика відповідальності за давання хабара за вітчизняним та зарубіжним кримінальним законодавством // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 3. – С. 229-235.

73. Трепак В.М. Розкриття та розслідування хабарництва, вчинюваного суддями, та подолання протидії засобами оперативно-розшукової діяльності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2011. – 19 с.

74. Тумаркина Л.П. Коммерческий подкуп: Монография. – М.: ИД «Камерон», 2005. – 176 с.

75. Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 30 січня – 5 лютого 2010 р. – № 5; 6 –12 лютого 2010 р. – № 6.

76. Утевский Б. С. Общее учение о должностных преступлениях. – М.: Юридичекое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 440 с.

77. Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень: Автореф. дис… кан. юрид. наук. – К., 1998. – 24 с.

78. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

79. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – 424 с.

80. Хашев В.Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем: Дис.... канд. юрид. наук. – Запоріжжя, 2007. – 259 с.

81. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ: Дис... канд. юрид. наук. – К., 1999. – 259 с.

82. Шиманський Ф. В. Злочини у сфері службової діяльності (кримінально-правовий аналіз): навчальний посібник. – О.: Юридична література, 2006. – 272 с.

83. Ширяев В.Н. Взяточничество и лиходательство в связи с общим учением о должностных преступлениях. Уголовно-юридическое исследование. – Ярославль: Типография губернского правления, 1916. – 570 с.

84. Шнитенков А.В. Ответственность за преступления против интересов государственной службы и интересов службы в коммерческих и иных организациях. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 331 с.

85. Яни П.С. Взяточничество и должностное злоупотребление: уголовная ответственность (Книга 1). – М.: Бизнес-школа «Интел-синтез», 2002. – 120 с.

[1] У висновку Оціночного звіту по Україні, затвердженого GRECO (Група держав протидії корупції, далі – GRECO) на 52-му Пленарному засіданні (м. Страсбург, 17 – 21 жовтня 2011 р.) та оприлюдненого Міністерством юстиції України у листопаді 2011 р., зазначається, що законодавчу базу України щодо криміналізації хабарництва та зловживання впливом було змінено у квітні 2011 р. з метою приведення національного законодавства у відповідність з Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією та Додатковим протоколом до неї. Незважаючи на деякі удосконалення (такі, як віднесення до суб’єктів закордонних службових осіб та службових осіб міжнародних організацій і криміналізація зловживання впливом), Закон України від 7 квітня 2011 р. не зміг досягти своєї мети. Внесені ним зміни є неповними, а в деяких аспектах вони додали заплутаності до термінології, яка застосовується у законодавчих положеннях щодо протидії корупції. Для того, щоб уникнути неточностей, подвійних тлумачень і прогалин у чинному законодавстві та при його застосуванні, необхідно всебічно і ретельно переглянути законодавство.

[2] Слід відзначити, що це не перші концептуальні зміни, які відбулися в Розділі XVII Особливої частини КК. 11 липня 2009 р. було прийнято Закон України «Про засади попередження та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» і Закон України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України відносно відповідальності за корупційні правопорушення». Ці закони вступали в силу з дня їх опублікування, але вводилися в дію з 1 січня 2010 р. Останнім із зазначених законів було внесено зміни до Розділу XVII Особливої частини КК та доповнено КК новим Розділом VII-A Особливої частини «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Однак вже 5 січня 2010 р. ці закони втратили чинність на підставі Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України про попередження та протидію корупції».

Таким чином, віднині, розслідуючи будь-яку справу про корупційний злочин або інше корупційне правопорушення (особливо триваючий), орган досудового розслідування і суд зобов’язані порівнювати між собою відповідні діючі і такі, що втратили чинність, норми КК України і КпАП, з’ясовувати, чи не було вчинено цей злочин або інше корупційне правопорушення в період чинності Закону «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України відносно відповідальності за корупційні правопорушення» і, якщо відповідь буде позитивною, – визначити всі правові наслідки, що витікають з цього (на підставі ч. 2 ст. 4 та ст. 5 КК) (див.: Н. Хавронюк. Доборолись… // Зеркало недели. – 15 января 2011 г. – № 1). Так, на думку П.П. Андрушка, зловживання повноваженнями, вчинене службовою особою юридичної особи приватного права, вчинене умисно та з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, підлягає кваліфікації: вчинене до 5 січня 2011 р. – за ст. 235-1 КК у редакції Закону від 11 червня 2009 р.; вчинене в період з 5 січня до 1 липня 2011 р. – за ст. 364 КК в редакції Закону від 5 січня 2011 р. Водночас таке діяння з 1 липня 2011 р. має бути перекваліфіковане на ст. 364-1 КК відповідно до положень ст. 5 КК, а вчинене після 30 червня 2011 р. – за ст. 364-1 КК (Андрушко П.П. До початку футбольного матчу залишалося півтори години…(Аналіз окремих норм (положень) проекту Закону «Про засади запобігання і протидії корупції») // Юридичний вісник України. – 14 – 20 травня 2011 р. – № 20).

[3] Водночас М.І. Хавронюк і Т.І. Якімець, аналізуючи цей Закон, пишуть, що представники законодавчого органу проголосували за черговий антикорупційний шедевр. Він мало чим відрізняється від того, що був ухвалений у 2009 р. Запропоновані ним статті КК є ідентичними за змістом і відрізняються від ухвалених у 2009 році лише номерами та деколи назвами. То кому потрібно було заради «косметичних» змін доводити ситуацію до правового абсурду? Лише тим, хто прагне слави? Ну ось і прославилися. На весь світ (Хавронюк Н., Якимец Т. Странная борьба // Зеркало недели. – 22 апреля 2011 г. – № 14).

[4] Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – С. 492.

[5] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: А.С.К., 2005. – С. 723.

[6] Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – С. 640.

[7] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 5-те вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2010. – С. 996.

[8] Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. – Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 56.

[9] Слуцька Т.І. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері службової діяльності: навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – С. 30.

[10] Задоя К.П. Кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України): Дис… канд. юрид. наук. – К., 2009. – С. 40.

[11] Загалом підтримуючи включення до КК у 2009 р. норм про відповідальність за зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 235-3), і підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 235-5), ми водночас висловлювали сумнів у правильності розміщення цих кримінально-правових заборон у розділі Особливої частини КК, яким регламентувалась відповідальність за злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права. Зловживання осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, – аудиторів, нотаріусів, експертів, третейських суддів тощо, в аспекті послідовної кримінально-правової охорони нормального функціонування публічної управлінської сфери мали бути прирівняні в плані відповідальності до службових зловживань осіб – суб’єктів традиційних злочинів у сфері службової діяльності; у зв’язку з цим відповідні норми мали розміщуватись у розділі XVII Особливої частини КК.

[12] Грудзур О.М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара: Дис… канд. юрид. наук. – К., 2011. – С. 58.

[13] Аналогічний підхід втілено у КПК 2012 р. У п. 1 ч. 1 ст. 477 цього Кодексу зазначено, що кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2 КК, будучи провадженням у формі приватного обвинувачення, може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

[14] Показово, що чимало російських дослідників називають помилковим рішення свого законодавця виокремити у КК РФ дві самостійні глави «Злочини проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях» (глава 23) і «Злочини проти державної влади, інтересів державної служби і служби в органах місцевого самоврядування» (глава 30) і висловлюються за повернення до уніфікованої кримінально-правової оцінки та покарання службових зловживань різних управлінців (див., зокрема: Иногамова-Хегай Л.В. О коррупции в свете Федерального закона Российской Федерации от 25 декабря 2008 г. «О противодействии коррупции» // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності. Міжнародний симпозіум, 11 – 12 вересня 2009 р. – Львів, 2009. – С. 94-98; Ташкинов А.В. Уголовно-правовое противодействие преступлениям против интересов службы в коммерческих и иных организациях // Преступность, экономика и организованная преступность. Под ред. д-ра юрид. наук, проф. А.И. Долговой. – М., 2007. – С. 117-123; Шнитенков А.В. Ответственность за преступления против интересов государственной службы и интересов службы в коммерческих и иных организациях. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – С. 29-33).

[15] Займаючи традиційну позицію, В.Г. Хашев запропонував доповнити законодавче визначення предмета хабара вказівкою на його матеріальний характер (Хашев В.Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем: Дис.... канд. юрид. наук. – Запоріжжя, 2007. – С.179, с. 184, с. 210). Свого часу один з авторів цих рядків також висував пропозицію зафіксувати майновий характер предмета хабара безпосередньо у тексті КК (Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1994. – С. 11).

[16]Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 266-267.

[17] Квициния А.К. Должностные преступления. – М.: Российское право, 1992. – С. 132.

[18] Так, Л.О. Букалерова вважає, що предметом хабара може виступати певна інформація, наприклад, платні статистичні відомості про насиченість або потреби ринку у певних товарах (Букалерова Л.А. Уголовно-правовая охрана официального информационного оборота. – М.: Юрлитинформ, 2006. – С. 47-48).

[19] Яни П. Выгоды имущественного характера как предмет взятки // Законность. – 2009. – № 1. – С. 19.

[20] Волженкин Б.В. Служебные преступления: Комментарий законодательства и судебной практики. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – С. 169-170.

[21] Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Вказана праця. – С. 268-269; Михайленко Д.Г. Кримінально-правова характеристика хабара // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Вип. 47. – О., 2009. – С. 66; Панченко П. Коррупция в образовательных учреждениях: составы преступлений и соотношение с непреступными деяниями // Уголовное право. – 2005. – № 2. – С. 55.

[22] Тим більше, що стосовно кримінально-правової оцінки надання повією безоплатної сексуальної послуги службовій особі в юридичній літературі висловлена і інша точка зору, яка зводиться до того, що вчинене у такій ситуації не може визнаватись даванням – одержанням хабара (Полный курс уголовного права: В 5 т. / Под ред. д-ра юрид. наук. проф. А.И. Коробеева. Т. V: Преступления против государственной власти. Преступления против военной службы. Преступления против мира и безопасности человечества. Международное уголовное право. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2008. – С. 149).

Стверджується також, що до тих пір, поки проституція заборонена законом, послуги повій не підлягають оплаті, а визнання їх майновим благом, тобто предметом одержання хабара суперечитиме засадам правопорядку і моральності, адже це можна порівняти з оплатою послуг кілера чи інших подібних «послуг». Заперечуючи проти того, що залежно від конкретних обставин сексуальна послуга то визнається хабаром, то – ні, Н.О. Лопашенко вважає, що сексуальна послуга повинна або відноситись, або не відноситись до числа майнових вигод, не дивлячись на те, хто і кому її надає. Так, проведення ремонтних робіт визнається майновою вигодою як у випадку, коли їх здійснює сам хабародавець (при цьому не має значення, займається він ремонтними роботами професійно або робить це перший раз у житті), так і тоді, коли він з цією метою наймає інших людей (Лопашенко Н.А. Взяточничество: проблемы квалификации // Правоведение. – 1999. – № 2. – С. 109).

[23] Ширяев В.Н. Взяточничество и лиходательство в связи с общим учением о должностных преступлениях. Уголовно-юридическое исследование. – Ярославль: Типография губернского правления, 1916. – С. 536.

[24] Интердевочек приравняют к взяткам // Зеркало недели. – 19 декабря 2000 г.

[25] Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження): Дис.... канд. юрид. наук. – О., 2005. – С. 52-69.

[26] Жалинский А.Э. Современное немецкое уголовное право. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – С. 514.

[27] Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 312.

[28] Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. – К.: Атіка, 2001. – С. 407.

[29] Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 5: Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.В. Сташиса. – Х.: Право, 2008. – С. 80-81.

[30] Михайленко Д.Г., виступаючи проти визнання немайнової вигоди хабаром, вказує на проблематичність доказування самого факту і визначення моменту одержання службовою особою такої вигоди (Михайленко Д.Г. Кримінально-правова характеристика хабара // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Вип. 47. – О., 2009. – С. 63). У відгуку В.О. Навроцького як офіційного опонента на кандидатську дисертацію Д.Г. Михайленка «Підстави кримінальної відповідальності за хабарництво (давання та одержання хабара)» (Одеса, 2009) цілком справедливо зазначається, що складнощі доказування можуть братись до уваги законодавцем при конструюванні диспозицій норм КК, однак не повинні бути аргументом під час тлумачення чинних кримінально-правових заборон.

[31] Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17 грудня 2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289

[32] Як слушно відзначає М.І. Хавронюк, незрозуміло, чому в примітці до ст. 364-1 КК не згадано про ст. 370 КК, в якій також вжито термін «неправомірна вигода» (Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». – К.: Атіка, 2011. – С. 34).

[33] Хавронюк М.І. Вказана праця. – С. 34.

[34] Ризак Я. Предмет комерційного підкупу за Кримінальним кодексом України // Вісник Національної академії прокуратури. – 2012. – № 1. – С. 122.

[35]Там само. – С. 264.

[36]Там само. – С. 35.

[37]Там само. – С. 35.

[38] Там само. – С. 37-38.

[39] Грудзур О.М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара: Дис… канд. юрид. наук. – К., 2011. – С. 108.

[40] Хавронюк М.І.Вказана праця. – С. 40.

[41] Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид., перероб. і доп. – Х.: Право, 2010. – С. 259.

[42] Хавронюк М.І. Вказана праця. – С. 37-38, 42.

[43] Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 321.

[44] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[45] Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін, та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид., перероб. і доп. – Х.: Право, 2010. – С. 259.

[46] Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблеми чи проблеми для вирішення? // Юридичний вісник України. – 6 – 12 лютого 2010 р. – № 6.

[47] Хавронюк М.І. Вказана праця. – С. 42, 312; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 9-те вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2012. – С. 1060.

Цікаво, що російська кримінально-правова наука вважає комерційний підкуп різновидом хабарництва, що вчиняється особою, яка виконує управлінські функції в комерційних чи інших організаціях. Стверджується також, що предмет комерційного підкупу цілком допустимо описувати терміном «хабар» (Тумаркина Л.П. Коммерческий подкуп: Монография. – М.: ИД «Камерон», 2005. – С. 48-49).

[48] Ризак Я. Вказана праця. – С. 125-126.

[49] Щоправда, так було не завжди. В ч. 1 ст. 164 КК УРСР 1960 р. службовий злочин визначався як порушення службовою особою обов’язків, зумовлених її службовим становищем, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян. Однак наведена дефініція піддавалася критиці за неповноту та неточність і в 1995 р. була виключена з попереднього КК.

[50] В юридичній літературі поширеною є позиція, відповідно до якої давання хабара – це випадок необхідної співучасті в одержанні хабара (Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000. – С. 193 – 194; Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – С. 517; Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 227). Деякі науковці вказують на те, що хабарництво – це складний двосторонній злочин, якій містить два необхідні взаємопов’язані елементи – давання та одержання хабара, сторони якого виступають як необхідні співвиконавці. З огляду на таку природу цього злочину, пропонувалося об’єднати одержання хабара, давання хабара і посередництво в хабарництві в одну статтю – «Хабарництво» та вказувалось на нелогічність виділення давання хабара в окремий склад злочину (Лопашенко Н.А. Общественная опасность, понятие и объект коммерческого подкупа // Коррупция и борьба с ней. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2000. – С. 141; Михайленко Д. Концепція співвідношення давання та одержання хабара // Право України. – 2010. – № 5. – С. 127; Папиашвили Ш.Г. Проблемы должностных преступлений и борьбы с ними по советскому уголовному праву и судебной практике: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Тбилиси, 1983 – С. 11).

[51] Ширяев В.Н. Взяточничество и лиходательство в связи с общим учением о должностных преступлениях. Уголовно-юридическое исследование. – Ярославль, 1916. – С. 222.

[52] Ловицкий А. Курс русского уголовного права. – СПб., 1867. – С. 406.

[53] Кожевников М., Лаговиер Н. Должностные преступления и борьба с ними. – М.: Юриздат НКЮ РСФСР, 1926. – С. 43; Шаргородский М. Субъект должностного преступления // Вестник советской юстиции. – 1928. – № 9. – С. 264.

[54] Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487 від 17.12.2010 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39289

[55] З урахуванням визначення змісту понять «завдання», «функції», «повноваження», «компетенція», «обов’язки», «права та обов’язки» у законодавчих актах та змісту названих слів, П.П. Андрушко вважає, що в кримінально-правовому значенні слід розуміти: 1) під обов’язками службової особи – ті діяння, які вона зобов’язана вчинювати (утримуватися від вчинення) у зв’язку з обійманням певної посади на підприємстві, в установі, організації (постійно чи тимчасово) чи у зв’язку з покладенням на неї обов’язку їх вчинення законом, рішенням суду, компетентним органом чи компетентною службовою особою; 2) під функціями службової особи – роботу, коло її діяльності, повноважень (об’єм, обсяг прав та обов’язків), які визначають її компетенцію у зв’язку з обійманням певної посади (постійно чи тимчасово) на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності; 3) під повноваженнями – види і коло діянь, які може вчинювати службова особа, та права, які надані їй для здійснення нею своїх функцій; 4) під компетенцією – коло повноважень; 5) під завданнями – заплановані для виконання обсяги роботи, те, що необхідно здійснити, а також мету (цілі), яку (які) необхідно досягти (Андрушко П. Службова особа як спеціальний суб’єкт злочину // Юридичний вісник України. – 19 червня – 2 липня 2010 р. – № 25–26). На підставі зазначеного «функції» є більш широким за обсягом поняттям, ніж поняття «обов’язки»; останні є частиною перших, тому заміна у визначенні поняття службової особи терміна «обов’язки» на термін «функції» є обґрунтованою (Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 175, 223; Слуцька Т. Поняття службової особи: кримінально-правовий аналіз // Публічне право. – 2011. – № 3. – С. 171).

[56] Цікаво, що свого часу в літературі висловлювалась думка відмовитись у визначенні службової особи від вказівки на спеціальне повноваження на тій підставі, що останнє не має чіткого правового змісту, дезорганізує судову практику і «розмиває» поняття службової особи (Аслаханов А.А. Проблемы уголовно-правовой борьбы со взяточничеством // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 84).

[57] Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 226, 227.

[58] Слуцька Т. Вказана праця. – С. 170.

[59] Андрушко П.П. Вказана праця. – С. 231.

[60] Там само. – С. 182.

[61] Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 168; Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 224.

[62] Маляренко В., Борисов В. Деякі питання кваліфікації злочинних порушень правил охорони праці: Узагальнення судової практики в кримінальних справах // Юридичний вісник України. – 1 – 15 травня 1996 р. – № 18.

[63] Хашев В.Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем: Дис.... канд. юрид. наук. – Запоріжжя, 2007. – С. 93.

[64] Дымченко В.И., Корчагин А.Г. Административная и уголовная ответственность должностных лиц // Вопросы государственного строительства и правового регулирования. Сб. науч. трудов. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1990. – С. 88-89.

[65] Здравомыслов Б.В. О постановлении Пленума Верховного Суда СССР // Социалистическая законность. – 1990. – № 7. – С. 29-30.

[66] Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 1. – С. 35

[67] Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 101.

[68] Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України. – К.: Атіка, 2012. – С. 230-232.