Олігопольний ринок. Картелі. Ціноутворення на олігопольному ринку

Олігополія належить до ринкових структур, які є найбільш поширеними в сучасній економіці. Вона займає проміжне положення між досконалою конкуренцією і монополією, при цьому є ближчою до монополії.

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

Олігополістичний ринок характеризується певними ознаками.

По-перше, кількість фірм на ньому незначна, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють всю або переважну частину певних товарів.

По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції.

По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої увійти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що не дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Термін "олігополія" характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами.

До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Перешкодою вступу на ринок новим конкурентам є і збільшення сортності, кількості марок та моделей товару. Чим їх більше, тим важче потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація потребує значних затрат.

Типовим прикладом олігополістичної структури є чотири найбільші фірми США, які випускають на ринок 94% автомобільних моторів, 90% електроламп, 90% сигарет, 87% зубної пасти, 80% турбін та генераторів, 74% літаків. Причина їхнього утворення, насамперед, прагнення скористатися перевагами великомасштабного виробництва, які недоступні для більшості підприємств. У певних галузях у виробництвах мінімально ефективні розміри підприємства — точка, де крива загальних питомих витрат припиняє своє падіння та починає вирівнюватися — настільки великі, що доступні лише дуже небагатьом великим фірмам. Інша причина концентрації — бар'єри, які фірми створюють на шляху тих, хто намагається проникнути на їхній ринок. Такими бар'єрами можуть бути: власність на не відтворені ресурси, патенти і ліцензії, необхідні для участі у виробництві певного продукту та ін. Домігшись переваг, великі фірми, що стали лідерами на ринку, витісняють чи поглинають численних суперників, після чого мають можливість контролювати ринок.

Картель - форма монополістичного об'єднання або угоди. На відміну від інших, більш стійких форм монополістичних структур (синдикати, трести, концерни), кожне підприємство, яке увійшло в картель, зберігає фінансову і виробничу самостійність. Об'єктами угоди можуть бути: ціноутворення, сфери впливу, умови продажів, використання патентів, регулювання обсягів виробництва, узгодження умов збуту продукції, наймання робітників. Діє, як правило, в рамках однієї галузі. Утруднює функціонування ринкових механізмів. У ряді країн (де картелі заборонені) потрапляє під дію антимонопольного законодавства; в інших країнах, навпаки, створення картелів заохочується з метою реструктуризації промисловості, стандартизації матеріалів і комплектуючих, обмеження конкуренції між дрібними фірмами.

Розглянуті риси олігопольного ринку визначають і специфіку поведінки його учасників при ціноутворенні і визначенні обсягів виробництва продукції. Найхарактернішою ознакою цін на цьому ринку є їх жорсткість, негнучкість, що проявляється у відносній постійності цін. Навіть при зміні витрат виробництва чи попиту, олігополісти не схильні до зміни цін. Така жорсткість цін насамперед визначається олігопольним взаємозв'язком і бажанням фірм-олігополістів уникнути спільної руйнівної конкуренції цін. Методами досягнення такого стану на ринку олігополії є відкрита, таємна та бездоговірна змови.

При відкритій змові між фірмами-олігополістами укладається відкрита угода про фіксування цін, поділ ринку чи інші умови, що суттєво обмежують конкуренцію. Найпростішою формою відкритої змови є картель. Це письмова чи усна угода між фірмами про запровадження спільної ціни на продукт, про обсяги виробництва окремих фірм та про територіальний поділ ринків збуту продукції. Учасники картелю укладають угоду про ціну, що максимізує їх прибуток, яка стає обов'язковою для кожного учасника. Крім того, кожному учаснику встановлюється квота випуску продукції, яку він не повинен порушувати. Це надає картелю, по суті, монопольну владу на ринку, що дозволяє встановлювати ціну вищу, ніж в умовах конкуренції між ними. Створення картелю дає також можливість олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки і нерідко перешкоджає входженню в галузь нових конкурентів. Однак на практиці картелі не характеризуються стійкістю, оскільки між їх учасниками ведеться боротьба за вигідніші умови саме для своєї фірми. Виникає спокуса обдурити своїх партнерів, що і стає причиною розпаду картеля. Найвідомішим прикладом картелю є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Оскільки відкрита змова приводить до встановлення монопольної влади на ринку, що несе негативні наслідки для покупців, у багатьох країнах законодавство забороняє відкриту змову. Тому олігополісти часто шукають шляхи для таємного співробітництва, не заснованого на досягненні домовленості в явному вигляді. Це - закрита змова. При ній угоди про ціни і поділ ринку глибоко приховані. Прикладом може бути таємний план, розроблений трьома електричними компаніями США на початку 1960-х років з метою підвищення цін і поділу ринку. На періодичних зустрічах представників цих фірм визначались ціни для електричних компаній і їх врегулювання, що створювало їм монопольне становище на даному ринку. Нерідко таємна змова виступає у вигляді так званих джентльменських угод, що укладаються під час різного роду вечірок, гри у гольф, по телефону або на зборах торгових асоціацій, коли фірми-конкуренти досягають певної угоди про ціни на товари. Такі угоди дуже важко виявити.

Однак навіть при такому стані таємні угоди нерідко викриваються. Тому існує ще один вид змови - бездоговірний. Це такий метод, при якому олігополісти координують свою поведінку у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови. Офіційні угоди і таємні зустрічі при цьому непотрібні. Як правило, найбільша чи найефективніша фірма встановлює ціни, а решта фірм більш чи менш автоматично наслідує її цінову поведінку. Ціновий лідер визначає, коли і як необхідно змінити ціну. Якщо його розрахунок правильний, то інші фірми здійснюють те ж саме, і галузева ціна змінюється без явної чи таємної змови. Такий метод називається лідерством у цінах. У галузях, де є цінові лідери, тенденцією є збереження цін на постійному рівні протягом тривалого періоду часу. Така ситуація зумовлена, з одного боку, тим, що лідер, аби не втратити своє провідне становище, не ризикує часто змінювати ціни. З іншого боку, решта фірм також не ризикують змінювати ціни, бо при підвищенні останніх однією фірмою інші не підтримають таке підвищення, і ініціатор такого підвищення втратить частину ринку.

Одним із методів ціноутворення на олігопольному ринку є принцип "витрати плюс". При цьому методі фірми при встановленні ціни визначають свої витрати на одиницю продукції при певному плановому рівні виробництва і додають певну суму (надбавку) в розмірі визначеного відсотка до них. Розмір надбавок кожна фірма визначає емпірично. Такий метод ціноутворення використовують ті фірми олігопольного ринку, які виробляють широкий асортимент товарів.

Поділ олігопольного ринку між фірмами здійснюється і методами нецінової конкуренції. Саме через нецінову конкуренцію визначають сегмент (частку) ринку для кожної фірми. Це зумовлено тим, що на зниження цін однією фірмою інші фірми можуть дуже швидко зреагувати, а тому частка їх на ринку залишається практично без змін. Цінова конкуренція може призвести також до значних витрат. У зв'язку з цим фірми олігопольного ринку віддають перевагу неціновим чинникам (рекламі, патентам тощо), тим більше, що мають для цього достатні фінансові та інші ресурси.

Слід зазначити, що олігопольний ринок є переважною частиною сучасної ринкової структури країн ринкової економіки. Так, у США олігопольними галузями промисловості є автомобілебудування, виробництво сталі, алюмінію, електроустаткування, комп'ютерів тощо.