Білет № 10

1. Відродження радянської України. Політика «воєнного комунізму»

Протягом зими—весни 1919 р. більшовики вдруге захопили владу в Україні. Був сформова­ний більшовицький уряд — Тимчасовий робітни­чо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви де­ржави: УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Для зміцнення влади на місцях більшовики створили надзвичайні органи влади — ревкоми (револю­ційні комітети) і військревкоми (військові рево­люційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незамож­ників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність рад, але більшості в радах більшовики поки не мали. ТРСУУ було перейменовано на Ра­ду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянсь­ку Конституцію України. Вищим органом держав­ної влади став Всеукраїнський з’їзд рад, а між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Вико­навчий Комітет (ВУЦВК).

Процес радянізації в Україні мав такі риси:

• здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;

• відрізнявся суворою централізацією;

• провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, унаслідок чого ра- дянізація мала антинаціональний характер

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ра­ди народного господарства (УРНГ), що цілком зале­жала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні в 1919 р. мав назву «політика воєнного комунізму» і передбачав такі заходи:

• скасування товарно-грошових відносин і замі­на їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;

• націоналізація промисловості, державний кон- т роль над виробництвом;

• мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні);

• запровадження продрозкладки на селі — запровадження системи заготівлі сільсь­когосподарських продуктів, згідно з якою селяни зобов’язувалися здавати державі за твердими цінами всі надлишки сільгосп­продукції, уведення державою норми осо­бистого споживання, початок колективізації сільського господарства (об’єднання селян в артілі, комуни);

• різке обмеження суверенітету України: КП(б)У розглядалася як складова частина РКП(б), керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;

• утворення в червні 1919 р. військово-полі­тичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового ко­мандування.

«Червоний терор», який проводила Все­українська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був го­ловним методом здійснення політики «воєнного комунізму».

Держава часто зверталася до позаекономічних методів примусу. Праця набула форми тяжкої по­винності. Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м’яса, яєць, овочів. Біль­шовики використовували продрозкладку для бо­ротьби з куркульством, від цього часто страждали міцні селянські господарства.

«Червоний терор» набрав небачених масштабів. У 1920 р. на території України було створено вісімнад­цять концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. «Боротьбисти» оголосили про свій самороз­пуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Отже, політичний курс більшовиків у 1919— 1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами поза­економічного примусу й терору.