Північна і південна америки загальна фізико-географічна характеристика та регіональний поділ

Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї відносять також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка – мис Мерчісон на півострові Бутія в Канаді – знаходиться на 71°58' пн.ш., крайня південна точка материка – мис Мар’ято (7°12' пн.ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх.д.), крайня східна – мис Сент-Чарльз (55°40' зх.д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах (гора Мак-Кінлі, 6 193 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64% території має висоту понад 300 м

Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (великі острови: Ґренландія,Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн. (станом на 2008 рік).

Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гудзоновою затокою. Сполучається з Південною АмерикоюПанамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.

На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі – північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах, що дуже впливає на його природу.

Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова,Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови – Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.

Істотний вплив на природу Північної Америки мають і морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і течія Гольфстрім.

Рельєф Північної Америки різноманітний. Майже ідеально плоскі рівнини у центральних областях чергуються з погорбованими просторами. На сході вони межують з порівняно невисокими Аппалачськими горами, які нагадують наші Карпати. На заході підносяться Кордильєри, гострі піки яких сягають висоти понад 6 000 м.

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше прісноводне озеро Землі —Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.

В широтній зональності ґрунтово-рослинного покриву в Північній Америці відбувається поступове збільшення кількості тепла з півночі на південь й наростання сухості клімату в південній частині материка зі сходу на захід. На території Канади природні зони змінюють одна одну з півночі на південь. Але природні зони тундр і лісів на сході континенту простягаються далі на південь, що пов’язано з впливом холодної Лабрадорської течії.

Південніше Великих озер зміна природних зон відбувається зі сходу на захід. Це пов’язано з наростанням континентальності клімату в цьому напрямку.

В Кордильєрах, Аппалачах і горах Центральної Америки проявляється висотна поясність ландшафтів.

Основні особливості клімату Північної Америки визначаються значною протяжністю материка з півночі на південь, впливом оточуючих океанів, особливостями рельєфу. Від широтного положення території залежать розподіл річних сум сонячної радіації.

Кліматичний вплив океанів виражається перш за все в різнохарактерних течіях біля побережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течіїзнижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрім цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.

Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. В той же час відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси літом заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів – торнадо.

Середні січневі температури нижче 0°С характерні на північ від 40° пн.ш. Найнижчі зимові температури відмічені на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С й нижче. На плоскогір’ї Юкон спостерігається температура -64°С, а на льодовиковому щиті Гренландії — до -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо зимою.

Середні липневі температури на півночі Канади складають +5..+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки – +22..+24°С. Найвищі температури літом спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С – в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).

Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500-2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки – 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка знаходяться під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200-1400 мм на рік, в Аппалачах – 1000-1100 мм, на Центральних рівнинах – 700-900 мм, на Великих рівнинах – 300-400 мм. Найменша кількість опадів (100-200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну й на півночі Мексиканського нагір’я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.

В Північній Америці представлені всі кліматичні пояси, крім екваторіального.

Основні корисні копалини: великі запаси природних ресурсів і широкий внутрішній ринок дозволяють США бути могутньою державою, що не залежить від експорту, і найвпливовішою країною континенту. Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію і лляного насіння; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У СШАнайбільше у світі виробництво солі і друге нафти і бавовни; майже 30 % світового виробництва яловичини і телятини одержують у Північній Америці; населення 395 млн. (1990

Півде́нна Аме́рика — південний континент в Америці, розташований в Західній і Південній (частково і в Північній півкулі) півкулях планети Земля. Омивається на заході водами Тихого океану, на сході — Атлантичного З півночі межуєПанамським перешийком з Північною Америкою.

До складу Південної Америки також входять різні острови, більшість з яких належить країнам континенту.Великі й Малі Антильські острови Карибського моря відносяться до Північної Америки.

Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який, у свою чергу, вперше припустив, що відкритіХристофором Колумбом землі не мають відношення до Індії, а є Новим Світом, невідомим до того європейцям.

Площа континенту — 17,8 млн км²^[1] (4-е місце серед континентів), населення — 385 742 554 осіб (2008, 5-е місце серед континентів).

Протяжність з півночі на південь — (приблизно) 7350 км. Протяжність із заходу на схід — (приблизно) 4900 км.

Південна Америка майже ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивається водами Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок був проритий канал, по якому нині найчастіше умовно проводять межу між Північною й Південною Америкою — по Панамському каналу^[2].

Площа континенту — 17,8 млн км², площа півострів та островів — 1% площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.)^[2].

Середня висота поверхні континенту — 655 м. Найвища точка знаходиться в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49% поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5% — понад 2000 м.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. ВТихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелагВогняна Земля.

Клімат Південної Америки визначається географічним положенням її території, особливостями планетарної циркуляції атмосфери, впливом навколишніх водних просторів океанів й океанічних течій, а також особливостями макрорельєфу.

Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.

Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2 000-3 000 мм опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів^[3]. Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.

Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов'язано з орографічним бар'єром у виглядіАнд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холоднаПеруанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150–200 мм опадів за рік^[3].

Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000-3000 мм опадів на рік.

В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна поясність. В нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в екваторіальному поясі.

вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних рік. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує в два рази більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Таким чином, Південна Америка багатша за інші материки на водні ресурси.

Живлення більшості рік Південної Америки дощове. Лише деякі ріки отримують додаткове живлення за рахунок ґрунтових вод, танення снігу й льоду в горах. Всі великі ріки материка несуть свої води в Атлантичний океан. До басейну Тихого океану належать короткі гірські річки Анд. Території внутрішнього стоку займають невеликі площі (всього 6%)^[5].

Амазонка — найбагатоводніша річка планети. Вона має найбільший у світі басейн (близько 7,2 млн км²), в якому може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їх злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живиться Амазонка дощовими водами. В неї впадає більш як 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір'ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100–150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Ігуасу на притоці з тією самою назвою спадає з висоти 72 м, розбиваючись на кілька сотень струменів і потоків.