Геологічна будова і рельєф

Територія сучасної Євразії пройшла склад­ний шлях свого геологічного розвитку. Вона складається з кількох зчлено­ваних древніх материків та їх уламків: на північному заході з Лавренції, східна частина якої після кайнозойських опускань в області Атлан­тичного океану відділилася від Північної Америки і утворила Європейський виступ; на північному сході – з Ангар іди, яка в пізньому палеозої була зчленована з Лавренцією складчастою структурою Уралу, утворивши Лавразію, яка проіснувала до середини мезозою; на півдні – з уламку Гондвани, після розпаду якої до Євразії причленувалась її північно-східна частина в складі Аравійської та Індійської платформ.

Структурний план сучасного рельєфу Євразії буз закладений ще мезозої, але кінцеве формування основних рис поверхні обумовлено новітніми текто­нічними рухами, які охопили Євразію в неоген-четвертинний час. При цьому ці рухи проявились значно інтенсивніше, ніж будь-де на Землі. Це були вер-тикальні переміщення великої амплітуди, які включали арочно-блокові під-няття гір і нагір’їв, опускання западин з частковою перебудовою багатьох структур. Підняття охопили не тільки альпійські складчасті структури, але і омолодили, а часто і відродили гірський рельєф в більш древніх структурах, які були вирівняні до кайнозою. Інтенсивність новітніх рухів обумовила в Євразії гір (середня висота материка 840 м) з утворенням височайших гірських систем: Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш, Тянь-Шань, з вершинами, що перевищують 7-8 тис. м. На значну висоту були підняті масивні Передньоазійські нагір’я, Памір, Тибет. З цими підняттями зв’язано відрод­ження гір в великому поясі від Гіссаро-Алтаю до Чукотки, гір Куньлуня, Скандинавських гір та інших. Омолодження в ході новітніх піднять відчули середньогір’я Уралу, Середньої Європи (Карпати) та інші і меншій степені – обширні плоскогір’я і плато: Середньосибірське, Декан та інші. Зі сходу материк облямований окраїнними підняттями: Корякське нагір’я, гори Сіхо­те-Алінь та інші і супроводжується гірсько-островними дугами, серед яких виділяються Східно-Азійські і Малайські.

Велику роль в рельєфі Євразії відіграють рифтові структури. Це Рейнський грабен, западини Байкалу, Мертвого моря та інші. Молодим скла-дчатим поясам і структурам відроджених гір характерна особливо висока сейсмічність. За інтенсивністю і частотою руйнівних землетрусів з Євразією може зрівнятися лише Південна Америка. Нерідко в створенні рельєфу моло-дих піднять приймав участь і вулканізм, проявлені в лавових покровах і вулканічних конусах Ісландії і Вірменського нагір’я, активні вулкани Італії, Камчатки, острівних дуг на сході і південному сході Азії, погаслі вулкани Кавказу, Карпат, Ельбрусу та інші.

Новітні опускання призвели до затоплення численних окраїн материку і відокремленню архіпелагів, що примикають до Євразії. Це архіпелаги Дале­кого Сходу, Британські острови, басейн Середземного моря та численні інші. Моря не раз наступали на різні частини Євразії в минулому. Їх відкладами були складені морські рівнини, що піддавалися потім розчленуванню льодо­виковими, річковими і озерними водами. Найбільш обширні рівнини Євразії – Східно-Європейська (Руська), Середньоєвропейська, Західно-Сибірська, Туранська, Індо-Ганська. В багатьох районах Євразії розповсюджені похилі і цокольні рівнини. Значний вплив на рельєф північних і гірських районів материку зробили древні зледеніння. В Євразії знаходиться найбільша в світі площа плейстоценових льодовикових і воднольодовикових відкладів. Су­часне зледеніння розвите в багатьох високогір’ях Азії: Гімалаї, Каракорум, Тибет, Куньлунь, Памір, Тянь-Шань в Альпах і Скандинавії. Особливо потужне зледеніння на островах Арктики і в Ісландії. В Євразії більш широ­ко, ніж на інших континентах, розповсюджене підземне зледеніння – багато­річ­номерзлі породи і жильні льоди. В областях залягання вапняків і гіпсів розвиваються карстові процеси. Для засушливих районів Азії характерні пустельні форми і типи рельєфу.

Клімат

На клімат Євразії впливають потужні центри дії атмосфери як кругло річні такі як Азорський і Гавайський антициклони, Ісланська і Алеутська депресії, так і сезонні, серед яких виділяються зимовий Азіатський антициклон з центром над Монголією і літня депресія над Південною Азією. Величезні розміри Євразії і складність її рельєфу визначають надзвичайну різноманітність кліматичних умов і, як ніде в світі, значне розповсюдження континентальних типів клімату. Дуже великі широтні відмінності між холодними, помірними і жаркими кліматичними поясами. В Арктиці і Суб­арктиці протягом всього року діють циклони арктичного фронту, в помірних широтах – полярного фронту, в більш низьких широтах – циклони тропічного фронту (тайфуни), які нерідко викликають ураганні вітри. З сезонним змі­щенням загальної циркуляції зв’язана зміна сухого літа вологою зимою в західному секторі субтропічного поясу (середземноморський клімат). Зимові дощі обумовлені тут циклонами полярного фронту. Тропічний пояс в Європі відсутній, а в Азії виражений тільки в південно-західній частині (Аравій­ський півострів, пустиня Тар), де панує клімат тропічних пустель, на схід його замінюють субекваторіальні пояси. В екваторіальному поясі проходить конвергенція повітряних мас, які притікають з півночі і півдня, що формує рясні опади протягом всього року. Чіткі і секторні відмінності – зміни континентальних і перехідних типів клімату в глибині Євразії і океанічних на більшій частині її периферії. Вплив океанів на клімат особливо помітний в Західній Європі, де в західний переніс повітряних мас включається повітря, яке відтікає по периферії Азорського антициклону; в тому же напрямку, вздовж арктичних і полярних фронтів, переміщуються циклони, які зароджуються в області Ісландської депресії. При русі на схід атлантичне повітря поступово втрачає вологу і перетворюється в континентальне. Повітряні маси з Тихого і Індійського океанів проникають в глибину суші тільки в окремі сезони – в циклонах і мусонах. З півночі в Євразію вільно втікає арктичне повітря, яке стримується широтними орографічними бар’є-рами лише в глибині материка. У внутрішніх районах Євразії в холодний час року панує високий атмосферний тиск, що сприяє застою повітря, сильному випромінюванню тепла і низьким приземним температурам. Звідси на схід і південь відтікають зимні континентальні мусони. Літні температури повітря, навпаки, високі. Секторні кліматичні відмінності усугубляються морськими течіями. Теплі течії створюють позитивні зимові і річні температурні анома­лії біля берегів північно-західної Європи і Японії, холодні течії – негативні літні і річні аномалії біля берегів Східної Азії. В гірських районах ярко виражені висотна поясність кліматичних умов і їх зміна в залежності від експозиції схилів. Чітко проявляється бар’єрна ізоляція внутрішніх областей Євразії, з чим зв’язані різкі контрасти зволоження. Над обширними нагір’ями застоюється вихолоджене повітря і флотуються місцеві центри дії атмосфери і своєрідні варіанти високо гірських кліматів. Наприклад, клімат високогір-них пустель Паміру і Тибету.