Державний бюджет та бюджетне обмеження уряду. 3 страница

58. Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика — це система цілей та за­собів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть впливати тіль­ки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефі­цитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.

Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильни­ки однієї вважають, що до інфляції треба присто­совуватись, навчитись жити в умовах інфляції, обме­жуючи згубний її вплив на економіку шляхом індек­сації податків, контрактів за заробітною платою, позиками і т. ін.

Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції чисте зло для економіки, якому треба протисто­яти за допомогою будь-яких можливих макроеко-номічних заходів, не гребуючи навіть падінням об­сягу виробництва.

Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.

Активна політика передбачає різке (шокове) ско­рочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосо­вується в умовах гіперінфляції.

Активна політика застосовує такі групи заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

• контроль за грошовою емісією;

заборона емісійного фінансування державного бюджету;

• здійснення поточного контролю за кількістю гро­шей в обігу через операції на відкритому ринку;

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

2. Заходи, спрямовані проти інфляції включають:

• зменшення державних витрат;

• зростання податків;

• скорочення бюджетного дефіциту;

• здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

• стабілізацію валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією про­позиції (витрат), включають:

• обмеження зростання факторних доходів і цін;

• обмеження монополізму та захист конкурентно­го середовища;

• зниження податків на бізнес та з громадян;

• здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;

• посилення мотивацій до трудової діяльності шля­хом змін у соціальній політиці.

59. Ринок робочої сили. Фактори, які визначають сучасний стан ринку робочої сили, 1.Відповідно до закону Оукена відбувається відста­вання фактичного обсягу ВНП порівняно з тим об­сягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості.

2.Відбувається нерівномірний розподіл втрат від без­робіття серед різних соціальних верств населення.

3.Під час кон'юнктурного безробіття - через тривалі періоди бездіяльності — втрачається кваліфікація ро­бітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

4.Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рі­вень їх захворювань тощо.

5.Безробіття призводить до громадського і політично­го безладдя.

Головною тенденцією ринку праці в Україні є стале зниження рівня безробіття, яке розпочалося у 2000–2001рр., а з 2002р. доповнилося і такими важливими ознаками оздоровлення ринку праці як скорочення довготривалого безробіття.

Показники безробіття

Кількість громадян у віці 15-70 років, які з різних причин не мали роботи або прибуткового зайняття за 2003р., порівняно з даними за 2002р., зменшилася на 154,1 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 15,7 млн. осіб, або 43,4% всієї кількості населення зазначеного віку. При цьому, кількість безробітних у віці 15 – 70 років у цілому по країні порівняно з показником за 2002р. скоротилася на 10,5%, або на 241,5 тис. осіб. Це відбулося виключно за рахунок зменшення чисельності безробітного населення в міській місцевості на 13,9 %, або на 260,4 тис. осіб. Проте у сільській місцевості обсяги безробіття збільшилися на 4,4%, або на 18,9 тис. осіб.

Відповідні зміни вплинули на рівень безробіття населення віком 15 – 70 років, визначений за методологією МОП, який за зазначений період у цілому по країні скоротився з 10,1% до 9,1%, у міського населення – з 11,6% до 9,9%. Проте у сільській місцевості відбулося зростання цього показника з 6,6% до 7,0%. Цей показник був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками та міського населення на відміну від сільського. За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці від 15 до 25 років, яка не маючи належної освіти та професійного досвіду не здатна на рівних конкурувати на ринку праці.

Кількість безробітних у віці 15–70 років у цілому по країні за 2004 рік порівняно з показником за 2003 рік, скоротилася на 101,3 тис.осіб, або на 5,0%. Це відбулося в основному за рахунок зменшення чисельності безробітного населення міської місцевості на 206,0 тис. осіб або на 13,3%. Відповідно рівень безробіття населення віком 15 – 70 років (за методологією МОП) за зазначений період у цілому по країні скоротився з 9,1% до 8,6%, а у міського населення – з 9,9% до 8,7%. Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) за 2004 рік складав 9,2% та був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками, та сільського населення на відміну від міського. За віковими групами найвищий рівень безробіття, як і в попередньому періоді, спостерігався серед молоді у віці 15-24 роки.

Рівень безробіття (за методологією МОП) населення працездатного віку майже удвічі перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахований за відповідною методикою, тобто по відношенню до економічно активного населення працездатного віку. При цьому його варіація за статтю та місцевістю була наступною: у жінок таке перевищення складало 1,4 раза, у чоловіків – 2,8, у міського населення – 2,5, а в сільського населення – 1,3 раза.

Основними причинами безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням (33,9%); вивільнення з економічних причин (32,9%); неможливість знайти роботу після закінчення навчальних закладів (18,0). Продовжує скорочуватись кількість незайнятих осіб працездатного віку, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2003 рік ця категорія осіб скоротилася на 29,8% та становила в 2004 році 443,4 тис. Слід відмітити, що відповідно до рекомендацій міжнародних організацій, зневірені особи також можуть бути віднесені до безробітних.

З урахуванням цієї категорії населення, рівень безробіття працездатного віку становив би 11,1%, проти 9,2%, розрахованого за методологією МОП. Відповідно, ці показники дорівнювали б: в міській місцевості 10,7% та 9,1%, в сільській – 12,1% та 9,3%.

Вивільнення у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій.

Одним з позитивних явищ ринку праці впродовж 2004 року було скорочення довготривалого безробіття серед осіб, які перебували на обліку у державній службі зайнятості. Так, кількість безробітних, які перебували на обліку цієї установи більше одного року, порівняно з 2003 роком скоротилася на 8,5% та на 1 січня 2005р. становила 156,8 тис. осіб, або 16,0% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, у віці 15–70 років у цілому по країні у 2005р., порівняно з показником у 2004р., скоротилася на 305,9 тис. осіб або на 16,0% та становила 1,6 млн. осіб. За віковими групами найвищий рівень безробіття, спостерігався серед молоді у віці 15–24 роки, а найнижчий серед осіб пенсійного віку.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2006р. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2006р., порівняно з 2005р., скоротилася на 85,8 тис. осіб, або на 5,4% та становила 1,5 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,1 млн. осіб), решту – сільські жителі (401,5 тис. осіб ). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 81,5 тис. осіб, або на 5,1%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 6,8% економічно активного населення зазначеного віку. Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 7,8% у 2005р. до 7,4% у 2006р. Більш суттєве зниження цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед міського населення на відміну від сільського населення, показник якого залишився на рівні 2005р.

За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці 15–24 років, а найнижчий - серед осіб пенсійного віку. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2005р., зменшилась на 12,0% та становила у 2006р. 784,5 тис. осіб, що складає понад половину кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. За останні шість років зниження обсягів зареєстрованого безробіття відбулося за рахунок населення міської місцевості, де кількість зареєстрованих безробітних скоротилась більш як удвічі (з 904,5 тис. осіб у 2000р. до 386,7 тис.осіб у 2006р.). Натомість у сільській місцевості переважала тенденція до зростання зазначеної категорії громадян, яка за 6 років зросла на 45,1%. За сприянням державної служби зайнятості за 2006р. було працевлаштовано понад 1,1 млн. незайнятих осіб., або більше третини (39,7%) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2005р. відповідно – 1,0 млн. та 36,4% відповідно). Тенденція в цілому позитивна.

60. Зайнятість та безробіття у макрозв’язках.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою, податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих. Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може знижувати рівень з\п, а це, в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.

61. Види безробіття. Закон Оукена.

Макроек-ою проблемою є безробіття. Безробіття в ринковій ек-ці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропоз-ія робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний хар-ер.

Нас-ня=робоча сила+особи поза робочою силою; робоча сила=зайняті+безробітні.

Рівень безробіття (u): u=(безробітні/робоча сила)*100%.

Рівень зайнятості=(зайняті/особи у віці від 16 і старше)*100%.

Існують 3 види безробіття:

1) фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, яке пов'язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи.

2) Структурне безробіття – означає невідповідність між пропоз-єю праці та попитом на робочу силу, яка виникає в зв'язку з технологічними змінами у процесі вир-ва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропоз-я не може швидко пристосуватися до цього.

3) Циклічне безробіття – це вивільнення робочої сили викликане загальним спадом вир-ва, тобто тією фазою ек-го циклу, яка пов'язана з кризовим явищем в ек-ці, ¯ АД, ¯ зайнятості і ­ рівня безробіття.

Рівень безробіття за умов повної зайнятості= сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називається також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП.

Закон Оукена

Зазвичай рівень фактичного безробіття перевищує його природний рівень. За цих умов економіка працює з недо­статнім коефіцієнтом віддачі. Перевищення фактичним рівнем безробіття природного рівня приносить суспільству значні втрати. Математично зв'я­ зок між втратами ВВП та перевищенням фактичним безро­біттям його природного рівня обґрунтував Артур Оукен. Він розрахував, що для США кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшу є об­сяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5 процен­та. Цей закон прийнятний і для економік постсоціалістичних країн.

Виявивши залежність цих двох змінних (1: 2,5 або 2: 5), закон Оукена дає можливість математично розрахувати втрати, які суспільство несе за певного рівня безробіття. Наприклад, якщо рівень безробіття становить 11 %, а при­родний рівень 6 %, то перевищення фактичного рівня без­робіття над природним складає 5 %. Помноживши 5 % на коефіцієнт Оукена (2,5), матимемо втрати реального ВВП відносно потенційного його обсягу (5 • 2,5 = 12,5 %). Це означає, що якби у певному році рівень безробіття дорівню­вав природному, то реальний ВВП був би на 12,5 % більшим від фактичного.

Закон Оукена можна зобразити за допомогою формули

де (β — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безро­біття;

и — фактичний рівень безробіття; и* — природний рівень безробіття; У* — потенційний обсяг національного виробництва в умовах повної зайнятості;У — фактичний обсяг національного виробництва;

U — и* — рівень циклічного (кон'юнктурного) безробіття;

Y* - У — кон'юнктурний розрив між потенційним і фактичним обсягами національного виробництва.

62. Класичний і кейнсіанський підходи до пояснення причин безробіття.

Класичний підхід до проблеми безробіття.

63. Система соціального захисту громадян в умовах ринку в Україні.

Принципи соціального захисту

• Забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині зна­ходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.

• Організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначаєть­ся якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.

• Макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі через реформу податкової системи.

• Створення сприятливих умов для професійної і соціальної мобільності населення.

• Офіційне встановлення реального рівня прожиткового мі­німуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.

• Захист інтересів споживачів, пов'язаний з переходом від ринку продавців до ринку покупців.

64. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості в Україні.

За кейнсіанською теорією зайнятості, в умовах ринкової еко­номіки не існує механізму, який забезпечує і гарантує повну зайнятість.

Одним із висновків цієї теорії є фундаментальне положення про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюю­чою і потребує планомірного і цілеспрямованого державного регулювання.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ здійснюється за трьома основними принципами:

1)Працевлаштування не­зайнятого населення та надання допомоги щодо підготовки і перепідготов­ки кадрів (біржі праці)

2)Стимулювання формування гнучкого ринку праці. забезпечення трудових відносин

3)Cоціальний захист потерпілих від безробіття людей(система допомог)

Методи державного забезпечення зайнятості

ПРЯМІ МЕТОДИ

о Законодавче регулювання умов найму та викорис­тання робочої сили (тру­дове законодавство);

о Стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили;

о Заходи щодо збереження та підвищення рівня зай­нятості на підприємствах.

НЕПРЯМІ МЕТОДИ

Державна фінансова полі­тика (асигнування та суб­сидії^-).

Монетарна політика (регу­лювання грошового обігу).

Фіскальна політика (зміна податкових ставок).

Виплати різних видів до­помог на випадок безро­біття.

65. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості в Україні.

Основні методи та засоби державного регулювання зайнятості. Яким інструментам державного регулювання зайнятості надає перевагу уряд України.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентноспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на: сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця; гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць; дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення; підтримці працезд. громадян у працезд. віці, які потребують соціального захисту; забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць; певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать: створення додатк. і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створ. умов для іноз. інвестування та для самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби зайнятості.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових пост. і тимчасових робочих місць у суч. умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією зайнятості.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами: формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць; створення механізмів реалізації політики зайнятості в загально-національних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.); регулювання трудових міграцій; забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян; сприяння професійній мобільності; розвиток соціально-трудових відносин; удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці; сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

66. Міжнародна торгівля: роль, обсяг, структура, особливості. Платіжний баланс. Торговий дефіцит.

МІЖНАРОДНА (СВІТОВА) ТОРГІВЛЯ - форма міжна родних економічних відносин, що ґрунтується на МПП, спеціа­лізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого екс­порту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

Світовий ринок - це система проникнення одних країн в економіку інших через товарний обіг, за умов, що внутрішні ринки цих країн виступають зовнішніми для інших країн.

Світове господарство, як і світовий ринок, базується на ви­годах розподілу суспільної праці.

А. Сміт, а за ним і Д. Рікардо в теорії порівняльних переваг довели, що різні держави можуть отримувати вигоду від спеціалізації на виробництві певних видів товарів та послуг.

ПРИЧИНИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1)Ефективне виробництво різ­номанітних технологій або комбінація ресурсів в окре­мих країнах.

2) Нерівномірність у розподілі і забезпеченості економічними ресурсами різних країн.

Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних пе­реваг, дає можливість світовій економіці досягти більш ефек­тивного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріаль­ного добробуту.

Рис. 11.7. Значення міжнародної торгівлі для національної економіки

Відповідно до принципу порівняльних переваг, який був запропонований Д. Рікардо в 1817 р., сукупний обсяг про­дукції стане максимальним тоді, коли колений товар буде вироблятися тією країною, в якій нижчі витрати.

Шведський економіст, лауреат Нобелівської премії Б. Улін на основі положень теорії порівняльних витрат довів, що вигоди міжнародного обміну (або ефекти міжнародної тор­гівлі) можуть бути отримані із спеціалізації країн на по­ставках світовому господарству певних факторів вироб-

ництва (природних ресурсів, праці, капіталу, підприємницьки: здібностей, технології, інформації тощо).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг продовжи ли у своїх роботах шведський економіст Елі Хекшер та йог< учень Бертіль Олін у 20-30 рр. XX століття. Теорія Хекшера Оліна відповіла на питання: чому виникають відмінності у від носних витратах у різних країнах.

Головна ідея цієї теорії така.

У зв'язку з тим, що матеріальні і трудові ресурси розподілен між різними країнами нерівномірно, в умовах відкритої економі ки кожна країна прагне спеціалізуватися на експорті тих товарів стосовно яких вона має надлишкову кількість виробни чих факторів, і як наслідок, порівняно низькі ціни. І, навпаки країна буде імпортувати ті товари, на які відчутний дефіцит ви робничих факторів, і тому на них порівняно високими є ціни.

За теорією Хекшера - Оліна, у процесі міжнародно торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються і країні втрачають початкові переваги. Це пояснюється тим, що з роз витком експортних галузей виробничі фактори в країнах експортерах перестають мати надлишок, попит на них і пропо зиція вирівнюються і ціни зростають до рівноважного рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняль ні переваги окремих країн, розширює коло експортерів і сприя< виникненню міжнародної конкуренції.

У середині 50-х років відомий американський економіст Ва лерій Леонтьєв перевірив емпірично основні висновки теорі Хекшера - Оліна і отримав парадоксальні результати. Викорис тавши модель міжгалузевого балансу «затрати - випуск» зе 1947 р., Леонтьєв показав, що в американському експорті пере важали відносно трудомісткі товари, а в імпорті капіталомістк (хоча надлишковим фактором виробництва на ту пору був капі тал, а рівень заробітної плати був значно вищим, ніж в іншю країнах). Отриманий результат суперечив тому, що передбачалг теорія Хекшера - Оліна, і тому отримав назву «парадокс Леонтьєва».

Подальші дослідження з метою пояснення цього парадоксу дали змогу збагатити теорію Хекшера - Оліна завдяки враху

ванню додаткових факторів, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

=> неоднорідність факторів виробництва, особливо робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. За наяв­ності надлишку висококваліфікованої робочої сили попит кра-їн-імпортерів може здійснюватися на продукцію, яка потребує значних витрат некваліфікованої робочої сили;

=> вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики уряду (протекціоністська політика уряду може обмежу­вати імпорт і стимулювати розвиток національного виробництва, або сприяти розвитку тих експортних галузей, де спостерігається відносний дефіцит національних факторів виробництва тощо).

Для оцінки «вигідності» для країни зовнішньої торгівлі ви­користовують показник «умови торгівлі» (в) - співвідно­шення експортних цін даної країни до її імпортних цін.

Зростання показника умови торгівлі (в) свідчить про поліп­шення умов обміну для даної країни і підвищення добробуту нації, а його зменшення, навпаки, вказує на погіршення умов торгівлі і падіння добробуту.