Державний бюджет та бюджетне обмеження уряду. 2 страница

В короткостроковій моделі зростання про позиції грошей (М) підвищує їхні реальні запаси (М/Р), оскільки рі­вень цін (P) не змінюється. За даного рівня доходу зростання реальних запасів грошових коштів веде до падіння процентної ставки, тому крива LM пересувається пра­воруч вниз уздовж кривої IS, За зни­ження процентних ставок зменшу­ються витрати, пов'язані з фінан­суванням інвестицій. Фірми реа­гують на це підвищенням планових інвестицій, що збільшує обсяг ви­робництва в економіці. Таким чи­ном, зсув кривої LМ і зменшення рівноважної процентної ставки су­проводжується зростанням рівно­важного доходу. Як уже відомо, описаний механізм, через який зміни в пропозиції грошей впливають на економічну систему, отримав назву кейнсіанського передатного механізму грошово-кредитної політики.

Застосування стимулювальної грошово-кредитної політики дає змогу за­безпечити короткострокове економічне зростання без ефекту витіснення.

Обмежувальна грошово-кредитна політика в короткостроковому періоді призводить до зменшення реального обсягу виробництва. В умовах зменшення пропозиції грошей відбувається зсув кривої LM ліворуч вгору. Згідно з кейнсіанським передатним механізмом, це збільшує ставку процен­та. Ії зростання викликає скорочення планових інвестицій і, відповідно, зменшує рівноважний рівень доходу в економіці.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Грош.-кред. політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економ. циклу, попередження і подолання спаду вир-ва.

Мета грош.-кред. політики – досягнення на нац. ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду вир-ва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Гол. суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грош.-кред. д-ть комерц. банків.

У своїй політиці Центральний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку – суть методу полягає в купівлі-продажу Центр. банком урядових ЦП на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Центр. банк вступає у відносини з комерц. банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові ЦП, Центр. банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банк. системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Якщо Центр. банк продає урядові ЦП, то в результаті у комерц. банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються ЦП, а в Центр. банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерц. банків до кредитування. Скорочення резервів у комерц. банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грош.-кред. механізм діє у зворотньому напрямку: Центр. банк починає скуповувати урядові ЦП у комерц. банків, нефінансових фірм і населення, збільшуючи таким чином резерви комерц. банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує відсоткову ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика “дешевих” грошей.

Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Центробанк також може впливати на кредитні можливості комерц. банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Центр. банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка – це відсоток, під який Центр. банк надає кредити комерц. банкам. Центр. банк може надавати безпосередньо позику комерц. банкам, призначаючи низьку (дисконтну облікову ставку). Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерц. банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Центр. банк скорочує резерви комерц. банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Грошово-кредитна політика – сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є НБУ.

Основні функції НБУ: 1) емісія готівки та організація грошового обігу; 2) функція «банку банків»; 3) функція «банкіра уряду»; 4) здійснення грошово-кредитної політики; 5) здійснення валютного регулювання; 6) забезпечення стабільності національної грошової одиниці; 7) забезпечення безперебійної роботи платіжної системи; 8) представлення інтересів України у взаємних з центральними банками інших держав та міжнародними установами.

Операції, які здійснює НБУ: 1) відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій; 2) емісія власних цінних паперів; 3) купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу; 4) купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; 5) купівля і продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та квотування; 6) отримання й погашення кредитів від МВФ; 7) операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо.

НБУ використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки.

Інструменти грошово-кредитної політики розрізняють за такими ознаками: 1) за об’єктами впливу: стимулювання кредитної емісії, стримування кредитної емісії; 2) за формою впливу: адміністративні, ринкові; 3) за характером параметрів: кількісні, якісні; 4) за строками впливу: короткострокові, довгострокові.

Причини нестабільності грошово-кредитної системи: 1) нестабільність курсу національної валюти; 2) прорахунки грошово-кредитної політики НБУ; 3) неадекватна фіскальна політика; 4) відсутність системи страхування депозитів тощо.

Політика «дешевих грошей» здійснюється шляхом: викупу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; зменшення облікової ставки та зменшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стимулююча монетарна політика.

Політика «дорогих грошей» здійснюється шляхом: продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; збільшення облікової ставки та збільшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стримуюча монетарна політика.

52. Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики.

І кейнс і монетарнетаристи визначають що центр. проблемою гр-кр. пол-ик є маніпулювання грош. пропозицією з метою впливу на найважл. макроекон. парраметри. Розбіжності між підходами – як і на які параметри можна впливати через грош. пропозицію. Беремо сук. витрати. Кейсіанці вваж. що на сук. витрати можна вплив. опесередковано через % ставки, а монетар-ти безпосередньо (MV=PQ), бо зміни в М безпосередньо тянуть зміни в PQ - обсяг річного вир-ва. Беремо реальний випуск. Кейн-ці вваж., що можна вплив. оскільки випуск залежить від сук. попиту, а останній залеж. від витрат. Монет-ти вваж. що на реал. випуск не може впливати держава через гр. пол-ку. Беремо рівень цін. Кейнс-ці вваж. що завдяки цьому впливу буде змінюв-сь і обсяг вир-ва і швидкість обертання грош. одиниць. За монет. концепцією гр.-кр. пол-ка обов`язково впливає на рівень цін оскільки V= const, а Q визнач-ся структурою вир-ва. Звідси М. За формулою M*V=P*Q.Спільні позиції і кейн. і монет. що через грош. пол-ку можна маніпулювати.

Кейнсіанська модель гр.-кр. пол-ки. Кейн-ці вваж. гр-кр. пол-ку менш результативну ніж бюдж.-податкову(фіскальну). Зміна грош. пропозиціїї змінює ставку %, яка визначає рівень інвестування. Інвестиції як елемент сук. витрат вплив. на обсяг сук. витрат і змінюють рівноважний обсяг вир-ва. Це зображ. так (мал1)

Гр. 1 зображає зв`язки між М<sup>S</sup> і рівноважною ставкою % (і). При незмін. D<sup>S</sup> ­М<sup>S</sup> призведе до здешевлення грошей – ставка ¯. Гр2 зв`язок між і та попитом на інвестиції. Коли і ¯ попит на інвестиції ­ Гр.3 зв`язок між інвест. витратами та обсягом вир-ва.(при збільшенні інвестиційних витрат можна забезпечити виробництво на рівні Yf, що гарантує повну зайнятість.

У Кейнс. концепції % ставка викор. як ціна грошей, і визначає поведінку не тільки тих хто позичає, а тих хто не має боргу. Якщо ставка % ¯, то люди готові тримати більше грошей, попит на них ­; якщо ставка % ­, попит на гроші ¯.Якщо % ставка вище рівноважної, то власники грошей перерозподіляють гроші на користь інших форм, з часом це призводить до зниж. % ставки. Гол. метою гр.-кр. пол-ки за Кейнсом є зміна пропоз. грошей з метою впливу на проц. %. Це робиться через зміну норми банк. резервів, операції на відкрит. ринку. Обмеження впливу грошової пропозиції на ставку % - “пастка ліквідності”, яка виникає тоді, коли ставка %, досягнувши критично-мінімального рівня, надалі перестає знижуватись. Тоді зміна пропозиції грошей не має на неї жодного впливу.(мал)

Монетарна модель. Грунтується на рівнянні MV=PУ. Коли Мs ­ то P або Y повинні ­, або V ¯. Вони виходять з того що при ­ Мs існує невелика вірогідність ­ V (V залежить певною мірою від звичок людей). Якщо це так, то при ­ Мs мають ­витрати PY. M- кільк грошей в обігу; V – швидкість обігу грошей; MV – кільк. грошей що потрібно сплатити при купівлі виробленої продукції. Між монет-ти існують розбіжності стосовно поглядів на динаміку У. Частина вваж. що на У можна впливати через зміну Мs, а інша частина вваж, що Y, V-стабільні.Þ­ Мs втілюється у ­ Р (існує зв’язок між кіль-тю грошей та інфляцією.. Монет. вваж. що У залежить від виробн. можлив-тей та зайн. нас-ня з урахуванням прир. рівня безробіття, тому ­ МsÞ­лише Р.

Маніпулюючи М не можна впливати на величину % ставки. Номін. % ставка має тенденцію до ­, а якщо держава про-водить ефективну антиінфл. пол-ку то ця ставка ¯. Реал.% ставка =Номін.% – Темп

Інфл. Якщо високою є номін. ставка то це в очікуванні високої інф-ції. Щоб ці очік. не виникали треба обмеж. пропоз. грошей. Тому головним засобом пожвавлення ек-ки мають бути не зменш. пропоз. грошей, а структурні зміни і зростання виробн. можливостей.

53. Причини нестабільності грошово-кредитної системи та заходи щодо її стабілізації в умовах світової фінансової кризи. Причини нестабільності грошово-кредитної системи: 1) нестабільність курсу національної валюти; 2) прорахунки грошово-кредитної політики НБУ; 3) неадекватна фіскальна політика; 4) відсутність системи страхування депозитів тощо.

Заходи щодо стабілізації грошово-кредитної системи: 1) удосконалення банківського законодавства. Для України: адаптація загальних законодавчих умов функціонування банків до міжнародних правових норм з метою інтеграції банківської системи України в світову банківську систему. 2) приведення у відповідність до світових норм рівня мінімальних банківських резервів та рівня облікової ставки. Для України: зниження рівня обов’язкових резервів з одночасним і однаковим для всіх суб’єктів зниженням облікової ставки НБ. 3) розвиток нових форм кредитно-банківських послуг та регулювання обсягу кредитного ринку. Для України: пріоритетне використання гнучких валютно-політичних інструментів, розвиток ринку державних цінних паперів тощо.

54. Інфляція: сутність, причини, та форми.

Інфляція – процес знецінення грошей, який проявляється як стійке підвищення заг. рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

Інфляція визнач. як % зміна рівня цін (Р). Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію, яка має місце, коли заг. рівень цін падає і купівельна спроможність грошей ­. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Показником інфляції є темп інфляції (ТІ), який показує як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за фор-лою:

ТІ= ((І¹_цін-І⁰_цін)/І⁰_цін)*100%, де І¹_цін, І⁰_цін - відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Для обчислення ТІ застос. 2 методи:

1) на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує % приросту цін в аналізованому періоді стосовно базового: ТІ=І^А_цін-100, де І^А_цін – індекс цін аналізованого періоду; 100 – індекс цін попереднього періоду.

2) на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує % приросту цін в аналізованому періоді стосовно попереднього: ТІ= ((І^А_цін-І^П_цін)/І^П_цін)*100%, де І^А_цін, І^П_цін - відповідно, ціновий індекс аналізованого і попереднього періодів.

Рівень інфляції (p) показує як змінилися ціни в економіці і вимірюється за доп. індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%: p=І_цін-100%.

Причини інфляції:

1) грощова емісія, не забезпечена товарною масою

2) кредитна емісія

3) криза валютно-фінансової с-ми

4) ­ бюджетного дефіциту та держ. боргу

5) держ. монополія

6) монополізм підприємств

7) механізм оподаткування (при ­ податку на прибуток проявл. тенденція до зниження обсягів вир-ва)

8) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсувати майбутні збитки, можливі в результаті організаційної перебудови економіки)

Види інфляції: помірна харак-ся повільним ­ цін (до 10% на рік), галопуюча (від 10% до 200% на рік) – на цій стадії значно посилюються екон. суперечності та соціал. напруження у сус-ві, гіперінфляція (до 1000% на рік і >) – поведінка споживачів визначається намаганням вкласти гроші у матеріальні цінності, на цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої ф-ції.

Для країн, які залеж. від зовн. торгівлі існ. загроза імпортованої інфляції. Вона виник. у разі ­ цін на імпортні товари за умови твердого курсу валюти.

Стагфляція – це інфляція, яка супроводжується стагнацією вир-ва і високим рівнем безробіття у країні(одночасне­ рівня цін і рівня безробіття).

Інфляція вплив. на економіку ч/з

· перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

· спотворення відносних цін та обсягів вир-ва різних товарів.

Вплив інфляції на рівень реал. доходів та обсяги вир-ва суперечливий і залеж. від того, якою є інфляція, очікуваною чи непередбаченою.

Типи інфляції:

· відкрита хар-ся: постійним ­ цін; дією механізму адаптивних інфляційних очікувань.

Форми: інфляція попиту (виклик. ­ цін господарськими агентами у відповідь на зростаючий попит); інфляція витрат (виклик. ­ цін господарськими агентами для покриття більш високих очікуваних витрат); структурна інфляція (виклик. макроекон. міжгалузевою незбалансованістю)

· подавлена хар-ся: тимчасовим заморожуванням цін та доходів; встановленням граничних цін на продукцію; тотальним адміністративним контролем за цінами.

Монетарні та немонетарні фактори інфляції. Аналіз дії цих факторів в Україні.

В економічній літературі розрізняють 2 основні концепції визначення причин інфляції: монетарна і немонетарна.

Монетарні причини інфляції: 1) зростання номінальної кількості грошей, яке перевищує зростання виробництва благ при сталій швидкості обігу грошей; 2) зростання швидкості обігу грошей, при їх сталій номінальній кількості, яке перевищує зростання реального обсягу виробництва; 3) прискорення темпів інфляції призволить до скорочення попиту на гроші через високі альтернативні витрати утримання реальної каси.

Немонетарні причини інфляції: 1) зростання витрат виробництва, внаслідок: перевищення темпів зростання заробітної плати на темпами зростання продуктивності праці; підвищення цін на сировину; збільшення податків і зростання «податкового клину»; 2) зростання сукупного попиту за у мов повної зайнятості через оптимістичні оцінки майбутньої кон’юнктури; 3) структурні зрушення у сукупному попиті; 4) ринкова влада монополій, олігополій, держави, яка реалізується у монопольному підвищенні рівня цін.

В Україні. До немонетарних факторів відносять такі: ціноутворення, регульоване адміністративними методами. Наприклад, тарифи на деякі послуги, зокрема комунальні, досі регулює держава. Завдяки збереженню встановленого рівня тарифів сповільнюється загальне підвищення рівня цін в економіці; світові ціни на базові товари. Так, на загальний рівень цін в Україні впливають світові ціни на енергоносії. Останнім часом можна було спостерігати здешевлення енергоносіїв на міжнародних ринках, а ця обставина зумовила зниження темпів інфляції всередині країни; врожай сільськогосподарських культур.

Згідно з кількісною теорією грошей, попит на гроші залежить від таких факторів: на прикладі ВВП країни. Зростання ВВП зумовлює підвищення попиту на гроші; швидкість обертання грошей. Збільшення швидкості призводить до зменшення попиту на гроші; рівень цін (інфляція). Підвищення рівня цін в економіці спричинюється до зниження реального попиту на гроші. Отже, в разі зростання монетарних агрегатів (збільшення пропозиції грошей), інфляція може бути помірною — за умови, що в країні збільшується ВВП або зменшується швидкість обертання грошей. Тому несуттєвий вплив експансивної монетарної політики на рівень цін в Україні можна пояснити зростанням ВВП, яке триває вже третій рік поспіль, та ремонетизацією економіки (тобто зменшенням швидкості обертання грошей).

В Україні можна виділити такі чинники ремонетизації економіки: зменшення альтернативної вартості грошей (процентних ставок за кредитами, різниці процентних ставок, інфляції), внаслідок якого економічні агенти тримають більше активів у готівковій формі;
збільшення частки грошових розрахунків у промисловості, яке сприяє підвищенню реального попиту на гроші; відносне зменшення обсягу дебіторської та кредиторської заборгованості; посилення обмінного курсу гривні, завдяки якому зростає попит на національну грошову одиницю.

55. Інфляційний та дефляційний розриви

Бажаним для сус-ва є такий обсяг нац.вир-ва, який можна отримати в умовах, близьких до повної зайнятості.Побудуємо графік,що ілюструє відхилення економіки.Для цього по осі OY відклалемо обсяг ЧНП, а по осі ОХ-сукупні витрати(Е),які для закритої приватної ек-ки=сумі споживчих витрат домогосподарства(С) та інвестиційних витрат(І):

Нехай безінфляційний рівень виробництва в умовах повної зайнятості дорівнює 200 млрд грн. Графік сукупних витрат (С –І₀)₁ перетинає бісектрису кута в точці N₁, яка знаходиться ліворуч від обсягу виробництва в умовах повної зайнятості (N).

Величина, на яку сукупні витрати менші того рівня, що забезпечує рівень ЧНП при повній зайнятості, називають рєцесійним розривом.

Рецесійний розрив — це та величина, на яку потрібно змістити кри­ву сукупних витрат вгору, для того щоб досягти не-інфляційного обсягу ЧНП в умовах повної зайнятості. Графічно реценсійному розриву відповідає відстань по вертикалі між (С+І₀)₀ та (С+І₀)₁.

Зміщення кривої сукупних витрат (С+І₀)₀ вгору від того обсягу сукупних витрат, який забезпечує пов­ну зайнятість, тобто до (С+І₀)₂ відображає інфляційний розрив попиту.

Інфляційний розрив — величина, на яку сукупні витрати ((С+І₀)₂ перевищують рівень витрат, що забезпечують неінфляційний потенційний обсяг ЧНП. Інакпіе кажучи, інфляційний розрив — це відстань, на яку крива сукупних витрат (С+І₀)₂ має зміститись донизу, щоб забезпечити безінфляційний ЧНП при повній зайнятості.Інфляційний розрив свідчить про те, що в суспіль­стві наявний надлишковий інфляційний попит, який не може бути задоволений шляхом зростання реаль­ного обсягу національного виробництва. При рецесійному та інфляційному розривах держа­ва прагне впливати на величину сукупного попиту че­рез величину сукупних витрат, зміщуючи точку рівно­ваги у бажаному для суспільстві напрямку. З урахуван­ням участі держави сукупні витрати набувають вигля­ду: С + І + G.

Дефляційний розрив - відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги за умов повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції (AS) (графік 5).

Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.

де М0 - точка рівноваги;

AS - сукупна пропозиція;

AD - сукупний попит;

YF - лінія повної зайнятості;

YM0- обсяг ВНП (доходу) в умовах рівноваги;

MB - дефляційний розрив.

Дефляційна політика спрямована на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.

56. Інфляційний податок та сеньйораж. При монетизаії ДБ д-ва отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Він виникає в умовах перевищення приросту грошов.маси над приростом ВВП_Р.=> зростає серед.рівень цін. Через це всі економ.агенти змушені сплачувати інфляц.податок, який ч\з вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави: ІТ=p (М/Р), де ІТ-інфл.податок, p-темп приросту інфл.за рік(%), (М/Р)-рівень запасів грошов. Коштів екон. Агентів у реальн. вираженні.

В умовах інфляції економічні суб'єкти фактично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою, - інфляційний податок.

Інфляційний податок - втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.

Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційний податок (ІТ) визначається за формулою:

де Pn- рівень цін в n-му році;

Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році;

Mn- пропозиція грошей в n-му році;

M/P - рівень запасів грошових коштів у реальному вираженні;

PΛ - темпи приросту інфляції за рік.

Інфляційний податок отримує емітент грошової маси, тобто держава.

Крім того, держава отримує додатковий дохід, обумовлений прогресивною шкалою оподаткування, тому інфляція (PΛ) сприяє зростанню номінальних доходів і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високими ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком.

Сеньйораж (SE) - дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші.

Сеньйораж може бути визначений купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за даний період:

З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньйоражу набуває вигляду:

де Mn - пропозиція грошей в n-му році;

Mn-1 - пропозиція грошей в (n-1)-му році;

Pn- рівень цін в n-му році;

Mc - витрати на виготовлення нових грошей.

57. Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні. Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Вона вимір.за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменш.індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції. Для обчисл.темпу інфляції (ТІ) застосов. 2 методи. Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року): ТІ= –100,де – індекс цін аналізованого періоду (року); 100 – індекс цін поперед.періоду (року). Другий – на основі індексу цін поперед.періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізов.періоді (році) стосовно поперед.періоду (року): ТІ=.

Однією з закономірн.інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділ.на 3 види: Помірна (повзуча) інфляція виник.тоді, коли річний приріст цін склад.не більше 10%.Певний час ціни можуть зрост.повільними темпами, що не має негат.наслідків і не відчутним для економ.суб’єктів. Але з часом темпи зрост.цін збільш. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізов.секторах економіки, де почин.прискорено підвищ.ціни на товари у відповідь зростання попиту. Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.десятками або сотнями відсотків. На цій стадії окремі групи економ.суб’єктів добив.різкого підвищ.цін, що змушує й інших посил.свої економ.та соц.вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави. Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.тисячами відсотків. На цій стадії гроші почин.втрачати здатність викон.свої функції. У залежності від характеру кінцевих причин, які виклик.інфляцію, слід розрізн.2 її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат. Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зрост.внаслідок випереджаючого зростання сукупн.попиту стосовно сукупн.пропозиції. Таке зрост.сукупн.попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, держ.витрат, а також ін вест.витрат та ін. Інфляція витрат, як правило, супрводж.падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляції. Отже, стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. У залежності від можливості передбачити зрост.цін розрізн.очікувану і неочікувану інфляцію. Очікув.інфляція спричин.певними тенденціями в економіці або заходами, заплонов.державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь. Неочікув.інфляція є результатом не передбач.змін в економіці, наслідком виникнення незапланов.змін у сукупн.попиті та сукупн.пропозиції. ЇЇ соц.-економ.наслідки прояв.у слідуючому: 1) Зниж.реальні доходи населення. При зрост.цін їхні реальні доходи зменш.і навпаки. 2) Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція зниж.їхню реалюну вартість. У цьому випадку скороч.також і реальні доходи, що їх отрим.власники таких фінансов.активів. 3) Поруш.норм.розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і прогр.кредитори (позичкодавці). Це обумов.тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купів.спроможності грошей, а поверт.за іншої, нижчої. 4) Зниж мотивація до інветув.довгострокових програм. Довго строк.інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очік.отрим.при поточних цінах, у майбут.внаслідок інфляції може суттєво зменш.в реальному вимірі. 5) Прискор.матеріалізація грошей. Під час інфляції зрост.ціни на товарно-матер.ресурси і нерухомість. Тому домашн.господарства та підприємства намаг.позбут.грошей і вкласти їх у запаси товарно-матер.цінностей і нерухомість. 6) Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповн.зайнятості інфляція може викон.і позитив.функцію, якщо воно набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупн.витрати, може ціною помірн. інфляції стимулюв.збільш.вир-ва та зниж.безробіття. Але помірн.інфляція попиту може також самопримнож., якщо стає затяжною. За цих умов до неї звик.продавці і тому автоматично наперед підвищ.ціни на свої товари та послуги. 7) Зниж.мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотвор.структури і диференціації доходів негатив.вплив.на мотивацію підприєм.та трудов.діяльності. Це пов’язано з вел.диференціацією міжгалузев.зароб.плати, розривом у рівні оплати праці в держ.і недерж.секторах економіки, великим відставанням мінім.зароб.плати від середньої. 8) Інфляція відрив.управлінський механізм економіки. Інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регулювання економіки.