Річковий транспорт України, його склад і система управління

Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства та задовольняє потреби населення в пересуванні внутрішніми водними шляхами.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством–Законом України «Про транспорт» і галузевими актами, зокрема Статутом внутрішнього водного транспорту, та законодавством, що регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. ін.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівні та судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління – Міністерством інфраструктури України та спеціальним урядовим органом – Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Мінінфраструктури та підпорядковується йому.

Основними завданнями Укрморрічфлоту є:

Ø участь у межах компетенції в реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

Ø забезпечення розвитку морського та річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

Ø здійснення державного контролю за дотриманням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

Ø додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимог міжнародних договорів України всіма морськими і річковими суднами незалежно від форм власності, галузевої належності та прапора держави, під яким ходить судно, тощо.

Інша складова системи управління – спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхахздійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що підпорядковано Державному департаменту мор­ського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації». Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залучення під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування, в свою чергу, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» в галузі річкового транспорту встановлюють у порядку та межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транспорту є пароплавства (Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Особливий правовий статус мають пароплавства – статус національних перевізників, отриманий відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, якою затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту – річкове судно. Річкове судно —це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування внутрішніми водними шляхами (річками, озерами, каналами). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна – річкове судно «річка – море» – це судно змішаного типу, призначене для судноплав­ства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка – море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінінфраструктури.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа – Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою. Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується.

Після державної реєстрації в п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

Ø судновий білет, зразок якого затверджується Мінінфраструктури;

Ø довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна із Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т. ін.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).