Альтернативні теорії макроекономіч регулювання, їх практична функція

До сучасних теорій макроекономічного регулювання належать наступні:

- сучасний монетаризм, - теорія економіки пропозиції;

- теорія адаптивних та раціональних очікувань.

Теоретичні положення сучасного монетаризму викладені засновником Чиказької школи неолібералізму, Мілтоном Фрідменом в працях «Кількісна теорія грошей» (1956 р.), «Гроші і економічний розвиток» (1973 р.), «Особистий погляд» (1981 р.) та інших.

Методологія «нової монетариської школи»:

- економічний лібералізм; - активне державне втручання в грошово-кредитну сферу; - сильний державний бюджет і обмежені видатки з метою запобігання утворенню інфляції; - соціальна нерівність є наслідком індивідуалізму і свободи людей.

У рамках кількісної теорії грошей для визначення оптимальної кількості грошей в обігу традиційно за основу аналізу брали рівняння обміну Ірвіна Фішера, яке він вивів у 1946 році: ,

перетворюючи рівняння отримаємо: ,

де: М - маса грошей, необхідних для обігу (величина попиту на гроші); V - швидкість обігу грошей; Р – загальний рівень цін в економіці; Y - реальний обсяг виробництва.М^s↑→АD↑→(Y·Р)↑.

Монетарист Мілтон Фрідмен виходив з того, щоб монетарна політика була направлена на досягнення відповідності між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Ms) таким чином, щоб процент приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного доходу (грошовий закон Фрідмена).

«Основний грошовий закон» («грошове правило») М. Фрідмена дозволяє визначити темп зростання грошової маси: ,

де: m – темп зростання грошової маси; р^e - очікуваний темп інфляції; q - темп зростання ВНП.

Виходячи з вищенаведеного, Фрідмен та його прихильники виступили за законодавче регулювання темпу зростання грошової маси державою для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 %, відповідно до нормальних темпів зростання ВНП та інфляції.

Потребу людей в грошах, або попит на гроші М. Фрідман розглядає на основі теорії вибору портфельних інвестицій Дж. Тобіна, згідно з якою функція попиту на гроші має такий вигляд: ,

де: Md – попит на гроші, r_S – реальні очікувані доходи по акціях, r_b – реальні очікувані доходи по облігаціях, P^e - очікуваний темп інфляції, W – матеріальні активи.

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли попит на гроші (Md) дорівнює їхній пропозиції(Md). Так, точка Е знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції грошей і визначає «ціну» грошей – ставку відсотка (іe), яка віддзеркалює альтернативну вартість збереження грошей у готівці

Рис. 7. Рівновага на грошовому ринку

Основні заходи антиінфляційної монетарної політики:

- погашення інфляційних очікувань, насамперед адаптаційних – використання у деяких випадках неочікуваного впливу на економічну ситуацію (метод «шокової терапії»);

- стабільна грошова політика - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси, використовуючи «грошове правило» монетаристів (правило планомірного приросту грошової маси) - цей показник визначається динамікою реального ВВП і таким рівнем інфляції, який уряд зобов’язується контролювати.

Теорія «економіки пропозиції» є продовженням класичних ідей Ж.Б. Сея. Представники цієї теорії (А. Лаффер, Р. Мандель, М. Боскін) основну причину стагнації (економічних криз) та стагфляції (безробіття та інфляція) вбачають у нестачі обсягу національного продукту (сукупної пропозиції). Отже, динамічна економічна рівновага базується на зростанні пропозиції. Представники цієї теорії виступають за:

- обмежене втручання держави в економіку, залишаючи за нею лише стимулюючий і стабілізуючий вплив;

- скорочення податків з метою стимулювання інвестицій (відмова від прогресивного оподаткування);

- захист від дефіциту бюджету – скорочення соціальних програм, бюрократичного апарату, субсидій малоприбутковим підприємствам тощо;

- приватизацію державного сектору.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань» (1965 р.) вважають Джеймса Мута, який раціональними називав ті очікування, які збігаються з прогнозом.

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід (урахування помилок, знання наслідків економічних явищ і процесів тощо).

Вчені цієї теорії заперечували будь-які форми втручання держави в економіку. Пов’язуючи це з тим, що господарюючі суб’єкти мають ту саму інформацію, що і ті, хто її створює і намагається запровадити у вигляді державної економічної політики.

Небезпека державного втручання вдало представлена «ефектом кобри», який вперше був виявлений в Індії, коли держава проводила політику знищення кобр, шляхом винагороди за голову кобри. Така політика призвела до протилежних результатів – селяни почали вирощувати кобр задля реалізації їхніх голів державі.