Основні положення класичної теорії про саморегулюючу здатність ринку

Класична економічна теорія, що виникла в період зародження і раннього розвитку капіталізму, коли підприємницька діяльність поширилася на багато галузей промисловості і сферу виробництва в цілому, формувалася і затверджувалася під назвою політичної економії. Прихильників «автоматизованої економіки» вважають прихильниками класичної чи неокласичної макроекономічної думки. Класична школа була заснована у сімнадцятому столітті. На першому етапі свого розвитку, який охоплює період з кінця XVII ст. і до початку другої половини XVIII ст., відбувалося розширення сфери ринкових відносин і спростування ідей меркантилізму. Представниками цього етапу є Вільям Петті, засновник економічної статистики, і П'єр Буагільбер. Вони висунули теорію трудової вартості. Відповідно до цієї теорії джерелом і мірилом вартості є кількість витраченої праці на виробництво продукції. Основу багатства держави вони бачили не в сфері обігу, а в сфері виробництва. У кінці XVIII століття починається другий етап розвитку класичної економічної теорії. Цей етап охоплює період останньої третини XVIII ст. і пов'язаний з ім'ям Адама Сміта, який сформулював концепцію економічного лібералізму. Завдяки йому аж до 30-х рр. XX ст. незаперечним вважалося положення про невтручання держави у вільну конкуренцію. Основна праця шотландця Адама Сміта, класика політичної економії, отримала назву «Дослідження про природу і причини багатства народів». Головна його ідея полягає в тому, що люди, переслідуючи власні інтереси і особисту вигоду, створюють ведені «невидимою рукою» ринкових законів, блага і вигоди для суспільства в цілому. З'являються гіпотези про вічну стабільность економіки, зароджується теорія яка говорить, що на всіх ринках діє досконала конкуренція, всі ціни регулярно змінюються в залежності від станів попиту і пропозиції, ринок здатний самостійно прийти в рівновагу.

На першу половину XIX століття, коли в ряді розвинених країн завершився промисловий переворот, припадає третій етап. Представниками цього етапу є такі економісти як Давид Рікардо і Томас Мальтус. Саме в цей період було сформульовано припущення про те, що в економіці не може бути дисбалансу сукупних попиту і пропозиції, оскільки останнє «саме породжує сукупний попит». Дане твердження було зроблено видатним французьким економістом Жаном Батистом Сеєм і було названо Законом Сея. Відповідно до його теорії, щоб у людей була можливість придбати потрібний товар, вони повинні мати роботу і, відповідно, дохід у вигляді заробітної плати. Класики не заперечували, що на вільному ринку можуть відбуватися порушення по окремих товарах або групам товарів, але тільки в силу якихось зовнішніх причин, а не в силу порушення внутрішніх взаємозв'язків чи недосконалості ринкового механізму.

У законі Сея спочатку малася на увазі бартерна економіка (сума доходів продавців в точності відповідає сумі витрат покупців). Але класичні економісти, зокрема Рікардо і Мілль, підтримуючи закон Сея, стверджували, що він справедливий і для грошової економіки, оскільки економіка завжди тяжіє до рівноважного стану, а гроші – це всього лише засіб обміну, який ліквідує незручності, пов'язані з бартером.

Четвертий етап охоплює другу половину XIX ст. Представники: Карл Маркс і Джон Стюарт Мілль. Досягнення англійської класичної школи в інтерпретації Дж. С. Мілля, який у 1848 р. заявив, що "на щастя, в законах вартості немає нічого, що б залишилося з'ясувати сучасному або будь-якому майбутньому автору; викладання цього предмета є завершеним", зводилися до наступного:

• вартість речі буває тимчасова (ринкова) і постійна; остання є центром, навколо якого коливається і до якого прагне перша;

• ринкова вартість визначається попитом і пропозицією, при цьому попит у свою чергу залежить від ринкової вартості;

• природна вартість по-різному визначається для невідтворюваних і вільно відтворюваних товарів. У першому випадку (сюди ж відносяться і монопольні ситуації) вона залежить від рідкості речі, у другому ─ від величини витрат виробництва товару і його доставки на ринок;

• витрати виробництва складаються із заробітної плати і прибутку на капітал і визначаються в кінцевому рахунку кількістю затраченої праці.

Сучасний дослідник у галузі економіки Фролова Т.О. у своїй роботі «Етапи розвитку класичної школи» виділила такі загальні характерні ознаки класичної економічної теорії:

1) несприйняття протекціонізму в економічній політиці держави;

2) переважний аналіз сфери виробництва у відриві від сфери обігу, вироблення й застосування прогресивних методологічних прийомів аналізу;

3) спроби виявити механізм формування вартості товарів і коливання рівня цін на ринку у зв'язку з витратами виробництва або кількістю витраченої праці;

4) категорія «вартість» визнається вихідною категорією економіки та аналізу;

5) спроба обгрунтувати динамізм і рівноважність стану економіки;

6) гроші були визнані стихійно виділеним товаром у товарному світі, який не можна скасувати ніякими угодами.