Тема 27. Правовий режим земель рекреаційного призначення

1). Гальчинська Н. Правовий режим земель індустріальних парків з Україні / Н. Гальчинська//Право України. -2010. - N8 1. -С. 212-217.

2). Кулинич П. Ф. Правовий режим земель рекреаційного призначення / П. Ф. Кулинич // Земельне право України. Теорія і практика - 2008. - № 5-6. - С. 31-40.

3). Скляр М. Про поняття „правовий режим земель рекреаційного призначення" / Марина Скляр // Юридична Україна. - 2008. - № 8. - С. 71-75.

4). Шмигова О. ДО ПИТАННЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ ПРИРОДНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали ХII регіональної науково-практичної конференції (9-10 лютого 2006 р.)

Реальне забезпечення реалізації права громадян на рекреаційне природокористування, про

конституційне гарантування якого можна говорити виходячи з положень статей 13 та 45 Конституції

України про право на користування природними об’єктами та право на відпочинок, можливе лише за

допомогою формування природних рекреаційних ресурсів (далі – ПРР) та здійснення їх класифікації.

Правові засади формування ПРР визначені у постановах Кабінету Міністрів України. На

доктринальному рівні питанню створення кадастру ПРР приділяли увагу такі вчені у галузі

екологічного права, як Бобкова А.Г., Бондар Л.О., Ткаченко О.М.

Незважаючи на це, на законодавчому рівні в Україні до цього часу не визначено, які природні

ресурси відносяться до категорії рекреаційних та не проведено їх класифікації, що на практиці

позбавляє можливості в певних випадках застосовувати до того чи іншого природного ресурсу, що

фактично використовується у рекреаційних цілях, правовий режим використання та охорони ПРР.

У зв’язку з цим можна стверджувати про важливість і необхідність проведення наукового

дослідження у даній роботі, метою якого є вироблення концептуальних засад, які б сприяли

визначенню і класифікації ПРР в Україні. Для досягнення такої мети, в якості завдань автор визначає:

проведення порівняльно-правового аналізу нормотворчого досвіду деяких зарубіжних країн стосовно

визначення і класифікації ПРР.

Порівняльно-правовий аналіз законодавства деяких зарубіжних країн, що регулює суспільні

правовідносини, пов’язані з використанням та охороною ПРР, дозволяє виокремити як мінімум два

підходи до визнання тих чи інших природних ресурсів природними рекреаційними ресурсами.

Для першого підходу характерним є те, що у законодавстві наводиться виключний перелік ПРР

загальнодержавного значення із чітко встановленими географічними межами кожного такого ресурсу,

а віднесення певного нового природного ресурсу до категорії рекреаційних здійснюється шляхом його

включення до такого переліку. Такий підхід застосовується, зокрема у законодавстві США та Швеції.

Так, відповідно до природоресурсового законодавства США виділяються 4 федеральні системи,

що характеризуються наявністю ПРР: Національна система заповідників; Національна система

рекреаційних територій; Національна система стежок; Національна система диких і мальовничих

річок. Так, своєрідний кадастр 38 національних рекреаційних територій міститься у Зведеному

Кодексі США, у відповідних параграфах якого визначені географічні межі кожної такої території, а

також спеціальний правовий режим її використання та охорони. Федеральний акт США про

національну систему стежок 1968 р. фактично уявляє собою кадастр 8 національних мальовничих

стежок та 12 національних історичних стежок, а також визначає вимоги стосовно віднесення до

категорії національних рекреаційних стежок, яких зараз у США налічується понад 800. При цьому

статус національних мальовничих та історичних стежок присвоюється Конгресом США, шляхом

включення нових стежок до Переліку, наведеного у Федеральному акті про національну систему

стежок, а статус рекреаційних стежок присвоюється стежкам місцевого значення Міністром

внутрішніх справ або Міністром аграрної політики. У свою чергу Федеральний акт США про дикі і

мальовничі річки 1968 р. уявляє собою кадастр 154 ділянок річок, які визначені як дикі річки (48%), як

рекреаційні річки (30%) або як мальовничі річки (22%).

У Швеції перелік ПРР державного значення міститься у ст. 2 глави 4 Екологічного кодексу

Швеції 1998 р., у якій до них віднесено: 8 ділянок прибережної зони моря, 2 острови, 12 озер з

прибережною зоною, 1 лісова територія, 3 території вздовж річок, 1 долина річки, 1 гірська територія

та 5 інших територій.

Прикладом створення кадастру ПРР місцевого значення на теренах СНД є Рішення

Приморської крайової ради народних депутатів (Російська Федерація) від 5 липня 1993 р. № 300 “Про

землі рекреаційного призначення Приморського краю”, в якому наведений перелік земельних ділянок,

віднесених до земель рекреаційного призначення, у тому числі території вздовж туристських стежок,

пляжі, міські парки, лісопаркові зони, зони відпочинку, острови з чітко визначеними географічними

межами.

Другий підхід характеризується тим, що у законодавстві до категорії ПРР відносяться всі

природні ресурси, що потенційно можуть використовуватися з метою задоволення рекреаційних

потреб і використання яких з цією метою не заборонено або не обмежено законом. Такий підхід

застосовується, зокрема, у законодавстві Великобританії та Норвегії.

Так, у Норвегії у відповідності із Законом про рекреаційне природокористування

від 28 червня 1957 р. № 16 з метою встановлення різного правового режиму рекреаційного

використання та охорони всі землі поділені на 2 категорії: культивовані та некультивовані. При цьому

до категорії культивованих земель відносяться земельні ділянки фермерських господарств, земельні

ділянки біля будинків, оброблені поля, сіножатні луки, культивовані пасовиська, молоді плантації і

подібні до них території; території, що використовуються для індустріальних або інших спеціальних

цілей, де доступ громадян може завдати шкоди власнику, користувачу або іншим особам. До категорії

некультивованих земель відносяться всі інші земельні ділянки. При цьому, право користування

некультивованими землями для задоволення рекреаційних потреб, як правило, не обмежується. У той

час як право користування культивованими землями для цих потреб обмежується періодом, коли

земля вкрита льодом або снігом (як правило, це період з 15 жовтня по 29 квітня), у деяких випадках

необхідним є також отримання дозволу власника землі. Крім того, як правило, право рекреаційного

природокористування не розповсюджується на фермерські господарства або земельні ділянки біля

будинків, інших територій, огороджених для спеціальних цілей.

Аналогічний підхід до визначення ПРР був застосований у Великобританії в Акті про права на

природокористування у сільській місцевості від 30 листопада 2000 р. (вступив в силу 31 жовтня

2005 р.) з тією лише відмінністю, що при цьому передбачено створення карт, які містять відомості про

всі зареєстровані землі загального користування і всі ділянки сільської місцевості відкриті для

суспільного доступу. Крім того, у Додатку 1 до цього Акту міститься перелік земель, що не можуть

визнаватися землями, доступними для загального природокористування (наприклад, 20 метрова

земельна ділянка навколо житлових будинків, землі транспорту, оборони тощо).

Як можна побачити, обидва вищезазначені підходи є не взаємовиключними, а навпаки є

такими, що доповнюють один одного. При цьому перший підхід, як правило, характерний для ПРР

державного значення, тобто ПРР, що користуються попитом не лише у місцевого населення, а завдяки

своїй унікальності приваблюють населення з інших регіонів країни, а також іноземців, у зв’язку з чим

(унікальність, значне антропогенне навантаження) потребують встановлення більш жорсткого

правового режиму їх використання та охорони. У свою чергу другий підхід характерний для ПРР

місцевого значення, тобто ПРР, що, як правило, користуються попитом лише у місцевого населення і

не зазнають значного антропогенного навантаження.

Враховуючи вищезазначене, на нашу думку, в українському законодавстві можливо поєднати

позитивний досвід обох розглянутих підходів. Зокрема, у зв’язку з тим, що значна кількість ПРР на

території України має загальнодержавне значення, на що вказують багаточисельні переміщення

населення України, зокрема у літній і зимовий період, для задоволення своїх рекреаційних потреб на

значні відстані від місця свого проживання, виникає необхідність класифікації ПРР на:

– ПРР державного значення і

– ПРР місцевого значення.

При цьому, віднесення до ПРР державного значення доцільно здійснювати використовуючи

досвід США та Швеції щодо визначення і закріплення у законодавстві чіткого переліку ПРР

державного значення, а також правового режиму їх використання та охорони, що, на нашу думку,

доцільно було б зробити у спеціальному законі України. Стосовно ж ПРР місцевого значення, що

знаходяться у сільській місцевості, можна використати підхід Великобританії та Норвегії щодо права

громадян використовувати некультивовані землі у сільській місцевості для рекреаційних потреб.

Основні засади правового режиму використання та охорони ПРР місцевого значення, на нашу думку,

доцільно було б визначити у відповідній постанові Кабінету Міністрів України. У свою чергу для ПРР

місцевого значення, що знаходяться у межах населених пунктів, можливо було б розробити

регіональні кадастри ПРР місцевого значення, що знаходяться у межах населених пунктів, ведення

яких віднести до повноважень органів місцевого самоврядування адміністративних одиниць, на

території яких вони знаходяться.

Виходячи із вищезазначеного, одним із варіантів класифікації ПРР в Україні може бути

наступний:

– до ПРР державного значення відносяться: пляжі та інші ділянки прибережної смуги

Азовського та Чорного морів, користування якими з метою задоволення рекреаційних

потреб не заборонено або не обмежено законом; ліси рекреаційного призначення

Карпатських та Кримських гір; навчально-туристичні та екологічні стежки, марковані траси

на території Автономної Республіки Крим та Карпатських гір; земельні ділянки природно-

заповідного фонду загальнодержавного значення, встановлений режим використання яких

допускає їх рекреаційне використання; геоморфологічні об’єкти загальнодержавного

значення (печери, ущелини, водоспади та інші форми рельєфу), що мають особливу

цінність для рекреації;

– до природних рекреаційних ресурсів місцевого значення відносяться: пляжі річок, озер,

водосховищ, інших водних об’єктів, а також інші ділянки їх прибережної смуги,

користування якими з метою задоволення рекреаційних потреб не заборонено або не

обмежено законом; зелені зони та зелені насадження міст та інших населених пунктів;

міські парки; земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення,

встановлений режим використання яких допускає їх рекреаційне використання;

некультивовані землі за межами населених пунктів.