Визначення економічної ефективності проекту

Оцінка економічної цінності проекту ґрунтується на методології прирістної природи вигід і витрат, яка визначає економічні вигоди як усі позитивні результати, що їх одержує суспільство від реалізації проекту, а | економічні витрати як усі негативні впливи, супутні проектові.

Економічна Приріст Приріст

цінність = економічних — економічних

проекту вигід витрат

Аналітик, визначаючи цінність проекту, оцінює, наскільки |позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (витрати) та якою буде величина виграшу суспільства при здійсненні проекту.

Фінансова оцінка проектів побудована на використанні цін, за якими фірма оплачує товари та послуги, необхідність проекту, і тих цін, які заплатять споживачі за продукцію, одержану в результаті реалізації проекту. Втім, з погляду суспільства, такі ціни не завжди можуть бути прийнятною мірою вартості витрат і вигід. Для економічного аналізу необхідно оцінити всі компо­ненти проекту з погляду альтернативної вартості. Аналітик виз­начає альтернативну вартість речей з огляду на їх найкраще ви­користання, а вироблюваної продукції через оцінку витрат нації на придбання аналогічної продукції за відсутності проекту.

При проведенні економічного аналізу аналітики змушені ко­ригувати фінансові показники, які значною мірою викривлюють реальну вартість товарів. Ці викривлення зумовлені відсутністю вільного конкурентного ринку, основною рисою якого є нескін­ченна множина товаровиробників, що продають стандартизо­ваний товар. Оскільки на ринку відсутні вхідні бар'єри і всі учасники мають рівний доступ до ресурсів, у тому числі й ін­формаційних, на ринку формується ціна, яка в довгостроковому періоді дорівнює середнім витратам виробництва.

Оскільки кількість справді конкурентних ринків незначна, реально аналітики стикаються з ситуаціями, коли ціноутворення не відображає дійсної вартості товару. На сучасному ринку ціни викривлені внаслідок неконкурентних обмежень, контролю над цінами, податками, субсидіями, квотами. Тому інвестиційні об­меження, що приймаються на основі викривлених цін, не завжди відповідають оптимальному вибору проекту, який має найвищу економічну ефективність.

Існування в економіці значних відмінностей у цінах ринкових угод і витрат на їх виробництво свідчить про відсутність вільної конкуренції на ринку, а також про значне державне регулювання економічного розвитку країни. Цінові перекоси можуть виникати внаслідок проведення державою політики, спрямованої на підтримання розвитку певного сектора економіки, безпеки окремих виробництв, доступності деяких товарів для певних категорій споживачів, мінімізацію несприятливих соціальних наслідків деяких проектів, зміну структури і географії розвитку галузей, збільшення надходжень до державного бюд­жету, захист вітчизняних виробників та інші цілі, які справ­ляють вплив на цінову політику фірм.

Викривлення ринкових цін може відбуватися внаслідок тра­нсфертних платежів. Трансфертними називають платежі, які не супроводяться створенням чи руханням у суспільстві багатства. До трансфертів відносять субсидії, дотації, податки, акцизні збо­ри. У фінансовому аналізі всі трансферти включаються в ринко­ві ціни, оскільки їх одержує або виплачує приватний інвестор. Податки, сплачувані фірмою, збільшують витрати проекту, а суб­сидії сприяють зростанню доходів. При економічному аналізі трансфертні платежі не враховуються з погляду витрат чи вигід, одержуваних споживачами в результаті оподаткування або суб­сидування. Аналітики розраховують повні витрати виробництва без викривлення їх компенсації дотаціями чи податками. Скажі­мо, податковий тягар збільшує ціну з Р до PJ, яку підприємець визначив би самостійно. Запровадження такого податку неми­нуче спричинить зниження обсягів попиту Q -» qj (рис. 8).

В економічному аналізі враховуються повні витрати виробництва. Ринкові компенсації віднімаються, а дотації додаються, оскільки суспільство реально має оплачувати ці повні витрати, щоб виробити те чи інше благо. Для визначення суспільної цінності ресурсу використовують тіньові ціни,які відображають суспільну оцінку продукту у грошових одиницях. Існує кілька підходів до визначення тіньових цін

– на основі визначення витрат, необхідних для вилучення цього ресурсу з інших галузей або збільшення виробництва;

– з огляду на імпортні аналоги, на основі світової ціни, ви­раженої в національній валюті;

– за величиною альтернативної вартості ресурсів, витраче­них на виробництво даного продукту,

Перший підхід передбачає оцінку граничних (маржинальних) витрат виробництва необхідного ресурсу, які відображають необхідні видатки виробника при виробництві додаткової одиниці продукції. При недозавантажених потужностях граничні витрати менші, ніж собівартість одиниці продукції, що робить випуск додаткових обсягів вигідним як для підприємств, так і для суспільства в цілому. Якщо ж економічна система збалансо­вана, то залучення до виробництва нових ресурсів вимагає вели­ких витрат і граничні витрати починають перевищувати собі­вартість продукції. Приміром, проект будівництва нової гілки метрополітену вимагає нових поставок залізобетонних блоків, вартість яких необхідно виміряти, виходячи з витрат на виробництво додаткової кількості (граничної вартості) однієї одиниці залізобетонного блока. І, якщо завод, який випускає блоки, пра­цює в оптимальному режимі (виробнича потужність відповідає обсягам виробництва, що мінімізує витрати на одиницю про­дукції), то збільшення виробництва спричиняє зростання собівартості одиниці продукції.

Досить часто в практиці економічного аналізу використову­ють тіньові ціни світового ринку. Це пояснюється двома причи­нами. По-перше, більшість світових ринків вважаються вільними і конкурентними, тож ціна, яка на них встановлюється, є реаль­ним відображенням вартості. По-друге, оскільки найкращим альтернативним використанням конкурентоспроможних товарів, матеріалів та продукції часто є поставки на зовнішній ринок, тобто експорт або обіг аналогічних товарів за вартістю імпорту. На перший погляд, визначення тіньової ціни на основі еквівалента світової ціни, розрахованого в одиницях місцевої валю­ти, не створює проблем. Однак, аналітик проекту повинен виз­начити:

– чи відображає існуючий валютний курс справжню цінність місцевої валюти;

– як встановити еквівалент світової ціни для експортних та імпортних товарів;

– чи можна оцінити всі компоненти проекту за світовими цінами, а якщо ні, то яка методика обґрунтування їх економічної вартості.

Практика економічного аналізу свідчить, що значна кількість як промислове розвинених, так і країн, що розвиваються, мають завищену або занижену цінність національної валюти. Причина­ми таких викривлень можуть бути свідомі дії урядів цих країн є становления обмежень при продажу і купівлі валюти в країні, фіксованого обмінного курсу, валютних коридорів. В результаті реальна економічна вартість імпорту в місцевій валюті або екс­порту в доларовому еквіваленті не відображають фактичних суспільних витрат.

Не так давно офіційний валютний курс українського карбованця був встановлений на рівні 1 дол. США - 130 тис. карбованців. Водночас котирування чорного ринку становило 1:160 000 крб., що свідчило про завищення офіційного курсу карбованця. Якщо виходити з припущення, що ціна чорного ринку занижувала тіньову ціну карбованця на 10 тис. крб. (премія за ризик, то різниця між офіційним і тіньовим курсом українського карбованця становила 20 тис. крб., або 14,6% (20/30), то премія до офіційного курсу становила 14,6% від цього офіційного котирування. Реальна вартість місцевої валюти, її купівельна спроможність відображається тіньовим валютним курсом. Взаємозв'язок між офіційним і тіньовим курсами можна виразити и формулами: