Товару в країні

Економічна вартість таких компонентів проекту розрахо­вується на базі імпортних та експортних паритетів.

Разом з тим, у проекті, що реалізується в країні, значна кількість ресурсів відноситься або до товарів, опосередковано залучених у зовнішньоторговельні операції, або незалучених до тор­говельного обігу.

Деякі товари, що не беруть участі в зовнішньоторговельних операціях, але мають явні ознаки імпорту, залучені до зовніш­ньоторговельного обігу побічно. Найкращим способом оцінки для таких товарів є віднесення вітчизняних товарів до таких, що не беруть участі у зовнішньоторговельному обігу, а імпортних — як залучених до зовнішньоторговельного обігу, встановивши па­ритетну ціну імпорту. До таких товарів у сільськогосподарських проектах можуть відноситись трактори вітчизняного складання або використання при будівництві матеріалів, значна частина яких імпортується. В економічному аналізі слід "розкласти" та­кий товар на імпортний компонент та компонент вітчизняного виробництва і оцінити кожен зокрема.

Товари, не залучені до зовнішньоторговельного обігу, - - це ті товари, імпорт і експорт яких економічно недоцільний (через великі транспортні витрати або швидкопсувні властивості продуктів) або для яких існують обмеження довозу й вивозу з боку держави, а також вартість виробництва яких менша ціни CIF і більша ціни FOB.

Держава захищає вітчизняних виробників шляхом заборони Імпорту насосів. Проте вітчизняні насоси можуть бути не тільки менш продуктивними й надійними, а й мати вищу собівартість виробництва. Зрозуміло, що вітчизняні насоси повинні бути віднесені до незалучених до зовнішньоторговельного обігу товарів, оскільки не є конкурентоспроможними на світовому ринку, а їхня економічна вартість повинна оцінюватися за внутрішньою ринковою ціною, хоча вона й вище за ціни імпортних аналогів.

Таким чином, якщо всі компоненти проекту відносяться до залучених до зовнішньоторговельного обігу товарів і державних обмежень чи квотування, коли рівень чистого імпорту товару не справляє негативного впливу на стан економіки, тоді всі витрати й вигоди від проекту слід виражати в цінах, які відображають їх світову ціну. Це можна зробити за допомогою перевідних коефіцієнтів. У таких випадках не потрібна жодна поправка на ринковий валютний курс, світові ціни (виражені в одиницях іноземної валюти) по вхідних і вихідних позиціях проекту порівнюються і перетворюються у внутрішні ціни з використанням од­ного й того ж валютного курсу.

Якщо до аналізу вводяться товари, не залучені до зовніш­ньоторговельного обігу, потрібне використання тіньового валют­ного курсу для перетворення фінансової цінності товарів, залу­чених до зовнішньоторговельного обігу, у цінах світового ринку в економічні величини, через рівень цін не залучених до зовніш­ньоторговельного обігу товарів.

Усі вищезгадані методичні підходи для визначення тіньових цін мали на увазі, що в основу визначення економічної вартості даних товарів і ресурсів закладено світові ціни на них або їх ана­логи.

Втім, існують ресурси, для яких немає світової ціни. До них відносяться земля, робоча сила, різноманітні послуги. Для них застосовують третій спосіб визначення тіньової ціни.

При проведенні економічного аналізу оцінку землі можна здійснити такими методами:

– виходячи з витрат на придбання землі або прав на її ви­користання. Головна проблема оцінки цих витрат полягає у відсутності ринку землі та її вільного продажу. У таких випадках аналітики використовують як орієнтир економічної вартості ве­личину орендної плати на аналогічні ділянки;

– з огляду на вартість сільськогосподарської продукції, яку можна було б виробити на цій земельній ділянці.

Якщо йдеться про невикористовувані землі, що виділяються, скажімо, під проект переселення, то "без проекту" земля взагалі не даватиме жодної економічної віддачі, чиста вартість "втраче­ної" продукції дорівнюватиме нулю, а в економічних характери­стиках взагалі не буде зазначено ціну землі.

В інших випадках необхідно прямо розраховувати чисту вартість "втраченої" продукції при передачі землі в користування проекту. Найпростіший підхід - визначення можливого доходу, розрахованого з огляду на очікуваний урожай і ринкові ціни на нього за мінусом необхідних витрат на його вироб­ництво. Одержана величина - віддача землі при виробництві – може бути альтернативною вартістю у фінансовому виразі. Цей набір розрахунків потім можна переводити в економічні величини, використовуючи економічні значення для кожного витраченого компоненту на вході проекту та кожного результату на його виході.

За відсутності вільного продажу земельних ділянок в Ук­раїні та ринкового визначення рентного процента треба знайти той найкращий з можливих способів використання землі, що давав би найвищий доход. Можливими варіантами використання земельних угідь є:

– сільськогосподарська діяльність;

– забудова промисловими спорудами та житловими будин­ками;

– готельне господарство.

Ці альтернативи порівнюються з погляду величини гранич­ного продукту, який можуть одержати власники землі, вирощуючи на цій ділянці цукровий буряк, або величини орендної плати при здаванні квартир, якщо цю ділянку віддано під будівництво житла.

Визначаючи економічну вартість праці, треба з'ясувати упущену вигоду суспільства через невикористання даного працівника у даному проекті. Звернемося до прикладу вирощування соняшнику. Фінансист оцінює вартість праці фермера та його родини, виходячи з доходу, який вони нині одержують, а еко­номіст виходить з припущення про можливість залучення пра­цівників в інше, ефективніше виробництво, наприклад, вирощу­вання цукрового буряка, на основі розрахунку граничного дохо­ду їх праці (граничний продукт праці, помножений на ціну цук­рового буряка).

Проблеми оцінки альтернативної вартості праці фокусують­ся на необхідності розрахунку граничної дохідності (вартість додаткової одиниці продукції, створеної працівником). За умов досконалої конкуренції вартість граничного продукту дорівнює робітку працівника. Проте сучасні ринки праці не є досконалими. В Україні це значною мірою пов'язано з обмеженою ротацією населення як географічною, так і професійно-кваліфікаційною.

Головною помилкою оцінки економічної цінності робочої ні є орієнтація на існуючий рівень оплати праці. Наприклад, за існування дефіциту кваліфікованої робочої сили для здійснен­ня проекту доведеться підвищити рівень оплати для нових працівників, що збільшить витрати проекту порівняно з фак­тичним рівнем.

Розглянемо можливий підхід до визначення альтернативної вартості робочої сили при реалізації проекту, метою якого є будівництво іригаційної системи в районі культивування рису. Після здійснення проекту виникне можливість збору другого врожаю. Втім, до витрат проекту, крім витрат на будівництво іригаційної системи, слід віднести втрачений заробіток сільсько­господарських працівників, який вони одержували як будівельники в період посухи, в ситуації "будівельного проекту".

Досвід проведення економічного аналізу проекту показав, що альтернативну вартість робочої сили визначають продуктивності праці сільськогосподарських працівників. Цей підхід не викликає сумнівів при оцінці сільськогосп продуктів. Проте, при відборі проектів, що реалізуються в інших секторах, цей метод виходить із створення додаткової вартості в результаті наймання додаткового працівника з сільськогосподарських районів.

Таким чином, для оцінки в проекті економічної вартості таких ресурсів, як земля і робоча сила, виходять з можливого доходу, що очікується при використанні цього ресурсу найкращим з можливих способів.