Види зарплати

Види заробітної плати

1. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).

2. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає:

- надбавки і доплати:

за високу кваліфікаційну майстерність;

роботу у важких, шкідливих умовах;

суміщення професій;

класність (водіям);

знання іноземної мови, науковий ступінь тощо.

3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати:

- винагороди і заохочення, які мають одноразовий характер, в тому числі за підсумками роботи за рік;

- премії за сприяння винахідництву і раціоналізації, за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо;

- виплати соціального характеру, зокрема оплата харчування працівників, путівок та ін.;

-матеріальна допомога, яка має систематичний характер, тощо.

Зазначені три види заробітної плати становлять фонд оплати праці (ФОП).

Перші два види заробітної плати відносять на витрати підприємства - в дебет рахунків, інші виплати відносять до інших операційних витрат

46. Інвестиційна діяльність підприємства.
Інвестиції-довгострокові вкладення капіталу(грошей) у підприємницьку діяльність(для одержання прибутку).
Інвестиційна діяльність підприємства - це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання прибутку.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

- досягнення високих темпів ек. розвитку п-ва; -

- максимізація доходів від інвестиційної діяльності; -

- мінімізація інцест. ризиків;

- забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності п-ва.
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними п-вами, спілками і товариствами; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління; іноземного інвестування; спільного інвестування, що здійснюється громадянами України та іноземних держав.
Об’єкти інвестиційної діяльності: будь-яке майно, в тому числі ОФ і оборотних коштів; цінні папери; науково-технічні продукти; інтелектуальні цінності.
Забороняється інвестувати в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних норм.
Суб’єкти: громадяни і юридичні особи України та іноземних держав.
47. Інноваційна діяльність п-ва
Інновації- новостворені і вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого та ін. характеру, що поліпшують структуру та якість виробництва і соц.сфери.
Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
Суб’єкти: фізичні та юридичні особи України, іноземних держав, особи без громадянства, їх об’єднання.
П-тво будь-якої форми власності, в якому понад 70% обсягу продукції (у грошах) за звітний період є інноваційною продукцією або інноваційна продукція визнається інноваційним п-вом.
Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових, прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі.
Результатом інноваційних процесів є новинки в техніці, організації виробництва і праці, управління, а їх впровадження в господарську практику є нововведеннями.
Технічні нововведення- освоєння виробництва нових видів продукції, використання нових технологій.

Організаційні нововведення- застосування нових форм і методів організації виробництва.
Економічні інновації- вдосконалення планування і прогнозування, ціноутворення, фінансування.
Соціальні нововведення-активізація людського фактора у виробництві.
Правові нововведення-розробка та прийняття нових і доповнення діючихзаконів, що регулюють діяльність п-ств.

48. Суть і види собівартості продукції
Собiвартiсть продукцiї як грошовий вираз затрат пiдприємства на виробництво i реалiзацiю продукцi характеризує ефективнiсть всього процесу виробництва на пiдприємствi, оскiльки у нiй вiдображаються:
• рiвень органiзацiї виробничого процесу;
• технiчний рiвень;
• продуктивнiсть працi та iнше.
Собiвартiсть продукцй як показник використовусться для контролю за використанням ресурсiв виробництва, визначення економiчної ефективностi органiзацiйно-технiчних заходiв, встановлення цiн на продукцiю. За умов самофiнансування зниження собiвартостi є основним джерелом эростання прибутку пiдприсмства.
Види собівартості:
Iндивідуальна собiвартiсть характеризує витрати окремого пiдприсмства на виробництво i реалiзацiю продукцй, а галузева (Ссг) — показус середнi у галузi витрати на
виробництво i реалiзацiю продукції, нона визначається за формулою:
,грн.
де Сі — собiвартiсть певного виду продукцiї на і-ому пiдприємствi, грн.;
Nі- кiлькiсть виготовленоi продукцiї певного виду на і-му пiдприємствi, натур. один.;
n- кiлькiсть пiдприємств у галузi, що виготовляють даний вид продукції
Залежно вiд часу формування затрат: планова,фактична,нормативна, кошторисна.
Залежно вiд мiсця формування затрат: цехова,виробнича,повна.
Залежно вiд тривалостi розрахункового перiоду:мiсячна,квартальна, рiчна.
За складом продукцii собiвартiсть буває:товарнот продукції,валовоiї продукції,реалiзованоi продукцii,незавершеного виробництва.
За ступенем охоплення пiдприсмств:iндивiдуальна,галузева.

49.Угрупування витрат по елементам являє собою поділ витрат в залежності від економічної однорідності по наступним елементам:

- матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі, вироби і напівфабрикати, паиво, електроенергія);

- витрати а оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів;

- інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування на позабюджетні фонди та ін.)

Угрупування витрат по елементах необхідно для того, щоб вивчити матеріалоємність, енергоємність, трудомісткість, фондоємкість, і установити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про ріст продуктивності праці. Питома вага зарплати скорочується й у тому випадку, якщо збільшується частка покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.

Класифікація витрат на виробництво за елементами дає змогу відповісти на запитання, що витрачено на виробництво продукції

Така класифікація витрат використовується з метою:

– визначення розміру оподаткованого прибутку;

– визначення суми національного доходу;

– планування витрат (складання кошторисів);

– розрахунку різних економічних показників (матеріаломісткості, трудомісткості).

Класифікація витрат за елементами не дає відповіді на запитання на яку конкретну мету зроблені витрати. Тому ця класифікація хоч і має значення в економічній роботі, вона повинна доповнюватись класифікацією витрат за статтями калькуляції

50. Класифікація витрат на виробництво продукції за статтями калькуляції. Угрупування витрат по призначенню, тобто по статтях калькуляції, вказує, куди, на яку мету й у яких розмірах витрачені ресурси. Вона необхідна для вирахування собівартості окремих видів виробів на виробництва.

Основні статті калькулції:

- сировина та матеріали;

- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи;

- основна і додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування

- витрати на утримання та експлуатацію;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- попутна продукція;

- інші виробничі витрати.

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємсства можуть вносити зміни з урахувванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Таким чином угрупування витрат по елементам і статтям калькуляції необхідна вітчизняним підприємствам для формування звітності та визначення з діючим законодавством податків та зборів.

Необхідно зазначити, що при воборі існуючих в теперішній час різних підходів до класифікації витрат та здійснення процесу управління ними, підприємству необхідно враховувати свої внутрішні та зовнішні здібності. Особливо це актуально для підприємств, що знаходяться в умовах перехідної економіки.

51.Основні шляхи зниження собівартості продукції. Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.фШляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних економічних принципів та законів – важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

52.Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці. Ціна - означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару.

Функції:

функцію обліку і виміру затрат на виробництво. Через ціну підприємець має відшкодувати всі витрати на виробництво товару чи послуги і отримати прибуток.

функцію пропорційності та рівноваги в господарстві попиту і пропозиції. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам.

стимулююча функція. Продаж продукції за вищими цінами стимулює виробника покращувати якість продукції, удосконалювати процес виробництва продукції і розширювати коло виробництва продукції підприємства.

розподільча – через ціну, грошові ресурси під-ва розподіляються з одної сфери виробництва в іншу.

Суть ціни, її економічна природа виявляються в подвійній ролі, яку грає ціна на ринку. Вона виступає як:

- індикатор, що відображає політику і кон'юнктуру ринку (співвідношення попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик., кредитно-фінансову ситуацію, міру конкурентності на ринку

- маркетинговий регулювальник ринку, за допомогою якого здійснюється вплив на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку, купівельну здатність гривні, оборотність товарних запасів і т. д.

53. О́птова (гу́ртова) ціна́ — ціна, за якою підприємства й організації реалізують вироблену ними продукцію іншим підприємствам та організаціям, крім населення.

Роздрібна ціна– ціна по якій товар реалізується населенню.

В основі формування гуртових та роздрібних цін (та будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою межою ціни. При формуванні гуртової ціни підприємства до собівартості продукції, представленої у формі калькуляції, додаються величина прибутку, який планує отримати підприємство, податок на додану вартість, акцизний збір, який застосовується для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів.

54. а) Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки.

1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу

2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів, застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку

3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певного району або за іншими ознаками

4. Ціна змінна — ціна, яка встановлюється на вироби з тривалим строком виготовлення

5. Ціна зовнішньоторговельна —ціна на експортні та імпортні товари, рівень якої формується на світовому ринку

6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чи реалізації продукції

7. Ціна комерційна — ціна на предмети споживання, що реалізуються в комерційних магазинах

8. ціна лімітна — верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби

9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржова котировочна ціна на товар

10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції

11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партію товару, яка встановлюється його власником

12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом

13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товар споживачу

14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення, що її виготовлено за разовим замовленням

15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати та страхування вантажу.

16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії

17. Ціна фактурна — ціна закупівлі та продажу товару; залежить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером

18. Ціна ФОБ— контрактна ціна у зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення

54 б) Гуртова ціна підприємства – ціна, за якою підприємства й організації реалізують вироблену ними продукцію іншим підприємствам та організаціям, крім населення. Це ціна яка включає собівартість і прибуток.

Відпускна ціна підприємства— ціна виготовлювача продукції, за якою підприємство реалізує зроблену продукцію оптово збутовим організаціям чи іншим підприємствам. Складається з гуртової ціни і непрямих податків.

Роздрібна ціна (фіксована або вільна)– ціна по якій товар реалізується населенню. Фіксована – установлюється органами ціноутворення, вільна – формується роздрібними торговцями (іншими господарюючими суб’єктами).

55) суть і джерела формування прибутку п-ва. Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.
Існує декілька видів прибутку:
загальний – це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше – це балансовий прибуток.
прибуток після оподаткування – це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:
продаж (реалізація) продукції
продаж іншого майна
позареалізаційні операції.
1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)
Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб
ВД – виручка;
Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;
ПДВ – податок на додану вартість;
Азб – акцизний збір.
2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.
Пін = Цпр – Ц прид
Цпр – ціна продажу;
Цприд – ціна придбання.
3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.
Ппр = Д – Sп.р.
Д – дохід;
Sп.р. – витрати на виконання.
Отже, загальний прибуток підприємства
Пб = Пр + Ппр + Пін
Пр - прибуток від реалізації продукції;
Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;
Пін – прибуток від іншої реалізації.

56) Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку в держбюджет. По-друге прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності.

Таким чином отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють 2 етапи.

Перший етап ─ це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап ─ це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку, який відповідно до основних напрямків використання розподіляють на 2 частини:

─ прибутку, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочення), на соціальну підтримку(розподілений прибуток);

─ прибуток, що залишається на підприємстві, є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Цей прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фонду.

Загальний прибуток використовується на платежі до бюджету: рентні платежі; податок на прибуток.

Чистий прибуток (прибуток після оподаткування):

Прибуток, що спрямовується за межі підприємства (розподілений прибуток). Він поділяється на: виплати власникам (дивіденди); інші напрямки використання прибутку. Вони утворюють фонд споживання.

Прибуток, що залишається на підприємстві як джерело фінансування (нерозподілений прибуток). Він поділяється на: резервний та інвестиційний фонди. Вони утворюють фонд нагромадження.

57) Рентабельність─ відносний показник ефективності роботи підприємства, який визначає рівень прибутковості й визначається у відсотках. Він обчислюється як відношення прибутковості до витрат.

Показник рентабельності показує, за рахунок чого отриманий прибуток: за рахунок збільшення ціни чи за рахунок зменшення витрат на виробництво. Розрізняють такі види рентабельності:

─ рентабельність одного виробу:

Р_і=((Ц_і-С_і)/С_і)*100%

Ц_і=ціна і-го виробу

С_і = повна собівартість і-го виробу

─ рентабельність реалізованої продукції:

Р_п= *100%

П_реал= прибуток від реалізації продукції

С_реал= повна собівартість реалізованої продукції

─ рентабельність виробництва (може бути загальною і розрахунковою):

Р_в.заг.= *100%

П_бал.= балансовий прибуток підприємства

ВОФ= середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства

ВОЗ_н= вартість нормованих оборотних коштів.

Р_{в. розр.}= *100%

П_чист.= чистий прибуток підприємства.

58 Ефективність діяльності п-ва. Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів господарської діяльності підприємства. Перш за все результат виробництва буває економічним або соціальним. Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість.

Економічний потенціал підприємства характеризують: активи фірми, обсяг продажів, прибуток чистий і валовий, основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, науково-дослідні роботи та ін.

Ефективність діяльності підприємства аналізують за такими показниками: прибуток, норма прибутку, рентабельність, а також показниками використання трудових ресурсів (продуктивність праці), основних виробничих фондів (фондовіддача, фондомісткість), матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача) та ін