Нормування праці і види норм праці

Нормування праці на підприємстві — це система засобів і методів встановлення міри праці, необхідної для об’єктивної оцінки її ефективності і відповідного рівня її оплати. До засобів нормування праці відносять централізовано розроблені нормативні матеріали, засоби вимірювання і аналізу трудових процесів, комп’ютерну техніку.

Вирізняють такі норми праці на підприємстві:

Норма часу (Н ч.) — це витрати часу на одиницю продукції одним робітником відповідної кваліфікації при визначених організаційно-технічних умовах.

Норма часу включає в себе такі основні елементи: основний, допоміжний, на обслуговування, на відпочинок, підготовчо-заключний.

Н ч. = Ч. осн. + Ч доп. + Ч. обсл. + Ч. відп. + Ч п.з.

Ч. осн. – час на виконання роботи чи здійснення операції.

Ч. доп. – час на замірювання деталі, встановлення її у верстат, закріплення.

Ч. обсл. – час на змазування, чистку верстата, передачу зміни.

Ч відп. – час на відпочинок, особисті потреби.

Ч. п.з (підготовчо-заключний) – час на ознайомлення робітника з роботою і час на здачу готової продукції.

Норма виробітку — це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу.

Н вир. = Т / Н ч.

Т – період часу, на який розрах. норма виробітку.

Н чис. (норма чисельності) – необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.

Н чис. = Т сум. / Ф д.* К в.н.в.

, Т сум. – сумарна трудомісткість виробничої програми;

Ф д. – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника.

К в.н.в. – коефіцієнт виконання норм виробітку по підприємству.

Норма обслуговування – це встановлена к-ть одиниць обладнання, яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.

Н обс. = Т / Н.ч.

Н ч. – час на обслуговування одиниці обладнання.

40. Суть продуктивності праці, методика її розрахунку. Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях кономічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q / Т,

де В - виробіток;

Т - затрати робочого часу;

б - обсяг виробленої продукції.

Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку):

Тр = Т / Q,

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + %

підвищення виробітку)- 100;

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 - %

зниження трудомісткості)- 100.

41.Чинники зростання продуктивності праці. Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

-нарощування обсягу виробництва;

-скорочення чисельності працюючих.

Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництва – зростання обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію умовно-постійних витрат у с/в продукції, а зменшення чисельності при сталих обсягах виробництва дає економію зарплати і відрахувань на неї.

Деталізована класифікація чинників для зростання продуктивності праці на підприємстві:

1.Структурні зрушення у виробництві - зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв

2.Підвищення технічного рівня виробництва

- заміна діючих технічних засобів прогресивнішими. 3.Модернізація обладнання;

- запровадження систем машин;

- механізація та автоматизація виробництва;

- застосування прогресивних технологій;

- використання економічних видів сировини та енергії

4.Удосконалення управління, організації виробництва та праці

- удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління;

- запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- поліпшення ергономічних характеристик праці

5.Збільшення обсягів виробництва

- відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва

6.Галузеві фактори

- збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах;

- змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди.

7.Наведення та освоєння нових виробничих об’эктів

диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.

42.Поняття оплати праці. Нині в законодавстві терміни "оплата праця" і "заробітна плата" застосовуються як синоніми.

Структурно заробітна плата складається з трьох частин:

- основна заробітна плата,

- додаткова заробітна плата,

- а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно на підприємстві встановлюються фонди оплати праці.

Основна заробітна плата складається з винагороди за виконану роботу в межах встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, нормовані завдання, посадові обов'язки).

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати входять доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

нші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати в формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні й інші виплати.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати1. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.