Показники споживання матеріальних благ та послуг

Широке коло потреб, задоволення котрих необхідно для забезпечення

нормальної життєдіяльності населення і всебічного розвитку людини, різноманіття форм і методів їх задоволення, нерівномірність споживання, яка зумовлена багатьма чинниками, викликає необхідність використовувати багато різних статистичних показників, що характеризують процес споживання як на макрорівні, так і на рівні соціальної групи, домогосподарства або окремої людини. На макрорівні в системі національних рахунків у якості узагальнюючих показників, що характеризують витрати суспільства на споживання, використовуються показники «кінцеві споживчі витрати» і «фактичне кінцеве споживання». Вивчаючи споживання, слід ураховувати різницю між цими двома показниками. Показник кінцевих споживчих витрат характеризує ту частину валового наявного доходу, яку суспільство витрачає на споживання. Показник фактичного кінцевого споживання відбиває реальний розмір кінцевого споживання господарськими (інституціональними) одиницями, що забезпечується як за рахунок наявного доходу, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, які надаються населенню (індивідуально або для колективних потреб) державними і некомерційними організаціями.

Кінцеве (невиробниче) споживання товарів і послуг — це показник,

що характеризує витрати суспільства на продукти і послуги, які

використовуються безпосередньо для задоволення поточних потреб

суспільства. Він являє собою вартісну характеристику загального обсягу кінцевого споживання населенням матеріальних благ і послуг (фонд споживання). У розрахунку цього показника вартісна оцінка споживаних ринкових товарів і послуг подається за фактичними цінами їх придбання з урахуванням субсидій і доплат із бюджету, коштів громадських організацій і соціальних фондів, а не ринкових послуг — за поточними витратами установ і організацій, які надають ці послуги.

Усі споживчі витрати на кінцеве споживання можна згрупувати

таким чином:

а) витрати домашніх господарств, які фінансуються з особистих

бюджетів населення;

б) витрати державних установ — фінансуються за рахунок Державного

бюджету;

в) витрати некомерційних організацій, що обслуговують домашні

господарства, — фінансуються за рахунок добровільних внесків членів цих

організацій і доходів від їхньої власності, а також за рахунок пожертвувань.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств враховуються за ринковими цінами й визначаються фактичними витратами

населення на купівлю товарів і послуг. Вартість спожитих товарів,

отриманих населенням у натуральній формі, оцінюється за середніми цінами реалізації аналогічних товарів.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, що обслуговують домашні господарства, визначаються вартістю безкоштовних

(неринкових) послуг населенню в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури і мистецтва, фізкультури і спорту. Ці витрати включають поточні витрати зазначених установ за рахунок державного бюджету, з урахуванням споживання основних фондів. До цих витрат не включається продаж ними ринкових (платних) послуг, а також витрати на придбання товарів і послуг для передання домашнім господарствам як соціальних трансфертів у натуральній формі.

Витрати на кінцеве споживання некомерційних організацій, що

обслуговують домашні господарства, до яких належать профспілки,

політичні партії, добродійні й інші фонди, релігійні організації, добровільні

товариства тощо, утворюються за рахунок вартості безкоштовних

(неринкових) послуг, які надають дані організації домашнім господарствам, а також витрат на купівлю товарів і послуг для передання домашнім

господарствам.

Кінцеве споживання утворюється з двох складових: індивідуального

фактичного кінцевого споживання домашніх господарств і колективного

кінцевого споживання сектора загального державного управління.

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств містить у собі

їхні витрати на купівлю споживчих товарів і послуг за рахунок усіх джерел

фінансування, а також вартість індивідуальних товарів і послуг, безплатно

отриманих домашніми господарствами від органів державного управління і

некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, як

соціальні трансферти в натуральній формі.

Інтегральний показник фактичного кінцевого споживання дає уявлення

про загальний обсяг споживання в суспільстві, а складові цього показника —

про джерела задоволення потреб у матеріальних благах і послугах.

Для вирішення завдань макроекономічного регулювання споживання

крім загального показника кінцевого фактичного споживання

використовується така система статистичної інформації, що характеризує

процес формування обсягу і структури фонду споживання населення в

цілому і його окремих соціально-економічних груп ':

- частка кінцевого особистого споживання у валовому внутрішньому

продукті, що формує платоспроможність населення (у розвинених країнах ця частка становить 60—65 % ВВП);

- співвідношення часток праці та капіталу у виготовленій продукції.

Зниження частки труда у вартості продукції стримує попит населення на товари і послуги, а отже, і відповідну пропозицію на ринку. У розвинених

країнах частка заробітку у вартості продукції досягає 60 %;

- рівень рентабельності промислових підприємств, невиправданий ріст

якого є однією з причин стагнації виробництва, неплатежів і заборгованості і, як наслідок, зменшення випуску споживчих товарів;

- характеристика джерел доходів населення;

- поділ домашніх господарств за рівнями середньодушових сукупних

доходів та витрат (соціально-економічна диференціація населення);

- рівні доходів зайнятого населення в окремих галузях економіки

(міжгалузева диференціація);

- поділ доходів на споживання і накопичення;

- структура платоспроможного попиту за товарами і послугами.

Показники обсягу фактичного кінцевого споживання розраховуються

як у цілому по всьому населенню, так і в розрахунку на душу населення. У

такому вигляді він може використовуватися для міжнародних і

міжрегіональних порівнянь, хоча останнім часом для цих цілей частіше

використовується показник валового внутрішнього продукту на душу

населення.

До інших витрат належать: допомога родичам та іншим особам,

купівля акцій, сертифікатів, вклади до банків, аліменти, будівництво житла

тощо. Докладніше структура витрат вивчається окремо за кожною з

укрупнених груп. Наприклад, у групі «харчування» виокремлюють такі

підгрупи продуктів харчування: м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молочні

продукти, яйця, риба і рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та

баштанні, фрукти і ягоди, хлібні продукти.

Статистичні органи України ведуть постійне спостереження за 22

найважливішими продуктами харчування за місячними нормами їх

споживання однією людиною без урахування її вікових особливостей.

За даним набором продуктів визначаються мінімальні витрати на

харчування. До цього переліку включено товари, які є у продажу по всій території країни. Це дозволяє більш об'єктивно аналізувати динаміку вартості набору продуктів і оцінювати міжрегіональні розбіжності в харчуванні. Поряд із натуральними показниками споживання окремих продуктів харчування обчислюється його калорійність у середньому за добу в розрахунку на одну особу і встановлюється кількість харчових речовин у складі споживаних продуктів, вміст у них білків, жирів і вуглеводів. У групі непродовольчих товарів виділяються: готовий одяг; тканини; взуття; галантерея; меблі, килими і килимові вироби; господарські побутові товари; культтовари; легкові автомобілі, мотоцикли і велосипеди; тютюнові вироби; будівельні матеріали; медикаменти, предмети санітарії і гігієни; мило і синтетичні мийні засоби; інші непродовольчі товари.

Обсяги споживання по кожній із груп непродовольчих товарів

характеризуються в статистиці роздрібного товарообігу обсягами продажу відповідних товарів, а в статистиці бюджетів домашніх господарств — витратами на їх придбання.

Забезпеченість населення товарами тривалого користування

характеризується узагальнюючими показниками, які обчислюються за

кожним видом товару в розрахунку на 1000 осіб або на 100 домогосподарств. У групі послуг виокремлюють оплату житла і комунальні послуги; побутові послуги; освітні послуги; транспортні послуги; послуги зв'язку; послуги дитячих дошкільних установ; послуги санаторно-курортних установ і будинків відпочинку; медичні послуги; послуги фізичної культури і спорту; послуги установ культури, мистецтва й інших установ дозвілля; правові послуги; страхові та фінансові послуги; туристсько-екскурсійні послуги; ритуальні послуги та ін.

Рівень загальних споживчих витрат, а також витрати за окремими

групами товарів і послуг обчислюють, як правило, у середньому на душу населення, на одне або на 100 домашніх господарств.

Основним показником є рівень індивідуального споживання як

середній розмір споживання конкретних товарів (продовольчих та

непродовольчих) і послуг на душу населення.

Порівняння фактичного споживання окремих товарів з раціональною

нормою споживання дозволяє визначити рівень задоволення потреби

населення в даному товарі.

З метою аналізу динаміки середнього рівня споживання матеріальних

благ використовується система індексів змінного складу, постійного складу

та впливу структурних зрушень.