Наявність мікробних та інших забруднювачів у повітрі робочої зони

Оскільки найбільш біологічно активними у приміщеннях з ВДТ є частки, які здатні накопичувати електричний заряд. Доцільно розглядати наявність дрібних часток. Ці частки звичайно створю­ються у результаті коагуляції більш дрібних первинних часток.

Група дослідників перевіряла загальну масу завислих у повітрі часток у деяких обладнаних ВДТ офісах, відбираючи тільки частки менше 10 мкм у діаметрі (аеродинамічний діаметр). За даними 60 вимірювань, концентрація часток складала від 10 до 450 мкг/м. Виявлено, що у всіх випадках значення вище 150 мкг/м стосувалися приміщень, у яких курили. Там, де не курили, концентрація часток становила 12-40 мкг/м³. Ці результати знаходяться у повній відповідності з даними інших дослідників, які не виявили будь-якого впливу електростатичних полів ВДТ ні на концентрацію респирабельних часток у повітрі приміщення, ні на зникнення тютю­нового диму.

Джерела аерозольних забруднень вельми численні. Звичайно вони зустрічаються у районах, де у повітрі присутні продукти реакції двооксиду сірки, продукти окислення вуглеводнів, нітрати і т. п., причому склад та концентрації забруднювачів здебільшого залежать від близькості водоймищ з солоною водою, інтенсивності метеорологічних процесів та ін. Наявність інших забруднювачів за­лежить від специфічних антропогенних джерел в тому або іншому регіоні (метали, оксиди металів, багато органічних сполук і т. п.). Окрім того, внутрішні джерела суттєво доповнюють концентрацію аерозолів у приміщеннях, зокрема оксидами вуглецю, є тютюновий дим.

Аналіз динаміки бактеріального обсіменіння повітря у примі­щеннях з ВДТ показав, що кількість мікроорганізмів помітно збільшується тільки через відсутність вентиляції. Проте слід визначити, що збільшення вмісту бактеріальної флори також залежить від тривалості роботи користувача з ВДТ. Особливо кількість мікроорганізмів збільшується при безперервній роботі протягом 3-4 год. (до 2100-2500 мікробних тіл на 1 м³). Періодичне включення вентиляції у приміщеннях з ВДТ значно знижує ріст бактерій.

Слід зазначити, що у випадках, коли робота користувачів пов'язана з прийняттям відвідувачів у приміщеннях з ВДТ, вміст мікроорганізмів у повітрі приміщень значно зростає і досягає, залежно від числа та тривалості перебування відвідувачів, 7000 та більше мікробних тіл на 1 м. Тому при такому режимі роботи необхідно залучати додаткові заходи оздоровлення повітряного се­редовища (застосовувати додаткову вентиляцію, обмежувати число та тривалість перебування відвідувачів, конструювати робочі місця, оснащені загороджувальними стінами з невеликими віконцями для спілкування з відвідувачами).

Згідно з діючими нормативними документами повітря, що надходить у робоче приміщення, має бути очищення від забруднень, у тому числі від мікроорганізмів (ВСНиПРВЦ). Запиленість повітря не повинна перевищувати вимог, викладених у СН 512-78.

Загальна кількість колоній на 1 м³ повітря не повинна перевищувати 1000 та повністю виключається наявність патогенної мікрофлори.

Шум пов'язаний з ВДТ

Деякі ВДТ є потенційними джерелами цілого ряду звуків, що містять як коливання, які можна почути, так і коливання ультра­звукового діапазону. Цей шум справляє негативний вплив на функціональний стан користувачів.

Відомо, що шум несприятливо діє на людину, особливо при тривалому впливі. У користувача, діяльність якого пов'язана з пере­робкою інформації, що часто супроводжується елементами твор­чості, це виражається у зниженні розумової працездатності (наприк­лад, швидкість обробки тексту зменшується на 10-15%, зростає кіль­кість помилок), у прискоренні розвитку здорового втомлення, зміни відчуття кольорів, підвищенні витрати енергії (на 17%), появі голов­ного болю, розвитку безсоння, послаблення уваги та ін.

Шум може бути фактором, що сприяє розвитку стресу. Відзна­чено взаємозв'язок між скаргами на шум від ВДТ, з одного боку, та емоційними порушеннями і поганим настроєм - з другого. Вплив шуму на вегетативну нервову систему може проявлятись при рівнях, близьких до припустимого, і призводити до порушення периферій­ного кровообігу за рахунок спазму капілярів шкіри та слизових обо­лонок, а також до інших негативних наслідків.

Для вимірювання шуму застосовують різні шумовимірювачі, частотні аналізатори та інші прилади. Частотні аналізатори служать для виділення будь-якої смуги частот для подальшої направленої корекції шуму як за об'єктивними показниками, так і згідно з суб'єктивним сприйняттям користувача. Вимірювання шуму на ро­бочих місцях здійснюється згідно з ГОСТ 12.1.050-86 та ГОСТ 23941-79.

Нормативними параметрами шуму на робочих місцях є рівні середньоквадратичних звукових тисків (дБ) та рівні звука (дБА), що вимірюються по шкалі "А" шумовимірювача. Останні найбільш близькі до фізіологічного сприйняття людиною. Згідно з ГОСТ 12.1.003-83 шум у приміщенні, де виконують роботу, пов'язану з виробленням концепцій, створенням нових програм, викладацькою роботою, творчістю, не повинен переви­щувати 40 дБА. Праця керівників виробництва, пов'язана з контролем групи людей, що виконують переважно розумову роботу, не повинна супроводжуватися шумом вище 50 дБА. Високо­кваліфікована розумова робота, що вимагає зосередженості, може проводитись у приміщеннях, де рівень шуму не перевищує 55 дБА. Під час виконання розумової роботи за особистим графіком з інструкцією (операторська та близькі до неї види діяльності) і точних здорових робіт рівень шуму не повинен перевищувати 65 дБА.

Сумарний вплив численних джерел шуму у приміщенні у ре­зультаті багаторазового відбиття звукових хвиль може значно перевищати енергію прямого звука від тих же джерел. Шум від окремих приладів не повинен перевищувати фоновий більше ніж на 5дБ.

Найчастіше рівні акустичного випромінювання, які виходять від ВДТ, охоплюють діапазон частот від 6,3 до 40 кГц. Домінуючи­ми є частоти від 16 до 40 кГц, пов'язані з частотою горизонтальної розгортки. Шум, можливо, виникає у осередді перетворювача го­ризонтальної розгортай. Не виключено, що всередині ВДТ існують вторинні джерела шуму.

Рівні звукового тиску на відстані приблизно 50 см від багатьох ВДТ у напрямі максимуму випромінювання знаходяться у межах від 30 до 68 дБ (середнє значення - 51 дБ). В діапазоні 16-20 кГц максимальний зареєстрований рівень склав 61 дБ (середнє значення 51 дБ).

Основними заходами боротьби з шумом є усунення або ослаблення причин шуму в самому його джерелі у процесі проектування, використання засобів звукопоглинання, раціональне планування виробничих приміщень.

Вимоги до організації робочих місць користувачів ВДТ

Основним обладнанням робочого місця користувача ВДТ є: відеомонітор, клавіатура, робочий стіл, стілець (крісло); допоміж­нім - пюпітр, підставка для ніг, шафи, полиці та ін. Вимоги до них відображені у нормативних документах: ВСНиПРВЦ; ГОСТ 12.2.032-78; ГОСТ 22269-76.

Під просторовою орієнтацією робочого місця розуміється розміщення у певному порядку елементів основного та допоміжного обладнання відносно одне одного та працюючої людини. Просторова організація робочого місця в основному визначається розмірами та формою сенсорного та моторного простору, формою та параметрами елементів робочого місця та просторовим розташуванням елементів відносно працюючого.

Робочі місця з ВДТ повинні розташовуватись на відстані не менше як 1,5 м від стіни з віконними прорізами, від інших стін - на відстані 1 м, між собою на відстані не менше як 1,5 м. При роз­міщенні робочих місць необхідно виключити можливість прямого засвічування екрана джерелом природного освітлення. Джерело природного освітлення (вікно) не повинно також потрапляти у зону прямого спостереження користувача Відносно світлових отворів ро­бочі місця доцільно розташовувати таким чином, щоб природне світ­ло падало на нього з боку, переважно зліва.

При розміщенні ВДТ на робочому місці потрібно забезпечити простір для користувача величиною не менше як 850 мм з ураху­ванням виступаючих частин обладнання та застосування (при необхідності) спецодягу. Для стоп має бути передбачено простір по глибині та висоті не менше як 150 мм, по ширині - не менше як 530 мм.

Розташовувати ВДТ на робочому місці необхідно так, щоб поверхня екрана знаходилася на відстані 400-700 мм від очей користувача. Рекомендується розміщувати елементи робочого місця таким чином, щоб витримувалася однакова відстань очей користувача від екрана, клавіатури, тримача документів.

Залежно від виду роботи та зручності користувача доцільно користуватися можливістю повороту та регулюванням нахилу екра­на. Ця вимога тим більш важлива, чим численнішими та різноманіт­нішими є заплановані випадки застосування ВДТ. Установка рівня екрана над столом та його розташування повинні забезпечуватися за допомогою вторинних пристроїв на робочому місці.

Необхідно стало розташовувати клавіатуру на робочому столі, не допускаючи її хитання. Разом з тим має бути передбачена можливість її поворотів та переміщень. Положення клавіатури та кут її нахилу повинні відповідати побажанням користувача.

Принтер треба розташовувати так, щоб доступ до нього корис­тувача та його колег був зручний.

Конструкція робочого столу повинна забезпечувати мож­ливість оптимального розміщення на робочий поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості, розмірів, конструктивних особливостей та характеру роботи, яка виконується. Корисно мати модульне, рухоме місце. Площа столу залежить від всіх необхідних для роботи компонентів, що розміщуються, та по­винна допускати можливість вільного переміщення пристроїв. По­верхня столу має бути матовою з малим відбиттям та тепло-ізолюючою.

Розташування технічних засобів повинно давати можливість користувачеві виконувати прості функції лівою рукою з метою зни­ження великих навантажень на праву руку під час ведення записів, роботи з клавіатурою та інших операцій. Якщо у конструкції кла­віатури не передбачено простору для опори долонь, то її слід роз­ташувати на відстані не менше як 100 мм від краю столу в оптимальній зоні моторного поля.

Якщо конструкція робочого місця передбачає протікання трудового процесу у позі сидячи, то висота робочої поверхні столу повинна регулюватись у межах 680-800 мм, у середньому вона повинна становити 725 мм. Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не меньше як 600 мм, шириною не меньше як 500 мм, глибиною на рівні колін, але не меньше як 450 мм на рівні витягнутої ноги - не меньше як 650 мм.

Робоче крісло забезпечує підтримання робочої пози у по­ложенні сидячи, і чим триваліше це положення протягом робочого дня, тим жорсткішими мають бути вимоги до створення зручних та правильних робочих сидінь.

Існує цілий ряд публікацій щодо конструювання різних типів робочих крісел. Незважаючи на розбіжність думок дослідників у визначенні деяких параметрів, виділяють загальні рекомендації конструювання крісла: необхідність регулювання найбільш важли­вих його елементів - висоти сидіння, висоти спинки сидіння та кута нахилу спинки. Причому процес регулювання має бути нескладним. Не слід надмірно збільшувати кількість регульованих параметрів крісла, оскільки це позначатиметься на його стійкості. Для надання більшої стійкості та попередження перекидання при відхиленні тіла на спинку крісла у багатьох європейських країнах використовують стільці на п'яти ніжках.

Встановлення правильної висоти сидіння є першочерговим завданням під час організації робочого місця. Цей параметр визначає інші просторові параметри - висоту положення екрана, клавіатури, поверхні для записів тощо. Висота поверхні сидіння визначається висотою підколінної ямки над підлогою, виміряної у положенні сидячи при куті згинання коліна 90°. Висоту сидіння необхідно регулювати.

Конструкція робочого стільця (крісла) повинна забезпечувати підтримання раціональної робочої пози під час виконання основних виробничих операцій, створювати умови для змінення пози. З метою попередження втоми необхідно забезпечити зниження статичного напруження м'язів шийно - плечової ділянки та спини.

Тип робочого стільця повинен обиратись залежно від характеру та тривалості роботи. Він має бути підйомо - поворотним і регулюватись по висоті та кутах нахилу сидіння і спинки, а також відстані спинки від переднього краю сидіння. Регулювання кожного параметра має бути незалежним і мати надійну фіксацію. Всі важелі та ручки пристосування (для регулювання) мають бути зручними в управлінні.

Висота поверхні сидіння повинна регулюватись у межах 400-550 мм. Ширина та глибина його поверхні має бути не меньше як 400 мм. Поверхня сидіння має бути плоскою, передні краї -закругленими. Сидіння та спинка крісла мають бути напівм'якими, з неслизьким, таким, що не електризується та повітропроникним покриттям, матеріал якого забезпечує можливість легкого очищення від забруднення. Слід передбачити можливість зміни кута нахилу поверхні сидіння у межах від 15° уперед та 5° назад.

Опорна поверхня спинки стільця повинна мати висоту 280-320 мм, ширину - не меньше як 380 мм та радіус кривизни горизонталь­ної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки у вертикальній площині повинен регулюватися у межах (-30°)-(+30°) від вертикального по­ложення. Відстань спинки від переднього краю сидіння повинна регулюватися у межах 260-400 мм.

З метою зниження статичного напруження м'язів рук доцільно використовувати стаціонарні або зємні підлокітники довжиною не меньше як 250 мм, шириною у межах 50-70 мм, що мають регулюватися по висоті над сидінням у межах 200-260 мм та регулюватися по параметру внутрішньої відстані між підлокітниками у межах 350-500 мм.

Робоче місце повинно бути обладнане стійкою підставкою для ніг, параметри якої просто регулюються. Підставка повинна мати ширину не меньше як 30мм, глибину не меньше як 400 мм, регулювання по висоті до 150 мм та по куту нахилу опорної поверхні підставки до 20. Поверхня підставки має бути рифленою, а по передньому краю мати бортик висотою 10 мм.

Робоче місце користувача ВДТ має бути обладнане легко пе­реміщуваним пюпітром для розташування на ньому документів. Пю­пітр має бути розміщений на одному рівні з екраном та віддалений від очей користувача приблизно на таку ж відстань (припустима роз­біжність цих відстаней не більше як 100 мм). Місце установки пю­пітра має бути обране таким чином, щоб він не вібрував. Пюпітр має бути стійким, щоб можна було робити записи від руки (підкреслення, невеликі виправлення).

Сумський технікум харчової промисловості

Національного університету харчової промисловості

ЛЕКЦІЯ

Тема: Електробезпека

ПЛАН

1. Дія електричного струму на організм людини.

2. Фактори, які впливають на наслідки ураження електричним струмом.

3. Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом.

4. Основні причини електротравматизму.

ЛІТЕРАТУРА

1. В.Ц.Жидецький, "Основи охорони праці", Л.1999, стор 252-265.

2. Під редакцією М.П.Купчина "Основи охорони праці", К.2000, стор 230-237, 243-244.

Дія електричного струму на людину

Електробезпеку як окремий напрямок наукових дослід­жень та інженерних розробок започатковано у другій половині XIX століття. Саме в цей період починається швидке впровадження електричної енергії у різні сфери життєдіяльності суспільства. Підставою для стрімкого розвитку електротехніки були наукові здобутки таких видатних вчених як Л.Гальвані, А.Вольта, А.Ампер, Г.Ом, М.Фарадей, Г.Ерстед.

Створення першого надійного джерела електричної енергії пов"язано з ім"ям видатного італійського вченого А.Вольта. Саме він у 1800 році винайшов електрохімічний генератор постійного струму - гальванічний елемент, який був названий піз­ніше вольтовим стовпом. Напругу він мав біля 20 В.

Це відкриття набуло широкого резонансу в науковому світі. Починаються різнобічні дослідження електричних явищ. Вив­чаються теплова, електрохімічна дії струму. Розробляються все нові і нові гальванічні елементи, напруга яких сягає вже тисяч вольт. Стають відомими явища електричної дуги, зварювання і плав­лення металів. Робляться перші спроби практичного використання електричної енергії для електричного освітлення (В.Петров), телеграфії С.Морзе. Але по справжньому двері в майбутній світ електротех­ніки були відкриті Майклом Фарадеєм, який у 1832 році сформу­лював закон електромагнітної індукції. Цим була обґрунтована можливість перетворення механічної, енергії в електричну. Одразу починаються спроби розробки генераторів і двигунів постійного струму. Електротехніка виходить за межі наукових лабораторій. Опановується змінний" електричний струм. В 1872 році німецький електротехнік Фрідріх фон Хефнер-Аль-текен (1845-1904), провідний конструктор і головний інженер фірми " Сіменс і Гальске", сконструював перший ефективно діючий генератор постійного струму, придатний для широкого промислового використання.

На початковій стадії,..розвитку електротехніки електричний струм, як чинник небезпеки не розглядався. Ллє збільшувались напруга і потужність джерел електричної енер­гії, поширювалось їх використання. І от, у 1862 році француз Леруа де Меркюр вперше детально описав випадок ураження люди­ни електричним струмом при випадковому дотику до струмоведучої частини в мережі постійного.струму. Смерть настала мит­тєво. Далі з'являються нові публікації в різних електротех­нічних часописах. Автори описували нещасні випадки від дії електричного струму, які завершувались смертю людини. В цих публікаціях вказувалось, що електричний струм може викликати миттєву смерть людини, як правило, без будь-яких, суттєвих змін на її тілі. Виключення складали випадки, коли ураження супроводжувалось опіком електричною дугою.

Думки про те, що нещасні випадки від електрики призводять до миттєвої і безболісної смерті, спонукали уряд США у 1882 році прийняти рішення про введення страти на елект­ричному кріслі. Вважалося, що електрична страта при напрузі в 8-10 разів вищій за ту, при якій траплялись електротравми із смертельними наслідками мала б бути найбільш гуманною. Але, як було швидко встановлено, смерть на електричному кріслі, як правило, не була - ні миттєвою, ні безболісною. Навпаки,- повідомляли лікарі, що були присутні при виконанні вироку, - це найбільш важка і страшна смерть". Все це сприяло початку більш глибокого вивчення механізму ураження живого організму електричним струмом.

Перші дослідження впливу електричного струму на людину було виконано Лрсонвалем, який у 1887 році сформу­лював теорію про смертельне ураження електричним струмом внас­лідок його впливу на нервові центри, що керують диханням. Експерименти над тваринами, що проводились в цент­ральній французькій електролабораторії, показали що при певній силі струму, який проходить у ділянці серця, відбувають­ся порушення узгодженого скорочення волокон серцевого м"язу (фібріляція), а це неоодмінно призводить до паралічу серця. На підставі цих спостережень співробітниками лабораторії бу­ла висунута теорія про ураження тварин і людей електричним струмом внаслідок фібріляції серцевого м"язу. Незважаючи на певні розходження в поясненнях механізму смертельного ураження, обидві теорії буди єдині в тому що сила такого струму значно менша від значень, котрі здатні викликати термічне ураження (опік). Стала очевидною необхід­ність поглибленого вивчення механізмів впливу електричного струму на людину. В 1882 році австрійський вчений С.Еллінек описав першу електротравми при дії змінного струму. З поширенням вико­ристання змінного електричного струму кількість електротравм почала зростати. 3"ясувалась більша небезпека змінного струму в порівнянні з постійним. В цей же час робляться перші спроби статистичного аналізу електротравматизму. В кінці XIX століття почалися досліди на тваринах для визначення гранично небезпечних значень струму і напруги. Необхідність таких дослідів визначалась потребою у розроб­ці захисних заходів. Починаючи з перших років XX століття, виникли протиріччя в оцінці небезпечних значень вражаючих струмів, і в тлумаченні механізму ураження. Не вдаючись у їх суть відмітимо лише одне: при елетротравмах люди іноді гинуть при дуже незначних значеннях струмів і наруг і водночас виживають при великих наругах (декілька кіловольт) і струмах в сотні міліампер. Засновник науки про небезпеку електрики - австрійсь­кий вчений С.Еллінек, в кінці 20-х років нашого століття впер­ше висунув припущення про те, що вирішальну роль у багатьох випадках ураження мас " фактор уваги", тобто важкість наслід­ку зумовлена в значній мірі станом нервової системи людини на момент ураження. Протиріччя в поглядах на механізм ураження зберег­лись до нашого часу. Одні вчені, за результатами дослідів на тваринах, стверджують що для загибелі людського організму необхідні достатньо великі струми, які досягають десятків міліампер, інші вчені, спираючись на результати розслідуван­ня нещасних випадків допускають можливість загибелі людей при незначних струмах - до 10 мА. Отже, аналіз смертельних уражень при малих наругах і випадків, які не призвели до смерті при великих, приводять до логічного висновку про розмаїтість реакцій людини на дію електричного струму та про особливу чутливість, в деяких випадках, до малих струмів. Що ж в першу чергу уражається.електричним струмом: серцево-судинна система в цілому, серцевий м"яз чи система дихання? Визначення первинної системи, з ураження якої почи­нається важкі реакції людини на електричний струм, має не тільки пізнавальне медико-біологічне значення.

На початковій стадії вивчення виробничих електротравм склалась думка, що в першу чергу уражається система ди­хання. Розтини уражених від електричного струму показали, що смерть ставалася від асфікції (удушення).' Таку точку зору відстоювали Еллінек, д"Арсонваль та інші. Однак ця думка силь­но похитнулася при отриманні результатів експериментів електротравм над собаками, у яких переважав смертельний наслідок від порушення роботи серця. Щоб викликати смерть собаки від зупинки дихання, необхідно було прикладати електрод до вуха. В окремих випадках причиною смерті, визначеною за результатом розтину людини, що загинула внаслідок дії електричного струму, було безпосереднє порушення серцевої діяльності. На Міжнародному конгресі з питань промислового травматизму, що відбувся в 1935 році, видатний патофізіолог Стасен запропонував ділити уражених електричним струмом людей на " синіх" (з початковою зупинкою дихання) і " білих " (з початковою зупинкою роботи серця). Деякі дослідники вва­жали, що можлива одночасна дія двох механізмів смерті: зупинка роботи серця і зупинка дихання. До нашого часу розроблено багато заходів і засобів електробезпеки. Сформувались певні погляди на механізм уражен­ня людини електричним струмом, але процес дослідження продов­жується, вивчаються глибинні механізми впливу електричного струму на живу тканину.

ВИДИ ДІЇ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ..

Розглядаючи електричний струм, як чинник небезпе­ки, зауважимо, що це фізичне явище досить давно використову­ється з лікувальною метою у фізіотерапії, електродіагностиці, дефібриляції, тощо. Характер впливу - позитивний чи негативний, а та­кож його інтенсивність залежать від багатьох чинників, які бу­дуть розглянуті нижче. Зараз відзначимо основний - силу елект­ричного струму. Кількісно вона оцінюється в амперах (А). Розрізняють наступні види дії,електричного стру­му на людину - біологічну, термічну, електрохімічну і механіч­ну. Біологічна дія струму проявляється в подразненні і збудженні живої тканини, а також, - в порушенні внутрішніх біо­електричних процесів, що протікають в організмі і є безпосере­дньо пов"язаними з його життєвими функціями. Це може супровод­жуватися невимушеним, судомним скороченням м"язів, в тому чис­лі м"язів серця та легень. При цьому порушується кровообіг і робота органів дихання, або повністю припиняється їх діяльність.

Термічна (теплова) дія струму зумовлює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, що знаходяться на шляху про­ходження струму. Це може викликати в них значні функціональ­ні розлади. Опіку можуть бути внутрішні і зовнішні.

Електрохімічна (електролітична) дія струму спричиняє розклад органічних рідин, в тому числі і крові, що супроводжується значними змінами їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму полягає в розшаруванні, розриві та інших механічних пошкодженнях тканин організму, зокрема, м"язової, стінок кровоносних судин, судин легенів, внаслідок електродинамічного, ефекту, а також миттєвого ви­бухоподібного утворення пари від теплової дії струму.

Останні три види дії мають загальнофізичний характер, тобто вони властиві як живій, так і неживій природі. Перша - біологічна, властива тільки живій.

Різноманітність дії електричного струму на лю­дину може призводити до негативних наслідків, тобто до елект­ричних травм. Електрична травма, це пошкодження, спричинене впливом електричного струму, або електричної дуги. (Травма в перекладі з грецької - пошкодження, рана).

Електричні травми умовно поділяються на два види: місцеві, коли виникає місцеве ушкодження організму, і загальні, так звані електричні удари, коли уражається (або створюється загроза ураження) всього організму через пору­шення нормальної діяльності життєвоважливих органів і систем.

При протіканні електричного струму одночасно присутні всі види дії. Це зумовлено природою електричних явищ біоелектричною природою живої тканини, але негативний вплив на людину може бути різний, в залежності від обставин протікання.

Орієнтовний розподіл нещасних випадків від електричного струму в промисловості за вказаними видами травм такий: 20% - місцеві електротравми; 25% - електричні удари; 55 % - мішані травми, тобто одночасно місцеві електротравми електричні удари.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ТРАВМ.

Як вже вказувалось, загальні електричні травми (електричні удари) можуть призвести до загрози ураження всьо­го організму людини в цілому через порушення нормальної роботи різних органів та систем і в першу чергу серця, легенів, цент­ральної нервової системи.

Ступінь негативного впливу на організм електрич­них ударів різний. Найслабший електричний удар викликає лед­ве відчутні скорочення м"язів навколо місця, входу або виходу струму. В найгіршому випадку він призводить до порушення і навіть повної зупинки діяльності легенів і серця, тобто до загибелі людини. При цьому місцевих пошкоджень організму мо­же і не бути.

В залежності від наслідків ураження електричні удари можна поділити на наступні п"ять ступенів:1 - судомне, ледве відчутне скорочення м"язів;

II- судомне скорочення. м"язів', що супроводжу­ється сильними болями, але без втрати сві­домості;

Ш - судомне скорочення м"язів з втратою свідо­мості, але зі збереженням дихання і роботи серця;

1V- втрата свідомості і порушення серцевої ді­яльності чи дихання (або обох цих порушень разом);

V- клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного-розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через/декілька годин, днів і навіть місяців.

Так, внаслідок електричного удару можуть виник­нути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз),ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам"яті та уваги.вважаєть­ся,що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань.

Більше 85 "% смертельних уражень людини елект­ричним струмом викликані саме електричними ударами.

Місцеві електротравми - чітко окреслені місцеві порушення цілісності тканин тіла,, в тому числі кісткової тка­нини, під впливом електричного струму або електричної дуги. Частіше всього це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м"яких тканин, а також зв"язок і кісток.

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодженнях і електрофтальмію.

Електричні опіки - найбільш поширена електротравма, яка виникає внаслідок виділення тепла під час проход­ження електричного струму на різних частинах тіла, або внас­лідок дії електричної дуги.

Електричні знаки (мітки) -. це чітко окрес­лені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини, яка потрапила під дію струму.

Металізація шкіри.- проникнення в верхні шари шкіри дрібних частинок металу, що розтопився під впливом електричної дуги. Таке явище виникає при коротких замикан­нях, вимкненнях електророз"єднувачів під навантаженням тощо. При цьому дрібні частинки розтопленого металу під впливом електродинамічних сил і теплового потоку розлітаються у різні боки з великою швидкістю. Кожна має високу температуру, але малий запас теплоти і, як правило, не здатна пропалити одяг. Тому ураженими бувають відкриті частини тіла - руки і обличчя.

Металізація шкіри спостерігається в 10 % випадків електротравмування. Механічні ушкодження є наслідком різких рефлек­торних судомних скорочень м"язівпід впливом струму, що про­ходить тілом. В результаті можуть утворитися розриви зв'я­зок, шкіри, кровоносних судин і нервової ткани. можуть мати місце вивихи суглобів і навіть переломи кісток.

Електрофтальмія - запалення зовнішньої оболон­ки ока - рогівки і коньюктиви (слизової оболонки, що вкри­ває очне яблуко), внаслідок впливу потужного потоку ульт­рафіолетового випромінювання. Таке опромінення можливе при і наявності електричної дуги, яка є джерелом випромінення не тільки видимих, але й ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Електрофтальмія спостерігається. приблизно у 3% уражених електричним струмом.

Окрім сили струму, внаслідок ураження організму, визначається часом проходження струму, його частотою, а також багатьма іншими причинами. Узагальнені наслідки впливу електрич­ного струму на людину в залежності від його величини відпо­відають певній специфіці реакцій організму на цей подразник.

Відчутний струм. Людина відчуває дію малого стру­му, що проходить через неї: в середньому починаючи з І.І мА змінного струму частотою 50Гц і близько 6мА постійного стру­му. Ця дія обмежується свербінням і легким пощипуванням (по­колюванням) при змінному струмі, а при постійному - відчут­тям нагріву шкіри на ділянці, яка контактує з струмоведучою частиною.

Невідпускаючий струм. Вище певного гранично допустимого рівня, струм викликає у людини судоми м"язів і відчуття болю, які з подальшим збільшенням струму зростають і поширюються по тілу. Так, при 3 - 5 мА (50 Гц) дія стру­му відчувається всією кистю руки, яка торкається струмоведучої частини; при 8- 10 мА біль різко посилюється і охоплює всю руку. Це супроводжується невимушеними скороченнями м"я-зів руки і передпліччя. При струмі близькому 15мА (50 Гц) біль стає непереносимим, а судоми м"язів рук виявляються настільки значними, що людина не в стані їх здолати. В ре­зультаті, вона не може розняти руку, в якій затиснута струмоведуча частина, і виявляється ніби прикутою до неї. Такий самий ефект невідпускання спостерігається при дії ще більших струмів.

Фібріляційний струм. Змінний струм 50 мА і більший, що проходить тілом людини по шляху " рука-рука" чи " рука - ноги", поширює свою подразнюючу дію на м"яз серця. Ця обставина є небезпечною для життя, оскільки через малий проміжок часу, переважно через 1-3 сек. з моменту зами­кання кола струму через людину, може статися фібриляція або зупинка серця. При цьому припиняється кровообіг, і відповідно в організмі наступає брак кисню; це в свою чергу швидко приводить до зупинки дихання, тобто наступає смерть. Струм більший 5А - як змінний (при частоті 50Гц), так і постійний викликають миттєву зупинку серця, ми­наючи стадію фібриляції. Якщо дія струму була короткочас­ною (1 - 2 с) і не викликала пошкоджень серця (внаслідок нагріву, опіку тощо), після вимкнення струму, як пра­вило, самостійно відновлює свою нормальну діяльність.

При дуже великих струмах, навіть при їх короткочасному впливі, поряд із зупинкою серця настає також параліч дихання. В цьому випадку, при вимкненні струму, дихан­ня, як правило, самостійно не відновляється і тому, необхід­на невідкладна медична допомога (штучне дихання та закритий масаж серця).

Класифікація приміщень за небезпекою ураження людини електричним струмом та умовами виробничого середовища.

Виробничі приміщення за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом та залежно від стану виробничого середовища за "Правилами улаштування електроустановок"(ПУЕ) діляться на:

приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них одного із таких факторів небезпеки; сирість (відносна вологість повітря тривалий час перебільшує 75%);

наявність струмоведучого пилу,що може осідати на провідниках, проникати всередину машин і апаратів і т.д.; струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна і т.п.)

висока температура повітря (постійно або періодично перебільшує 35°С,наприклад,приміщення із сушарками, котельні і т.д.); можливість одночасного дотику людини до металоконструкцій, що мають з'єднання із землею, технологічних апаратів, механізмів і т.д., з одного боку, і до металевих корпусів електроустановок з іншого;

особливо небезпечні приміщення, що характеризуються наявністю в них одного з таких факторів небезпеки: особлива сирість(відносна вологість повітря близько 100%; стеля, стіни, підлога та речі в приміщенні покриті вологою); наявність хімічно активного або органічного середовища (агресивні гази, речовини та випаровування рідин, які руйнують ізоляцію струмоведучі частини електроустановок); одночасна дія двох або більше факторів небезпеки, що характеризують приміщення підвищеної небезпеки;

приміщення без підвищеної небезпеки - це такі,в яких відсутні вищеперелічені фактори небезпеки.

Небезпека ураження електричним струмом існує всюди, де використовується електроустановки, тому приміщення безпідвищеної небезпеки не можна назвати безпечними.

Територія, де розміщені зовнішні електроустановки, відноситься до особливо небезпечних.

Категорію приміщень та умов праці ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом визначають особи, які відповідають за електрогосподарство, разом з технологами та інженерами з охорони праці, виходячи з місцевих умов та відповідно до вищенаведеної класифікації.

ЛЕКЦІЯ

Тема: Електробезпека

ПЛАН

1. Умови ураження людини електричним струмом.

2. Заходи захисту від ураження електрострумом.

3. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.

ЛІТЕРАТУРА

1. В.Ц.Жидецький, "Основи охорони праці", Л.1999, стор 265-296.

2. Під редакцією М.П.Купчина "Основи охорони праці", К.2000, стор 237-243,

244-259.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ЕЛЕКТРОУСТАТКУВАНННЯ.

ПЕРВИННІ КРИТЕРІЇ БЕЗПЕКИ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ.

Первинні критерії електробезпеки - це граничні значення електричного струму що відповідають певним реакціям людини і необхідні для розрахунків захисних заходів та засобів в електроустаткуванні. Для визначення цих критеріїв проведена значна кіль­кість досліджень, однак, до цього часу немає однозначних нор­мативних даних про допустимі для людини струми і напруги. Це призвело до того, що значення напруги змінного струму, при якій не вимагається використання спеціальних заходів, значно відрізняється в різних країнах (від 25 В в Англії та Італії до 150 В в Япон'ії і США). Це пояснюється складністю фізіологічних процесів при протіканні струму через людину, неод­нозначністю реакцій організму окремих осіб на однокові струми і технічними складностями виконання найбільш жорстких вимог електробезпеки при розробці електроустаткування. Доцільність прийняття тих чи інших значень струменів за критерій безпеки залежить від обставин експлуатації елект­рообладнання. Так, при звичайній роботі з ним доцільно, мабуть прийняти за критерій електробезпеки невідпускаючий струм, бо при цьому людина не спроможна звільнитися самостійно від струмоведучої частини, а з часом, як ми вже знаємо, струм через людину буде зростати і сягне фібріляційного значення. Якщо с струм відпускаючий, людина звільниться від струмоведучої час­тини самостійно.

Якщо людина працює на висоті, поблизу частин, що рухаються чи обертаються, або в інших умовах, коли різкі, невимушені рухи можуть призвести до нещасного випадку, аварії, небезпека може виникнути при відчутному струмі за рахунок рефлекторного відсмикування від струмоведучої частини.

Достатньо великі струми (десятки міліампер) викли­кають фібриляцію серця на протязі декількох секунд. Тому в кості короткотривалих допустимий струмів слід прийняти най­менші струми, що призводять до фібриляції на протязі відповід­ного часу.

Захисні заходи і засоби захисту від ураження елек­тричним струмом повинні виконуватись з врахуванням допустимих для людини значень струму при заданій тривалості і шляху його проходження тілом чи відповідних до цих струмів наруг дотику.

В даний час діє ГОСТ-12.1.000-82 " ССБТ. Електробезпека. Гранично допустимі рівні наруг, дотику і струмів", який розповсюджується на промислове і побутове електроустат­кування постійного і змінних струмів частотою 50-00 Гц і встановлює норми гранично допустимих для людини значень наруг дотику струмів, що протікають людиною. Ці норми призначені

«для проектування заходів і засобів,, захисту від уражень стру­мом людей при взаємодії з електроустаткуванням. Вони відпо­відають проходженню струму шляхом " рука-рука" або " рука-ноги". Стандарт передбачає норми для електроустаткування при нормальному робочому (неаварійному) режимі їх роботи, а також при аварійних* режимах промислових і побутових електрообладнань.

Найбільш допустимі напруги дотику при аварій­ному режимі промислового електроустаткування змінного струму 50 Гц напругою вище 1000 В з глухим заземленням нейтралі.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ ЗА ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКОЮ.

Умови експлуатації електроустаткування суттєво впливають на небезпеку ураження людини електричним струмом. Так, вологість, підвищена температура, пари хімічних речовин, струмопровідний пил впливають на опір ізоляції струмоведучих частин. Під їх впливом змінюється і опір тіла людини. Тому пра­вила регламентують використання захисних заходів і засобів в залежності від наявності в приміщеннях таких чинників. Наводимо класифікацію приміщень за електробезпе­кою згідно " Правил улаштування електроустаткування":

сухі -.в яких відносна вологість повітря не пе­ревищує 60 %;

вологі - в яких пара або волога, що конденсуєть­ся виділяється лише короткочасно та п невеликій кількості, а відносна вологість повітря більша 50 %, але не перевищує 75 %;

сирими - в яких відносна вологість повітря три­вало перевищує 75%;

особливо сирі - в яких відносна вологість повітря наближена до 100 % (стеля, стіни, підло­га і предмети, що знаходяться в примі­щенні, вкриті вологою);

гарячі - в яких під впливом різноманітних теплових випромінювань температура постійно або періодично. (більше 1 доби) перевищує + 35 С (наприклад, приміщення з сушарка­ми, сушильними і обпалювальними печами, котельні тощо);

запилені - в яких в умовах виробництва виділяється технологічна пилюка в такій кількості, що вона може осідати на проводах, проникати в середину машин, апаратів тощо. Запи­лені приміщення, поділяються на приміщення з струмопровідною пилюкою і приміщення з не струмопровідною пилюкою;

приміщення з хімічно активним або органічним се­редовищем називаються такі, в яких постійно або впродовж. тривалого часу зберігаються агресивні пари, гази, рідини що утворюють відкладення або плісняву, які руйнують ізоля­цію і струмоведучі частини електрообладнання.

За відношенням до небезпеки ураження людей електрич­ним струмом приміщення поділяються на:

1. Приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпе­ку.

2. Приміщення з підвищеною небезпекою, які ха­рактеризуються наявністю в них однієї або наступних умов, що створюють підвищену небезпеку:

а) сирості або струмопровідної пилюки;

б) струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізо­бетонної, цегляної, тощо);

в) високої температури;

г) можливості одночасного дотику людини до метало-конструкцій будинку, технологічних апаратів, меха­нізмів тощо, які мають зв"язок з землею з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання з другого. До таких приміщень можна віднести балкони, ванні кім­нати, кухні, підвали, житлові приміщення з земляною підлогою тощо.

3. Особливо небезпечні приміщення, характеризуються наявністю однієї з наступних умов, що створюють особливу не­безпеку:

а)особливої сирості;

б) хімічноактивного або органічного середовища;

в) одночасно двох або більше умов підвищеної небез­пеки.

В побуті до таких приміщень відносяться лазні, мета­леві гаражі, парники, приміщення ж для худоби. По відношенню небезпеки ураження людини електричним струмом території зовнішнього електроустаткування прирівнюються до особливо не­безпечних приміщень.

За статистикою більше 80% побутових електротравм стається в приміщенні з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних.

З наведених чинників електробезпеки приміщень, два потребують деяких пояснень - струмопровідні підлоги і можли­вості одночасного дотику людини до металоконструкцій будинку, технологічних апаратів, механізмів тощо, які мають зв"язок з землею з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання з другого. З визначення напруги дотику ми знаємо що для протікання струму, тілом людини необхідно дві точки дотику з різними потенціалами. Різниця потенціалів між ними, тобто напруга, буде тою електрорушійною силою, яка викликає проті­кання струму. Наявність одної точки дотику з потенціалом, або двох з однаковими потенціалами не призводить до протікання струму. Не зашкодить повторити, що чинником ураження є елект­ричний струм, а не напруга. Всі бачили птахів, що сидять на проводах повітряних ліній електропередачі, але це не приз­водить до їх ураження. Знаходячись під напругою, через них струм не протікає бо відсутнє коло для його протікання. Воно може утворитися тільки при одночасному дотику до другого прово­ду або до землі. Щодо птахів, то вони ізольовані від них шаром ізоляції, повітряним проміжком. В приміщеннях електричний зв"язок з землею можуть надати струмопровідні підлоги, в по­бутових приміщеннях - батареї опалення, газові плити, санітарно технічне обладнання, саме ті чинники, які надають приміщенню підвищену небезпеку. Отже при роботі з електрообладнанням, у якого пошкоджена ізоляція і на корпусі є напруга, небезпеч­но одночасно доторкатись до таких частин, або стояти на струмопровідній підлозі.