Розділ 2. Виробнича санітарія. 1 страница

Тема 2.1. Основи фізіології та гігієни праці.

1. Виробнича санітарія і гігієна праці.

2. Основи фізіології праці.

3. Класифікація санітарно-гігієнічних умов праці.

4. Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і

здорових умов праці.

1. Виробнича санітарія і гігієна праці.

В процесі трудової діяльності на працівника діють виробничі шкідливості, які передаються до нього через повітряне середовище або шляхом безпосереднього контакту, або які передаються шляхом безпосереднього контакту з твердими або рідкими шкідливими речовинами, із вібруючим інструментом або обладнанням тощо.

В умовах с. г. виробництва шкідливі виробничі чинники, попадаючи в робочу зону, шкідливо діють на організм людини лише при збільшенні їх величин, концентрації, рівнів, інтенсивності і періоду дії за гранично допустимих рівнів.

Концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони, як при роботі кожний день на протязі робочого дня (8 год.), але не більше 40 год. на тиждень, на протязі всього робочого часу не можуть викликати захворювань (отруєнь) або змін в стані здоров’я, виявлених сучасними методами вивчення, в процесі роботи або в віддалені строки життя сучасного і майбутнього поколінь, називають гранично допустимими концентраціями (ГДК). ГДК шкідливих речовин в повітрі вимірюються в гр/м³. Існують також гранично допустимі рівні (ГДР) на інші шкідливі виробничі чинники (шум, випромінювання тощо).

В Україні санітарні (гігієнічні) норми допустимих шкідливих чинників науково обґрунтовані і приведені в спеціальних документах: Державних санітарних нормах, Санітарних нормах, Державних будівельних нормах, стандартах ССБП тощо.

Виробнича санітарія – система організаційних і технічних засобів, що попереджують або зменшують дію на працівників шкідливих виробничих чинників.

Завдання виробничої санітарії – створити здорові і безпечні умови праці.

Гігієна праці – галузь гігієни, яка вивчає вплив трудових процесів і виробничого середовища на організм людини, розробляє гігієнічні нормативи і санітарні заходи, спрямовані на забезпечення сприятливих і здорових умов праці, профілактику професійної та загальної захворюваності.

Діяльність людини може супроводжуватись суттєвим відхиленням параметрів виробничого середовища від природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини. Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем організму або організму в цілому. Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм людини, таких допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем зараз, так і генетичних у майбутніх поколінь.

2. Основи фізіології праці.

У процесі праці людина вступає у взаємодію з предметами, знаряддями праці та іншими людьми. Крім того, на неї впливають різні параметри виробничого середовища, в якому проходить процес праці (температура, вологість і рух повітря, шум, вібрація, шкідливі речовини, різні випромінювання тощо). Усе це разом характеризує умови, в яких проходить праця людини. Від умов праці значною мірою залежить здоров’я і працездатність людини, її ставлення до роботи і сам результат праці.

Праця людини характеризується певним фізичним навантаженням та нервово-емоційним напруженням, які впливають на фізичні та психічні можливості людини. Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову.

Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м’язів, що супроводжується генеруванням у навколишнє середовище теплоти. При цьому збільшується кількість засвоєного кисню, який потрібний організму для протікання складних процесів окислення. При важкій м’язовій роботі підвищується частота пульсу, артеріальний тиск, підвищується температура тіла.

Незначне підвищення температури (до 0,4…0,6 С) не шкодить організму, але при більш високих значеннях негативно впливає на роботу серцево-судинної системи, нервових центрів, посилюється потовиділення та змінюється водно-сольовий режим організму.

Розумова діяльність людини визначається, головним чином, участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів відчуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8…10 разів більше в порівнянні зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів відчуття, і, в першу чергу, органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів відчуття зростає в 5…10 разів.

Для характеристики трудового процесу, де є велике навантаження на розумову діяльність, використовують таку характеристику трудового процесу як напруженість праці.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему, органи відчуття, емоційну сферу працівника. До чинників, що характеризують напруженість праці, належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності праці, режим роботи.

При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності. Втома – сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психологічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна.

Важливо, щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі паталогічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.

3. Класифікація санітарно-гігієнічних умов праці.

Відповідно до “Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”, затвердженої Міністерством охорони здоров’я України клас умов праці визначається тим чинником виробничого середовища, важкості або напруженості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог.

Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Виходячи з принципів “Гігієнічної класифікації” умови праці класифікують на 4 групи:

● 1 клас – оптимальні умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи для виробничих чинників встановлені для мікроклімату і чинників трудового процесу;

● 2 клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство у найближчому і віддаленому періодах;

● 3 клас – шкідливі умови праці -характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені.

● 4 клас – небезпечні (екстремальні) умови праці -характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

4. Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

Оцінка фактичного стану умов праці здійснюється на основі даних атестації робочих місць і складання “Карти умов праці на робочому місці”: ступінь шкідливості чинників виробничого середовища, важкості й напруженості робіт встановлюється в балах за критеріями, зазначеними в “Гігієнічній класифікації умов праці”. Залежно від фактичного стану умов праці адміністрація підприємства разом із профспілковим комітетом встановлюють розміри доплат працівникам до тарифної ставки або посадового окладу.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме розробленню та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема шляхом поліпшення виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

Тема 2.2. Повітря робочої зони.

1. Повітряне середовище.

2. Мікроклімат робочої зони.

3. Нормування параметрів мікроклімату.

4. Контроль параметрів мікроклімату.

5. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

6. Забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами.

7. Нормування шкідливих речовин.

8. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві.

9. Заходи та засоби попередження забруднення робочої зони.

10. Вентиляція виробничих приміщень.

1. Повітряне середовище.

Повітряне середовище відіграє важливу роль у житті і виробничій діяльності людини. Змінюючись під впливом багатьох чинників, повітряне середовище із сприятливого може стати несприятливим (шкідливим) або навіть небезпечним. Тому забезпечення належних параметрів повітря в робочій зоні є однією з необхідних умов здорової і високопродуктивної праці людини.

Робоча зона – визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного (понад 2 години безперервно) або тимчасового (менше 2 годин) перебування працівників.

Повітряне середовище характеризується мікрокліматом і чистотою повітря.

2. Мікроклімат робочої зони.

Мікроклімат робочої зони характеризується такими показниками:

● температура повітря - t, ^о С;

● відносна вологість повітря – φ, %;

● швидкість руху повітря - v, м/с;

● інтенсивність теплового випромінювання - Q, Вт/м² (ккал/м² • год);

● барометричний тиск - Р, мм. рт. ст. (Па).

Температура тіла здорової людини підтримується на рівні 36,5…37 ^оС за допомогою підсвідомо діючого механізму терморегуляції. Терморегуляція відбувається такими шляхами: 30% - конвекцією (безпосередньо нагрівання повітря шкірою людини), 45% - випромінюванням, 20% - випаровуванням і 5% - диханням).

Якщо температура навколишнього середовища підвищується до 25 ^оС і вище, а відносна вологість становить більше 75%, тоді теплообмін людини з навколишнім середовищем порушується, підвищується температура тіла. Терморегуляція відбувається на 95% випаровуванням. При перегріві збільшується надходження крові до периферійних кров’яних судин. Внаслідок розширення судин кількість крові і тепловіддача збільшуються. За таких параметрів людина втрачає за зміну 5…8 л рідини, 50…80 г солей, тобто порушується водно-сольовий і вітамінний обмін в організмі людини, виникає слабкість, головний біль, шум у вухах, нудота. Дихання і пульс стають частішими, зростає артеріальний тиск, а потім падає. У важких випадках настає тепловий удар, який класифікується як нещасний випадок. Можливе виникнення судомної хвороби; якщо людина втрачає 20% води, настає смерть.

Робота при низьких температурах може призвести до переохолодження організму людини. Периферійні кров’яні судини звужуються, надходження крові до них і тепловіддача знижуються. Тривала дія знижених температур призводить до появи таких захворювань як радикуліт, ревматизм, інфекційні запалення дихальних шляхів, обмороження. Обмороження теж класифікується як нещасний випадок.

Недостатня вологість повітря (нижче 20%) призводить до підсихання слизових оболонок дихальних шляхів та очей, внаслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

Надмірна вологість повітря (понад 75%) ускладнює процес терморегуляції організму. При високій вологості повітря знижується процес випаровування вологи з поверхні шкіри, а це може спричинити підвищення температури тіла і погіршення самопочуття (головний біль, втрата свідомості, тепловий удар).

Швидкість руху повітря впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем таким чином: при високій температурі збільшення швидкості руху повітря позитивно впливає на організм людини, а при низькій температурі повітря – негативно. Дуже низькі швидкості повітря, менше 0,2 м/с, негативно впливають на самопочуття людини, особливо при виконанні одноманітної, монотонної роботи. Людина швидко втомлюється, втрачає працездатність. Різкі перепади температур, протяги зазвичай супроводжуються простудними захворюваннями.

В окремих умовах виробництва (наприклад, гарячі цехи), коли температура навколишніх предметів досягає 500 ^оС, на людину можуть діяти невидимі інфрачервоні промені, що випромінюються цими предметами. При подальшому підвищенні температури невидимі інфрачервоні промені стають видимими.

Інфрачервоні промені проникають на певну глибину у тканину організму, затримуються поверхнею шкіри і викликають її нагрівання. При цьому вони можуть спричиняти функціональний розлад центральної нервової системи, зміну складу крові, зниження артеріального тиску та значних втрат вологи. Крім того, тривала дія променевої енергії може спричинити втрату гостроти зору та інші важкі захворювання органів зору.

Електрично заряджені молекули газів називають легкими іонами. Коли іонізована молекула осідає на дрібну частинку пилу або води, то такі іони називають важкими.

Легкі негативні іони проявляють сприятливу і цілющу дію на живі організми; без них живі організми гинуть. Відсутність легких іонів порушує газообмін, а іонізовані молекули кисню підсилюють газообмін. Легкі негативні іони проявляють також антибактеріальну дію. В 1 см³ чистого повітря міститься від 800 до 1000 легких іонів.

Важкі іони, які є зарядженими частинками пилу, кіптяви, диму негативно впливають на живі організми. У закритих приміщеннях концентрація важких іонів підвищена. Зовнішнє повітря, проходячи через вікна та вентиляційні канали, втрачає майже половину легких іонів, а решта осідає на стінах та інших предметах. Тому в закритих приміщеннях залишається незначна кількість легких іонів. Тварини і люди, які перебувають тривалий час у закритих приміщеннях, відчувають аероіонне голодування, яке спричиняє передчасне старіння і хворобливість.

На виробництві показники мікроклімату діють на людину найчастіше сумарно, взаємно посилюючи або ослаблюючи один одного. Наприклад, збільшення швидкості руху повітря посилює ефект низької температури і, навпаки, послаблює дію підвищеної температури на організм людини. Підвищення значення вологості погіршує самопочуття людини, як при зниженій, так і при підвищеній температурі. Таким чином, поєднання метеорологічних параметрів виробничого середовища може бути сприятливим або несприятливим для самопочуття людини.

Умови праці значною мірою залежать від стану виробничого середовища, яке характеризується мікрокліматом. Комфортні параметри виробничого мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху повітря) для кожного конкретного випадку встановлюються в нормативних документах – ГОСТ 12.1.005-88 ССБП “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони” та ДСН 3.3.6.042-99 “Санітарні норми виробничих приміщень”, які регламентують метеорологічні умови виробничого середовища.

Згідно з цим стандартом (ГОСТ 12.1.005-88 ССБП) нормуються оптимальні і допустимі метеорологічні умови на робочому місці.

Оптимальні мікрокліматичні умови -поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови -поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Оптимальне поєднання метеорологічних умов виробничого середовища називають комфортністю.

Згідно з результатами досліджень, людина є працездатною і добре почувається, якщо температура навколишнього повітря не виходить за межі 18…20 ^оС, відносна вологість – 40…60%, швидкість руху повітря – 0,1…0,2 м/с і барометричний тиск – 760 мм рт. ст.

3. Нормування параметрів мікроклімату.

Нормуються показники метеорологічних умов відносно таких параметрів: сезону року; категорії важкості виконуваної роботи; категорії приміщення.

Розрізняють два сезони року: теплий період року – сезон, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10 ^оС і вище, та холодний, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10 ^оС.

Усі виробничі приміщення залежно від величини теплонадлишків поділяють на 2 категорії: І категорія – приміщення з незначними надлишками тепла до 20 ккал/м² • год; ІІ категорія - приміщення з суттєвими надлишками тепла більше 20 ккал/м² • год.

Всі роботи за ступенем важкості класифікують на три категорії: легка, середньої важкості і важка.

Категорія робіт – це розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму, Вт (ккал/год).

Легка фізична робота – це робота категорії І, яка ділиться на категорію Іа і Іб; фізична робота середньої важкості - це робота категорії ІІ, яка ділиться на категорію ІІа і ІІб; важка фізична робота – це робота категорії ІІ.

Категорія Іа – це робота, що виконуються сидячи і не потребує фізичного напруження, загальні енерговитрати організму становлять 105…140 Вт.

Категорія Іб – робота, що виконується сидячи, стоячи або пов’язана з ходінням, та супроводжується деяким фізичним напруженням, загальні енерговитрати організму становлять 141…175 Вт.

Категорія ІІа – робота, пов’язана з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, що потребує певного фізичного напруження, загальні енерговитрати організму становлять 176…232 Вт.

Категорія ІІб – робота, що виконується стоячи, пов’язана з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжується помірним фізичним напруженням, загальні енерговитрати організму становлять 233…290 Вт.

Категорія ІІІ – це робота, пов’язана з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль загальні енерговитрати організму становлять 291…349 Вт.

Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень згідно з ДСН 3.3.6.042 -99 наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. – Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості

руху повітря робочої зони виробничих приміщень

Період року	Категорія робіт	Температура повітря, оС	Відносна вологість, %	Швидкість руху, м/с
холодний	легка Іа	22…24	60…40	0,1
легка Іб	21…23	60…40	0,!
середньої важкості ІІа	19…21	60…40	0,2
середньої важкості ІІб	17…19	60…40	0,2
важка ІІІ	16…18	60…40	0,3
теплий	легка Іа	23…25	60…40	0,1
легка Іб	22…24	60…40	0,2
середньої важкості ІІа	21…23	60…40	0,3
середньої важкості ІІб	20…22	60…40	0,3
важка ІІІ	18…20	60…40	0,4

4. Контроль параметрів мікроклімату.

Для контролю мікроклімату у виробничих приміщеннях застосовують різні прилади. Температуру повітря вимірюють за допомогою ртутних або спиртових термометрів. Постійний контроль з фіксацією її зміни за певний період часу на спеціальній стрічці здійснюють термографом (Рис. 1, а). При наявності на робочих місцях променевої теплоти застосовують парний термометр (рис. 1, б), в якому один з термометрів почорнений. При цьому дійсну температуру визначають за формулою

t = t_c –k • (t_ч – t_c),

де t_c і t_ч – показники відповідно світлого і чорного термометра, ^оС;

k – постійна парного термометра (приймається з паспорту приладу).

Відносну вологість повітря вимірюють за допомогою психрометрів Августа та аспіраційних психрометрів МВ – 4М (Рис 1, в) (з механічним приводом вентилятора), ІМ – 34 (з електричним приводом вентилятора) та стаціонарних психрометрів. Відносну вологість у цих приладів визначають за різницею показів сухого і вологого термометрів за допомогою спеціальних номограм (Рис. 2). Крім того відносну вологість повітря вимірюють гігрометрами ГМВ – 1. Постійний контроль відносної вологості з фіксацією її зміни за певний період часу на спеціальній стрічці здійснюють гігрографом М – 21.

Швидкість руху повітря на робочому місці вимірюють анемометрами. Крильчастий анемометр АСО – 3 (Рис. 1, г) фіксує швидкість повітря в діапазоні 0,3…5 м/с, а чашковий МС – 13 (Рис 1, д) в діапазоні 1…30 м/с. Для цих же потреб використовують кататермометри: кульовий (Рис. 1, ж) або циліндричний (Рис. 1, е). Кататермометр – це спиртовий термометр, що має специфічну шкалу і два резервуари: нижній і верхній. Шкала кататермометра має поділки від 34 до 40 ^оС. Для роботи з цим приладом попередньо нагрівають кататермометр на водяному нагрівнику до 75…80 ^оС, а потім витирають насухо і розміщують в досліджуване середовище. За величиною падіння стовпчика від 38 до 35 ^оС в одиницю часу в кататермометрі при його охолодженні визначають швидкість руху повітря.

Теплове випромінювання вимірюють за допомогою актинометра, дія якого заснована на неоднаковій поглинаючій здатності чорних і білих смужок алюмінієвої пластинки, розміщеної на задній стінці приладу. Чорні і білі смужки з’єднані в одне електричне коло разом з гальванометром. В результаті поглинання інфрачервоних променів у електричному колі виникає термострум, який реєструє гальванометр.

Барометричний (атмосферний) тиск вимірюють за допомогою барометра-анероїда БАММ – 1, барографа (постійний контроль з фіксацією зміни тиску за певний період часу на спеціальній стрічці).

Методика вимірювання показників мікроклімату в приміщеннях полягає в наступному: прилади розміщують не ближче 0,5 м від стін, від підлоги не ближче 0,25 і не вище 2 м,

Від стелі не ближче 0,25 м. Вимірювання проводять не менше, як в п’яти точках приміщення, а потім визначають середнє значення.

а б в

Г д е ж з

Рис. 1. Прилади для вимірювання показників мікроклімату: а) термограф М-16; б) парний термометр; в) аспіраційний психрометр МВ-4М; г) крильчастий анемометр АСО-3; д) чашковий анемометр МС-13; е) циліндричний кататермометр; ж) кульовий кататермометр; з) актинометр.

Рис. 2. Номограма для визначення відносної вологості повітря.

5. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-технічні та інші заходи колективного захисту. До них відносяться:

● удосконалення технологічних процесів та устаткування;

● раціональне розміщення технологічного устаткування;

● автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами;

● раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря;

● раціоналізація режимів праці та відпочинку;

● застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

● використання засобів індивідуального захисту.

6. Забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Чисте атмосферне повітря містить 78,1% азоту, 20,95% кисню, 0,93% аргону, неону та інших інертних газів, 0,03% вуглекислого газу, близько 1% водяних парів та інших домішок. Чистота повітря характеризується наявністю в ньому: твердих частинок (пилу); шкідливих парів і газів; тяжких зважених іонів.

Внаслідок виробничої діяльності, у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини. Шкідливими вважаються речовини, які при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, аерозолі, через шкіру – переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при піднесенні їх до роту забрудненими руками.

Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м²) всмоктувальній поверхні легенів, утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров.

Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом в організм, можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинцю, ртуті, марганцю). Шкідливі речовини, потрапивши в організм, розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору – в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване “депо” і затримуватися в ньому тривалий час.

У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та виробничий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 ССБП “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони” за характером впливу на організм людини поділяються на:

● загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

● подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);

● сенсибілізуючі, що діють як алерген (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);