НАПБ А.01.001-04 “Правила пожежної безпеки в Україні”

В Україні діють:

● Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН Х.Х.Х.ХХХ-ХХ), Державні санітарні норми (ДСН Х.Х.Х.ХХХ-ХХ), Санітарні норми (СН ХХХХ-ХХ), які регламентують санітарно-гігієнічні умови праці на робочих місцях;

● Державні будівельні норми (ДБН Х.Х.Х-ХХ-ХХ), які регламентують питання проектування, спорудження і експлуатації будівель та споруд;

● Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), які регламентують питання проектування, монтажу і експлуатації електроустановок.

5. Нормативно-правові акти з охорони праці, що діють на підприємстві.

Роботодавець або уповноважений ним орган розробляють на основі НПАОП і затверджують власні нормативно-правові акти з охорони праці, що діють у межах підприємства. На підприємствах, в установах, організаціях та господарствах повинна бути документація з питань охорони праці такого складу: нормативна, розпорядна, звітна і облікова.

Вказана вище документація з питань охорони праці має таку структуру:

● Нормативна документація: закони, норми, правила, типові положення.

● Розпорядна документація: накази, розпорядження, положення, інструкції.

● Звітна документація: форми офіційної статичної звітності.

● Облікова документація відбиває всю діяльність по охороні праці на підприємстві, вона включає журнали, переліки, графіки, протоколи, плани, схеми.

Уся документація повинна зберігатися в службі охорони праці підприємства в належному стані, зручному для користування.

Необхідною умовою запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням і аваріям повинна стати на виробництві розробка спеціальних заходів на основі глибокого аналізу стану охорони праці. Призначення інструкцій з охорони праці саме і полягає в тому, щоб вказати працівнику, в якому порядку необхідно виконувати технологічні операції та інші дії, встановлені в нормативних документах з охорони праці, спеціальних правилах, нормах і інструкціях, затверджених органами Державного нагляду.

Розроблені інструкції допоможуть при проведенні інструктажів звернути увагу на небезпечні і шкідливі виробничі чинники, правильні прийоми праці при застосуванні різних технологічних засобів, машин, механізмів, інструменту, правильне використання захисних засобів та інші питання, від яких залежить безпека праці на даному робочому місці.

Інструкції з охорони праці діляться на типові інструкції (для галузі) і інструкції для працюючих на даному підприємстві. Інструкції можуть розроблятися як для працівників окремих професій (електрозварники, слюсарі, токарі і ін.), так і для окремих видів робіт (на висоті, монтажні, ремонтні роботи та ін.).

Інструкції для працюючих розробляються керівниками цехів, відділень, бригад, лабораторій і інших підрозділів підприємства. Керівництво розробкою інструкцій на підприємстві покладається на головного спеціаліста або його заступників (головних спеціалістів відповідних служб підприємства). Служба охорони праці підприємства повинна здійснювати контроль за розробкою інструкцій та надавати методичну допомогу розроблювачам.

Проект розробленої інструкції направляється на розгляд в службу охорони праці, в об’єктову пожежну частину, медслужбу підприємства. Після доопрацювання і узгодження розробляється заключний проект інструкції, яка підписується керівником-розробником. Потім інструкція для працюючих узгоджується (підписується) з службою охорони праці, а при необхідності – з іншими зацікавленими службами, організаціями і посадовими особами (на вибір служби охорони праці), а потім затверджується роботодавцем (в трьох примірниках, один з яких повинен бути першим).

Затверджені інструкції для працівників реєструються службою охорони праці підприємства в “Журналі реєстрації інструкцій з охорони праці на підприємстві”. Видача інструкцій для керівників підрозділів (служб) підприємства повинна проводитися службою охорони праці з реєстрацією в “Журналі обліку видачі інструкцій з охорони праці на підприємстві”.

Кожній інструкції повинен бути присвоєний номер і назва (вказується, для якої професії або виду робіт вона призначена). В додатках 1, 2, 3 приведено пропозиції по оформленню інструкції. Текст інструкції повинен бути розбитий на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які повинні мати відповідну порядкову нумерацію.

Інструкція повинна мати такі розділи:

1. Загальні вимоги безпеки.

2. Вимоги безпеки перед початком роботи.

3. Вимоги безпеки під час роботи.

4. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

5. Вимоги безпеки після закінчення роботи.

Текст інструкції повинен бути стислим, зрозумілим і не допускати різних тлумачень. У кожного керівника структурного підрозділу (служби) підприємства повинен постійно зберігатись комплект інструкцій, необхідних у даному підрозділі (службі) для працівників усіх професій і видів робіт даного підрозділу (служби), а також перелік цих інструкцій, затверджений роботодавцем.

6. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Згідно КЗпП України та Закону України “Про охорону праці” за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створенню перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань є такі види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Дисциплінарна відповідальність являє собою зауваження, догана, переведення на нижче оплачувану роботу або нижчу посаду, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника або з ініціативи органів, що здійснюють державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

Адміністративна відповідальність регулюється “Кодексом України про адміністративні правопорушення” і передбачає накладання на винних осіб грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи Держгірпромнагляду.

Матеріальна відповідальність являє собою відшкодування завданих збитків як працівника, так і роботодавця.

Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку і регулюється “Кримінальним кодексом України”, тобто матеріали порушення особою законодавства про охорону праці передаються в суд, який встановлює міру покарання.

7. Охорона праці жінок.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Міністерство охорони здоров’я України затвердило наказом № 256 від 29.12.93 р. “Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок”.

Міністерством охорони здоров’я України затверджено також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками. Так жінка може піднімати й переміщувати вантаж вагою не більше ніж 10 кг при чергуванні з іншою роботою до двох разів на годину. Постійно піднімати й переміщувати вантаж не більше ніж 7 кг протягом робочої зміни. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинен перевищувати:

● з робочої поверхні – 350 кг;

● з підлоги – 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де лише зайняті члени однієї сім’ї.

Не допускається залучення жінок до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Крім того, згідно Кодексу законів про працю України вагітним жінкам, жінкам у зв’язку з пологами і для догляду за дитиною надається ряд пільг.

8. Охорона праці неповнолітніх.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх щкіл, професійно - технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними віку 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Забороняється залучати осіб молодше 18 років па важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб віком менше 18 років до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми піднімання і переміщення важких речей молодше 18 років затверджується Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Граничні норми піднімання та переміщення вантажів не повинні перевищувати двох разів на годину (див. табл. 1).

Таблиця 1. - Граничні норми піднімання та переміщення вантажів

Календарний вік, років	Граничні норми ваги вантажу, кг
Юнаки	Дівчата
		2,5

Особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного

огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Забороняється залучати працівників молодше 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років надаються в літній час або, на їх бажання, в зручний для них час тривалістю 31 календарний день.

Для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу:

● для осіб віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;

● для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

9. Охорона праці інвалідів.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

10. Медичні огляди працівників.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

● за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану здоров’я пов’язане з умовами праці;

● за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду працівниками зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

11. Фінансування охорони праці.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевому бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевому бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Тема 1.3. Державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

1. Система державного управління охороною праці в Україні.

2. Нагляд і контроль за охороною праці.

1. Система державного управління охороною праці в Україні.

Систему державного управління охороною праців Україні здійснюють такі органи державного управління:

● Кабінет Міністрів України;

● спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

● міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

● Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Компетенція і повноваження Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці:

● забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

● подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

● спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

● встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації органів державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються служби охорони праці.

2. Нагляд і контроль за охороною праці.

Законодавством (КЗпП України, Законом України “Про охорону праці”) передбачено такі види нагляду і контролю за дотриманням законодавства про охорону праці: вищий нагляд, державний нагляд та громадський контроль.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

● Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

● Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

● органи Державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій України (Держпожнагляд);

● органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд):

● здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

● здійснює державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці;

● розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

● координує роботу центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі гігієни праці та виробничого середовища;

● опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці;

● приймає участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

● отримує від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють:

● професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників;

● трудові колективи через обраних ними уповноважених.

Тема 1.4. Організація охорони праці на підприємстві.

1. Система управління охороною праці.

2. Служба охорони праці підприємства.

3. Громадський контроль за станом охорони праці на підприємстві.

4. Комісія з питань охорони праці підприємства.

5. Колективний договір, угода з охорони праці.

6. Атестація робочих місць за умовами праці.

7. Кабінети по охороні праці.

8. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.

9. Стимулювання охорони праці.

1. Система управління охороною праці.

Згідно зі статтею 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місті в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо працівників у галузі охорони праці.

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров’я і працездатності людини під час трудового процесу.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП), а саме:

● створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх дотримання;

● розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

● забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

● впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

● забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їхнім технічним станом;

● забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

● організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за підсумками їх вживає заходи до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих чинників;

● розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами з охорони праці;

● здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

● організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

● вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

До основних функцій управління охороною праці належить:

● прогнозування та планування робіт;

● організація та координація робіт;

● облік показників стану умов і безпеки праці;

● аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

● контроль за функціонуванням СУОП;

● стимулювання роботи з метою вдосконалення охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

● навчання працівників безпечним методам праці;

● забезпечення безпечності технологічних процесів виробничого устаткування, будівель і споруд;

● нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

● забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

● забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

● організація лікувально-профілактичного обслуговування;

● професійний добір працівників з окремих професій.

2. Служба охорони праці підприємства.

Згідно зі статтею 15 Закону України “Про охорону праці” на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці, як окремий структурний підрозділ, відповідно до НПАОП 0.00-04 “Типового положення про службу охорони праці”.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб функції служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

В службу охорони праці включають таких спеціалістів:

● інженер відповідної спеціальності (він же керівник);

● фахівець з гігієни праці;

● юрист.

Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівник і спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

● видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

● вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

● зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

● надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста служби охорони праці може скасувати лише роботодавець.

3. Громадський контроль за станом охорони праці на підприємстві.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці. Її обирають на загальних зборах (конференціях) колективу підприємства, цеху, підрозділу з числа досвідчених та ініціативних працівників.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до НПАОП 0.00-4.11-07 “Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці”.

4. Комісія з питань охорони праці підприємства.

У відповідності до статті 13 Закону України “Про охорону праці” згідно з НПАОП 0.00-4.09-04 “Типове положення про комісію з питань охорони праці” на підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції). Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та трудового колективу. До складу комісії від роботодавця включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від трудового колективу – рекомендуються працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки.

Основним завданням комісії є:

● захист прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

● підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій роботодавцю та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

● узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

● вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.

Комісія має право:

● звертатися до роботодавця або уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;

● отримувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету інформацію, необхідну для виконання функцій і завдань, передбачених Типовим положенням;

● встановлювати ступінь вини потерпілого та винуватця (у т. ч. і роботодавця) нещасного випадку;

● здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпечення працюючих засобами колективного та індивідуального захисту, змивальними та знешкоджувальними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газовою підсоленою водою та за станом використання санітарно-побутових приміщень;

● знайомитися з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;

● вільного доступу на всі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань охорони праці.

Члени комісії виконують свої обов’язки, як правило, на громадських засадах. Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на квартал, півріччя чи рік. Рішення комісії оформляються протоколами і мають рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами роботодавця.

5. Колективний договір (угода) з охорони праці.

Відповідно до КЗпП України і Закону “України Про охорону праці” на підприємствах між її адміністрацією в особі роботодавця або уповноваженого ним органу (особа) з однієї сторони і трудовим колективом працівників в особі профспілкового комітету (а в разі його відсутності – уповноваженими від трудового колективу з питань охорони праці) з другої – укладається колективний договір (угода) з охорони праці незалежно від форм власності й господарювання строком на один рік.

Попередньо вибраною комісією розробляться проект колективного договору (угоди). З ним знайомляться всі працівники підприємства і вносять свої пропозиції, доповнення, зауваження або зміни. Після доопрацювання колективний договір (угода) приймається на загальних зборах (конференції) трудового колективу. Від імені адміністрації колективний договір (угоду) підписує роботодавець (уповноважена ним особа), а від імені трудового колективу – голова профкому (уповноважений від трудового колективу з питань охорони праці).

У колективному договорі (угоді) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

У колективному договорі (угоді) встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

● питання організації виробництва і праці;

● штатний розклад;

● нормування й оплата праці;

● заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці;

● запобігання виробничого травматизму, професійних захворювань, пожежам;

● правила внутрішнього трудового розпорядку;

● зміцнення виробничої і трудової дисципліни;

● додаткове встановлення гарантій, компенсацій і пільг;

● режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

● забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, оздоровлення й відпочинку працівників і ін.

Сторони, які підписали колективний договір (угоду), щорічно в строки, передбачені колективним договором (угодою), звітують про його виконання.

6. Атестація робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться згідно “Порядку проведення атестація робочих місць за умовами праці”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1.08.1992 р.

Атестація робочих місць за умовами праці (надалі – атестація) проводиться на підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на роботодавця.

До проведення атестації можуть залучатися проектні та науково-дослідні організації, технічні інспекції праці профспілок, інспекції Держгірпромнагляду.

Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводяться санітарними лабораторіями підприємств і організацій,, атестованих органами Держстандарту і Міністерства охорони здоров’я за списками, що узгоджуються з органами Державної експертизи умов праці, а також на договірній основі лабораторіями територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.

Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, в яку заносять трудові, санітарно-гігієнічні умови і чинники технічної безпеки.

7. Кабінети по охороні праці.

Для проведення організаційно-пропагандиської роботи, навчання та проведення інструктажів по охороні праці, правилам дорожнього руху і пожежної безпеки працівників на підприємствах, в установах, організаціях і господарствах створюються кабінети промислової безпеки та охорони праці, а на виробничих дільницях – куточки по охороні праці. В кабінетах промислової безпеки та охороні праці проводять тематичні семінари, збори та обмін досвідом по охороні праці з керівниками, інженерно-технічними працівниками і спеціалістами, лекції, бесіди, перегляди фільмів тощо.

Кабінети рекомендується оформляти: виписками статей із Конституції України і інших законодавчих і нормативно-правових актів, схемами організації роботи і контролю по охороні праці на підприємстві, схемами безпечних маршрутів руху по території підприємства, знаками і плакатами з техніки безпеки, макетами і натурними зразками колективних та індивідуальних засобів захисту, тематичним розкладом занять і лекцій по охороні праці, заскленими шафами з літературою і нормативною документацією і ін.

Кабінети оснащують: приладами технічних засобів навчання і пропаганди; приладами для оцінки та контролю умов та безпеки праці; набором необхідної меблі тощо.

8. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.

В умовах виробництва часто виникає необхідність попередити працівників про можливі небезпеки, заборону певних дій або зобов’язати чи дозволити виконувати такі дії. У цих випадках широко застосовують сигнальні кольори, знаки безпеки та сигнальну розмітку.

Відповідно до ГОСТ 12.4.026-86 ССБП “Кольори сигнальні і знаки безпеки” для сигналізації прийняті червоний, жовтий, зелений та синій кольори.

Червоний колір застосовують для позначення безпосередньої небезпеки, заборони. Ним фарбують забороняючі знаки безпеки; вимикальні пристрої машин і механізмів, у тому числі й аварійні; внутрішні поверхні кришок та дверець шаф з відкритими струмопровідними елементами електрообладнання (якщо установка пофарбована в червоний колір, то на внутрішню поверхню такого обладнання наноситься жовта фарба); сигнальні лампи; пожежну техніку, обладнання й інвентар; кнопки “Стоп” та важелі термінової зупинки обладнання тощо.

Жовтий колір означає попередження, можливу небезпеку. Його застосовують для фарбування попереджувальних знаків безпеки, елементів будівельних конструкцій (люків, малопомітних східців, низьких балок, вантажних платформ тощо); відкритих рухомих частин обладнання, країв огороджувальних пристроїв, які не повністю закривають рухомі деталі; постійних і тимчасових огороджень, що встановлюються біля меж небезпечних зон (ями, котловани, траншеї); огороджень драбин, балконів; елементів вантажозахоплюючих пристроїв (траверси, кліщі).

Жовті і чорні смуги, що чергуються, застосовують для позначення низьких балок, колон, виступів, звужень проїздів, елементів вантажопідйомного обладнання, кабін, бамперів, поверхонь електрокарів, обойм вантажопідйомних кранів тощо.

Синій колір означає вказівку, інформацію. Його застосовують для зобов’язуючих (приписних) і вказівних знаків безпеки, нанесення спеціальних знаків і символів у місцях приєднання заземлювачів, встановлення домкратів тощо.

Зелений колір застосовують для ламп, що сигналізують про нормальну роботу машини, позначення евакуаційних виходів а також для знака “Виходити тут”, що означає місце виходу.

Відповідно до ГОСТ 12.4.026-86 ССБП “Кольори сигнальні і знаки безпеки” розроблено і прийнято чотири групи знаків безпеки: забороняючі, попереджуючі, приписуючі (наказові) та вказівні.

1. Забороняючі знаки.

1.1. Забороняється користуватися відкритим вогнем.

1.2. Забороняється курити.

1.3. Вихід (прохід) заборонений.

1.4. Забороняється гасити водою.

1.5. Заборонний знак з пояснювальним написом.

1.6. Забороняється користуватися електронагрівними приладами.

2. Попереджуючі знаки.

2.1. Обережно! Легкозаймисті речовини.

2.2. Обережно! Небезпека вибуху.

2.3. Обережно! Їдкі речовини.

2.4. Обережно! Отруйні речовини.

2.5. Обережно! Електрична напруга.

2.6. Обережно! Працює кран.

2.7. Обережно! Випромінювання лазера.

2.8. Обережно! Інші небезпеки.

2.9. Обережно! Можливе падіння.

3. Приписуючі (наказовіі) знаки.

3.1. Працювати в касці.

3.2. Працювати в захисних рукавицях!

3.3. Працювати в захисному взутті!

3.4. Працювати із застосуванням засобів захисту органів слуху!

3.5. Працювати із застосуванням засобів захисту органів дихання!

3.6. Працювати в запобіжному поясі!

3.7. Працювати в захисному одязі!

3.8. Працювати в захисних окулярах!

3.9. Зобов’язання певних дій, спрямованих на забезпечення безпеки праці і пожежної безпеки.

4. Вказівні знаки.

4.1. Вогнегасник.

4.2. Пункт сповіщення про пожежу.

4.3. Розміщення певного місця, об’єкта чи засобу.

4.4. Пожежне вододжерело.

4.5. Місце куріння.

4.6. Пожежний кран.

4.7. Пожежний сухо трубний стояк.

4.8. Органи управління, систем димо- та тепловидалення.

4.9. Місце відкриття конструкції.

4.10. Дозволяється користуватися електронагрівними приладами.

4.11. Виходити тут.

Забороняючи знаки встановлюють на робочих місцях, де потрібно заборонити певні дії працюючих (на воротах, парканах, дверях, огорожах, стінах будівель, обладнанні, тарі, транспортних засобах тощо).

Попереджувальні знаки встановлюють на дверях будівель і всередині їх; на транспортних засобах, корпусах обладнання, дверцях шаф; у місцях застосування підйомно-транспортного обладнання і можливого падіння людей; на полях, оброблених пестицидами, та в інших місцях, де є необхідність попередити людей про небезпеку.

Зобов’язуючі (приписні) знаки встановлюють в приміщеннях, на стінах будівель (споруд), біля яких виконуються роботи, що потребують застосування певних засобів.

Вказівні знаки встановлюють на території і в приміщеннях для позначення місця знаходження певного об’єкта, засобу чи інвентарю.

Знаки безпеки, встановлені на воротах при в’їзді на об’єкт, діють на території всього підприємства, а якщо такі знаки встановлені на дверях або стіні при вході в приміщення – то їх дія поширюється лише на це приміщення.

9. Стимулювання охорони праці.

До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою).

Тема 1.5. Навчання з питань охорони праці.

1. Принципи організації та види навчання з питань охорони праці.

2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах.

3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб.

4. Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони.

5. Організація проведення інструктажів з питань охорони праці.

1. Принципи організації та види навчання з питань охорони праці.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці проводиться згідно з НПАОП 0.00-4.12-05 “Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці” (далі Типове положення). Воно встановлює порядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання.

Типове положення спрямоване на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварій.

Вимоги Типового положення є обов’язковими для виконання усіма центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, бюджетними установами та суб’єктами господарської діяльності (далі – підприємства) незалежно від форм власності та видів діяльності.

Підприємство, яке має намір проводити навчання з питань охорони праці працівників інших підприємств або професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою, повинно отримати відповідний дозвіл Держгірпромнагляду.

На підприємстві працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві навчання і перевірку з питань охорони праці за рахунок роботодавця.

З питань охорони праці є такі види навчання:

1. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах.

2. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб.

3. Спеціальне навчання і перевірка знань з охорони праці.

4. Інструктажі з охорони праці.

2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах.

Вивчення основ охорони праці в навчальних закладах, а саме: дисципліни “Охорона праці” в професійно-технічних училищах та дисциплін “Основи охорони праці” і “Охорона праці в галузі” в вищих навчальних закладах (університети, інститути, коледжі) проводиться за типовими навчальними планами і програмами з цих дисциплін, які затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України за погодженням із Держгірпромнаглядом. Окремі питання (розділи) з охорони праці мають передбачатися у навчальних програмах загально технічних і спеціальних дисциплін.

3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб.

Посадові особи (керівники, спеціалісти, інженерно-технічні працівники і ін.), діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, 1 раз на 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Організацію навчання з питань охорони праці на підприємстві здійснюють працівники служби охорони праці або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї роботи.

Перевірку знань працівників з питань охорони праці на підприємстві здійснюється комісією, склад якої (у кількості не менше 3 осіб) затверджується роботодавцем. До складу комісії входять: роботодавець або його заступник (він же голова комісії), спеціалісти служби охорони праці, представники юридичної, виробничих, технічних служб, представник профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці.

Результати перевірки знань оформляються протоколом, а працівникові видається посвідчення про перевірку знань з охорони праці.

4. Спеціальне навчання і перевірка знань з охорони праці.

Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні 1 раз на 1 рік проходити спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних обов’язків і затверджуються наказом.

Перевірку знань з питань охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться комісією підприємства. Результати перевірки знань оформляються протоколом, а працівникові видається посвідчення про перевірку знань з охорони праці.

5. Організація проведення інструктажів з питань охорони праці.

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникнення аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на такі види: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

● з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;

● з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

● з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

● з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці з використанням технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці. Програма та тривалість інструктажу затверджується роботодавцем.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в “Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці” (додаток 3), який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці безпосереднім керівником робіт (керівником підрозділу, цеху, бригадиром, майстром тощо) або фізичною особою, яка використовує найману працю з працівником:

● новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

● який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

● який виконуватиме нову для нього роботу;

● відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Первинний інструктаж проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

● до початку трудового або професійного навчання;

● перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт. Проведення цього інструктажу завершується перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок протягом 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань.

Про проведення первинного інструктажу, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до “Журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці” (додаток 4) з підписом особи, яка проводила інструктаж і підписом особи, для якої проводився інструктаж.

Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2…12 змін або дублювання протягом не менше 6 змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.

Роботодавцю надається право своїм наказом звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводиться з одного підрозділу до іншого, де характер роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом. У наказі визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання).

Після закінчення стажування (дублювання) та при задовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці наказом (розпорядженням) роботодавця (або керівника структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи, про що робиться запис у “Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці” з підписами обох осіб. Якщо працівник не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну оцінку при перевірці знань, то стажування (дублювання) новим наказом може бути продовжено на термін не більше 2 змін.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці безпосереднім керівником індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

● на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

● для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

Перевірка знань з охорони праці, реєстрація цього інструктажу проводиться аналогічно первинному інструктажу.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху на робочому місці або в кабінеті охорони праці безпосереднім керівником або фізичною особою, яка використовує найману працю в таких випадках:

● при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

● при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

● при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

● при перерві в роботі виконавця робіт більше ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж з учнями, студентами, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Перевірка знань з охорони праці, реєстрація цього інструктажу проводиться аналогічно первинному інструктажу.

Цільовий інструктаж проводиться безпосереднім керівником робіт або фізичною особою на робочому місці індивідуально з окремим працівником або з групою працівників в таких випадках:

● при ліквідації аварії або стихійного лиха;

● при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформляються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.

Перевірка знань з охорони праці, реєстрація цього інструктажу проводиться аналогічно первинному інструктажу.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів – не обов’язково.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Навчання та інструктажі з питань охорони праці для вихованців, учнів, студентів проводяться відповідно до “Типового положення” з урахуванням особливостей навчально-

виховного закладу. Допускається реєстрація вступного інструктажу в журналі обліку навчальної роботи, а з учнями та вихованцями, які відвідують позашкільні заклади, - у робочому журналі керівника гуртка, секції тощо.

Тема 1.6. Профілактика виробничого травматизму та професійних захворювань.

1. Поняття про виробничі небезпеки.

2. Причини виробничого травматизму та професійних захворювань.

3. Класифікація нещасних випадків.

4. Мета та завдання профілактики нещасних випадків, виробничих травм, професійних захворювань і отруєнь на виробництві.

5. Основні заходи по запобіганню виробничого травматизму та професійних

захворювань.

1. Поняття про виробничі небезпеки.

У процесі трудової діяльності працівника при невідповідності умов і безпеки праці виникають пошкодження організму, які при досягненні певного ступеня кваліфікуються як нещасний випадок, травма, отруєння, захворювання.

Нещасний випадок на виробництві – раптове погіршення стану здоров’я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Виробнича травма – травма, що сталася внаслідок дії виробничих чинників.

Виробничий травматизм – явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Професійне захворювання – паталогічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Професійне отруєння – отруєння, спричинене дією токсичної речовини, контакт з якою був зумовлений характером та умовами професійної діяльності.

Нещасний випадок, травма, отруєння, захворювання на виробництві відбуваються під впливом сукупності виробничо-технічних, природних, людських чинників, виступають в одному напрямку – підвищення ймовірності виникнення небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинника і попадання людини в зону його дії (небезпечну зону).

Небезпечна зона – це простір, у якому можлива дія на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинника.

У процесі роботи працівник може потрапляти в небезпечну зону внаслідок відсутності там необхідного огородження, сигнальних пристроїв, попереджувальних знаків та написів, порушення відповідних правил, допущеної помилки або наслідок аварії тощо. При цьому виникає можливість дії на нього небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинника.

Сучасне виробництво – динамічний процес в об’ємно–просторовому виробничому середовищі, який характеризується в кожний окремий момент певними виробничими ситуаціями. Виробнича ситуація вважається небезпечною, коли працівник в процесі праці потрапляє в межі небезпечної зони. Наслідком небезпечної ситуації є аварія, травма, отруєння, нещасний випадок.

Аварія – пошкодження механізму, машини, пристрою, споруди тощо під час роботи, руху і призводить до матеріальних збитків. Будь-якій аварії на виробництві передують один або кілька інцендентів.

Інцендент (від лат. Incidens – випадок, подія, непорозуміння, зіткнення) – відмова або пошкодження технічних пристроїв, застосовуваних на виробничому об’єкті внаслідок невідповідності.

Невідповідність – відхилення від технологічного регламенту параметрів, що протікають; порушення положень нормативно-правових актів, а також нормативно-технічних документів, що встановлюють правила ведення робіт на об’єкті; неправильне ведення документації; порушення вимог безпечного ведення робіт тощо.

2. Причини виробничого травматизму та професійних захворювань.

Є такі основні причини виробничого травматизму та професійних захворювань: організаційні, санітарно-гігієнічні, технічні та психофізіологічні.

Організаційні причини – незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; недоліки під час навчання безпечним умовам праці; неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці; несвоєчасне та неякісне проведення інструктажів з охорони праці; низька трудова і виробнича дисципліна та слабка організація праці; порушення режиму праці та відпочинку; неефективний нагляд і контроль за охороною праці; використання працівників не за спеціальністю (професією); незастосування засобів індивідуального та колективного захисту або використання їх не за призначенням; відсутність попереджувальних написів, знаків безпеки і ін.

Технічні причини – невідповідність машин, обладнання, пристроїв, інструментів і технологічних процесів вимогам безпеки праці (ГОСТів ССБП, ДСТУ та іншим нормативним документам); несправність індивідуальних та колективних засобів захисту; несправність або відсутність захисних огороджень, сигналізації, блокіровок, інших запобіжних засобів.

Санітарно-гігієнічні – невідповідність умов праці санітарним нормам (ДСН, ДСанПіН, ГОСТам ССБП); недостатня освітленість; невідповідність температури, відносної вологості та швидкості руху повітря робочої зони; підвищена загазованість, запиленість повітря робочої зони; інтенсивний шум та вібрація; великий рівень електромагнітних, інфрачервоних, ультрафіолетових та інших випромінювань; захламленість, забрудненість робочих місць, проходів і ін.

Психофізіологічні – незадовільний психологічний клімат у колективі; невідповідність стану здоров’я працівника до вибраної спеціальності (професії); виконання працівником робіт в стані захворювання або нетверезому стані.

3. Класифікація нещасних випадків.

По обставинах виникнення і своєму характеру виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки класифікують на такі групи:

● Пов’язані з виробництвом.

● Не пов’язані з виробництвом.

● Побутові

До нещасних випадків пов’язаних з виробництвом відносяться нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися під час: перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні; приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни; використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця; провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий; ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; надання підприємством шефської допомоги; перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілих трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого чинника чи середовища; прямування працівника до (між) об’єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця.