Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Фрезерні верстати. Фрези і схеми фрезерування



 
Фрезерні верстати призначені для чорнової, чистової та іноді викінчувальної обробки фрезами лінійчастих поверхонь (плоских і фасонно-лінійчастих) і різьб на заготовках різних конфігурацій як ротаційних, так і неротаційних. Під час фрезерування фреза отримує головний обертовий рух, а заготовка – поступальні (іноді обертовий) рухи подач в трьох взаємно перпендикулярних напрямках. Іноді фреза може мати рух подачі лише в одному з напрямків. Після верстатів токарної групи фрезерні верстати є найпоширенішими, а фрезерування – одним з найпродуктивніших методів обробки.

На рис.9.12показано загальний вигляд (зовнішній обрис) найпоширеніших консольно-фрезерних верстатів загального призначення – горизонтально- (а) і вертикально-фрезерного (б) моделей 6Р82Г і 6Р11. Їх основні функціональні частини:

а) б)

Рисунок 9.12 Загальний вигляд горизонтально-фрезерного (а) і вертикально-фрезерного (б) верстатів

- станина 1 з вертикальними напрямними. В станині розміщена коробка швидкостей 2 привода головного вала верстата – шпинделя. Вісь шпинделя розташована горизонтально або вертикально. В конічний отвір шпинделя вставляють фрезу безпосередньо або через оправ­ку. Шпиндель пустотілий, що дає змогу надійніше кріпити фрезу шомполом або спеціальним механізмом затягування. На горизонтально-фрезерному верстаті оправка додатково підтримується опорою підвіски 5, яка може переміщатися вздовж напрямних хобота 3. На вертикально-фрезерному верстаті шпиндель разом з піноллю може переміщатися вертикально (подача Sв). Фрезерну головку 9 можна повертати – виставляти вісь шпинделя під кутом до вертикалі (установче переміщення). Це дає можливість обробляти нахилені поверхні торцевими або кінцевими фрезами;

- консоль, або консольна балка 7. Вона може переміщатися по вертикальних напрямних станини (подача Sв, частіше установче переміщення) і містить хрестовий стіл 6, на якому кріплять заготовку. Стіл може переміщатися в поздовжньому (подача Sпд) і поперечному (подача Sn) напрямках. Привод подач 8 окремий від привода головного руху й розміщується разом з коробкою подач в консолі. Тому подачу на фрезерних верстатах задають в мм/хв.

Універсально-фрезерні верстати відрізняються від горизонтально-фрезерних наявністю поворотної частини стола (в горизонтальній площині). Можливість повороту стола на кут до ±45° дає змогу фрезерувати гвинтові поверхні дисковими фрезами.

Основні параметри фрезерних верстатів, що характеризують їх технологічні можливості:

- розміри стола (входять у позначення моделі верстата), величини переміщень стола в трьох напрямках і найменша та найбільша відстані від осі шпинделя до поверхні стола (на горизонтально-фрезерному) або від торця шпинделя до поверхні стола (на вертикально-фрезерному верстаті). Ці розміри характеризують граничні габарити заготовки (разом з пристроєм);

-
 
розмір конічного отвору шпинделя та розміри пазів стола визначають приєднувальні розміри оснастки;

- потужність привода, діапазони частот обертання шпинделя й подач характеризують можливі режимні параметри обробки;

- кількість інструментів в револьверній головці або магазині (для верстатів з ЧПК).

Фреза – це багатолезовий вісесиметричний інструмент, різальні леза якого розміщені на периферії або на торці. Запризначенням фрези (рис.9.13) поділяють на циліндричні (а, б, в), торцеві (г, д), кінцеві (е), дискові дво- і тристоронні (є), прорізні або відрізні (ж), кутові (з), фасонні (и), модульні (і), різьбові, шліцьові, шпонкові та інші.

є)
е)
і)
и)
з)
ж)
г)
д)
в)
б)
а)

Рисунок 9.13 – Основні типи фрез

Залежно від способу кріплення (рис. 9.14) фрези поділяють на хвостові (кінцеві) та насадні. Хвостові фрези 5 мають форму стрижня із зубцями на торці й периферії робочої частини і хвостовиком, за допомогою якого фрезу кріплять у шпинделі 1 верстата (безпосередньо або через перехідну втулку 4). Хвостовик може бути конічний або циліндричний.

б)
в)
 
а)

Рисунок 9.14 – Способи кріплення фрез

Насадні фрези 3 – дискові, циліндричні, торцеві тощо – мають форму циліндра або диска з отвором для кріплення на оправці 2.

За конструкцією розрізняють фрези суцільні та із вставними зубцями-ножами. Суцільні фрези виготовляють із швидкорізальної сталі; вставні ножі – із швидкорізальної сталі або твердого сплаву.

Фрези працюють периферійними зубцями (рис.9.15, а – циліндричні, прорізні, відрізні, кутові, фасонні, модульні й шліцьові) або торцевими зуб­цями (рис.9.15, б – торцеві). Кінцеві фрези можуть обробляти поверхні як периферійними, так і торцевими зубцями.

Під час фрезерування зубцями на периферії залежно від напрямку обертання фрези і подачі заготовки розрізняють зустрічне і попутне фрезерування. При зустрічному фрезеруванні (рис.9.15, в) обидва рухи направлені назустріч один одному. Товщина шару металу, що зрізається кожним зубом, збільшується поступово від нуля до максимуму; це сприяє плавній роботі фрези. Однак перед врізанням зуб деякий час ковзає по обробленій поверхні без врізання, що прискорює його зношування й погіршує якість поверхні. Для попутного фрезерування (рух подачі й обертання фрези збігаються) зуб працює більше на удар, але кращі умови його роботи на виході із заготовки (рис.9.15, г).

г)
в)
б)
а)

Рисунок 9.15 – Схеми фрезерування циліндричною (а) і торцевою (б) фрезами

Тому зустрічне фрезерування рекомендують для чорнової оброб­ки, особливо у випадках, коли оброблювана поверхня містить окалину або залишки формувальної суміші. Попутне фрезерування ефективніше для чистової обробки.

Важливими параметрами фрези є число зубців і зовнішній діаметр фрези. Саме він є визначальним для розрахунку швидкості різання. Особливістю режимів фрезерування є потреба виявляти принаймні два види подач (Sz і Sхв) та враховувати ширину фрезерування В, що виз­начає величину поверхні контакту фрези із заготовкою, виміряну в напрямку, перпендикулярному до напрямку подачі (рис.9.15, а,б).

На рис.9.16 показано основні схеми фрезерування: горизонтальної площини циліндричною фрезою (а); горизонтальної, вертикальної і похилої площин – торцевою (б, в, е) фрезою, кінцевою (є), кутовою (д) та дисковою (к) фрезами; пазів прямокутного – дисковою (л), кінцевою (є), шпонкових – дисковою (и) і кінцевими (і, ї) типу “ластівчин хвіст” і Т-подібного – кінцевими (з, ж) фрезами; фасонних поверхонь – дисковими фасонними (й) та кутовою (г) фрезами. Обробку здійснюють на горизонтально-фрезерних (схеми а, в, г, д, и, й, к, л) і вертикально-фрезерних (схеми б, е, ж, з, і, ї) верстатах.

 
Основний час для фрезерування визначають за формулою:

,

де L – розрахункова довжина робочого ходу, мм,


L = l + l 1 + l 2,

де l – довжина оброблюваної поверхні в напрямку подачі, мм;

l 1 + l 2 – величини врізання і перебігу інструменту, мм. Величина l 1 залежить від глибини різання й діаметра фрези;

S – хвилинна подача, мм/хв.

На фрезерних верстатах заготовки кріплять на столі наступним чином:

- безпосередньо за допомогою найпростіших механізмів: упорів, болтів, притискних планок;

- за допомогою універсальних (машинних лещат, ділильних головок тощо), спеціальних або спеціалізованих пристроїв із ручним або механізованим закріпленням. Поділові пристрої потрібні для повороту заготовки при послідовній обробці поверхонь, розташованих під різними кутами, наприклад, западин зубів зубчастих коліс, поверхонь під ключ головок болтів чи гайок.

Для зручності розміщення й кріплення пристрою або заготовки на верстаті його стіл має Т-подібні пази, розміщені паралельно відносно поздовж-ніх напрямних. В пазах поміщають головки кріпильних болтів і шпонки пристроїв (в середньому, найточнішому пазу).

 
Рисунок 9.16 – Схеми фрезерування

За призначенням фрезерні верстати поділяють на верстати загального призначення, верстати з ЧПК і спеціалізовані. Верстати загального приз­начення мають широкі технологічні можливості; їх використовують в умовах від одиничного до середньосерійного виробництва для обробки різнотипних заготовок. Це вже розглянуті вертикально-, горизонтально- й універсально-фрезерні, а також широко-універсальні та поздовжньо-фрезерні верстати.

Широко-універсальний фрезерний верстат має змінні горизонтальну й вертикальну фрезерні та іноді довбальну головки, що дає змогу виконувати надзвичайно широкий діапазон робіт. Такі верстати часто використовують в інструментальних та ремонтних цехах одиничного виробництва. Тому їх ще називають інструментально-фрезерними.

Поздовжньо-фрезерні (рис.9.17) призначені для обробки плоских поверхонь на заготовках великих габаритів. Усі ці верстати мають ручне керування.

а) б)

Рисунок 9.17 – Загальний вигляд поздовжньо-фрезерного верстата (а) і схема фрезерування заготовки (б)

Спеціалізовані фрезерні верстати призначені для виконання певного виду роботи. Діапазон виконуваних робіт значно вужчий, зате вони мають напівавтоматичний цикл роботи і набагато продуктивніші за верстати загального призначення. Тому їх використовують у масовому, велико- та іноді середньосерійному виробництві. Сюди належать шпонково-фрезерні, зубофрезерні, шліцефрезерні, копіювально-фрезерні (для фрезерування дискових кулачків за копіром), різефрезерні, карусельно- і барабанно-фрезерні.

Фрезерні верстати з ЧПК мають широкі технологічні можливості й високий рівень автоматизації. Вони працюють в напівавтоматичному режимі, високопродуктивні, легкі в переналагодженні й оснащені магазином або револьверною головкою на 5...15 інструментів, які можуть змінюватися автоматично за програмою. На цих верстатах поряд з фрезами використовують також свердла, зенкери, розвертки, мітчики, іноді розточувальні головки. Контурні системи ЧПК дають змогу обробляти складні профільні поверхні. Деякі верстати (наприклад, моделі ОЦ1И22) оснащують поворотними голов­ками (дещо нагадують ділильні головки для верстатів загального призначення), керованими від ЧПК. Це дає змогу обробляти заготовки валів, втулок, невеликих корпусних деталей з їх поворотом навколо горизонтальної осі. Верстати з ЧПК ефективні в дрібно- та середньосерійному типах виробництва.

Поряд з фрезеруванням, лінійчасті поверхні можна отримати різцями на стругальних та довбальних верстатах, а також протяжками на верстатах для протягування отворів і зовнішніх поверхонь.

Різцями формують поверхні з використанням прямолінійного зворотно-поступального головного руху в горизонтальній (на стругальних) або у вертикальній (довбальних верстатах) площині. Головний рух (різця або стола із заготовкою) має робочий хід (коли зрізається стружка) і холостий (зворотний) хід. Наявність холостого ходу зменшує продуктивність обробки, тому його швидкість роблять набагато більшою за швидкість робочого ходу. Подачу виконують теж періодично, після кожного холостого ходу.

Стругання ефективне для чорнової й чистової обробки площин, пазів і профілів відносно великої довжини й малої ширини. Важливою перевагою методу є проста конструкція інструменту. Це, крім усього іншого, полегшує досягнення точності при обробці (порівняно з фрезеруванням). Стругання використовують також для обробки зубчастих поверхонь прямозубих конічних коліс.

Довбання найчастіше використовують для обробки пазів у отворах та некруглих отворів передусім в одиничному й дрібносерійному виробництві, а також циліндричних зубчастих коліс внутрішнього й зовнішнього зачеплення на зубодовбальних і конічних прямозубих коліс на зубостругальних напів­автоматах. В цілому стругання й довбання мають обмежене використання.

Протягування – високопродуктивний метод обробки отворів і зовнішніх поверхонь різного профілю з точністю до 7 квалітету й шорсткістю до Ra = 0,8 мкм (рис.20).

Протяжка – це спеціальний багатолезовий інструмент, форма різаль­них лез якого відповідає профілю утвореної поверхні, а кожен наступний зуб протяжки виступає вище попереднього на величину конструктивної подачі. Тому верстат має забезпечити лише один рух – головний прямолінійний. Висока продуктивність й точність протягування, простота конструкції верстата зумовили широке застосування методу в масовому, велико- й середньосерійному виробництві. Для малих обсягів випуску метод не використовують через складність і високу вартість інструментів.

Основний час стругання й довбання поверхні з розмірами l і b,

де b – розмір поверхні у напрямку подачі інструменту, розраховують за формулою:

,

де l 1 і l 2 – величини врізання і перебігу інструменту, мм;

n 2 x – число подвійних ходів за хвилину, хв-1;

– подача за один подвійний хід, мм.

При протягуванні основний час залежить не від розмірів оброблюваної поверхні, а від довжини протяжки:

Т0 =

де L – довжина протяжки, мм; l 1 + l 2 = 30...50 мм.

є)
е)
ж)
д)
б)
а)
в)
г)

Рисунок 9.18 – Схеми протягування:





Дата публикования: 2015-01-15; Прочитано: 3143 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.01 с)...