Розслідування та облік випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь

Усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі – професійні захворювання) підлягають розслідуванню.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) надано таке право.

У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються: спе­ціалісти (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Зв’язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної харак­теристики умов праці, яка складається відповідною установою Дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу вико­навчої дирекції Фонду. Санітарно-гігієнічна характеристика видається на запит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслу­говує підприємство, або спеціаліста з профпатології міста (області), заві­дувача відділення профпатології міської (обласної) лікарні.

Якщо на час складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці потерпілий не підпадав під дію факторів виробничого середо­вища, що могли спричинити професійне захворювання, враховується його попередня робота, пов’язана з дією несприятливих виробничих факторів.

У разі виникнення підозри на профзахворювання лікувально-про­філактичний заклад направляє працівника з відповідними документа­ми, перелік яких визначений Порядком встановлення зв’язку захво­рювання з умовами праці (він є додатком до «Положення про поря­док розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»), на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області). Для встановлення діагнозу і зв’язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст з профпатології Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя направляє хво­рого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлен­ня професійного захворювання протягом 10 робочих днів з моменту отримання повідомлення про професійне захворювання.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи Державної са­нітарно-епідеміологічної служби (голова комісії), лікувально-профі­лактичного закладу, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охо­рони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робо­чого органу виконавчої дирекції Фонду (рис. 16).

Рис. 16. Склад комісії з розслідування
випадку професійного захворювання [50]

Роботодавець зобов’язаний:

а) подати комісії із розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо);

б) забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв’язку;

в) організувати друкування, розмноження і оформлення в необхід­ній кількості матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов’язана:

а) скласти програму розслідування причин професійного захворю­вання;

б) розподілити функції між членами комісії;

в) розглянути питання про необхідність залучення до її роботи екс­пертів;

г) провести розслідування обставин та причин професійного захво­рювання;

д) скласти акт професійного захворювання за формою П-4, у якому зазначити заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворю­вання, забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Роботодавець зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також наказ про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.

Про здійснення запропонованих комісією з розслідування заходів щодо запобігання професійним захворюванням роботодавець письмо­во інформує відповідну установу Державної санітарно-епідеміологіч­ної служби протягом терміну, зазначеного в акті. У разі втрати пра­цівником працездатності внаслідок професійного захворювання робо­тодавець направляє потерпілого на медичну комісію для визначення подальшої його працездатності.

Розслідування та облік нещасних випадків
невиробничого характеру [50]

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід ро­зуміти не пов’язані з виконанням трудових обов’язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ура­ження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо, які призвели до ушкод­ження здоров’я потерпілих.

Нещасні випадки підлягають розслідуванню відповідно до «По­рядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру»,затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. за № 270.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

– прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підпри­ємству;

– переміщення будь-якими видами транспорту;

– виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист влас­ності, правопорядку, якщо це не входить до службових обов’язків);

– участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітацій­но-пропагандистській діяльності);

– участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

– проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

– використання газу в побуті;

– користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибухо­вими матеріалами;

– виконання робіт у домашньому господарстві;

– використання побутової техніки;

– стихійного лиха;

– перебування в громадських місцях, закладах торгівлі, закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважаль­ного призначення та ін.

Факт ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку встанов­лює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров’я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком ліку­вально-профілактичні заклади протягом доби надсилають до районної адміністрації, органів внутрішніх справ та органів прокуратури.

Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був потер­пілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) протягом доби приймає рішення про створення комісії з розслідування нещасного випадку. Нещасні випадки, які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, створеною організа­цією, де працює потерпілий.

Розслідування нещасних випадків зі смертельними наслідками проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за формою Н1 (невиробничий травматизм).

На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

Таким чином, залежно від видів нещасних випадків та професійних захворювань, їх пов’язаності з виробництвом та іншими обставинами нормативно-правові акти з охорони праці передбачають різні варіанти розслідування нещасних випадків.

Методи аналізу травматизму [48]

Під час розроблення заходів для запобігання нещасним випадкам на виробництві слід звернути особливу увагу на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:

– виявлення причин нещасного випадку;

– визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

– виявлення факторів, які характерні для травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі;

– виявлення загальних тенденцій, які характерні для травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму – це розробка заходів запобігання не­щасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Розглянемо методи каналу травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (К_ч), коефіцієнта важкості травм (K_в), коефіцієнта виробничих витрат (К_вв).

Ці показники використовуються для характеристики рівня вироб­ничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для по­рівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні та якісні відносні показники, що ґрунтуються на вивченні первинних документів про травматизм.

Кількісний показник – коефіцієнт частоти травматизмуК_ч – розраховується на 1 000 працівників:

де Н – загальна кількість нещасних випадків та професійних захворю­вань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на одну добу і більше;

С – середньоспискова чисельність працівників на підприємстві за той самий звітний період.

Тобто коефіцієнт частоти травматизму К_ч – це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу, на 1 000 працівників.

Якісний показник травматизму – коефіцієнт важкості травма­тизму К_в характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

де Д_н – сумарне число днів непрацездатності за всіма нещасними випадками;

Н – загальна кількість нещасних випадків.

Коефіцієнт важкості травм – це середня тривалість непрацездат­ності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).

Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначають кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1 000 працівників. Його називають коефіцієнтом трудових втрат і підраховують як добуток двох вищенаведених показників:

При статистичному методі аналізу загальної захворюваності на виробництві використовуються такі відносні показники: показник частоти випадків І_чв або днів непрацездатності І_чд, що визначаються на 100 працівників:

де Б – кількість випадків захворювань;

Д_н – кількість днів захворювань за звітний період;

Ч – середньоспискова кількість працівників у звітному періоді.

Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (по­казник важкості захворюваності):

де Д – кількість днів тимчасової непрацездатності.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи аналізу травматизму.

При груповому методі досліджуються травми конкретної групи за визначеними однорідними ознаками: часом травмування (днями, тиж­нями, змінами), віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого; видами робіт; причинам нещасних випадків та ін. Це дає можливість визначити найбільш несприятливі обставини в організації робіт та фактичний стан умов праці на підприємстві або в його підрозділах.

При топографічному методі нещасні випадки вивчаються на території підприємства, на плані розташування обладнання в цеху та ін. Накопичення знаків, які позначають місця нещасних випадків у якійсь зоні, на позначці робочого місця або обладнання, характери­зує підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.