Урахування інфляції та дисконтування при оцінюванні вигод і витрат

Розглянемо порядок вимірювання витрат і вигод для отримання інформації, що має бути внесена у схему аналізу вигід і витрат.

Загальну схему аналізу вигід і витрат можна опанувати досить швидко, а вимірювання витрат і вигід це потребує широкого діапазону знань і досвіду. Відповідно, крім фахівця з аналізу вигід і витрат, до групи аналітиків слід включати й інших спеціалістів.

Аналіз вигід та витрат може проводитись у різних аспектах:

– ухвалення рішень за наявності обмежуючих чинників;

– ухвалення рішень про власне виробництво або закупівлю;

– ухвалення рішень про спеціальні ціни реалізації;

– ухвалення рішень про розширення або скорочення сегмента.

В аналізі вигід і витрат звичайно розглядаються ринкові ціни як вдале мірило витрат і вигід інвестиційного проекту. Коли ринкові ціни не існують у прийнятній для застосування формі, тоді аналітик має їх сконструювати.

Факт, що витрати і вигоди розсіяні у часі, має значення з таких причин:

1) людям подобається робити виплати пізніше, а отримувати вигоди швидше. Існує ризик втрати прибуткової спроможності, якщо дохід відкладають до певного часу у майбутньому, а витрати роблять рано;

2) величина одиниці вимірювання змінюється з часом через інфляцію, що призводить до втрати купівельної спроможності грошей.

Якщо аналіз вигід і витрат ретроспективний, переведення номінальних грошових одиниць у незмінні грошові одиниці є простим і точним, тому що фактичний рівень інфляції відомий. Якщо аналіз вигід і витрат перспективний, то необхідно мати інфляційні передбачення.

У перспективному аналізі аналітики часто припускають, що рівень інфляції є постійним (виведеним приблизно через середній показник). Це не правильно для перших років інвестиційного проекту, коли інфляцію можна передбачити досить точно. Для більш тривалих періодів, однак, інфляційні передбачення майже втрачають сенс, зважаючи на мінливість темпів інфляції.

Якщо виходити із суми у незмінних грошових одиницях на момент t0 і підрахувати еквівалент суми у номінальних грошових одиницях на момент tn, то застосовується формула:

N = С(1 + і)ⁿ, (7.1)

С – сума у незмінних грошових одиницях;

N – сума у номінальних грошових одиницях;

і – річний рівень інфляції (%);

п – число періодів між t₀ та фактичним моментом t_n, під час якого виникають витрати чи вигоди.

При проведенні аналізу вигід і витрат відома сума в номінальних грошових одиницях певних витрат чи вигід, припадання яких очікується на певний момент часу в майбутньому, отже, необхідно підрахувати еквівалент цієї суми у незмінних грошових одиницях (на момент проведення аналізу, припустимо, t₀). У цьому разі застосовується формула:

С = N / (1+і)ⁿ, (7.2)

Дисконтування допомагає перевести майбутні грошові надходження до теперішньої вартості за допомогою коефіцієнту дисконтування, у ролі якого найчастіше виступає ставка депозитного відсотка. Розрахунок аналогічний формулі (7.2), але замість індексу інфляції використовується коефіцієнт дисконтування.

7.4. Спеціальні рішення (про власне виробництво чи закупівлю, про ціни реалізації, про розширення чи скорочення сегмента)

Мінімізації витрат та збільшенню суми прибутку може сприяти обґрунтований вибір між власними виробництвом та придбанням деталей запасних частин, комплектуючих виробів, напівфабрикатів чи товарів за межами підприємства. При вирішенні питання «виробляти чи купувати» можна скористатись маржинальний аналізом.

Для відповіді на питання, вигідніше купувати чи виробляти певні вироби, необхідно визначити, при якій їх кількості вартість придбання та виробництва зрівняється. З цією метою слід побудувати рівняння, одна частина якого виражатиме вартість закупівлі на стороні, а друга – вартість власного виробництва:

, (7.3)

де Ц – ціна придбання комплектуючого виробу;

х – кількість виробів, що забезпечує рівність витрат на закупівлю та власне виробництво;

В^пост – величина постійних витрат, грн.;

В_од^змін – змінні витрати на одиницю виробу, грн.

Звідси:

. (7.4)

Для розрахунку даного показнику у багатономенклатурному виробництві необхідно розрахувати частину постійних витрат, що покривається при реалізації кожного виду продукції.

Для цього визначається беззбитковий обсяг продажу:

. (7.5)

де ВР_Б – виручка від реалізації у точці беззбитковості, грн.;

ПВ^МД – питома вага маржинального доходу у виручці від реалізації;

МД – маржинальний дохід, грн.;

ВР – виручка від реалізації.

, (7.6)

де і – індекс виду продукції.

Постійні витрати, що покриваються при реалізації і-го виду продукції (В _і^пост), визначаються таким чином:

, (7.7)

де ПВ _і^МД – питома вага маржинального доходу у виручці від реалізації для і-го виду продукції.

Звідси кількість виробів, що забезпечує рівність витрат на закупівлю та власне виробництво, розраховується таким чином:

, (7.8)

де х_і – беззбитковий обсяг і-го виду продукції.

Якщо запланований обсяг виробництва перевищує розраховане значення х, то вигіднішим є власне виробництво і навпаки.

При спаді виробництва, коли виникають проблеми зі збутом продукції, може виникнути необхідність прийняття рішення про її реалізацію за ціною нижче собівартості або бажаного рівня.

Прийняття такого рішення доцільне тільки тоді, коли додатковий дохід від цієї реалізації перевищує додаткові витрати. Найчастіше це відбувається, коли ціна реалізації перевищує змінні витрати.

При зниженні рентабельності певних підрозділів чи видів продукції може виникнути необхідність прийняття рішення про їх скорочення (скорочення сегмента). При цьому слід проводити аналіз постійних, змінних та загальних витрат, маржинального доходу. Слід мати на увазі, що при скороченні нерентабельного виду продукції більша частина постійних витрат залишиться та буде перерозподілена на інші види продукції. Це може привести до зниження їх рентабельності, падіння прибутку та навіть до збитку.