Теоретичні основи аналізу беззбиткового виробництва

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка широко використовується для аналізу співвідношення між обсягом продажу та прибутковістю.

На підставі проведеного аналізу з’являється можливість моделювати співвідношення цих показників з вибором оптимальної моделі, а саме визначається:

− обсяг реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

− величина прибутку при певному обсязі реалізації;

− вплив змін величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства;

− оптимальна структура витрат тощо.

Беззбитковість – це такий стан діяльності підприємства за звітний період, протягом якого підприємство не отримує прибутку для власного використання, а отриманими доходами від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) тільки покриває понесені витрати на виробництво.

У цілому аналіз взаємозв’язку «витрати – обсяг – прибуток» (СVР-аналіз) спрямований на підготовку раціональних управлінських рішень, яка зводиться до обґрунтування виробничих потужностей підприємства і обсягів продукції, при яких виробництво буде рентабельним і забезпечуватиме фінансову стійкість.

В управлінських моделях, що ґрунтуються на вивченні взаємозв’язку витрат, обсягу виробництва і прибутку, особлива увага приділяється аналізу випуску продукції, що дозволяє керівництву визначати критичну точку.

Критична (мертва) точка – рівень продажу, в якому витрати дорівнюють виручці від реалізації всієї продукції (ВЕР).

Економічна модель беззбитковості базується на розумінні сутності витрат в короткостроковому періоді.

Короткостроковий період – період у діяльності підприємства, протягом якого воно може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Обсяги інших ресурсів залишаються незмінними.

Довгостроковий період – період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, необхідних для випуску продукції.

У довгостроковому періоді всі витрати є змінними, а у короткостроковому періоді витрати можна поділити на змінні та постійні.

Змінні витрати – це витрати, що змінюються пропорційно змінам виробництва і позначаються VС. До них належать витрати на сировину та матеріали, споживання електроенергії на технологічні потреби та інші.

Загальні змінні витрати дорівнюватимуть витратам на одиницю (v), помноженим на кількість продукції (Q).

Постійні витрати – це витрати, величина яких не змінюється при зміні обсягу виробництва. Такі витрати позначають FС. Прикладом постійних витрат є орендні платежі, амортизаційні відрахування, сплати відсотків за користування кредитом. Вони є постійними тільки протягом певного періоду, наприклад кварталу.

Сукупні витрати – це сума постійних і змінних витрат; їх позначають ТС. Запальні витрати (ТС) для даного обсягу виробництва продукції є сумою змінних витрат (VС) та постійних витрат (FС):

ТС = VС + FС, (6.1)

ТС = Qv + FС. (6.2)

Середні змінні витрати – це сума змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю продукції. Такі витрати позначають АVС.

Середні сукупні витрати – сума сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції; їх позначають АТС.

Економічна модель беззбитковості виробництва припускає наявність двох точок критичного обсягу продажу, тобто двох рівнів беззбитковості,а саметакого обсягу продажу, за якого сукупний дохід дорівнює сукупним витратам.

Основне припущення бухгалтерської моделі беззбитковості виробництва полягає в тому, що середні змінні витрати (АVС) і ціна реалізації одиниці продукції (Р) не залежать від обсягів виробництва, тобто залишаються незмінними. Відповідно сукупний дохід (S) та сукупні витрати (ТС) мають лінійний характер (рис. 6.1).

Цей графік показує обсяг реалізованої продукції на горизонтальній осі і обсяг доходу та витрат на вертикальній.

Рис. 6.1. Бухгалтерська модель беззбитковості («прямий» графік)

Таке припущення є справедливим, оскільки підприємство, як правило, не змінює обсяги виробництва від 0 до ∞, а працює у певному прийнятному діапазоні виробництва. Під прийнятним діапазоном виробництва будемо розуміти зміну обсягів виробництва від рівня, який підприємство підтримувало в минулому до рівня, якого підприємство передбачає досягти в майбутньому.

З основного припущення бухгалтерської моделі випливає, що існує тільки одна точка беззбитковості, а зона прибутку зростає із збільшенням обсягів виробництва. Тому найприбутковішим буде максимальне використання виробничих потужностей.

При прийнятті рішень на підставі аналізу беззбитковості необхідно враховувати наступні припущення:

1. Аналізується тільки прийнятий діапазон обсягів виробництва.

2. Витрати можна точно поділити на постійні і змінні.

3. Сукупні витрати та сукупний дохід є лінійними функціями обсягу виробництва, відповідно середні витрати і ціна реалізації одиниці продукції є незмінними, що дійсне лише в межах прийнятного діапазону обсягів виробництва.

4. Всі інші показники, окрім того, що аналізується, залишаються постійними. Припускається, що змінюється лише той показник або та стаття витрат, що аналізується.

5. Реалізується лише один виріб, номенклатура залишається постійною. Аналіз беззбитковості передбачає, продаж одного найменування товару, або, у разі продажу декількох видів продукції, реалізація буде здійснюватися відповідно до заздалегідь визначеної номенклатури.

6. Обсяг реалізації дорівнює обсягу виробництва.

Ці та інші припущення певною мірою обмежують можливості СVР-аналізу, однак свідоме його застосування дозволяє отримати необхідну інформацію для планування, ціноутворення і прийняття поточних рішень.