Теорії заробітної плати

Щодо суті, рівня та систем заробітної плати в політичній еко­номії існує чимало різноманітних поглядів. Як уже зазначалось, один із них збігається з поглядом К. Маркса, і за ним заробітна плата—це перетворена форма ціни або вартості робочої сили; інші, розуміючи під робочою силою ресурс праця, вважають заробітну плату як плату саме за цей ресурс.

Серед інших, більш конкретних теорій, слід відзначити про­дуктивну теорію заробітної плати за Сей та Кері. Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці, рівень якої змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.

Пізніше з'явилась теорія "граничної продуктивності" (Кларк), згідно з якою загальний рівень заробітної плати виз­начається "граничним продуктом праці", тобто продуктом ос­танньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теорії дотримувався і Кейнс. Він же був прихильником "регульова­ної" заробітної плати, згідно з якою рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці, й державою, а також профспілками. (Державне законодавство в галузі опла­ти праці, угоди між підприємцями і профспілками).

Різновидом такої теорії є теорія "залізного закону заробіт­ної плати" (Лассаль, Блюм) та теорія "інфляційної спіралі" за­робітної плати і ціни. Згідно з останньою, зростання заробіт­ної плати веде до зростання цін, а зростання цін веде до зрос­тання заробітної плати і т.д. Основним змістом цих теорій є думка про недоцільність суттєвого стихійного підвищення за­робітної плати, про необхідність регулювання рівня заробітної плати державою. Кейнс зробив висновок щодо зв'язку зростан­ня зайнятості зі зниженням реальної заробітної плати.

Чільне місце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатний український політеконом Туган-Барановський вбачав у заробітній платі дві сторони: продук­тивну (економічну) і соціальну. Він вважав, що рівень заробіт­ної плати значною мірою визначається боротьбою людей най­маної праці за свої економічні права.

Різновидом соціальної є "колективно-договірна" теорія за­робітної плати, яку умовно можна поділити на два напрями: інституціональний та психологічний. Спільним для обох є по­гляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності, однакової кваліфі­кації, які виконують однакові роботи.

Фактичний рівень заробітної плати перебуває між верх­ньою і нижньою межею, залежно від рівня потреби робото­давців у робочій силі і рівня потреби робітників у роботі. Зреш­тою він залежить від переговорів і угод між роботодавцем і робіт­ником.

Прихильники інституціонального підходу більшу роль у встановленні заробітної плати відводять таким неекономічним чинникам (інститутам), як вплив держави, профспілок, пере­говорів між профспілковими організаціями і підприємцями.

Прихильники психологічної школи найбільше уваги на­дають психологічним, суб'єктивним чинникам: почуття "справедливості" у підприємців, оцінка трудових затрат са­мими робітниками тощо.

Радянська політична економія, не визнаючи робочу силу товаром при соціалізмі, під заробітною платою в такому суспільстві розуміла частку фонду індивідуального споживання, яку одержує працівник відповідно до кількості й якості праці, накладеної ним у суспільне виробництво, як грошовий вираз основної частини створеного на державних підприємствах необхід­ного продукту. При цьому заробітна плата виступає основною категорією дії економічного закону розподілу праці, який, вва­жалось, притаманний соціалістичній економіці.