Становлення і тенденції розвитку політичних партій в Україні

Політична культура суспільства протягом історичного розвитку пристосовується до соціальних, у тому числі і до класових інтересів, носії яких займають у політичній системі пануюче положення. Під тиском історичних, економічних і інших факторів домінуюча політична культура випробує визначені зміни, що не відбуваються швидко й автоматично, оскільки в даному випадку порушуються політичні цінності і представлення, що глибоко укоренилися в суспільстві.

Так, наприклад, в умовах сталінізму правляча верхівка «утискувала» у політичну свідомість і поводження населення норми авторитарної-патріархальної політичної культури. Перехід від авторитарної до плюралістичної демократичної політичної системи неможливий без радикальної зміни старої політичної культури й одним з найбільш істотних протиріч, що виникли в політичному розвитку нашого суспільства на сучасному етапі, є те, що способи організаційно-політичного й організаційного характеру для розвитку гласності і демократії, що впроваджуються «зверху», накладаються на авторитарну-патріархальну політичну культуру, що і зараз панує в широких шарах суспільства [26].

Політична культура пострадянської України являє собою синтез різнорідних політичних цінностей, установок і стандартів політичної діяльності. Помилково припускати, що декларування неспроможності комуністичних цінностей і ідеалів подданнічної політичної культури радянського типу може швидко привести до формування політичної культури активного громадянства. Цивільна культура має свій темп і динаміку формування, що не збігаються зі змінами економічного і соціального характеру, хоча і випробують їхній вплив [27].

Формування ринкових відносин, самостійного господарського суб’єкта, різноманіття форм власності, соціальних інтересів створює умови для зміни типу політичних орієнтації. Однак об’єктивно розвиваються процеси соціальної диференціації тільки припускають тенденцію складання різноманіття політичних субкультур, але жорстко наказувати її не можуть.

Змісти і значення політичної активності можуть формуватися на основі конфесіональних і етнічних переваг, представлень, що визначаються соціально-економічним положенням конкретної групи, індивіда. Однак, як показує практика, зміну культурного коду політичного поводження відбуваються дуже повільно, тому часто політичні рішення правлячої еліти розраховані на культуру політичної участі і не сполучаються з реально домінуючої подданічної політичною культурою. Це невідповідність нової структури політичних інститутів стандартам колишньої подданічної культури є основою політичних криз і конфліктів.

Тенденції розвитку української політичної культури. Розвиток ринкових відносин і політичної демократії змінює джерела і способи формування політичної культури, робить цей процес стихійним, менш керованим. У таких умовах політична культура більш диференційована по формах вираження і суб’єкту носію. Істотно розрізняються форми вираження політичних орієнтації (насильницькі чи мирні), їхній зміст у соціальних груп з різним рівнем загальної культури, матеріальної забезпеченості, соціальним досвідом.

В умовах волі, що розширюється, суперечливо взаємодіють дві тенденції: з одного боку, що домінує фактором соціальної і політичної активності стають творчі початки особистості, широта її кругозору, схильність до перетворень; з іншого боку – перевага в реально існуючій суспільній свідомості населення країни цінностей рівності, колективізму, справедливості виявляє високу залежність політичних представлень від конкретного матеріального становища індивіда. Орієнтація більшості населення на задоволення сиюхвилинних інтересів робить його заручником популістських лідерів, демагогів, шарлатанів від політики.

Відсутність в українському суспільстві фундаментальних і загальноприйнятих політичних цінностей, а так само цілісної системи політичної соціалізації, що їх відтворює і транслює широким шарам населення, породжує відомих труднощів на шляху демократичних перетворень. По-перше, залежність процесу формування політичної культури від матеріального благополуччя конкретного індивіда робить політичний процес непередбаченим і не створює передумов для діалогу влади і суспільства. По-друге, стихійність і некерованість формування політичних орієнтації різними агентами соціалізації, що часто пропонують взаємовиключні зразки політичного поводження, утрудняють досягнення згоди в суспільстві по базових цінностях. Без наявності загальноприйнятих цінностей влада виявляється не в змозі створювати і підтримувати в населення віру у власну легітимність. Тим самим політичний режим виявляється не здатним здійснювати інтеграцію устремлінь різних соціальних груп навколо загальнозначущих цілей і мобілізувати населення на їхнє здійснення. Політична стабільність у суспільстві створюється не тільки завдяки ефективній соціально-економічній політиці, що задовольняє зростаючі потреби індивідів, але і шляхом цілеспрямованого формування їхньої політичної культури. Оскільки політична культура створює спрямованість і характер політичної діяльності, її рівень багато в чому визначає здатність суспільства до прогресу і творення [28].

Якщо проаналізувати сучасний рівень розвитку політичної культури в Україні в її функціональних особливостях (стан політичної діяльності і політичної свідомості особистості, чи групи суспільства в цілому), то можна визначити політичну культуру нашого народу як переважно авторитарну, з деякими демократичними і тоталітарними компонентами.

Ідея демократії починає сприйматися як далека від того суспільства, у якому необхідно вирішувати існуючі проблеми. Відбувається розкол масової свідомості, коли жодна з альтернатив розвитку не одержує безумовної підтримки. Так, у республіканському дослідженні частина респондентів, що згодні з тем. що в умовах демократії проблеми нашої республіки будуть вирішені складало всього 35%, тоді як 26% – вважали, що проблеми будуть ставати усе більш серйозними (14% – вважали, що нічого не зміниться, і 25% не знали, що відповісти). Таким чином, створення демократичних умов не сприймає більшість населення як вирішальна умова виходу з кризи. При цьому значна частина людей передбачає можливість погіршення ситуації в результаті «розгулу демократії». Цього погляду частіше дотримують житель сільської місцевості і невеликих міст, люди літнього віку і з низьким рівнем утворення [29].

У свідомості значної частини населення усе ще існують представлення про те, що способи покарання злочинців у нашому суспільстві дуже м’які. Так, 60% респондентів висловлюється проти скасування страти. Зараз великі надії на поліпшення людської натури і подолання жорстокості у взаємини між людьми покладається на відродження релігії і релігійних цінностей. Однак серед невіруючих за розширення застосування страти виступає 25%, те серед тих респондентів, що заявили про свою приналежність до православної церкви – 33%.

Напевно, релігійність у тій формі, у якій вона поширюється в нашому суспільстві, мало сприяє зниженню рівня жорстокості і нетерпимості. Корені цих явищ лежать у глибоких економічних і соціально-політичних шарах тоталітарної системи, що дуже повільно здає свої позиції в суспільній практиці, і у свідомості людей.

Є всі підстави говорити про поширення сьогодні в Україні ідеології і практики неототалітарізму, що характеризується об’єднанням тоталітарної культури минулого з відродженою традиційною культурою. Такий союз створює сприятливу атмосферу для відродження найбільш стійких стереотипів тоталітарної епохи. В економічній сфері – це психологія зрівняловки, що характерна як для казарменно-соціалістичної системи цінностей, так і для традиційної громади.

Небезпека неототалітарізму пов’язана також і зі стійким політичним стереотипом «руйнування в ім’я створення», коли основним способом досягнення якої-небудь мети виступає боротьба з реальними чи надуманими ворогами і труднощами.

Ця обставина порозумівається тим, що в політичній культурі нашого суспільства сформувалася стереотип можливого просування вперед тільки всупереч протидіючим соціальним і природним силам. Розвиток суспільства на всіх його етапах розглядалася як боротьба якщо не з кимсь, то за щось: за врожай, за виконання плану, за єдність і об’єднання наших рядів і т.п. В умовах розвитку політичного життя суспільства, головною рисою якого була постійна боротьба на усіх фронтах, у суспільній свідомості поступово сформувався особливий тоталітарний тип політичної культури, що і зараз протидіє проникненню демократичної культури, зорієнтованої насамперед на створення, побудову, а не на руйнування.

Перспективи розвитку політичної культури в Україні складаються в першу чергу в побудові цивільного суспільства, тобто демократичних форм керування, пріоритету прав і воль громадянина над правами нації, народу, держави, розподілу функцій влади, диктатури закону для всіх громадян і посадових осіб. Однак це може відбудуться тільки через здійснення реальних, рішучих змін в економічному житті суспільства, активізації виробництва, формування відповідних культурно-психологічних наставлянь більшості населення України, спрямованих на відповідальність за долю своєї держави.