Походження партій

Суперництво політичних груп, об’єднаних навколо впливових чи родин популярних лідерів, протягом багатьох століть складало характерну, істотну рису політичної історії. Але такі організації, що ми називаємо політичними партіями, виникли в Європі й у Сполучених Штатах не раніше початку 19 століття.

Наприклад, у тексті американської Конституції, Декларації прав і воль громадянина, в інших політичних документах кінця 18 в. немає навіть згадування про політичні партії.

Перші виникли в Древній Греції і являли собою невеликі угруповання, здебільшого не мали організаційної структури. Вони виражали інтереси значної частини пануючого класу.

У період буржуазної революції XVII – XVIII вв. партії, як політичні організації не проводили самостійної політики, а найчастіше підпадали під вплив релігійних, станових, сімейно родових об’єднань [19].

Формування партій було досить тривалим і складним процесом. Спочатку активно діяли тільки в період виборчих компаній. Вони не мали постійно діючих місцевих організацій.

Політичні партії зі звичними для нас ознаками (оформлене членство в партії, партійні квитки, внески, внутріпартійна дисципліна) з’явилися в Європі з виникненням масового робочого руху. Існуючі зараз політичні партії за організаційною структурою можна віднести до двох основних типів: організаційно оформленим і організаційно неоформленим. У партіях першого типу члени партії одержують партійні квитки і платять партійні внески. В організаційно неоформлених партіях немає офіційного членства, а для того, щоб вважатися членом такої партії, досить проголосувати на виборах за висунутого нею кандидата. Найбільш відомими прикладами другого типу партій є республіканська і демократична партії США. Там у 30-і роки XX століття формується сучасна двопартійна модель, для якої характерні основні ознаки:

– масове залучення виборців у політичний процес;

– дослідження реформаторських методів ведення державних справ;

– зростання ролі партійних лідерів у суспільному житті;

– динамізм політичних відносин.

Найбільший ріст чисельності партій у Росії довівся на підйом революційного руху в 1905 р. початок цьому процесу відкрив царський маніфест від 17 жовтня.

У політичному житті Росії в першій чверті XX століття в різні періоди функціонувало 87 партій.

Зараз у світі діє більш 500 партій і громадських організацій.

Загальне, що присутнє сучасним політичним партіям і що відрізняє їх від партії початку і першої половини 19 в., – наявність партійного апарата, тобто організованої групи людей, для якої партійна, політична діяльність є професією[20].

Структура партійного апарата відповідає насамперед задачам ведення виборчої боротьби.

Кожна партія створювалася для захисту інтересів визначеної соціальної групи. Поступово вона залучала до себе всі нові і нові шари виборців У результаті партії стали здебільшого об’єднаннями, у яких у тім чи іншім сполученні представлені інтереси різних соціальних груп. З цієї причини партії, як правило, неоднорідні і мають усередині себе фракції – групи, що висувають програми, відмінні від загальної програми партії.

Існування в партії декілька фракцій, напрямків, не послабляють партію, а навпаки, роблять її політику більш гнучкої, оскільки допомагають їй зберегти свій вплив серед різноманітних груп виборців, враховувати різноманіття соціальних, економічних, політичних інтересів у суспільстві.

Політика партії виробляється в ході внутріпартійної боротьби між різними фракціями і плинами.

Ті шари суспільства, серед яких партія користається найбільшим впливом і які підтримують її протягом тривалого часу, складають її соціальну базу, а виборці, що регулярно віддають їй голосу на виборах, – її електорат. Традиційною соціальною базою соціал-демократичних партій у Європі був робітничі клас; ліберально-демократичних підтримували середні шари (службовці, інтелігенція, дрібні підприємці і т.д.); аграрні партії спиралися на селянство; партії, що займали консервативні позиції, одержували підтримку великих власників, частини селянства і середніх шарів.

Приблизно в середині 20 в. ситуація змінилася. Великі партії одержують на виборах голосу виборців, що належать до різних груп населення. Так, за соціал-демократів голосують не тільки робітники, але і що службовці, інтелігенція, дрібні і середні власники. Партії консервативної орієнтації підтримують робочі та службовці, члени профспілок і підприємці.