Творчий підхід до розв’язання конфліктної ситуації

Проблемі творчої поведінки в конфліктній ситуації присвячений розділ книги „Виграти може кожний” (7, с.33-44). Найголовніше, на що звертають увагу автори, це здатність знайти нові можливості з орієнтацією на позитивний вихід.. Це можна пояснити ситуацією (18, с.76):

Молода дама розповідає: „На мені була полосата шуба з хутра. Пасажир тролейбуса, який стояв ззаду, вимовив: „Тигри виходять на наступній зупинці?” Я відповіла: „Ні, вони попускають віслюків”. Раніше мені здавалося, що я хвацько упоралася із захистом, я поставила пана на місце. А тепер я бачу, що скотилася на його рівень”.

Дама діяла дотепно, гостро, але конфлікт не розв’язався, а загострився, бо виявлена словесна, а не педагогічна творчість, яка повинна ініціювати суб’єктність партнера. Треба захищатися, не принижуючи гідності іншого.

Якщо проаналізувати описану ситуацію, ми можемо побачити в ній інші можливості розв’язання. Дійсно, можна зрозуміти даму: їй не подобається таке фамільярне звернення. Але навіщо вона обирає ще грубішу форму взаємодії? Тому що подивилася на ситуацію однобічно. А якщо подивитися з іншого боку? Припустимо, „Це ви мені?” або „Я не почула. Чи не могли б ви повторити?” Зазвичай, супутник у транспорті не наважується вести спілкування на обраному рівні й найчастіше вибачається.

Орієнтуючись на позитивний підхід до розв’язання проблеми, треба:

v використати динамічне самонавіювання – виголошення ключових фраз як позитивних тверджень, що впливають на реалізацію задуманого (йдучи на вечірку з неприємними людьми, вирішуйте,як найкраще провести час, і ваша установка спрямує ваші дії на успішний результат. Навіть націлившись на розрив стосунків, доцільно повторювати собі: „Те що відбудеться, буде найкращим для нас обох”. Принаймні, це надасть спокою. Таке самонавіювання буде підштовхувати підсвідомо до пошуку позитивного виходу й надавати впевненості й сили у його здійсненні.

v Якщо негативні твердження проникають у наше мовлення, вони можуть зруйнувати нашу впевненість. Слід свідомо перебудувати їх у реальні позитивні чи принаймні у проблематичні. Замість „Положення безнадійне” – „На цей час положення являється безнадійним”. Або: „Немає рації щось зробити” – „Я ще не придумала, як можна виправити становище” (7, с.41). Цими фразами ми не закриваємо очі на теперішні труднощі, але, що важливо, вітаємо закладений в них потенціал можливостей для змін. „Цинізм, негативне ставлення до життя й безнадійність можуть здаватися безумовними, якщо ви потрапили під їхній гнітючий вплив, коли весь світ наче налаштований проти вас. Одначе це може бути наслідком вашої власної негативності. Змініть ваші установки, і світ може теж змінитися (7, с.41).

v Важливо спрямувати всю свою енергію на те, щоб підтримати зв’язок з партнером, а не відходити від нього, тобто вітати проблему, замість того, щоб відкидати її. Іти назустріч конфлікту не як танк із задраєними люками, але як друг назустріч із другом. Автори пояснюють це таким образним баченням: ми нагадуємо світильник із підключеним реостатом, який знаходиться за колом нашої свідомості, але легко включається іншими. Коли наше світло раптом згасає, то це хтось псує наш настрій, а ми ним повинні керувати самі, уявно дотягнутися до рубильника й включити внутрішній реостат, розширивши енергію на всю ситуацію. Коли відчуваємо пригнічення – не давати утекти енергії, залишатися у контакті з реостатом. Отже, розширювати свою енергію, щоб утримати ситуацію і вітати її – у цьому сутність підходу до ситуації як до нерозкритої можливості. Коли ми ревізували негативне мислення, використали енергію для підтримки, а не розриву контакту, ми знайшли підхід до вирішення проблеми. Не слід зразу шукати чогось бездоганного й не вимагати цього від інших. Дивитися на проблему як на частину захоплюючого експерименту, з якого ми можемо винести добрий урок (7, с.42-44). Завжди можна сказати собі: „Ну й сюрприз”.

Про ефективність позитивного підходу у творчому розв’язанні педагогічної ситуації може говорити такий факт.

Коли я працювала з шестикласниками в інтернаті, трапився прикрий випадок: у кімнату денного перебування, де були складені нові, тільки-но отримані костюми хлопчиків, хтось підібрав ключ і взяв костюм. Коли це виявилося, я була едагогна. Адже комусь не вистачить одягу. Прикро було й те, що хтось потаємно, крадучись, пройшов у зачинену кімнату, і це може бути мій вихованець. Перша реакція: хто? Як він міг? Покарати.

Потім прийшла думка: чому він це зробив? Переосмислюючи ситуацію, зрозуміла, що учень скоріше за все побоявся, що йому можуть дістатися не ті розміри, як це трапилося минулого разу. Отже, мені не довіряють, не сподіваються, що зможу для всіх зробити доречний підбір одягу. Хтось, найрішучіший і едагогрував, вирішив для себе зробити вибір сам.

Коли зрозуміла корінь проблеми, впевнилася, що треба шукати спосіб спільного її вирішення. Спостерігаючи за поведінкою вихованців, зрозуміла, що їм щось відомо, і тоді покликала їх у кімнату, поставила в коло і розповіла про подію. едагослювала розуміння тривоги всіх про отримання костюму відповідного розміру і едаволення тим, що хтось вирішує цю проблему сам, а це, врешті, за рахунок інших. Потім додала: „І не кажіть мені, хто це, бо й так буде ясно. Прикро, що він це робить крадькома, боїться, а ми ж знаємо... (всі подивилися на мене здивовано, і тут мені стало жаль їх і смішно, і рішення прийшло саме). Ви ж подивіться, що у нього на голові...” Очі схрестилися на Володі Бондаренкові.. Під їхнім поглядом він схопився за голову, а всі покотилися зо сміху. І довго ще питали: „Як Ви здогадалися?”

Потім ми говорили, і Володя підтвердив моє припущення щодо мотивації вчинку. Стосунки наші не погіршилися, а, навпаки, стали довірливими. Проблема з розподілом одягу, така складна до цього, була вирішена.

Якоюсь мірою вирішення цієї ситуації можна вважати маніпулюванням. Проте гумор тут зіграв роль не лише розрядки, а й вияву доброзичливого ставлення, стимулювання до пошуку гідних способів розв’язання особистих проблем. З позитивною мотивацією, що нейтралізує негативні установки, гумористична ситуація створила канал проходу до спільного розв’язання складного питання.

Творчості вимагає робота з важкими людьми. Загальний принцип спілкування з ними полягає в усвідомленні деяких прихованих інтересів чи потреб цих особистостей, едагогні шляхів їх задоволення(14, с.168).

Дослідники зі спілкування радять в роботі з важкими людьми:

v Узяти під контроль свої емоції. Як це зробити? Серед способів, що допомагають залишатися невразливим до психологічної диверсії важкої людини (припустимо, колеги), Л.Гласс рекомендує таку техніку зняття напруги, досягнення гомеостатичного балансу (2, с. 117-118):

v Зробіть вдих ротом протягом двох секунд.

v Затримайте дихання на три секунди, доки думаєте про вадливу людину.

v Продовжуйте думати по неї й буквально видувайте її з себе з усією силою, доки все повітря не вийде з легень.

v Потім дві секунди не дихайте.

v Повторіть кроки з першого по четвертий, пригадуючи уїдливі дії й слова й видуваючи їх із себе доти, доки ви повністю не викинете вадливу людину зі своєї думки.

v Повторіть цю процедуру ще раз. Після третього кроку зробіть дуже глибокий вдих ротом, а потім перейдіть на звичайне дихання.

Така техніка притишення негативних емоцій зменшує внутрішню напругу, знімає роздратування й дає кілька секунд, щоб подумати, перш ніж реагувати в критичній ситуації. Можна використати й інші способи власного заспокоєння (наприклад, візуалізації – уявити собі неприємного співрозмовника меншим на зріст, щоб він став малозначущим для вас, або „заземлити” гнів, як громовідводом).

v Дати вихід емоціям іншої особи, якщо вирішили продовжувати спілкування для розв’язання конфлікту. Дивитися в очі й відчувати, що думає співрозмовник. Не ображатися, а думати над тим, що зумовило привести до протистояння і як краще допомогти людині знайти конструктивну лінію поведінки. Ще К.Роджерс описав спостереження: якщо людині дати можливість без перешкод виявити свої негативні емоції, то поступово вони „самі собою” змінюються на позитивні. Треба лише уважно, без оцінок слухати, демонструючи співчутливе розуміння (не згоду!).При такій психологічній підтримці опонент легше усвідомить свою неправоту.

v У розмові уникати звинувачень. Не говорити „Ти грубіян”, а краще: ”Мене ображають твої слова”, „Я засмучена тим, як ти зі мною розмовляєш”.

v Пам’ятаючи, що переконувати важких, упертих людей справа нелегка, спробуємо скористатисятехнікою „спокійних питань”(2, с.127-131), яка допомагає едагогрувавти абсурдність чи нерозумність думок і висловлювань опонента. Суть її – ставити питання, які вимагають короткої відповіді „так” або „ні”, що врешті підводять опонента до правильного висновку. Вона нагадує Сократівські бесіди. Автори ілюструють техніку на прикладі.

Уявімо, що якийсь невіглас сказав: „Не люблю чорномазих”. Щоб показати тупість твердження, задамо наступні питання:

§ Ви ненавидите усіх темношкірих людей у світі?

§ Чи є на світі негр, який вам подобається?

§ Вам подобається спорт?

§ Чи існують темношкірі спортсмени, яких ви поважаєте?

§ А політики чи музиканти?

§ Як ви вважаєте, чи є на світі хоча б один талановитий чи розумний негр?

§ Темношкірі коли-небудь заподіяли вам зле?

§ Чи є негри, які багато працюють?

§ Чи багато ви знаєте про темношкірих людей?

§ Чи жили ви коли-небудь поруч із неграми?

§ Хто-небудь коли-небудь ненавидів вас просто за те, що ви такий, який є?

§ Чи не здається вам, що, якби в ворогуючі люди краще знали один про одного, світ став би кращим? (1, с.127-128).

Такі питання можуть сприяти тому, що людина замислиться й дослідить свої почуття. Треба лише говорити спокійно, тримати себе в руках, не давати ходу негативним емоціям.

v Слід виробити таку лінію поведінки, щоб небрати на себе приниження. Пам’ятати слова Будди: „У вашій волі прагнути зганьбити й принизити мене, але лише в моїй волі (і ніхто не може змусити мене) прийняти чи не прийняти це на себе. Я не приймаю таких образ, забирайте їх і несіть до себе додому” (це сказав він жителям села, які зустріли його образами й насмішками).

v Пожаліти агресора: „Ну й проблеми в цієї людини!” І тим самим повністю звільнитися від її впливу. Це не означає не протидіяти. Це означає не принижувати іншого без зайвого обтяження стосунків, працюючи безпосередньо з предметом конфлікту.

v Не забувати в роботі з важкими людьми про гумор. Інколи варто вдатися до гумористичної відповіді на дошкульні зауваження, щоб показати опонентові його справжнє обличчя й зняти власну роздратованість. Думаю, можна скористатися такими зауваженнями в спілкуванні зі школярами, які наводить Л.Гласс:

„Не знаю, щоб я без тебе робила, але дуже хотілося б спробувати”.

„Знаєш, такі манери не те що погані. Вони – дуже погані”.

„Хвилину назад я не знав тебе, і це була найкраща хвилина в моєму житті”.

„Ти ніколи не заморюєшся від себе”.

„Мабуть, немає сенсу просити тебе поводити себе по-людськи – у тебе зовсім немає здатності до наслідування” (2, с.121-122).

Враховуючи особливості важких людей, треба діяти творчо: з агресивними уникати сутичок, пристосовуватися, щоб заспокоїти, а потім спокійно висловити свою думку.

Жалібників вислухати, дати зрозуміти, що ви поважаєте їх почуття, розумієте, а потім спокійно перервати і переключити увагу на вирішення проблеми.

Мовчуна підтримати, виявити вдячність за розмову, не залежно, поділяєте ви його думки чи ні.

Якщо педагог зустрічається з вихованцями, поведінка яких ускладнена негативним попереднім досвідом, котрі упереджено сприймають вимоги вчителя, то для профілактики можливих гострих зіткнень з ними, пом’якшення стосунків і досягнення виконання вимоги йому слід дотримуватися технології „ремонту зламаних стосунків”, з якою ми пропонуємо познайомитися за книгою Н.Є.Щуркової(17, с.140-143). Вчителеві-початківцю, котрому важко утриматися від конфліктних проявів у ситуаціях непослуху, диких витівок, варто вдумливо вчитатися в рекомендації мудрого педагога й взяти для себе стратегію налагодження нормальних, щирих і одночасно вимогливих стосунків з дітьми.

Головний принцип цієї технології „Педагога не хвилює вчинок дитини – його повинна хвилювати сама дитина”.

Алгоритм роботи педагога:

„Перший крок – „Не дивуватися”( парадигма „Це я бачив...”, „це буває в вашому віці...” або „На жаль, люди інколи так діють, хоча це погано закінчується...”).Призначення цього кроку – зняти ореол героя й сміливця, яким уявляється собі підліток на момент здійснення негідних вчинків.

Педагог, побачивши,як учень перевернув тарілку і викинув їжу на підлогу, з сумним і спокійним обличчям сказав: „Це ми не раз бачили в нашому важкому житті...”

Другий крок – „ Підтримати” або „Приєднатися” (парадигма „Я теж колись...”або „мені теж колись здавалося, що це гідна поведінка...” або „Людина слабка, й іноді ми здійснюємо щось подібне...”).Завдяки цьому крокові зберігається загальне позитивне ставлення до такої дитини оточуючих його людей, яке після першої реакції педагога помітно змінилося не на користь сміливця.

Педагог продовжує далі: „Буває, що люди так розсердяться, що вважають винними навіть безвинні предмети. Зі мною одного разу таке було...”

Третій крок – „Описати предметні наслідки скоєного” (парадигма „Зараз так склалися обставини, що ми не можемо…” або „ Як же нам тепер далі працювати...”).Звичайно, стан порушника в цей момент такий, що його розум не здатний на холодний аналіз, тому варто йому допомогти. Запропонуємо наше передбачення:

Педагог, дивлячись на результат дій, звертається до самого себе, наче міркуючи: „Каша, яку викинули на підлогу. вже не каша, а бруд. Тут тепер не пройти.І комусь прийдеться додатково прибирати...”

Четвертий крок – „ Апелювати до розуму суб’єкта” (парадигма „Що ви думаєте з цього приводу?” або „Що нам усім тепер робити?”).Через те, що головним для педагога є не примусово правильна поведінка вихованця, а свідоме ставлення, то цей крок дуже важливий, хоча саме з нього й не можна було починати.

...А тепер педагог дивиться на підлітка: „Я правильно міркую? Мої тривоги ви поділяєте?..”

П’ятий крок – „ Здійснити позитивне підкріплення” (парадигма „Приємно мати справу з тими, хто розуміє...” або „ Зразу видно розумну людину” або „Не можна не визнати, що ви не з боязких...”).Добре б поспішити й підтримати „героя”.

Педагог киває головою: „Бачу, все розумієте...З такими людьми легко мати справу...”

Шостий крок – „ Запропонуй допомогу” (парадигма „Допомога потрібна?” або „Хтось із нас може допомогти?” або „Упораєтеся чи щось зробити для вас?”)

Тепер звучить коротка фраза: „Допомога потрібна?”

Сьомий крок – „ Здійснити „Я-повідомлення” (парадигма „Я завжди думав, що...” або „Мені зажди добре, коли люди розв’язують проблеми...”).

Педагог виявляє загальне задоволення (воно мімічно виражене) вирішенням ситуації й говорить: „Усім людям властиво помилятися, але головне – розуміти помилкові дії.Я поважаю людей, які здатні це зрозуміти...”

Сім операцій – це кроки назустріч розуму дитини, яка виявилася в особливому стані й тому неадекватно реагує на дійсність(17, с. 140-142).

Навіть „важкі” учні сприйматимуть умови, які презентує вчитель, якщо ми оволодіємо цією технологією „ремонту зламаних стосунків”.

Замість ВИСНОВКІВ.

Що повинна робити мудра людина, потрапляючи в особистий конфлікт (12, с.466-468)?

¨ Перша ознака мудрої поведінки – відкритість розуму. Вона бачить наслідки, готова зрозуміти іншого. Допускає протиріччя й готова спокійно їх розв’язувати.

¨ Друга ознака мудрості – позитивне ставлення до опонента.

¨ Третя ознака – раціональне мислення. Контролює емоції. Головне – знайти рішення.

¨ Четверта ознака – співробітництво. У 77% поведінки в конфлікті – прагнення до однобічного виграшу.

¨ П’ята ознака – толерантність. Мудрий сприймає деструктивну поведінку як біду людини, а не як вину, тим більше школяра.